Організація аудиту і аналізу розрахунків з бюджетом

На субрахунку 644 „Податковий  кредит” ведеться облік суми податку  на

додану вартість, на яку  підприємство має право зменшити податкові зобовязання.

Проте сказати, що рахунок 64 „Розрахунки за податками й  платежами” структуровано відповідно до структури системи оподаткування  в Україні неожливо. По-перше, невдалим є поділ субрахунків на ”Розрахунки  за податками” і ”Розрахунки за обовязковими платежами”, оскільки податкове законодавство не розділяє поняття „податок” і „обовязковий платіж”. По- друге, податків багато, кожен з них є окремим обєктом обліку, і одного субрахунку у цьому випадку недостатньо. Поділ субрахунку 641 „Розрахунки за податками” на рахунки третього порядку (а без такого поділу обійтися неможливо) призводить до громіздких, а, значить, незручних в роботі кодів. Хоча, з іншого боку, відсутність жорсткої регламентації дозволяє бугалтерам обирати найбільш зручний і раціональний порядок обліку, не привязуючись до конкретних кодів рахунків і субрахунків [42, с.184].

Субрахунки 643 і 644, хоча й  називаються „Податкові зобовязання” і „ Податковий кредит”, але, по суті, до цих обєктів обліку мають  лише опосередковане відношення. „Справжні” податкові зобовязання і податковий кредит відображають разом з іншими податками на субрахунку 641 „Розрахунки за податками”, про що прямо сказано в інструкції № 291 “Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій”, затвердженої наказом МФУ від 30.11. 1999 року.

Субрахунки 643 і 644 виконують  допоміжну функцію: вони показують  суму податків на додану вартість, яка  „сидить” у заборгованості, що виникла  у звязку з одержанням передоплати або перерахуванням авансів. Використоують ці рахунки і при здійсненні товарообмінних (бартерних) операцій.

Використовуючи рахунок 64, необхідно врахувати, що його призначено лише для платежів до бюджету, тому немає потреби „ проводити” через  нього суми, які сплачують, наприклад, митному органу (акцизний збір, мито, ПДВ) при зовнішньо-економічних операціях. Інакше кажучи, підприємство має право самостійно вирішувати: використовувати йому у таких ситуаціях субрахунки  рахунку 641 чи ні. Але у будь-якому випадку доцільно відокремити податкові зобовязання з „імпортного” ПДВ, суми якого не відображають у декларації, від внутрішніх податкових зобовязань.

Платники податків і  зборів (обовязкових платежів) зобовязані:

8. сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у встановлені законами терміни;                    
9. вести бугалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;
10. подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до Законів України декларації, бугалтерську звітність та інші документи, відомості, повязані з обчисленнямі сплатою податків.

допускати посадових  осіб державних подткових органів  для перевірки, обчислення і сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

     Для того, щоб організувати ефективний  облік по розрахунках бюджетом  необхідно керуватись певною  нормативно-правовою базою, яка  б визначала платників податків, обєкти оподаткування, ставки  податків та терміни їх сплати, тощо. Існування законодавчого врегулювання даних питань є обєктивною необхідністю, оскільки характерно, що одночасно із появою податків виникли суперечки та непорозуміння стосовно елементів системи оподаткування.

Сьогодні податкам та питанню регулювання засад дохідної частини бюджету присвячена ціла галузь науки – податкове право. Від того,  наскільки розвинена дана галузь, значною мірою залежить раціональність та ефективність створеної в країні податкової системи.

В Україні податкове  право знаходиться на етапі становлення та розвитку. Це значною мірою пояснює той факт, що податкове законодавство нашої країни було сформовано на основі нормативної бази, успадкованої від командно- адміністративної системи. Як результат – затверджена законами та нормативними актами діюча податкова система не відповідала тим вимогам, які були висунені до неї в умовах ринкового господарювання. Надалі, відповідно до поточних потреб в фінансуванні дохідної частини бюджету, приймались Закони про нові податки, збори та обовязкові платежі. Окрім того Верховна Рада України, намагаючись виправити недоліки та прорахунки діючої податкової системи, видає ряд актів та законів, які вносять поправки в уже діючі, а іноді навіть суперечать їм. Отож, виходячи з вищесказаного, можна охарактеризувати діюче податкове законодавство як нестабільне, складне та заплутане, як таке, що потребує докорінних змін.

    Проте, допоки  в України немає реальної можливості  здійснити реформу податкової  системи, платникам податку необхідно  зорієнтуватись в величезній кількості законів та актів, які діють сьогодні. Отож далі автор спробує зробити короткий огляд та систематизувати ту законодавчу базу, якою слід керуватись                    платникам податків при вирахуванні та сплаті того чи іншого податку:

        Окрім законів та інших нормативно-правових  актів, що регулюють порядок  сплати та нарахування кожного  з податків чи платежів, існує ряд документів, що стосуються усієї сукупності платежів. Це:

    * Закон України  “Про систему оподаткування”  від 25.06.1991 року із змінами та  доповненнями;

  * Закон України  “Про порядок погашення зобовязань  платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року;

     * Закон  України “Про державну податкову  службу в Україні” № 509-ХІІ  від 04.12.1990 року із змінами та  доповненнями, тощо.

  Проте, оскільки вищенаведені  закони в своїй більшості не відповідають тим вимогам, які до них ставлять економічні умови, що склались в Україні, необхідно якомога скоріше прийняти Податковий кодек, проект якого уже є підготовлений. Це також, звичайно ж, не вирішить усіх проблем, що накопичились в Україні, проте стане одним з перших кроків, зроблених у вірному напрямку.

Розділ ІІ

 Методика обліку розрахунків з бюджетом

2.1. Методичні основи обліку податку  на прибуток підприємств

Податок на прибуток є  класичним різновидом прямого податку. Правовий режим його справляння на в умовах сьогодення регулюється Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.1997 року з подальшими змінами і доповненнями.

Згідно статті 2 Закону України  „Про оподаткування прибутку підприємств” платниками податку на прибуток є субєкти підприємницької діяльності ( в тому числі бюджетні та громадські організації), які здійснюють діяльність, спрямовану на одержання прибутку, а також неризиденти, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що мають окремий банківський рахунок та ведуть облік результатів діяльності.

Що стосується обєкту оподаткування  підприємств, то характерно, що в українській  системі оподаткування він дуже часто змінювався, оскільки прибуткове оподаткування підприємств та організацій  завжди було в центрі уваги законодавців. Так, у 1991 році податок справлявся з прибутку, у 1992 році – з доходу, у другому кварталі 1993 року – з прибутку, 1993-1994 роки – знову з доходу, з 1995 року відновлено податок на прибуток. При цьому обєктом оподаткування був прибуток, який визначався як різниця між виручкою та комерційною собівартістю.

З прийняттям Закону України „Про систему оподаткування підприємств” від 22 травня 1997 року принципово змінюється підхід до оподаткування прибутку підприємств. Обєктом оподаткування стає прибуток, який обчислюється виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат виробництва й обігу, а також нарахованих амортизаційних відрахувань. Схему визначення оподатковуваного прибутку зображено на рис. 2.1.

Рис. 2.1.  Схема визначення оподатковуваного прибутку [73, с.9].

При визначенні обєкта оподаткування  основною категорією вважається поняття  валового доходу. Згідно з чинною редакцією  закону валовий дохід – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого  (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі як на території України, її континентальному шельфі, у винятковій (морській) економічній зоні, так і за їхніми межами [79, с.65].

Валовий дохід включає:

• загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних і обслуговуючих виробництв, а також доходи від продажу цінних паперів;
• доходи від здійснення банківських, страхових і інших операцій по наданню фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, борговими зобовязаннями і вимогами;
• доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, відсотків, роялті, а також доходи від здійснення операцій лізингу;
• доходи, не враховані при обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, і виявлені у звітному періоді;
• суми безповоротної фінансової допомоги;
• доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій, тощо.

Після визначення сукупного  валового доходу його необхідно зменшити на суму доходів, які за своїм змістом підлягають виключенню зі складу валового доходу з метою оподаткування, тобто визначити скоригований валовий дохід. Згідно п.4.2. вищезгаданого Закону не включаються до складу валового доходу:

• суми акцизного збору, ПДВ, отримані підприємством у складі ціни продажу продукції (робіт, послуг), за винятком випадків, коли таке підприємство не є платником ПДВ;
• суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках, передбачених законодавством;
• суми коштів або вартість майна, отримані платником податків за рішенням суду;
• суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів  (обовязкових платежів), що повертаються з бюджетів;
• суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій чи реінвестицій у корпоративні права;
• суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від надання державних послуг;
• суми одержаного платником податку емісійного доходу;
• кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародої технічної допомоги відповідно до міжнародних угод;
• інші надходження, визначені нормами Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Таким чином, скоригований валовий дохід – це валовий  дохід без врахування перелічених доходів, які не включаються до складу валового доходу.

При визначенні валових  витрат виробництва і обігу слід мати на увазі, що вони являють собою  суму будь-яких витрат платника податку  в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності                           [36,с.8].

До складу валових витрат включаються:

• суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду в звязку з підготуванням, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці;
• суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) у Державний бюджет України або бюджетам територіальних громад, неприбутковим організаціям, але не більше 4% оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;
• суми коштів, внесених у страхові резерви;
• суми податків, зборів (обовязкових платежів) за винятком тих з них, що зазначені в пунктах 5.3.3.-5.3.5. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”;
• суми витрат, повязаних з покращенням основних фондів, але не більше 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року;
• суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у звязку з допущеними помилками та втраченими документами і виявлені та підтверджені у звітному податковому періоді;
• суми безнадійної заборгованості;
• будь-які витрати, повязані з виплатою або нарахуванням відсотків по боргових зобовязаннях протягом звітного пері<span class="dash041e_04