Проблеми економічного зростання в Україні та напрями їх розв’язання

На наш погляд, це класифікація здебільшого теоретичного характеру. Економісти-науковці, беручи її за основу у своїх працях і  доповнюючи новими факторами, часто  наштовхуються на неможливість однозначного зарахування того чи іншого фактора  до групи факторів пропозиції або  попиту. Одним із таких факторів є інвестиції. З одного боку, вони є фактором пропозиції як база розширення виробничого потенціалу, а з другого  — фактором попиту, оскільки разом  з іншими факторами попиту вони забезпечують необхідний рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються трудові та природні ресурси держави. Л. Шостак факторами, що мають ознаки двох груп, вважає також державні витрати  та інфляцію. Так, у різних літературних джерелах одні й ті самі фактори  відносять до різних класифікаційних  груп, що не сприяє практичному застосуванню цієї класифікації.

В.Є. Воротін, розглядаючи  фактори економічного зростання, виділяє  групу інноваційних факторів, інвестиційних  та групу факторів, що визначаються структурною мобільністю економіки5. На нашу думку, наведена автором класифікація є вдалою з точки зору змісту виділених груп і має практичне підґрунтя, проте вона не охоплює усю розмаїтість факторів, що впливають на економічне зростання. З огляду на це доцільно виділити такі групи факторів, що впливають на зростання економіки держави (запропонована класифікація охоплює як загальні, так і специфічні для перехідних економік чинники економічного зростання):

I. Об'єктивні економічні фактори: дія об'єктивних економічних законів (закон попиту і пропозиції, закон вартості та інші); наявність підприємницьких ризиків; час; циклічні коливання.

II. Фактори державного регулювання економіки: законодавча база; бюджетно-податкова політика; грошово-кредитна політика; політика у сфері зовнішньоекономічної діяльності; соціальна політика; структурна політика; інституційні чинники.

III. Інноваційні фактори: рівень розвитку науки; інноваційна політика; сприяння НТП; технічна оснащеність виробництва, оновлення основних виробничих фондів; інформаційні ресурси.

IV. Інвестиційні фактори: рівень залучення іноземних інвестицій; інвестиційна активність всередині держави; ефективність розміщення інвестиційних ресурсів; капітальні блага.

V. Об'єктивні природні чинники: географічне положення країни; кліматичні умови; наявність корисних копалин, мінеральних ресурсів; багатство флори і фауни; родючість земель.

VI. Демографічні  фактори: кількість населення;  склад населення; рівень зайнятості; рівень освіти населення.

VII. Суб'єктивні психологічні  фактори: ментальність, рівень свідомості  нації; ставлення до праці;  економічна культура (рівень економічної  злочинності, корупція); підприємницькі  здібності; загальна соціально-політична  атмосфера в державі.

VIII. Форсмажорні  фактори: природні катастрофи, стихійні  лиха; техногенні катастрофи, аварії; війни, терористичні акти.

Першою групою факторів, від яких залежить економічне зростання, є об'єктивні економічні чинники. Ці чинники мало піддаються впливу з боку людської економічної діяльності, вони є невід'ємною складовою  процесу функціонування ринкової економіки. Система господарювання може досягти  значного збільшення обсягів діяльності лише за умови всебічного врахування її суб'єктами в процесі свого  функціонування дії об'єктивних ринкових законів, наявності підприємницьких  ризиків та фактора часу. На окрему увагу заслуговують циклічні коливання  економічного розвитку. Перебування  економіки країни у фазі піднесення, коли економічні потужності швидко набирають  обертів, якнайкраще сприяє економічному зростанню, і навпаки, коли економіка  у фазі спаду, кризові явища є  серйозною перешкодою на шляху до збільшення макроекономічних показників системи господарювання. У такій  ситуації уже не йдеться про нарощування  обсягів діяльності національної економіки, головним завданням є збереження досягнень попередніх періодів.

 

2.2. Проблема  якості економічного зростання

Поряд з чинниками  економічного зростання є багато факторів і причин, які гальмують  економічний розвиток, спричиняють  його застій або й спад. До таких  факторів відносяться: неефективне  комбінування факторів виробництва, нестача  фінансових засобів для необхідного  інвестування, розлад фінансово-кредитної  системи, недосконалість законодавчої бази з економічних питань, нестабільність політичної системи, соціальні конфлікти, надмірні військові витрати тощо. Довгостроковий застій економіки називається  стагнацією (лат. stagnum — стояча вода) — це застій у виробництві, торгівлі, інших галузях народного господарства, в соціальній сфері.

Стагнація у вузькому розумінні означає стан тривалої депресії економіки; в широкому розумінні  — це хронічний депресивний характер економіки. В економіці виділяють  два види стагнації, що різняться  виникненням, формами вияву і  способами подолань. Перший вид стагнації  виникає як наслідок панування монополістичних  об'єднань, що усувають конкуренцію  — рушійну силу розвитку економіки.

Другий вид стагнації  виникає у процесі переходу від  командно-адміністративної до змішаної економіки і є наслідком економічних  помилок урядів, ігнорування економічних  законів.

Основні ідеї теорії стагнації склалися в 30-х роках XX ст. і одержали подальший розвиток в 50-60-х роках у працях американських  економістів Дж.Стейндела, П.Барана і П.Суїзі.

Вони виходять з  положення, що монополістична економіка, усунувши механізм вільної конкуренції, вичерпала внутрішні рушійні  сили розвитку. В умовах гальмування інвестиційного процесу, недовантаження виробничих потужностей і безробіття зрілій капіталістичній економіці властивий стан нульового зростання, або стагнації.

Економічне обґрунтування  стагнації таке: економічна сила монополій  дає їм можливість, з одного боку, суттєво знижувати витрати на одиницю продукції, з другого  — встановлювати монопольно високі ціни на власну продукцію, що й забезпечує «зрілим» корпораціям монопольні прибутки. У взаємодії двох тенденцій — до зниження витрат і підвищення цін — здійснюється, на думку стагнаціоналістів, основний закон монополістичної економіки — максимізація монопольного прибутку. У результаті дії цього закону, з одного боку, зростає обсяг монопольного продукту і національного доходу, з другого — монопольна економіка не спроможна його повністю використати, особливо на накопичення, через такі причини:

1) відносно повільний  приріст сукупного попиту в  порівнянні з приростом прибутків;

2) технічний прогрес  веде до зниження потреб в  нових інвестиціях і, відповідно, до недовикористання зростаючої  сили прибутку, яка повинна йти  на накопичення;

3) відбувається  самофінансування корпорацій за  рахунок амортизаційного фонду,  достатнього для розширення виробництва,  при цьому частина фонду накопичення  корпорацій залишається невикористаною;

4) експорт капіталу  сприяє поверненню в країну  великої кількості прибутку, який  створено за кордоном, що не  спрощує, а ускладнює проблему  накопичення.

Отже, прибічники теорії стагнації приходять до висновку, що монополістичний капіталізм, з  одного боку, намагається виробити максимум сукупного прибутку (економічного надлишку), з другого — не може забезпечити його продуктивне використання. Звідси випливає, що нормальним станом такої економіки є стагнація, тобто такий стан, який характеризується неповним використанням прибутків  при даній структурі витрат і  цін і проявляється у хронічному недовикористанні наявних в економіці  людських і матеріальних ресурсів.

Стан економіки, коли депресія має місце при одночасному  розвитку інфляції, називається стагфляцією. В умовах стагфляції має місце  застій або скорочення виробництва, безперервне зростання цін, підвищення вартості життя і загальне зубожіння  населення. Саме стагфляція в 90-х роках XX ст. вразила всі без винятку  країни СНД, спричинивши глибоку  кризу національних економік молодих  незалежних держав[5, c. 357-359].

2.3. Система  показників динаміки суспільного  виробництва

В економічній літературі суть економічного зростання визначається по-різному. З одного боку, воно визначається як збільшення загального обсягу ВНП  за певний період або як збільшення ЧНП на душу населення, а з іншого — як ситуація, за якої разом із зростанням населення відбувається аналогічне за темпами зростання національного  доходу. Інші економісти ототожнюють  економічне зростання з розвитком  економіки взагалі (зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту  населення тощо). Однак більшість  вчених під економічним зростанням розуміють такий економічний  розвиток, коли протягом певного періоду  кількісно і якісно зростає суспільне  виробництво, яке перебуває в  постійному русі, в динаміці.

Відомий американський  економіст, фахівець з питань національного  доходу, проблем циклів і коливань в економіці, а також теорії економічного зростання Саймон Кузнец (1901-1985), лауреат  Нобелівської премії (1971), автор дослідження  з історії економічного зростання  розвинутих країн вважав економічне зростання «довготривалим збільшенням  здатності господарства забезпечити  все більш різноманітні потреби  населення за допомогою все більш  ефективних технологій і відповідних  їм інституціональних та ідеологічних змін». У зв'язку з цим він виділив шість характеристик (показників) економічного зростання, властивих майже усім розвинутим країнам:

1) високі темпи  зростання доходу на душу населення  і кількості населення. У розвинутих  країнах середні темпи зростання  доходу на душу населення за  останні 200 років склали 2% на рік  при зростанні населення 1% на  рік;

2) високі темпи  зростання продуктивності факторів  виробництва.

За різними оцінками від 50 до 75% зростання доходу на душу населення у розвинутих країнах  в індустріальну епоху були результатом  зростання продуктивності факторів. Основна частина приросту ВНП  на душу населення була досягнута  за рахунок технічного прогресу;

3) високі темпи  структурної трансформації економіки.  Вона включала в себе переміщення  робочої сили із сільського  господарства у промисловість,  а останнім часом — з індустрії  у сферу послуг;

4) високі темпи  соціальної, політичної та ідеологічної  трансформації. Серйозна структурна  перебудова завжди супроводжується  змінами в суспільних інститутах, поведінці людей та ідеології;

5) міжнародні масштаби  економічного зростання зумовлені  здатністю розвинутих країн у  минулому і сьогодні знаходити  за кордоном ринки збуту, джерела  сировини і дешевої робочої  сили, що призводить до політичного  і економічного поневолення бідних  країн;

6) обмеження розповсюдження  результатів економічного зростання.  Незважаючи на величезне зростання  виробництва у світі за останні  20 років, лише чверть населення  планети прийняло участь у  цьому процесі. На цю меншість  припадає 80% світового доходу.

Основними чинниками економічного зростання  за будь-яких умов є фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу[4, c. 328-329].

До факторів пропозиції відносять такі чинники, які роблять економічне зростання  фізично можливим. Це:

- кількість і  якість природних ресурсів;

- кількість і  якість трудових ресурсів;

- обсяг основного  капіталу (основних виробничих фондів), зайнятого у суспільному виробництві;

- технологія і  організація суспільного виробництва.

При цьому слід розрізняти здатність до зростання і реальне  зростання. Так, наявність значних  природних ресурсів дає лише потенційну можливість економічного зростання, тоді як зростання стає реальністю лише за умови освоєння і введення наявних  природних ресурсів в оборот. Наявні трудові ресурси також є тільки трудовим потенціалом суспільства, який слід розумно використовувати. Реальне ж економічне зростання  залежить від рівня зайнятості населення, професійної підготовки робочої  сили, загального стану здоров'я  і тривалості життя людей тощо.

Отже, економічне зростання  має місце тоді, коли цьому сприяють як фактори пропозиції, так і фактори  попиту та розподілу, взаємозв'язок між  самими факторами є складним і  суперечливим. Зміни у факторах пропозиції породжують зміни в обсязі сукупного попиту та розподілі ресурсів, і навпаки. Залежно від того, за рахунок яких факторів збільшується чи зменшується національний дохід (ВНП чи ВВП), залежить якість економічного зростання. Як окремі показники, використовують коефіцієнти зростання продуктивності праці, капіталовіддачі і матеріаловіддачі, загального зростання ефективності виробництва. Через ці параметри виявляється динаміка розвитку виробництва, кількісні і якісні зміни в економіці. Характеристика якісної сторони економічного зростання доповнюється співставленням темпів економічного зростання із темпами зростання населення[9, c. 172-175].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Проблеми економічного зростання в  Україні та напрями їх розв’язання

3.1. Концептуальні  засади державної програми забезпечення  економічного зростання в Україні

Останні два роки економічного зростання в Україні  виявилися дещо успішними завдяки  економічній політиці: курсу уряду  на заборону бартерних розрахунків  та взаємозаліків, реформуванню сфери  державних фінансів, змінам у податковій системі, грошово-кредитній та фінансово-валютній політиці, упорядкуванню енергетичної сфери. Увесь цей перелік чинників суттєво вплинув на позитивні економічні зрушення.