Шпаргалка по "Стратегічниму аналізу"

коефіцієнт фінансового  левериджу за рахунок зменшення  обсягу

використання позиченого капіталу.

4. Кон’юнктура  фінансового ринку. Залежно від  стану кон’юнктури

фінансового ринку  зростає або знижується вартість позиченого капіталу.

При суттєвому  зростанні вартості позиченого капіталу диференціал

фінансового левериджу  може досягнути від’ємного значення, що призведе до

різкого зниження фінансової рентабельності, а в ряді випадків – до

збиткової операційної  діяльності.

Слід зазначити, що кон’юнктура фінансового ринку  впливає на вартість

власного капіталу, який залучається із зовнішніх джерел. При зростанні

рівня процента позики підвищуються і вимоги інвесторів до норми прибутку

на вкладений  капітал.

5. Рівень рентабельності  операційної діяльності. За рахунок  високого

значення даного показника кредитний рейтинг  підприємства зростає, і

таким чином, у нього є можливість розширити потенціал використання

позиченого капіталу. Але у практичній діяльності цей  потенціал часто не

використовується  у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності

підприємство  має можливість задовольнити додаткову потребу в капіталі за

рахунок високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У таких

випадках власники переважно інвестують отриманий  прибуток у власне

підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі  капіталу і тим самим

знижує питому вагу використання позичених засобів.

6. Коефіцієнт  операційного левериджу.

7. Відношення  кредиторів до підприємства. Як  правило, кредитори,

формуючи оцінку кредитного рейтингу підприємства, керуються  своїми

критеріями, які  іноді не співпадають із критеріями оцінки власної

кредитоспроможності підприємства. У деяких випадках, не дивлячись на

високу фінансову  стійкість підприємства, кредитори  можуть формувати

негативний імідж  цього підприємства і, таким чином, знижувати його

кредитний рейтинг. Це негативно впливає на можливість залучення

підприємством позиченого капіталу, знижує його фінансову  стійкість,

тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх

джерел.

8. Рівень оподаткування  прибутку. В умовах низьких ставок  податку на

прибуток або  використання підприємством податкових пільг на прибуток

різниця у вартості власного і позиченого капіталу, що залучається із

зовнішніх джерел, знижується. Це пов’язано з тим, що ефект податкового

коректора під  час використання позичених засобів  зменшується. У таких

умовах слід формувати капітал із зовнішніх джерел переважно за рахунок

емісії акцій, тобто за рахунок залучення додаткового  пайового капіталу.

У той же час  при високій ставці оподаткування  прибутку суттєво

підвищується  ефективність залучення позикового капіталу.

9. Фінансовий  менталітет власників і менеджерів  підприємства.

Несприйняття  власниками і менеджерами високих  рівнів ризиків формує у

них консервативний підхід щодо фінансування розвитку підприємства,

основою якого  є власний капітал. І навпаки, прагнення отримати великий

прибуток на власний капітал, не звертаючи уваги  на високий рівень

ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства,

де позичений  капітал використовується в максимально  можливих розмірах.

10. Рівень концентрації  власного капіталу. Для того, щоб зберегти

фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний  пакет

акцій або контрольний  обсяг пайового вкладу) власники підприємства не

бажають залучати додатковий власний капітал із зовнішніх  джерел, якщо

навіть для цього є сприятливі умови. Завданням зберегти фінансовий

контроль за управлінням підприємством є  формування додаткового капіталу

за рахунок  позичених засобів.

З урахуванням  цих факторів стратегічна політика структури капіталу на

підприємстві  зводиться до таких основних напрямів:

а) встановлення оптимальних  для даного підприємства пропорцій

використання власного та позикового капіталу;

б) забезпечити залучення  на підприємство необхідних видів і  обсягів

капіталу для формування розрахункових показників його структури.

20. Оптимізація структури капіталу відповідно до стратегії розвитку.

Традиційна концепція  структури капіталу ґрунтується  на положенні про можливість оптимізації  структури капіталу шляхом урахування різної вартості окремих його складових. Більш низька вартість позичкового капіталу відносно власного пояснюється різним рівнем ризику, властивого цим капіталам. [7].

Традиційний підхід припускає, що підприємство, що залучає позиковий капітал, ринком оцінюється вище, ніж підприємство без позикових засобів довгострокового фінансування. Виходячи із більш низького рівня вартості позичкового капіталу в співставленні з власним, дана концепція механізму оптимізації структури капіталу передбачає: за рахунок підвищення питомої ваги позичкового капіталу знижується показник середньозваженої вартості капіталу підприємства і відповідно – підвищується ринкова вартість підприємства.[4].

Представниками компромісної концепції  були М. Міллер, Х. Де-Анжело, Р. Масюлис, Дж. Корнер та ін. В основу компромісної концепції структури капіталу покладено положення про те, що вона формується під впливом певних умов, які визначають відповідність рівня доходності ризику капіталу, що використовується підприємством. У процесі оптимізації структури ці показники необхідно враховувати шляхом знаходження компромісу щодо їх впливу. Відповідно до компромісного підходу підприємству слід встановлювати цільову структуру капіталу так, щоб гранична вартість капіталу і граничний ефект від фінансового важеля були рівні. Загальна рекомендація по компромісному підходу зводиться до того, що і 100%-й позиковий капітал, і виключно власне фінансування є неоптимальними стратегіями фінансового управління [2].

Зважаючи на велику кількість недоліків  розглянутих моделей, вченими була висунута альтернативна теорія пошуку оптимальної структури капіталу підприємства – теорія ієрархії або теорія переваг методів фінансування, що склалися. Основний принцип даної теорії полягає в тому, що підприємства віддають перевагу внутрішнім джерелам фінансування і прагнуть не вдаватися до позик або випуску боргових цінних паперів, а якщо потрібне зовнішнє фінансування, підприємство спочатку випускає найнадійніші цінні папери, тобто воно починає з позик, потім може випустити змішані папери (як правило, облігації) або у випадку, коди ці схеми не спрацьовують – звичайні акції [2].

Основу концепції «протиріччя  інтересів» складає положення про  різні інтереси та рівні інформованості власників, інвесторів, кредиторів та менеджерів в процесі управління капіталом. В основу даної концепції  формування капіталу підприємства покладено: теорію «субординації джерел», теорію асиметричної інформації, сигнальна теорію, теорію моніторингових витрат та інші [7].

 

21.Стратегічний аналіз  показників фінансової звітності.

Для того щоб спланувати прибуток, потік грошових коштів, підприємство перш повинне скласти точний прогноз своїх доходів і витрат. Для цього воно має бути впевненим у тому, що йому вдасться реалізувати певну кількість продукції за визначеною ціною. Підприємство повинно точно знати витрати виробництва і збуту кожного свого виробу. Відсутність такого роду інформації означає, що підприємство йде на ризик, не знаючи своїх шансів на успіх. 
Використовуючи прогнози збуту і попиту споживачів, менеджер по виробництву планує обсяг і структуру виробництва продукції, витрати виробництва; менеджер розробляє плани по забезпеченню виробництва факторами виробництва, розраховує витрати на збут; менеджер з фінансів формує систему фінансових показників та прогнозну фінансову звітність. Кожна істотна зміна ситуації збуту вимагає коректування прогнозу збуту і системи планових показників підприємства. 
Відповідна служба підприємства, володіючи прогнозної інформації, системою планових показників і кошторисів, розробляє основний прогноз діяльності. Якщо у виробника є ефективна і точна система нормування витрат на виробництво різних видів продукції, то дані основного кошторису можна отримати шляхом простого множення обсягу виробництва кожного виду продукції, зазначеного в прогнозі збуту, на нормативні витрати на виробництво відповідних виробів. На основі отриманих таким чином даних виробник робить висновок про те, чи має він достатньо коштів для виконання виробничих планів, в іншому випадку потрібно шукати додаткові кошти. 
Таким чином, основний кошторис є прогнозом рентабельності роботи підприємства. Він являє собою розрахунок прибутків і збитків на певний період, до якого додаються розрахунки вартості реалізованої продукції, витрат з продажу адміністративних витрат і касових надходжень. Фактично такий кошторис перетворюється в балансову таблицю, складену на останнє число періодів ¬ ду, на який формується кошторис. 
Головне призначення прогнозного кошторису полягає в тому, щоб визначити кількість засобів виробництва і засобів, необхідних для виробництва того обсягу, який передбачається реалізувати у відповідності з прогнозом збуту. Щоб основний прогнозний кошторис міг стати засобом ефективного контролю витрат виробництва, його слід розділити на декілька окремих кошторисів, кожен з яких у свою чергу необхідно розбити на більш дрібні статті відповідних витрат. Для управління діяльністю підприємства необхідно складати прогнозні кошториси збуту, виробництва, витрат на матеріали, витрат на робочу силу, накладних витрат, витрат допоміжних служб, розробляти інтегровану систему прогнозної фінансової звітності підприємства.

22. Моделі прогнозної фінансової звітності

Фінансова модель повинна  володіти зрозумілою і логічною структурою. Послідовно повинні бути представлені вихідні дані (допущення), фінансові  прогнози і проміжні розрахунки, результати фінансових прогнозів; зазначені елементи повинні бути візуально відокремлені один від одного, але пов'язані між собою розрахунковими формулами. 
Всі елементи, що використовуються при розрахунках у складі формул, повинні бути діючими посиланнями на комірки, в яких містяться допущення (вихідні дані), або комірки, які містять формули. Неприпустимі посилання на зовнішні файли (не надані у складі Проектної пропозиції) і циклічні посилання. У виняткових випадках, факт і причина відступу від даних правил повинні бути викладені в описі до фінансової моделі. 
Фінансова модель повинна допускати внесення змін до спочатку закладені допущення і автоматично коректувати фінансові прогнози у разі внесення таких змін. Фінансова модель повинна бути побудована так, щоб дозволити проведення аналізу 1 
чутливості результатів фінансових прогнозів до зміни всіх припущень (вихідних даних) моделі. 
Якщо фінансові показники, отримані в фінансовій моделі, засновані на одній або більше базових моделях, необхідно забезпечити динамічні зв'язки між цими базовими моделями і фінансовою моделлю так, щоб при внесенні змін в будь-яку базову модель відбувалося оновлення фінансової моделі. 
Фінансова модель повинна володіти достатнім ступенем деталізації, тобто містити розбивки за основними видами продукції, регіонам, виробничим одиницям, періодам, статтями доходів і витрат і т.п. (Якщо є). У той же час, фінансова модель повинна надавати інформацію в інтегрованому вигляді, а саме, в її складі повинні бути присутні взаємопов'язані один з одним прогнозний звіт про прибутки і збитки, прогнозний баланс, прогнозний звіт про рух грошових коштів. 
Форми прогнозної фінансової звітності та проміжні звіти не повинні суперечити один одному. 
Фінансова модель повинна відповідати принципу однаковості і послідовності в розрахунках і форматуванні. Формули розрахунку фінансових показників (коефіцієнтів), які присутні у фінансовій моделі, повинні бути незмінними для всіх частин і періодів фінансової моделі.

23.Прогнозування  складових елементів бізнесу

Фінансова звітність  складається з: балансу, звіту про  фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів Подання достовірної та неупередженої інформації зацікавленим особам забезпечується через аудиторський висновок, виданий субєктом аудиторської діяльності.

Завдяки використанню системи варіантних прогнозів створюються умови для перевірки результатів, здобутих за допомогою різних методів прогнозування, тобто підвищується їх ймовірність. Передбачене майбутнє дає змогу підготуватися як до позитивних, так і до негативних тенденцій, максимізувати результати та мінімізувати збитки.

Найважливіші функції  прогнозування в системі стратегічного  планування такі:

- визначення можливих  цілей і напрямків розвитку  обєкта прогнозування;

- оцінювання соціальних, економічних, наукових, технічних та екологічних наслідків реалізації кожного з можливих варіантів розвитку обєктів прогнозування;

- попереднє визначення  змісту заходів щодо забезпечення  реалізації можливостей та послаблення  загроз кожного з імовірних  варіантів розвитку прогнозованих подій;

оцінювання необхідних витрат і ресурсів для впровадження розроблених заходів і наслідків  щодо прояву обмежень у системі «час -- гроші».

В даній курсовій роботі висвітлені питання з прогнозування  в системі стратегічного аналізу  та стратегічного управління, розкриті основні методики прогнозного моделювання фінансових показників, на прикладі фінансової звітності підприємства Липковатівський аграрний коледж проведено аналіз його фінансового стану і наведено основні напрямки антикризового управління підприємством.

24. Критерії  доцільності вибору інвестиційних  проектів.

Основне в інвестиційній діяльності — це швидкість повернення інвестору вкладених коштів через грошові потоки, що їх генерує це вкладення. За фінансування виробничих проектів грошові потоки — це доходи, які надходять інвестору упродовж періоду експлуатації проекту у формі чистих прибутків від реалізації продукції, амортизаційних відрахувань.

Серед численних потенційних  інвестиційних проектів, що можуть бути запропоновані для реалізації на території громади, або які є досить перспективними з точки зору інвестора, необхідно відібрати першочергові. Така необхідність обумовлена підвищенням ефективності використання бюджетних коштів, якщо останні залучені до інвестиційного проекту, чи доцільністю розвитку певного економічного напряму зусиллями приватного бізнесу з позиції інтересів населення міста. Порівняння соціально-економічної ефективності інвестиційних проектів (в даному випадку — трьох), пропонується здійснювати за десятьма критеріями. Остаточне рішення буде прийнято після співставлення остаточного рейтингового результату.

25. Стратегія  прийняття інвестиціонних рішень

Всі підприємства у тій  чи іншій мірі пов´язані з інвестиційною  діяльністю. Прийняття рішень за інвестиційними проектами ускладнюється різними факторами: вид інвестицій, вартість інвестиційного проекту; різноманітність доступних проектів; обмеженість фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, пов´язаний з прийняттям того чи іншого рішення. В цілому, всі рішення можна класифікувати наступним чином: