Шпаргалка по "Стратегічниму аналізу"

Короткостроковий прогноз має охоплювати період від одного місяця до одного року. Слід зазначити той факт, що в країнах з розвинутою ринковою економікою більшість підприємств розробляють прогнози річного обсягу реалізації для охоплення операцій за фінансовий або календарний рік. Прогнозовану реалізацію використовують як основу для планування потреб у коштах, продукції та робочій силі протягом року. Подібні прогнози часто розбивають на піврічні й квартальні періоди. Деякі підприємства розробляють свої прогнози на сезонних потребах або циклах виробництва.

Середньострокові прогнози повинні охоплювати період від одного до п’яти років. Ці прогнози мають  бути проекціями існуючих тенденцій  у майбутнє з урахуванням впливу передбачуваних змін у чисельності  населення, кон’юнктури бізнесу й інших факторів. Їх варто використовувати для встановлення термінів визначених заходів, з яких складається стратегія реалізації, передбачення труднощів і можливостей.

Довгострокові прогнози повинні охоплювати періоди від  п’яти до п’ятнадцяти років. Такі прогнози дають змогу керівництву заздалегідь закласти фундамент для виробництва нової продукції та організації сучасних технологічних процесів, а також провести велику науково-дослідну роботу; у результаті цього фінансові ресурси і виробничі можливості будуть ув’язані з новими планами реалізації.

Слід зазначити той  факт, що фінансово-господарська діяльність підприємств може підпадати під  вплив інфляції, дефляції, страйків,  технологічних змін, безробіття, витрат урядових органів, оптимізму і песимізму споживачів, будь-яких значних політичних, економічних або соціальних змін.

У межах визначеної галузі на прогнози впливає поява нової продукції  й нових виробників, зміна стратегій  конкурентів і тенденцій до підвищення або зниження цін. Прогнози повинні  бути засновані на фактах, зібраних із найбільш надійних джерел, розглядати загальні тенденції розвитку галузі.

14. Виробнича функція та її значення в прогнозуванні обсягу виробництва

Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.

На мікроекономічному  рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів  господарювання виробничу функцію. У той же час виробнича функція  може бути застосована до окремих  галузей, видів виробництва і  навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства. виробнича функція свідчить, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається у новій виробничій функції.

Виробничу функцію можна  застосовувати для обчислення мінімальної  кількості витрат, необхідних для  виробництва будь-якого обсягу продукції. Співвідношення набору факторів виробництва  і максимально можливого обсягу продукції, виробленої внаслідок цього набору факторів, і розкриває сутність виробничої функції.

15. Витрати виробництва, їх оптимізація

Основним напрямом діяльності будь-якого підприємства є отримання  максимального чистого прибутку, який забезпечить подальший розвиток. Найоптимальніший спосіб збільшення прибутку від реалізації – це зниження собівартості.

Можливості зниження витрат виробництва виокремлюють й  аналізують за двома напрямами: джерелами  і чинниками.

Джерела – це витрати, за рахунок економії яких можуть бути знижені витрати виробництва. Чинники  – це техніко-економічні умови, під  впливом яких змінюються витрати.

Основними джерелами  зниження витрат виробництва і реалізації продукції є: зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції; зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції; зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції; скорочення адміністративно-управлінських витрат; ліквідація непродуктивних витрат і втрат та інші [2].

На економію ресурсів впливає значна кількість техніко-економічних  чинників. Найбільший вплив мають  такі групи чинників:

- зовнішні – ці  чинники не залежать від діяльності  підприємств, але можуть спричиняти  значний вплив на величину собівартості. До них належать чинники, пов’язані із загальною економічною ситуацією, рівнем інфляції, специфікою окремих товарних ринків, з впливом природних, географічних, транспортних і технічних умов на виробництво і реалізацію продукції [3];

- внутрішні – ці  чинники є безпосереднім об’єктом  впливу з боку управлінської  системи підприємства та джерелом  зменшення витрат за рахунок  їх втілення в систему конкретних  заходів і практичної реалізації. До них відносяться такі чинники  як обсяг реалізації продукції, структура продукції, ціна, якість продукції та інші. Внутрішні чинники в свою чергу поділяються на:

а) виробничі – ці чинники  характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на:

1) екстенсивні чинники  – ці чинники впливають на  процес зменшення витрат через  кількісні зміни: обсягу виробничих  ресурсів (чисельність працівників,  обсяг засобів, величина запасів  товарно-матеріальних цінностей); тривалості  використання ресурсів (тривалість робочого дня, коефіцієнт змінності роботи обладнання); непродуктивного використання ресурсів (втрати матеріалів через брак, втрати матеріалів через відходи);

2) інтенсивні чинники  – ці чинники впливають на  процес зменшення витрат через якісні зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці та більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо [2];

б) позавиробничі –  чинники, до яких належать постачальницько-збутова  і природоохоронна діяльність, соціальні  умови праці та побуту тощо.

Таким чином зниження й оптимізація витрат є одними з основних напрямів удосконалювання  економічної діяльності кожного  підприємства.

Комплексне ефективне  управління підприємством як системою дасть змогу стабільно функціонувати  в ринкових умовах і лідирувати серед вітчизняних товаровиробників.

Проблеми в управлінні витратами, які виникають при  формуванні ринкових відносин в умовах глобальної фінансової кризи, потребують подальших досліджень і розробок.

16. Структура капіталу і ризик

Підприємницький ризик являє собою невизначеність в одержанні майбутнього доходу від основної діяльності, тобто прибутку до сплати процентів і податків. Він зумовлений низкою факторів: 1) змінами попиту на продукцію корпорацій; 2) змінами цін на продукцію, що реалізується; 3) коливаннями цін на сировину, напівфабрикати та ін.; 4) здатністю корпорації змінити ціни на випуск своєї продукції залежно від змін попиту на товари та послуги, що купуються; 5) можливістю настання такого випадку, коли товар перестає користуватися попитом на ринку; 6) високим операційним левериджем (операційною залежністю).

Важливість того чи іншого фактора залежить від галузі господарства з її специфічною технологією, розвитком  ринків, політикою в галузі цін  тощо. Деякі фактори корпорація може певною мірою регулювати, наприклад, розмір продажу, ціни на продукцію, що реалізується.

Особливе місце серед  чинників, що визначають підприємницький  ризик, посідає так званий операційний  леверидж (operating leverage). Він відображає залежність прибутку від рівня постійних фіксованих витрат виробництва. До них відносять платежі за оренду приміщень, устаткування, страхування майна, платню адміністративному персоналу та ін. Високий рівень постійних витрат звичайно спостерігається у високоавтоматизованих, капіталомістких виробництвах. Крім того, в наукоємних виробництвах з високою часткою висококваліфікованої робочої сили постійні витрати вищі через те, що в роки спаду виробництва надлишкова робоча сила не звільняється й оплачується. Прибуток корпорації з високою часткою постійних витрат чутливіший до коливань продажу.

За решти рівних умов чим вищі постійні витрати корпорації, тим вищий підприємницький ризик, оскільки навіть невелике підвищення витрат понизить дохід від основної діяльності. Фактор операційного левериджу  використовується під час бюджетування капіталу. На вибір проекту інвестицій впливають багато чинників, у тому числі і розміри постійних витрат корпорації.

Змінні витрати залежать від обсягу продажу. До них відносять  витрати на сировину, матеріали, послуги, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції, оплату робочої сили та ін. Поділ витрат на постійні і змінні є умовним. Постійні витрати можуть змінюватися за певних обставин, наприклад за умов, коли корпорація переглянула договір про оренду, витрати на оплату оренди у витратах виробництва знизилися. Водночас змінні витрати можуть не змінюватися протягом тривалого часу незалежно від обсягу продажу.

17. Суть і визначення фінансового левериджу.

Фінансовий леверидж дозволяє оптимізувати співвідношення між власними і залученими ресурсами і оцінити їх вплив на прибуток. При зростанні частки довгострокових позик відповідно зростають і суми відсотків, які належить сплатити. Це призводить до збільшення рівня фінансового ризику із-за можливої нестачі коштів для сплати.

Фінансовий леверидж розраховується як відношення зміни чистого прибутку до загального прибутку до оподаткування

Фінансовий леверідж характеризує використання підприємством  позичених коштів та його вплив на зміну коефіцієнта рентабельності власності капіталу. Іншими словами, фінансовий леверідж являє собою об'єктивний фактор, який виникає з появою позичених коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством і дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал. Показник, який відображає рівень додатково генеруючого прибутку власним капіталом при різній мірі використання

 

18. Прогнозування впливу фінансового левериджу.

Залучений капітал  відображає кошти для фінансування розвитку

підприємства, залучені на умовах повернення грошей, або іншого майна.

Усі форми залученого капіталу, які використовуються підприємством, є

його зобов'язаннями, що підлягають погашенню у передбачені  терміни.

Показником, який характеризує використання підприємством позикових

засобів, яке  впливає на зміну коефіцієнта  рентабельності власного

капіталу, і дозволяє оцінити на скільки відсотків  зміниться величина

чистого прибутку підприємства при зміні доходу до сплати відсотків і

податків на один відсоток є показник фінансового левериджу [6, с.153].

Фінансовий леверидж — це використання підприємством  залучених коштів,

яке впливає  на зміну дохідності власного капіталу і дає йому можливість

одержати додатковий прибуток на власний капітал [7, с.12].

Більшість економістів  вважає, що до певної межі фінансування за рахунок

боргів вигідне  фірмі, бо воно забезпечує фінансовий леверидж, тобто

фірма отримує  вищі доходи до тих пір, поки віддача  від пизичених коштів

більша за процент, який потрібно сплатити за ці кошти. Переваги

фінансового левериджу  зникають у фірм, які мають у  структурі капіталу

занадто високу частку боргів. Коли забагато боргів, посилюється  ризик і

підвищується  потенційна загроза неплатоспроможності. Тому фірма повинна

підтримувати певний баланс між заборгованістю і власним капіталом.

19. Політика стратегії структури капіталу

Практика доводить, що не існує єдиних рецептів ефективних відносин

власного і  позиченого капіталу не тільки для  типових підприємств, але і

позиченого капіталу не тільки для типових підприємств, але і

для кожного  окремого підприємства. Але основними  факторами є:

1. Галузеві особливості  операційної діяльності підприємства. Характер

цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх

ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва

продукції, а  також з великою частиною позаоборотних  активів, мають більш

низький кредитний  рейтинг і змушені орієнтуватися  у своїй діяльності на

використання  власного капіталу. Крім того, характер галузевих

особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим менший

період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших  рівних умов) може

бути використаний підприємством позичений капітал.

2. Стадія життєвого  циклу підприємства. Підприємства, що знаходяться на

ранніх стадіях  свого життєвого циклу і мають  конкурентноспроможну

продукцію, можуть у своїй діяльності використовувати  більшу частину

позиченого капіталу. Рівень фінансових ризиків у цих  підприємств

високий, і це враховують їхні кредитори. Підприємства, що знаходяться на

стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати  власний капітал.

3. Кон’юнктура  товарного ринку. Чим стабільніша  кон’юнктура товарного

ринку, тим більше і безпечніше можна використовувати  позичений капітал.

І навпаки –  в умовах нестабільної кон’юнктури використання позиченого

капіталу призводить до зниження рівня прибутковості  та ризику втрати

платоспроможності. У таких умовах необхідно оперативно знижувати