Організація аудиту і аналізу розрахунків з бюджетом

Економічна ситуація, що склалась в Україні, значною мірою  пояснюється неправильною орієнтацією  системи оподаткування на збільшення податків. Ще зовсім недавно вважалось, що чим більше справляти податків і чим вищі їхні ставки, тим більше буде надходжень в бюджет. Однак це в корені невірно: оббираючи платника, податки душать його, звужуючи тим самим оподатковувану базу і зменшуючи податкову масу.

Залежність податкових надходжень від величини ставки податку  характеризується так званою кривою Лаффера. Згідно неї оптимальною  вважається середня сумарна ставка прямих і непрямих податків у розмірі 37,7%, при якій досягається максимальний рівень надходжень в бюджет (рис.1.4.). В Україні ж, по оцінках спеціалістів, при сьгоднішній системі оподаткування, середня сумарна ставка прямих і непрямих податків складає біля 80%. Якщо б ця ставка становила 37,7%, український бюджет одержував би в 3 рази більше податків. Крім цього, як показує практика країн з розвиненою ринковою економікою, для нормального функціонування економіки необхідно, щоб розмір оподаткування не перевищував 1/3 прибутку, одержанного підприємством. В Україні, при декларованому рівні податку 30%, фактично з врахуванням ціноутворення, порядку визначення затрат і обчислення прибутку, особливостей методики вирахування і порядку сплати податків у підприємств знімається більше 50%, а в деяких випадках навіть 70-80% прибутку.

Рис. 1.4. Крива Лаффера.

Безперечно, чинна податкова  система України має величезну  кількість мінусів. Однак за останні  роки на даній ділянці державної  роботи зявились певні позитивні  зрушення. Так, з прийняттям Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” з другого півріччя 1997 року відбулись істотні зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності, спрямовані на підтримку виробника та активізацію інвестиційної діяльності підприємства. Водночас законодавці зробили перші кроки на шляху до зменшення податкового навантаження субєктів підприємницької діяльності. Це підтверджується тим, що з 1 січня 1999 року скасовано відрахування до Фонду ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, з 1січня 2000 року – відрахування та збір на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг, з 2001 року – збір до державного інноваційного фонду. Водночас держава відмовилась від внесення до бюджету 10% амортизаційних відрахувань і надала право застосування норм прискореної амортизації. Все це зменшело податкові навантаження на платників податку на 8.8 млрд. грн., що становить 25% загальної суми відрахувань до цільових державних фондів, які враховуються у зведеному бюджеті України [43, с.84].  

На сьогодні податкову  систему України, враховуючи зазначені  вище скасування платежів, можна подати як сукупність податків і зборів, які  у зведеному бюджеті України  за 2001 рік вони становлять: ПДВ – 35%, податок на прибуток підприємств  – 20%, податок на прибуток громадян – 14%, відрахування у державні цільові фонди – 12%, акцизний збір – 7%, тощо.                           (рис.1.5.). Такі показники далеко не ідентичні показникам більшості розвинених країн світу, де частка прибуткового податку в загальній сумі податкових надходжень складає понад 30%, а непрямі податки становлять в середньому 25% всіх надходжень. Отож необхідність удосконалення податкової системи України очевидна.

Підсумовуючи вищесказане  слід зазначити, що наявність ефективної системи оподаткування зможе підняти економіку України до досить високого рівня. І, водночас, розвиток ринкових відносин, безперечно, сприятиме вдосконаленню податкової системи.

1.2. Суть, призначення та види податків  і платежів до державних і  місцевих бюджетів

Поняття „податок” – це багатогранна категорія, визначенням суті якої займались економісти, філософи та державні діячі найрізноманітніших епох. Так, Ф. Аквінський (1225 – 1274) визначав податки як дозволену форму пограбування. Ш. Монтескьє (1689 – 1755) припискав, що ніщо не потребує стільки мудрості і розуму, як визначення тієї частини, яку у підданих забирають, і тієї, яку залишають їм. А. Сміт (1723 – 1790) говорив про те, що податки для тих, хто їх виплачує, - ознака не рабства, а свободи [7, с.12].

В сучасному розумінні податки – це обовязкові збори, які стягуються з юридичних та фізичних осіб в процесі розподілу та перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), які акумулюються в централізованих фондах грошових ресурсів держави – бюджетах.

Податки не є єдиною формою акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Паралельно їм існують ще такі поняття як плата, відрахування, внески та збір. Однак українське податкове  законодавство не робить розмежування між цими схожими категоріями і трактуються вони практично як синоніми. Така ситуація, звичайно ж, нерідко призводить до протиріч, отож, гадаємо, варто розглянути детальніше кожен з вищезгаданих платежів.

Плата – це обовязковий платіж, який передбачає певну еквівалентність  відносин платника з державою (наприклад, плата за воду, плата за заготівлю деревини, тощо). Розмір плати залежить від кількості ресурсів, що використовуються і надходження коштів саме державі визначається державною власністю на ці ресурси.

Відрахування і внески передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути частковим, тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів (якщо це відрахування), або повним (якщо це внески), коли витрачання коштів у повному обсязі здійснюється за цільовим призначенням. Прикладом часткового цільового призначення можуть бути відрахування на геолого-розвідувальні роботи. Ці відрахування вносяться до бюджету і в загальній сумі його доходів їхнє цільове призначення втрачається. Разом з тим розміри фінансування з бюджету геолого-розвідувальних робіт можуть бути як більшими, так і меншими від суми надходжень цих відрахувань. Прикладом повного цільового призначення є внески у різні цільові фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості населення та інші. Використовувати дані внески не за призначенням забороняється, а змінити цільове прихначення можна тільки на законодавчій основі.

Збори – це платежі, які мають  разовий, випадковий і незначний  за розмірами характер і збираються вони, як правило, за місцем події (наприклад, ринковий збір).

Що ж стосується безпосередньо  податків, то характерно, що вони встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави: управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Основними характерними особливостями податку в порівнянні з іншими платежеми є те, що він [62, с.8]:

- стягується на умовах безповоротності.  Повернення податку можливе тільки  в разі його переплати, або  тоді, коли законодавством передбачені  пільги щодо даного податку.

-  має односторонній характер  встановлення. В основу цієї ознаки  податку закладене однобічне  спрямування коштів від платника  до держави. При цьому платник  не одержує натомість нічого, а його кошти йдуть на задоволення  суспільних потреб.

- може бути сплачений лише  до бюджету відповідного рівня,  а не до іншого централізованого  чи децентралізованого фонду.

-  не має цільового призначення.  Це означає, що при сплаті  конкретного податку ніколи не  відомо, на задоволення яких саме  цілей витрачатимуться дані надходження. Формується наче розмитий, знеособлений грошовий фонд.                                                                                                                                                                                                         -  є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

-  має обовязковий характер. Обовязковість податку забезпечується  силою держави в особі податкових, правоохоронних і судових органів  і свідчить про те, що сплата податків носить не добровільний, а примусовий характер.

Виходячи із сутності податків, їх можна розглядати не тільки як економічну, але і як суспільно-соціальну  категорію, оскільки досить часто податки  використовуються як інструмент врівноваження соціального добробуту. Такий характер податків проявляється при їх обміні на суспільні блага і трансферні платежі. Причому обмін є нееквівалентним для конкретного платника на мікрорівні, але на макрорівні сума сплачених податків та податкових платежів через бюджет повинна перерозподілятися для всієї кількості податкоплатників і повернутись у вигляді суспільних благ та трансферних платежів. Цей обмін у фіскальній науці називається „ціни по Ліндалю”[26, с.16].

Суспільне призначення податків, а  також їхня сутність яскраво проявляються в тих функціях, які вони виконують. В сучасних умовах виділяють три основні функції податків – фіскальну, економічну (регулюючу) та контрольну, а також ряд додаткових функцій (рис.1.6.).

Першою і найбільш реалізованою в нашій країні є, безперечно, фіскальна функція (лат.fiscus – державна скарбниця). Відповідно до неї податки виконують своє основне призначення – насичення дохідної частини бюджету, прибутків держави для задоволення потреб суспільства (утримання державних структур, фінансування оборони, освіти, охорони здоровя, тощо). І, оскільки податки виступають основним джерелом доходів бюджетів різних рівнів, надзвичайно важливо, щоб податкові надходження були постійними, стабільними та рівномірно розподіленими у регіональному просторі.

 

 

Рис. 1.6. Функції податків

Своєрідним доповненням  фіскальної функції виступає регулююча, яка набула значного розвитку протягом останніх двох десятиліть. Ця функція  передбачає, що податки, як активний учасник  перерозподільчих процесів,  виявляють серйозний вплив на виробництво та інші соціально-економічні процеси в країні. Так, за допомогою податків держава може стимулювати чи стримувати темпи розвитку виробництва, посилювати чи послаблювати накопичення капіталу, розширювати чи скорочувати платіжноспроможний попит населення.

Контрольна функція  податків полягає в тому, що зявляється можливість кількісного відображення податкових надходжень і їх співставлення  з потребами держави в фінансових ресурсах. З її допомогою оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи в цілому і кожного важеля зокрема, виявляється наскільки податки відповідають поставленим цілям. Здійснення контрольної функції податків значною мірою залежать від податкової дисципліни в країні.

Що стосується додаткових функцій податку, то варто сказати, що вони  утворюють підсистему, яка включає в себе одночасно розподільчу, стимулюючу та накопичувальну функції. При цьому слід мати на увазі, що усі функції податку (як основні, так і додаткові) взаємозвязані і тісно переплітаються між собою.

На сьогоднішній день податки досить різноманітні по видах  і утворюють досить розгалужену  сукупність. Проте усю сукупність обовязкових платежів податкового  характеру можна класифікувати  в залежності від певних ознак  на кілька груп. Найважливіші з них:

1. В залежності від компетенції органу державної влади, який вводить в дію платіж:

• загальнодержавні – податки і збори, які установлюються Верховною Радою України, вводяться в дію винятково Законами України і є обовязковими до сплати на всій території України. Відповідно до Закону України „Про систему оподаткування” в нашій країні запроваджено такі види загальнодержавних податків і зборів (обовязкових платежів):

- податок на додану  вартість;

- акцизний збір;

- податок на прибуток  підприємств;

- податок на доходи  фізичних осіб;

- мито;

- державне мито;

- податок на нерухоме  майно;

- плата за землю;

- рентні платежі;

- податок з власників  транспортних засобів та інших  самохідних машин і механізмів;

- податок на промисел;

- збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

- збір за спеціальне  використання природних ресурсів;

- збір за забруднення  природного середовища;

- збір на обовязкове  соціальне страхування;

- збір на обовязкове  державне пенсійне страхування;

- плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

- фіксований сільськогосподарський  податок;

- збір на розвиток  виноградарства, садівництва і хмелярства;

- єдиний збір, що спавляється  у пунктах пропуску через державний  кордон України;

- збір за використання радіочастотного ресурсу України;

• місцеві – податки і збори, які встановлюються місцевими органами самоврядування згідно переліку та в межах граничних розмірів, затверджених Верховною Радою України. Вони є обовязковими лише на певній території і надходять виключно до місцевих бюджетів. Згідно Закону України „Про систему оподаткування” до місцевих податків і зборів (обовязкових платежів) належать:

- комунальний податок;

- готельний збір;

- збір за паркування автотранспорту;

- ринковий збір;

- збір за видачу  ордера на квартиру;

- курортний збір;

- збір за участь  у бігах на іподромі;

- збір за виграш  у бігах на іподромі;

- збір з осіб, які  беруть участь у грі на тоталізаторі  на іподромі;

- збір за право використання  місцевої символіки;

- збір за проведення кіно- і телезйомок;