Проблеми економічного зростання в Україні та напрями їх розв’язання

Розвиток економіки  України у майбутньому значною  мірою залежить від розвитку економічної  ситуації у світі. Таким чином, прогнозуючи розвиток української економіки, потрібно відштовхуватися саме від світових тенденцій.

У глобальній перспективі  спостерігається незначне зростання. У США ВВП росте досить швидко, що зумовлено великим споживанням  домогосподарств, зокрема, товарів  довгострокового використання та формуванням  фіксованих інвестицій. Економіка країн  ЄС перебуває у стагнації. Ні експорт, ні рівень споживання домогосподарств  не демонструють позитивних тенденцій. У Центральній та Східній Європі зростання економік помірне, за винятком Польщі та Болгарії, де ріст ВВП прискорюється. Продовжують успішно розвиватися  балтійські країни - Литва, Латвія, Естонія. Рушійними силами до зростання економіки  Росії 2003 року були внутрішній попит, зростання  інвестицій та приватного споживання. В Азії стрімко розвиваються Китай  та Індія, де зростає промислове виробництво  та роздрібна торгівля, що вказує на високий рівень внутрішнього споживання.

Поточні зовнішні умови  є сприятливими для України, і  можна очікувати, що подібні тенденції  економічного розвитку головних торгових партнерів нашої країни збережуться  принаймні до кінця 2006 року.

У поточному році внутрішній попит буде найбільш стабільним та передбачуваним фактором для зростання  ВВП: доходи домогосподарств зростуть і зменшення ставки оподаткування  зробить доходи населення ще більш  помітними. Розширення внутрішнього споживання матиме дві переваги для української  економіки: підвищення попиту на вітчизняну продукцію високої якості та зростання  імпорту. На даний момент темпи зростання  імпорту перевищують темпи росту  експорту. Ця тенденція вказує на те, що українські споживачі потребують високоякісної продукції, котру  не пропонують у достатній кількості  вітчизняні виробники.

Сприятливі зовнішні умови та зростання внутрішнього попиту створюють потужну базу для  економічного зростання України  і формують наступні тенденції у 2006 році:

• до кінця року офіційний обмінний курс не перевищить 5.38 грн./дол. США;

• зростання експорту зменшиться порівняно з імпортом, однак чистий експорт буде позитивним;

• відсоткова ставка очікується приблизно на тому ж рівні, що і минулого року;

• зростання доданої  вартості у сільському господарстві очікується на високому рівні, хоча у 2005 році цей показник був низьким.

• іноземні інвестиції у 2006-му залишаться приблизно на тому ж рівні, що і минулого року.

3.3. Шляхи  вирішення проблеми економічного  зростання в Україні

1. Створення регіональних  центрів з інформаційної, фінансової  підтримки малого бізнесу та  його правового супроводження.

Подібні центри повинні  мати розгалужену структуру і  охоплювати всі регіони України, їхня діяльність має полягати в наданні  інформації з питань законодавства  щодо врегулювання підприємницької  діяльності, то вирішуються на рівні  місцевої влади; маркетингових послуг — інформації про можливості виходу на нові ринки, пошук потенційних  партнерів, про можливості та умови  виходу на іноземні ринки, про державні та приватні іноземні програми економічного сприяння, про можливості отримання  грантів, допомогу щодо розробки та оформлення документів для отримання кредиту  тощо. Одним з обов'язкових напрямків діяльності подібних центрів має стати допомога у підготовці управлінського персоналу для новостворених підприємницьких структур та їхнє правове супроводження протягом одного-двох років.

2. Активізація діяльності  місцевих органів самоврядування  на ринку запозичень — випуск  облігацій місцевих займів, інших  цінних паперів.

Ряд невдалих спроб  окремих органів місцевого самоврядування в Україні призвів до незаслуженого  знехтування цим джерелом залучення  інвестицій. Причина насамперед у  недостатній кількості в органах  місцевої влади кваліфікованих фінансових менеджерів, здатних прорахувати  ефективність інвестиційного проекту, термін його окупності та провести кампанію із залучення достатнього  фінансування обраного проекту. Для  поліпшення ситуації у цьому напрямку, на нашу думку, державі варто розробити  програму з надання інформаційних  послуг органам місцевого самоврядування щодо операцій на ринку займів, створити кілька пілотних проектів в окремих  регіонах та на їхньому прикладі провести практичні навчання для представників  регіональних фінансових відомств.

Актуальним для  України є те, що зусилля місцевих органів управління можуть компенсувати чи послабити вплив недоліків  загальнодержавного регулювання залучення  інвестицій, загального несприятливого інвестиційного клімату, наступні заходи щодо поліпшення якого можуть відбуватися  саме на рівні органів самоуправління.

3. Створення комунальних  інвестиційних банків з напрямками  діяльності - інвестування проектів  розбудови економічної та соціальної  інфраструктури. Такі проекти здатні здешевити вартість транспортних, комунікацій них послуг, вартості енергоресурсів і сприяти здешевленню продукції та послуг, які виробляються у підприємництві, інвестування проектів малого бізнесу, перспективних з економічної точки зору та таких, що розглядатимуться як пріоритетні завдання економічного розвитку регіонів.

4. До активу можливостей  місцевих органів управління  можна віднести розробку програм  з розвитку регіонів з визначенням  пріоритетних галузей і підприємств  та заходи стимулювання інвесторів. Така програма має враховувати науковий потенціал регіону, структуру промисловості, соціальну структуру населення регіону, його географічне становище.

За результатами створеної програми слід вести пошук  інвесторів, розвиваючи зовнішні зв'язки регіону з іншими регіонами держави  на рівні підприємств, фінансових компаній, регіональної влади, центральної влади; а також з регіонами та підприємствами інших країн.

Враховуючи також  можливості органів місцевого самоуправління щодо регулювання рівня місцевих податків та зборів, а також пільгового надання комунальної власності  у користування, можна очікувати, що продумана інвестиційна політика на місцевому рівні здатна пожвавити  процес економічного розвитку.

Інвестиційна політика є пріоритетним завданням економічної  політики держави на шляху до перетворення короткотермінового зростання на позитивну  тенденцію економічного оздоровлення держави. Окремі нескоординовані та непрораховані кроки держави  у цьому напрямку не здатні поліпшити  кардинально ситуацію із залучення  інвестицій в економіку, а інколи навіть негативно впливають на її розвиток. Податкові канікули, скасування боргів щодо сплати податків лише підривали  фіскальні інтереси держави та довіру вітчизняного капіталу до неї. Навіть стабілізація грошової одиниці не вплинула на приток інвестицій в країну. Тому доцільніше впроваджувати комплексну державну програму забезпечення економічного розвитку, де кожен з напрямків  дій відіграватиме важливу роль, а кожен з елементів програми впливатиме (прямо чи опосередковано) як на кінцеву мету, так і на інші елементи і в цілому залежатиме від  них.

В основу програми має бути покладений принцип підтримки  усіх можливих джерел інвестицій незалежно  від походження (банківські, приватні, державні, вітчизняні, зарубіжні) завдяки  встановленню однаково сприятливих  умов для них. Напрямки створення  таких умов визначаються політичною волею держави, законотворчими змінами  у фінансовому, банківському та податковому  законодавстві та організаційними  заходами як з боку державних органів  влади, так і органів місцевого  самоврядування. Останні набувають  дедалі більшої ваги у політичному  та економічному житті країни. їхня роль в організаційних заходах щодо залучення інвестицій у подальшому не лише не скорочуватимуться, а будуть дедалі активнішими відповідно до компетенції  та ролі місцевих органів влади у  реалізації державних програм, у  тому числі й економічному розвитку. Від взаєморозуміння та взаємодій  двох рівнів влади - державної та місцевої — багато в чому залежить економічне майбутнє нашої країни. [24, c. 188-197]

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Таким чином, з урахуванням  сучасного макроекономічного стану  очевидна необхідність розроблення  нового підходу до розв'язання проблем  економічного зростання в Україні. Цей підхід повинен поєднувати у  собі заходи грошово-кредитного регулювання  і політику розвитку виробництва  із залученням усіх можливих фінансових ресурсів.

Безпосередній механізм проведення необхідних для досягнення економічного зростання перетворень  досить складний. Він передбачає поєднання  різноманітних заходів не тільки економічного, а й законодавчого  характеру. Всі зусилля держави  повинні бути спрямовані на створення  умов для першочергового освоєння вітчизняними товаровиробниками внутрішнього ринку.

Для підтримки вітчизняних  підприємств необхідно виявити  ті з них, які являють собою  так звані "точки зростання", вкладення коштів в які дасть  змогу поширити імпульс зростання  на суміжні виробництва.

При розв'язанні завдання пожвавлення економічної кон'юнктури  на державному рівні слід визначити  галузеві й територіальні пріоритети. Критеріями вибору галузей — мультиплікаторів економічного зростання можуть бути:

— вплив галузі на сукупний попит (з урахуванням  галузей-постачальників, суміжних галузей);

— вплив галузі на сукупну пропозицію (з урахуванням  галузей-споживачів і непрямого  ефекту);

— вплив галузі на формування дохідної частини бюджетів усіх рівнів.

Згідно з цим  критерієм доцільна державна підтримка  тих галузей, розвиток яких дасть  змогу створити стратегічні переваги, і насамперед це стосується імпортозамінних  галузей, які спроможні витіснити  з вітчизняного ринку іноземних  виробників. Доцільно перевести виробництво продукції, яка користується підвищеним попитом (виробництво комп'ютерів, оргтехніки і побутової техніки), частково на вітчизняну основу за рахунок податкового регулювання і стимулювання створення спільних підприємств. Підвищення інвестиційної ролі державної підтримки зазначених галузей є важливим інвестиційним маневром, який одночасно дасть можливість підвищити зайнятість населення, скоротити валютні витрати для створення технологій.

Наступний напрям державної  підтримки — це підприємства, потенційно здатні налагодити випуск продукції, конкурентоспроможної на зовнішньому ринку.

Таким чином, вибір  виробничих орієнтирів — це дуже відповідальний етап у формуванні програми економічного зростання.

Одним із найважливіших  завдань, яке безпосередньо пов'язане  з перспективами подальшого зростання, є інвестиційна підтримка галузей, котрі виробляють високотехнологічну продукцію. Світові прогнози виділяють такі найперспективніші інноваційні галузі: інформатика, сфера комунікацій і ресурсозбереження. Саме розвиток цих напрямів дасть змогу сформувати велику хвилю в економіці України на найближчі 50—60 років.

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

1. Абалкин Л. Роль  государства в становлении и  регулировании рыночной экономики // Вопросы экономики. – 2002. - №6. – с. 4-12

2. Айрапетова А.Г., Карлик А.Р. Государственное регулирование  деятельности предприятий. – СПб., 2006

3. Безчасний Л., Кириленко  В., Юрчук В. Науково-технічні та  економічні проблеми забезпечення  оборонної достатності України  // Економіка України . – 2000. - №6

4. Біла С. Державне  регулювання галузевої структури  економіки України // Економіка  України. - 2001. - №5

5. Богиня Д., Волинський  Г. Державне регулювання перехідних  процесів // Економіка України. –  2001. - №1

6. Бочан І. Інституційна  теорія розвитку приватного сектора  економіки України // Економіка  України. -2001. -№ 10. - С.59-61

7. Брич В.Я. Регулювання  ринку праці: регіональні аспекти. – К., 2003

8. Білоус О. Глобалізація  і національна стратегія України.  – К., 2001

9. Власюк О. Методологія  та моделі аналітичного планування  економічного та соціального  розвитку України // Економіст. – 2004. - №5

10. Гаврилишин Б.  Дороговкази в майбутнє / Пер. з англ. – К.:Основи, 2005. 238 с.

11. Галиця І. Ринок  + державне регулювання = ефективна  економіка/ І.Галиця // Урядовий кур'єр. -2000. -28 вересня. - С. 4

12. Гладких Д.  Державне регулювання економіки  за допомогою ціноутворюючих  факторів/ Д.Гладких // Економіка  України. -2001. -№ 1. - С. 47-51

13. Государсвенное  регулирование экономики: практика  и проблемы / Отв. ред. Н.Г.Чумаченко  // Сб. научн.тр. НАН Украины. Ин-т  экономики промышленности . – Донецк, 2006. – 204 с.

14. Грабинський І.М.  Еколого-економічна система України:  порівняльний аналіз. – Львів, НТШ, 2004

15. Гулак О. Європейський  союз: напрямки розширення та  перспективи вступу України до  нього. Збірник наукових праць.  Вип. 25 / Відп. ред. д. е. н., В.Є.Новицький.  – К.: Інститут світової економіки  і міжнародних відносин НАН  України, 2000

16. Дідіківська Л.І.  Головко Л.С. Державне регулювання  економіки: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000. – 209 с.

17. Державне регулювання  економіки: Навч. посібник / С.М.Чистов, А.Є.Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.

18. До новітнього  українського світогляду і стратегії.  З нагоди роуовин А.Камінського  – політика і вченого (нариси) / Під ред. В.Сікори. – К.: Економіка  і право, 2002. – 148 с.