Розрахунки з оплати праці

 

ЗМІСТ

Список умовних скорочень………………………………………………………………3

 

 

 

 

 

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

1. ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю.
2. ПСБО – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку.
3. КМУ – Кабінет Міністрів України.
4. КЗпП – Кодекс законів про працю.
5. ГКУ – Господарський кодекс України.
6. ЗУ – Закон України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

В умовах переходу економіки України до ринкових умов господарювання найбільш суттєві зміни відбуваються у сфері соціально-трудових відносин. Питання і проблеми, які тут виникають, надзвичайно гострі та складні, оскільки зачіпають інтереси всього населення країни. Кожний суб’єкт ринкового підприємства одночасно є й суб’єктом трудових відносин, тому від знання економічних законів і закономірностей функціонування ринку праці, зайнятості, організації та оплати праці великою мірою залежить ефективність використання такого важливого виробничого ресурсу, як робоча сила, а отже, успіх підприємця і рівень життя населення країни.

Кожне підприємство для виробництва  продукції використовує матеріальні  і трудові ресурси. Необхідна  кількість працівників визначається розмірами виробництва, рівнем механізації, напрямком спеціалізації. Це зумовлює якісний і кількісний склад працюючих у господарстві. Залежно від галузі працівників підприємства групують: зайняті на виробництві; зайняті в підсобних промислових виробництвах; працівники житлово-комунального підприємства; культурно-побутових закладів; торгівлі і громадського харчування; зайняті на будівництві господарським способом; зайняті іншим видом діяльності.

Облік праці і її оплати - одна з найбільш важливих і складних ділянок роботи, що потребує, точних і оперативних даних, в яких підтверджуються зміни чисельності працюючих, витрати робочого часу, категорії працівників, виробничих витрат і здійснення контролю за використанням трудових ресурсів.

Особливості праці як об’єкту  дослідження полягає в тому, що по-перше, праця - це доцільна діяльність людей по створенню благ і послуг, що повинна бути ефективною і раціонально організованою; по-друге, праця є однією з головних умов життєдіяльності не лише окремої особи, але і будь-якого підприємства чи організації, а також суспільства в цілому; по-третє, в процесі праці формується система соціально-трудових відносин, які утворюють осередок суспільних відносин на рівні економічних в цілому, рівні підприємства і колективу.

Система заробітної плати (оплати праці) і матеріального стимулювання має відповідати вимогам прискорення науково-технічного прогресу, переходу на інтенсивні методи господарювання, підвищення якості продукції. Тому перед бухгалтерським обліком стоять особливі завдання щодо організації оплати праці.

Об’єктом  дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю «Тревел» (далі ТОВ «Тревел»).

Метою курсової роботи є розгляд розрахунків з оплати праці, вивчення існуючого стану обліку розрахунків за виплатами працівникам та розробка окремих пропозицій щодо вдосконалення обліку у ТОВ «Тревел».

Досягнення поставленої мети зумовило постановку і вирішення наступних наукових та практичних задач:

- розглянути  теоретичні основи обліку розрахунків за виплатами працівникам;

- проаналізувати  виробничо-економічну характеристику  об’єкта дослідження;

- уточнити  відповідність законодавству правильність заповнення регістрів аналітичного і синтетичного обліку щодо розрахунків з оплати праці на прикладі ТОВ «Тревел»;

- висвітлити  синтетичний і аналітичний облік  оплати праці;

- розробити шляхи вдосконалення обліку розрахунків з оплати праці.

Предметом дослідження курсової роботи є сукупність практичних питань з обліку праці та її оплати у ТОВ «Тревел».

Джерелом  інформації при підготовці курсової роботи стали дані річної фінансової звітності, статистична звітність та дані бухгалтерського обліку базового підприємства. Методичну та теоретичну основу роботи склали Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові документи щодо обліку розрахунків з оплати праці, використані матеріали досліджень провідних економістів.

Курсова робота складає   41 сторінка , 3 таблиці, 54 літературних джерел та 2 додатків.

РОЗДІЛ I

ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ В УКРАЇНІ.

1. Законодавчо-нормативні аспекти бухгалтерського обліку розрахунків з оплати праці

Нарахування, виплату і облік оплати праці  мають проводити згідно з чинним законодавством України, нормативними та інструктивними матеріалами, які регулюють трудові відносини:

1. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV.
2. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291.
3. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291.
4. Конституція України.
5. ЗУ «Про оплату праці» від 24.03.1995р. №108/95-ВР.
6. КЗпП України.
7. ЗУ «Про колективні договори й угоди» від 01.07.93р. №3356-XII .
8. ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» у редакції від 6 лютого 2003 року № 491-ІV.
9. ЗУ «Про відпустки» від 15.11.96р. №504/96ВР.
10. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. №889-IV.
11. ЗУ «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» вiд 26.06.1997 № 400/97-ВР, з наступними змінами і доповненнями.
12. П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати».
13. П(С)БО 16 «Витрати».
14. П(С)БО 11 «Зобов’язання».
15. П(С)БО 15 «Дохід».
16. П(С)БО 26 «Виплати працівникам».
17. та інші.

Основним законодавчим актом України є Конституція  України, на якій базується все законодавство, у тому числі і законодавство про працю.

У статтях 43-46 Конституції  України сказано, що кожен має  право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на безпечні і здорові умови  праці і на заробітну плату, причому не нижче встановленого мінімуму. Цікаве те, що кожен громадянин має право на своєчасне отримання винагороди за свою працю, і це його право захищається законодавством. Держава при цьому повинна створювати умови, необхідні громадянинові для повної реалізації своїх прав [23].

Відповідно  до статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. №108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому вимірі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства [9].

Відповідно  до ст. 95 КЗпП України, ст. 3 Закону України  «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт) [9, 22].

Договірне регулювання  оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) і виробничому (колективний договір) рівнях згідно з Законом України «Про колективні договори й угоди» від 01.07.93р. №3356-XII [15].

Колективний договір  укладається на підприємствах, в  установах, організаціях, незалежно  від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Відповідно до частини другої ст. 7 Закону України «Про колективні договори й угоди» у цьому договорі встановлюють взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, у тому числі і щодо нормування та оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо).

Якщо колективний  договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним  орган зобов’язаний узгодити ці питання  з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Відповідно  до статті 6 Закону України «Про оплату праці» [9]: основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Згідно з  п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського  обліку 16 «Витрати» (далі П(С)БО), витрати на оплату праці визнаються витратами звітного періоду, оскільки дотримуються наступні умови:

• розрахунки з працівниками підприємств є або зменшенням активів, або збільшенням зобов’язань , що призводить до зменшення власного капіталу;
• витрати на оплату праці можуть бути достовірно оцінені [42].

Згідно з  п. 11 П(С)БО 16 «Витрати» до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються, окрім всіх інших , прямі виплати на оплату праці. До складу прямих витрат на оплату праці входять заробітна плата і інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути віднесені на конкретний об’єкт витрат [42].

Для узагальнення інформації про розрахунки з персоналом з оплати праці, а також з не отриманої персоналом встановлений термін суми по оплаті праці (розрахунки по депонентам) в Плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій [31], призначений рахунок 66 «Розрахунки за виплатами працівникам».

Відповідно  з П(С)БО 11 «Зобов’язання» розрахунки з оплати праці належать до поточних зобов’язань, оскільки зобов’язання по витратам на оплату праці можуть бути достовірно визначені та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок їх погашення [40].

П(С)БО 15 «Дохід» визначає методологічні засади формування в  бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства, які можуть виступати у формі розрахунків з оплати праці та її розкриття у фінансовій звітності [41].

Згідно з П(С)БО 26 «Виплати працівникам» [43] є п’ять видів виплат працівникам, згрупованих за схожими ознаками, а саме: поточні виплати; виплати при звільненні; виплати по закінченню трудової діяльності; виплати інструментами власного капіталу підприємства; інші довгострокові виплати.

Поточні виплати працівникам  включають заробітну плату за окладами і тарифами, інші нарахування  з оплати праці; виплати за невідпрацьований час(щорічні відпустки та інший  оплачуваний невідпрацьований час); премії та інші заохочувальні виплати, що підлягають сплаті протягом дванадцяти місяців по закінченні періоду, у якому працівники виконують відповідну роботу, тощо.

Зобов’язання щодо виплат при звільнені  визначається у разі, якщо підприємство має не відмовне зобов’язання звільнити працівника або кількох працівників до досягнення ними пенсійного віку або надавати виплати при звільнені за власним бажанням згідно із законодавством, контрактом чи іншою угодою.

Зобов’язання та активи, пов’язані з виплатами по закінченні трудової діяльності, обліковуються за кожною програмою виплат по закінченні трудової діяльності.

Нарахована сума внесків  за програмою з визначеним внеском  визначається поточним зобов’язанням у періоді, протягом якого працівники виконували роботу.

Статтею 45 Конституції  України [23] передбачено право кожного працюючого на відпочинок. Воно забезпечується надання днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки. Надання відпусток регулюється Законом України «Про відпустки» від 15.11.96р. №504/96ВР [14].

Порядок утримання податку  з доходів фізичних осіб регулює  Закон України «Про податок з  доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. №889-IV [10].

Об’єктом оподаткування  є загальний місячний оподатковуваний  дохід, зменшений на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Сплата до Пенсійного фонду регламентується Законом  України «Про збір на обов’язкове  державне пенсійне страхування» вiд 26.06.1997 № 400/97-ВР, з наступними змінами і доповненнями [17].

Згідно з  ст. 1 цього Закону платниками податку  є:

• суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні особи) незалежно від форм власності, а також фізичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю робітників;
• філії, відокремлені підрозділи платників податків, зазначених в п.1, які не мають статусу юридичної особи і розташоване на іншій території ніж основне підприємство;
• та інші.

Оскільки внесок до Пенсійного фонду пов’язаний з  офіційно встановленою мінімальною зарплатнею, його розмір змінюється відповідно. Мінімальний внесок дає гарантію та право на отримання мінімальної пенсії. Внески до Пенсійного фонду мусять платити усі підприємці без винятку.

Взагалі, потрібно підкреслити, що здійснення господарської діяльності з точки зору ведення бухгалтерського обліку, оподаткування та нарахування заробітної плати має ряд особливостей. Правові основи регулювання, організації та ведення бухгалтерського обліку й складання бухгалтерської звітності на підприємствах визначені в Законі України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 p. № 996-XIV [6]. Цей Закон зокрема закріпив використання при реформуванні бухгалтерського обліку в нашій державі міжнародних стандартів фінансової звітності.