Проблеми економічного зростання в Україні та напрями їх розв’язання

Те, чи закріпляться ці позитивні зрушення в економіці, чи стане тенденція до економічного зростання стабільною, багато в чому залежить від подальшої політики держави, від скоординованості зусиль влади. Законодавчі, організаційні  заходи, спрямовані на поліпшення умов для розвитку виробництва повинні  проводитись у взаємодії. Врешті, час уже відійти від практики вирішення окремих державних  проблем ізольовано одна від одної. Так, прикладом неузгодженості та некерованості  у сфері інвестиційної політики останніх років можна вважати  наявність семи державних інституцій (Українська державна кредитно-інвестиційна компанія; Національне агентство  України з реконструкції та розвитку; Державний інвестиційно-кліринговий  комітет; Палата незалежних експертів  з питань інвестицій; Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україну; Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів України; Координаційна  рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва), на яких покладені  обов'язки безпосереднього залучення  іноземних інвестицій в Україну. Чи можна взагалі говорити про  успіхи в цьому напрямку, коли країна, за міжнародними рейтингами, не займає місця навіть у першій сотні інвестиційно привабливих країн світу. [17, c. 137-138]

Ключову позицію  у державній економічній політиці займає інвестиційна політика, метою  якої є залучення капіталу в країну. Створити капітал без інвестицій сьогодні дуже проблематично, так само як і забезпечити конкурентоздатність продукції на зовнішніх та внутрішніх ринках. Тому пріоритетною для держави є проблема створення привабливого інвестиційного мікроклімату в країні як для іноземних інвесторів, так і для вітчизняних (у тому числі й для реінвестування прибутку підприємств).

У визначенні інвестиційної  привабливості країни найважливішими є такі чинники, як норма прибутку, отримуваного від капіталовкладень, рівень розвитку внутрішнього споживчого ринку, темпи зростання ВВП, економічна, політична та законодавча стабільність.

Основними причинами незадовільного рівня  капіталовкладень в Україні, насамперед, можна назвати:

- негативний міжнародний  імідж за такими показниками,  як економічна та політична  нестабільність, хабарництво і корупція, високий рівень тінізації економіки,  економічна злочинність та така  її форма прояву як «відмивання  брудних грошей» через фінансову  та банківську системи;

- рівень «зарегульованості»  законодавства, складність процедур  реєстрації та звітності суб'єктів  підприємницької діяльності; значний  податковий тиск; численні необґрунтовані  з позицій економічної доцільності  і державних інтересів України  податкові пільги; недосконалість  методів фіскальної політики; недостатня  розвиненість фондових ринків  та законодавства, що регулює  ці відносини;

- нерозвинутість  внутрішнього споживчого ринку,  відплив капіталу, створеного в  Україні, за її межі; недостатня  ефективність використання банківського  потенціалу у залученні інвестицій; низька активність регіональних  органів влади у процесах залучення  інвестицій.

Усунення негативних факторів впливу має бути покладене  за мету провадження комплексної  стратегічної програми розвитку економіки, у рамках якої й повинні розглядатися окремі локальні правові чи організаційні  питання. Тому на сьогодні гостро постає проблема створення комплексної програми розвитку економіки країни, яка охопила б усі щаблі державного управління та поєднала законодавчі механізми із застосуванням важелів державного регулювання економіки, проведенням економіко-математичного аналізу; а також впровадження позитивного досвіду інших країн та власних напрацювань. [12, c. 47-49]

Засобами  створення інвестиційної привабливості  країни є стимулювання розвитку підприємництва, збільшення обсягу ВВП, виробленого в країні, розширення внутрішнього споживчого ринку — зростання фонду оплати праці. Іншими словами, треба забезпечувати розширене виробництво.

Нижче наведено концептуальну  схему, на якій показано основні кроки  держави у впровадженні комплексної  програми, здатної закріпити тенденції  економічного зростання та зробити  вітчизняну економіку привабливішою  для капіталовкладень, та їхній передбачуваний взаємовплив (рис. 1).

Політична воля керівництва  країни, законодавчі зміни (податкова  реформа, фінансове законодавство) та організаційні заходи мають забезпечити  наявність та згоду капіталу працювати  у країні. Кожен з них передбачає конкретні дії.

Політична воля. Вплив  цього фактора на економічне зростання  відбувається опосередковано, через  інвестиційну привабливість країни. Виявлення політичної волі проявляється у здатності органів влади  зайняти чітку позицію у реформуванні законодавства шляхом впровадження норм законів, у яких єдиним пріоритетом  будуть національні інтереси держави, а не інтереси фінансово — промислових  груп та олігархічних кланів. Створити умови для неупередженого законотворчого процесу можна, забезпечивши прозорість владних структур та механізмів.

Не менш важливим проявом політичної волі є створення  позитивного міжнародного іміджу України, для чого необхідно:

- посилити боротьбу  держави з економічною злочинністю  та підвищити норми відповідальності  за вчинення економічних злочинів;

- вдосконалити методи  та технології протистояння припливу  в країну «брудних» грошей  від здійснення протизаконних  операцій, активізація співпраці  з міжнародними організаціями,  здатних відстежувати та нейтралізувати  подібні фінансові потоки:

- спростити механізми  та процедури на дання державних  послуг.

Найбільший вплив  ці перетворення матимуть на інвестиційну привабливість країни для іноземних  інвесторів, завдяки посиленню рівня  відкритості економіки та рівня  політичної стабільності у державі.

Законодавче регулювання. Законодавчі вади також певним чином  стримують процес залучення інвестицій. Капітал спрямовується зазвичай туди, де норма отримуваного прибутку вища, а рівень ризику — нижчий.

Законодавче регулювання  інвестиційної політики за різних умов економічного розвитку країни має бути зорієнтоване на:

- протекціонування  вітчизняного капіталу;

- сприяння залученню  іноземних інвестицій шляхом  пільг та переваг для іноземного  інвестора;

- протекціонізм  усіх джерел інвестицій та  залучення інвестиційних ресурсів  незалежно від джерела фінансування.

Вибираючи між цими варіантами, перевагу слід віддати  саме третьому оскільки за нинішнього рівня економічного розвитку залучити достатню кількість вітчизняних  інвестицій нереально. Надання різних пільг та переваг іноземному капіталу негативно впливає на вітчизняне виробництво, створюючи неоднакові умови для діяльності національного капіталу та іноземного, різне податкове навантаження, різну вартість товарів та їхню конкурентоздатність. Як наслідок, за таких умов можливе поглинання зарубіжними компаніями національного сектора економіки. Для держави, також, надмірна залежність економіки від іноземного капіталу не є привабливою.

Третій варіант  економічного розвитку базується на створенні умов, сприятливіших для  капіталовкладень порівняно з іншими країнами світу, для всіх джерел інвестування та мобілізації внутрішніх резервів інвестиційних джерел. І роль законодавства в цьому процесі зводиться до зменшення податкового навантаження на виробника, створення умов для нарощування капіталу підприємств і його реінвестицій, розширення внутрішнього споживчого ринку за рахунок податкової реформи; активізації процесу залучення «портфельних» інвестицій за рахунок розбудови фінансового законодавства.

Основною проблемою  інвестування у розрізі фінансового  законодавства є низька активність інвестиційних компаній, яка пояснюється  насамперед недостатнім розвитком  інфраструктури та недосконалістю механізмів функціонування вторинних фондових ринків, низьким рівнем довіри населення  до подібних компаній через прецеденти фінансового краху їх у недалекому минулому («МММ», «ХОПЕР-ИНВЕСТ»). Підвищення рівня значимості інвестиційних компаній в інвестиційному процесі потребує розробки та впровадження гарантійних механізмів вкладів учасникам, перегляду окремих норм законодавства щодо оподаткування прибутку інвестиційних компаній, виокремлення їх в окрему категорію суб'єктів підприємницької діяльності з власною специфікою оподаткування. Наступним дієвим кроком має стати процес інтеграції вітчизняного фондового ринку в європейські фондові ринки, що також потребує законодавчого врегулювання. [27, c. 57-64]

Банківські установи, акумулюючи грошові вклади населення, є одним з найголовніших джерел інвестування економіки України  на сучасному етапі. В умовах зниження темпів інфляції та зменшення облікової ставки НБУ плата за користування кредитами зменшується, що робить сам кредит привабливішим. Та, на жаль, питома частка довгострокових запозичень серед зобов'язань банків (на 1 вересня 2005 р.) становить 18% , що стримує якісне економічне зростання за інноваційною схемою. Дуже низькими темпами відбувається кредитування малого бізнесу.

Поліпшити ситуацію з кредитування можна, зокрема, ухваливши  закони про захист інтересів позичальників, які давали б можливість банкам контролювати рівень заборгованості з кредитів та ефективно на нього впливати.

Окремо слід розглянути дії держави у сфері податкової політики. Чинна податкова система  спрямована не на захист виробника, а, швидше, на лобіювання інтересів певних груп виробників. Вона надає їм низку  пільг щодо сплати податків та обов'язкових  платежів, що згубно позначається на решті  суб'єктів підприємництва. У ряді випадків це призводить до згортання  власної діяльності через демпінгові ціни. Альтернативою збереження прибутковості  власного бізнесу є його перехід  у тіньовий сектор економіки.

Таким чином підприємець  робить власну продукцію конкурентоздатною, додаючи державі подвійних проблем: з одного боку, недоотримання бюджетних  коштів, з іншого — демпінгові ціни, які згортають реальний сектор економіки  та відлякують іноземного інвестора. Взаємозаліки, списання боргів — це також «паразити» податкової системи, а відтак, важливим питанням економічної політики постає реформування податкової системи у напрямку загального зниження податкового тиску, зменшення податкових ставок та розширення податкової бази за рахунок скасування пільг в оподаткуванні.

З точки  зору інвестиційної політики податкова  реформа мусить мати такі спрямування:

- встановлення рівня  оподаткування підприємництва нижче  середньоєвропейського;

- розширення внутрішнього  споживчого ринку.

Суть першого  напрямку зводиться до зниження рівня  прямих податків з підприємств: зменшення  ставок податку на прибуток підприємств, застосування зниженої ставки на прибуток, реінвестований в переоснащення  основних фондів. Передбачувані наслідки таких кроків — підвищення норми  прибутку та нарощування капіталу, легалізація частини тіньової економіки, активізація інноваційної діяльності і розширення податкової бази у довгостроковому  періоді. Скасування податкових пільг  сприятиме розширенню податкової бази та зведенню до мінімуму втрати бюджетних  надходжень від зниження податкових ставок у короткостроковому періоді.[25, c. 41-46]

Розширення внутрішнього споживчого ринку має відбуватися  за рахунок зниження ставок прибуткового податку та розширення податкових меж, підвищення ставки неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а також за рахунок  перегляду ставок ПДВ, реальним платником  якого є громадянин. Слід знизити  ставку ПДВ на комунальні послуги, на групу промислових та продовольчих товарів вітчизняного виробництва. Зростання реальних доходів населення  одноразово сприятиме частковому збільшенню споживання, що забезпечить позитивний ефект: а) зростання потреб у випуску  продукції та поштовх у нарощуванні  випуску продукції; б) зростання  заощаджень населення та підвищення рівня їхнього залучення до фінансових установ, а, отже, пожвавлення інвестиційної  діяльності.

Податкова реформа  має одноразово стати зовнішньою рушійною силою для приведення в  дію замкнутого механізму реінвестування процесу розширеного виробництва (рис.

На першому етапі  збільшення капіталу підприємств та розширення внутрішнього споживчого ринку  відбувається за рахунок зменшення  податкового тиску (1), далі відбувається збільшення рівня споживання (2), з'являється  новостворений капітал (3, 4), частина  якого спрямовується на розширення фонду оплати праці (5), частина реінвестується у виробництво. Подальше нарощування виробництва здатне відбуватися за рахунок розширення споживчого ринку. Звісно, залучення у цей процес інвестицій ззовні здатне прискорити процес економічного розвитку.

Організаційні заходи. Наполягаючи на необхідності іноземного інвестування, ми притримуємось думки, що іноземні інвестиції мають залучатися насамперед з метою виходу на зовнішні ринки, доступ до яких українським підприємствам  недосяжний. Для потреб розширення внутрішнього споживчого ринку слід сповна використати вітчизняний  потенціал. [23, c. 6-10]

Серед перспектив розвитку вітчизняного інвестування, крім перелічених  раніше, слід приділити увагу залученню  фінансових інституцій у процес інвестування виробництва як з боку держави, так  і місцевих органів влади, активізувавши  дії місцевих органів влади в  інноваційному процесі економіки.

Насамперед йдеться  про інвестиційну підтримку малого бізнесу. Розвиток малого бізнесу є  одним з головних пріоритетів  економічних реформ в Україні. Це в основному приватний бізнес та малі підприємства, які через  свою специфіку не користуються послугами  фінансових ринків і можуть розраховувати  лише на власне реінвестування та кредити.

3.2. Світові  тенденції сприятливі для України