Облік основних засобів на підприємстві

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.1. Класифікація основних засобів підприємства

Існують й інші види основних засобів, які не використовуються активно у виробництві, проте є необхідною умовою його здійснення. Тобто їх відсутність унеможливлює здійснення виробничого процесу. До таких відносять, наприклад, будівлі, споруди. Саме ці основні засоби становлять так звану «пасивну частину». Слід зазначити, що в силу того, що робочі машини, устаткування, транспортні засоби та інша техніка і прилади активно використовуються у виробництві, з часом зношуються та потребують постійного оновлення, саме «активна частина» основних засобів відіграє провідну роль в розвитку виробництва.

Відповідно до типової класифікації основні засоби можуть групуватися за сукупністю спільних технічних характеристик, за функціональним призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів, формами власності і видами економічної діяльності тощо.

За функціональним призначенням основні засоби розрізняють як виробничі та невиробничі. До складу виробничих основних засобів належать засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню у сфері матеріального виробництва. На відміну від виробничих, невиробничі основні засоби не беруть безпосередньої участі у процесі матеріального виробництва й призначені, в основному, для обслуговування житлового та комунального господарств, забезпечення культурно-побутових потреб населення у невиробничій сфері тощо.

За використанням основні засоби поділяють на діючі, недіючі та запасні. До діючих належать усі основні засоби, що використовуються у господарській діяльності підприємства. До недіючих відносять основні засоби, що тимчасово не використовуються у зв’язку з консервацією окремих об’єктів або приміщень (цехів) підприємства. До запасних основних засобів відносять різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначене для заміни об’єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються. Згідно з Господарським кодексом України встановлено такі форми власності: приватна, державна та комунальна. Відповідно до цього основні засоби також можуть перебувати у приватній, державній або комунальній формі власності.

Основні засоби також можна згрупувати за джерелами їх отримання та за функціями, які вони виконують у виробничому процесі.

За джерелами отримання основні засоби можна поділити на власні (які, в свою чергу, можуть бути придбаними чи виробленими), орендовані чи одержані в лізинг.

За функціями, які основні засоби виконують у виробничому процесі, їх можна класифікувати наступним чином: (1) основні засоби, які безпосередньо беруть участь у виготовлені продукції (або ті, які виготовляють продукт), до них можна віднести робочі машини і устаткування, виробничий і господарський інвентар, оскільки вони безпосередньо задіяні у виготовленні подукції; (2) основні засоби, які допомагають у виготовленні продукції, сюди відносяться вимірювальні і регулюючі прилади; обчислювальна техніка та лабораторне устаткування, оскільки вони не виготовлять продукції, проте допомагають у дотриманні усіх необхідним вимог щодо виготовлення якісного продукту; (3) основні засоби, які сприяють процесу виробництва, тобто ті, які не берть безпосередньої участі і не допомагають виробництву, а лише створюють необхідні умови для нього, серед них можна виділити будівлі, споруди, транспортні засоби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Підходи до оцінки основних засобів на підприємстві

 

Відповідно до концептуальної основи Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку  (далі – МСБО) будь-який актив для відображення в обліку повинен відповідати таким критеріям: 1) у майбутньому бути корисним підприємству; 2)  його вартість можливо достовірно визначити. Крім зазначених,  основні засоби повинні відповідати ще декільком критеріям.

Зокрема, згідно з п. 6 МСБО 16 «Основні засоби» основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує для використання у виробництві або постачанні товарів і наданні послуг, для надання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей, які будуть використані, як очікується, більше одного періоду.

В цілому, всі види оцінок основних засобів в обліку можна представити на рис. 1.2.

Основні засоби відображаються в обліку за первісною вартістю. Згідно з міжнародними стандартами, до первісної вартості основних засобів включають: ціну придбання з вирахуванням отриманих знижок, митні збори, невідшкодовані податки, витрати для налагодження основних засобів. У деяких країнах дозволено включати до первісної вартості основних засобів суму позичкових відсотків, пов’язаних із придбанням об’єктів. Наприклад, у Німеччині відсотки за кредит дозволяється включати до витрат на будівництво основних засобів тільки тоді, коли існує тісний взаємозв’язок між засобами та позиковим капіталом .

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Види оцінок основних засобів в обліку

 

Відповідно до міжнародних стандартів визнані витрати, пов’язані з об’єктом основних засобів,повинні додаватися до балансової вартості цього активу, якщо є ймовірність того,  що майбутні економічні вигоди надходитимуть на підприємство. Всі інші подальші витрати слід визнавати як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Разом з тим, слід зазначити, що визначення первісної вартості основних засобів залежить від того, яким чином вони надійшли на підприємство (рис. 1.3).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.3. Підходи до оцінки основних засобів

 

Суттєвою особливістю оцінки основних засобів відповідно до МСБО єтой факт, що їх балансова вартість може бути зменшена відповідними державними грантами. Порядок цього зменшення розкривається в МСБО20 «Облік державних грантів і розкриття інформації про державну допомогу».

Міжнародні стандарти, окрім основної рекомендованої оцінки основних засобів за первісною вартістю, дозволяють альтернативний підхід: основні засоби можуть відображатись у звітності за переоціненою вартістю. Процес переоцінки основних засобів за МСБО і Положеннями стандартами бухгалтерського обліку (далі -  П(С)БО)  України майже не відрізняється,  Але українські стандарти чіткіше зазначають ту межу  (більше10%), яка призводить до необхідності проведення переоцінки. За міжнародними стандартами ця межа зазначається як така, що «суттєво відрізняється» від балансової вартості. Що стосується амортизації основних засобів, то в міжнародному обліку використовуються такі методи нарахування амортизації:прямолінійне списання, зменшення залишку, метод суми одиниць продукції.

Найбільш розвинені системи бухгалтерського обліку, МСБО та USGAAP орієнтовані на широке застосування оцінки активів за справедливою вартістю. Проте, на практиці використання справедливої вартості викликає певні труднощі, оскільки МСБО та П(С)БО містять лише загальні орієнтири щодо справедливої вартості. Тому використання оцінки за справедливою вартістю по-різному сприймається як у розвинених країнах, так і в країнах з перехідною економікою.

На нашу думку, різне тлумачення і розуміння поняття «справедлива вартість» викликане відсутністю єдиної чіткої класифікації оцінок, які застосовуються в бухгалтерському обліку та різноманітністю видів оцінок, які передбачені МСБО.

Згідно п. 6 МСБО 16 справедлива вартість відображає суму, за якою актив можна обміняти між обізнаними та зацікавленими сторонами. Пп. 30 та 31 тлумачить, що справедливою вартістю землі та споруд являється їхня ринкова вартість, яку визначають професійні оцінювачі за результатами експертизи . В Україні аналогічні положення викладені додатку до П(С)БО 19 «Об‘єднання підприємств». Для практичного застосування таке визначення не достатньо конкретне і позбавлене змісту щодо уявлення про вартість основних засобів. уже в самому тверджені, що справедлива вартість – це ринкова вартість, прослідковується методологічна неточність, що пояснюється особливостями ціноутворення в ринковій сфері.

Згідно міжнародних та національних стандартів обліку, залишкова вартість – це різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів та сумою нарахованого зносу.

При цьому, розглянемо методи і процеси оцінки амортизаційних відрахувань (зносу).

Амортизаційні відрахування – одне з головних джерел здійснення реальних інвестицій. За допомогою амортизації регулюється швидкість звороту основних засобів, інтенсифікується процес її відтворення, регулюється технічна та виробнича політика на підприємстві. Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності і відтворювальних процесів. Третина парку діючого обладнання  є фізично спрацьована, технічно та морально застаріла. Від 01.04.2011 набрав чинності розділ III Податкового Кодексу, згідно з ним, змінився перелік об’єктів основних засобів за групами (табл.1.1).

Під амортизацією слід розуміти систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Податковий Кодекс константує, що вартість, яку амортизують, за кожним об’єктом основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів потрібно визначити як первісну (переоцінену) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкцію тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності рядок. При цьому до переоціненої вартості основних засобів не включають суму їхньої дооцінки, проведеної після 01.01.10 р. Виключення з переоціненої вартості тільки таких до оцінок підтверджує, що суми до оцінок більш ранніх періодів (проведені до 01.01.10 р.) потрапляють до амортизованої вартості основних засобів для нарахування податкової амортизації .

За пп. 14.1.19 Кодексу вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яку амортизують, визначають як первісну або переоцінену вартість основних засобів, інших  необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості. Під ліквідаційною вартістю розуміють виручку, яку можна отримати від його реалізації після завершення нормативного терміну експлуатації.

Прийняття Податкового кодексу узгодило методи нарахування амортизації з тими, які визначені в П(С)БО 7 «Основні засоби». Так, згідно цих нормативних документів амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється;

4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, за яким місячна  сума амортизації визначається  як добуток фактичного місячного  обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Нарахування амортизації може здійснюватися з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу).