Облік необоротних активів в зарубіжних країнах

За МСБО (як і в Україні) подальші витрати на основні засоби визнаються як актив тільки тоді, коли вони покращують стан активу, підвищують оцінений спочатку рівень його продуктивності.

Відповідно до міжнародних  стандартів визнані витрати, пов’язані  з об’єктом основних засобів, повинні додаватися до балансової вартості цього активу, якщо є ймовірність того, що майбутні економічні вигоди надходитимуть на підприємство. Всі інші подальші витрати слід визнавати як витрати того періоду, в якому вони були понесені [3].

Особливістю оцінки основних засобів відповідно до МСБО є той факт, що балансова вартість основних засобів може бути зменшена відповідними державними грантами [3]. Порядок цього зменшення розкривається в МСБО 20 ”Облік державних грантів і розкриття інформації про державну допомогу”.

Міжнародні стандарти, окрім основної рекомендованої оцінки основних засобів за первісною вартістю, дозволяють альтернативний підхід: основні засоби можуть відображатись в звітності за переоціненою вартістю[3].

Процес переоцінки основних засобів за МСБО і П(С)БО України майже не відрізняється, але українські стандарти чіткіше зазначають ту межу (больше 10%), яка призводить до необхідності проведення переоцінки. За міжнародними стандартами ця межа зазначається як така, що “суттєво відрізняється” від балансової вартості.

Що стосується амортизації  основних засобів, то в міжнародному обліку використовуються такі методи нарахування амортизації: прямолінійного списання, зменшення залишку, метод суми одиниць продукції. В обліку Польщі амортизація нараховується за певною схемою з використанням терміну та коефіцієнтів для конкретних груп основних засобів.

В таблиці 3.1 показано методи нарахування амортизації в різних країнах.

Таблиця 3.1

Методи нарахування  амортизації

 

Країна	Метод нарахування
Бельгія	Прямолінійний або принцип зниження відрахувань
Великобританія	Норма податкового законодавства
Греція	Норма податкового законодавства
Данія	Прямолінійний
Німеччина	Прямолінійний
Франція	Прямолінійний

 

В більшості країн  спостерігається наступний підхід до відображення в обліку основних засобів: списується початкова вартість та накопичений знос засобів, що вибувають, обліковуються будь-які доходи від вибуття та прибуток чи збиток від вибуття. Ця інформація оформлюється складною проводкою, складовим елементом якої буде запис по дебету чи кредиту відповідного субрахунку збитку чи прибутку від вибуття. Обов’язково здійснюється донарахування зносу основного засобу, що вибув протягом року, а знос нараховується вкінці року.

Поняття “нематеріальні активи” в різних країнах не відрізняється. Критериями віднесення до такого виду активів є відсутність матеріальної форми, довгостроковість використання і здатність приносити дохід.

Відмінності спостерігаються  на рівні складу нематеріальних активів, їх відображення в балансі, визначення терміну використання. Наприклад, в обліку окремих країн, на відміну від українського обліку, до складу нематеріальних активів відносяться організаційні витрати (витрати на створення підприємства, організаційні, на рекламу, випуск акцій) .

У Франції до нематеріальних активів відносяться: витрати по заснуванню підприємства, витрати на дослідження та виготовлення нових виробів, вартість ліцензій і ноу-хау, вартість юридичного права на оренду основних засобів, вартість торгового знаку чи марки. В США нематеріальні активи поділяють на специфічно ідентифіковані нематеріальні активи, для яких може бути визначено витрати на придбання і термін корисного використання, і нематеріальні активи типу гудвіл, які дають права і привілеї підприємству.

В більшості країн  метод амортизації нематеріальних активів підприємства обирають самостійно на основі очікуваної форми споживання економічних вигод, втілених у даному активі. В Китаї рахунок зносу нематеріальних активів не використовується і нарахована амортизація може прямо списуватися в дебет рахунка “Адміністративні витрати” із кредиту “Нематеріальні активи”.

Із міжнародної практики обліку нематеріальних активів у  нас найменш всього розповсюджений термін “ціна фірми” або “гудвіл”, який в основному означає добру репутацію фірми. Між вартістю підприємства і чистою вартістю його майна завжди існує різниця, яка і є гудвілом. Вона може бути позитивна і негативна [3]. В міжнародній практиці питання відображення гудвілу є досить важким.

В Великобританії гудвіл визначається як різниця між не викривленою вартістю всього придбання та не викривленою вартістю її окремих документів, в Німеччині – як різниця між ринковою вартістю придбаних чистих активів і витратами на інвестиції, в Франції – це нематеріальні активи, які не відображаються по інших статтях балансового звіту, але які є необхідними для подальшої діяльності компанії.

За кордоном склалися 3 підходи визначення вартості гудвілу:оцінка репутації фірми; поточна дисконтована оцінка; оцінка за залишковою вартістю[2].

Методологія визначення позитивного гудвілу, рекомендована в МСБО 22, виходить з визначення різниці між купівельною вартістю та оціночною вартістю придбаних активів і зобов’язань на дату здійснення угоди.

Гудвіл підприємства підлягає амортизації протягом строку його коричного використання [3]. Найголовнішим фактором, що визначає строк корисної дії гудвілу, є передбачувані строки існування придбаної компанії.

Що стосується списання гудвілу, то в міжнародній практиці виділяють такі основні способи: обліковується як актив і амортизується протягом строку корисного терміну використання; одразу списується при придбанні за рахунок власного капіталу чи прибутку; обліковується як постійний актив, не амортизується, списується лише при очевидній та суттєвій втраті вартості; обліковується дебетовий залишок до власного капіталу [1].

В міжнародній практиці бухгалтерського обліку інвестиції визнаються як актив, яким володіє підприємство з метою збільшення матеріальних цінностей за допомогою отримання прибутку і збільшення вартості основного капіталу чи іншого прибутку підприємства-інвестора.

Для цілей обліку інвестиції поділяють на 2 великі групи: короткострокові  інвестиції; довгострокові інвестиції.

У світовій практиці використовуються 2 методи оцінки інвестицій: метод оцінки за часткою в капіталі (початкові інвестиції включаються до балансу за собівартістю, а згодом збільшуються на частку інвестора в чистому прибутку компанії і зменшуються на частку дивідендів) і метод консолідації (компанія-інвестор і компанія, в яку здійснені інвестиції, складають єдину консолідовану звітність, сумуючи активи, зобов’язання, доходи, витрати).

В міжнародній практиці потенційні збитки від знецінення довгострокових фінансових інвестицій в акції інших підприємств повинні відображатися в тому звітному періоді, в якому виявлені, а потенційний прибуток буде відображений після реалізації акцій в сумі підвищених дивідендів, отриманих по акціях [1]. Довгострокові фінансові інвестиції вибувають з балансу за реалізаційною вартістю, яка часто співпадає з ринковою.

Щодо класифікації в балансі дебіторської заборгованості за кордоном існують лише загальні правила, які носять рекомендаційний характер. За очікуваними термінами погашення у всіх країнах заборгованість поділяють на поточну і не поточну (довгострокову).

Зазвичай дебіторська  заборгованість в балансі зарубіжних країн класифікується за наступними групами: рахунки до отримання; векселі до отримання; дебіторська заборгованість, не пов’язана з реалізацією [2].

В зарубіжній системі  обліку дебіторська заборгованість по рахунках оцінюється і відображається за чистою вартістю реалізації, тобто за сумою грошей, яка може бути отримана в майбутньому в результаті її погашення.

Порівняльний аналіз обліку необоротних активів в  Україні з іншими кранами світу проведено в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Порівняльна характеристика особливостей українського і зарубежного обліку необоротних активів

Український облік	Зарубіжний облік
1	2
1.Класифікація необоротних  активів
основні засоби, інші необоротні матеріальні і нематеріальні  активи, довгострокові фінансові інвестиції і дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи	матеріальні довгострокові  активи, нематеріальні довгострокові  активи, довгострокові фінансові  інвестиції
1.1.Критерії визнання  основних засобів: принесуть в майбутньому економічну вигоду, їх вартість може бути достовірно визначена
1.2.Оцінка: зараховуються на баланс за первісною вартістю чи історичною собівартістю
	Можуть включатися і  відсотки за кредит
1.3.Витрати на ремонт: визнаються як актив, коли вони покращують стан активу
1.4.Переоцінка: проводиться у випадках, коли справедлива вартість суттєво  відрізняється від балансової
1.5.Амортизація
амортизація нараховується  з використанням методів: прямолінійного списання, зменшення залишку, а також  прискорбного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод	амортизація нараховується  з використанням методів: прямолінійного списання, зменшення залишку, суми одиниць  продукції, згідно норм податкового  законодавства
1.6.При вибутті: списується залишкова вартість і накопичений знос, обліковується прибуток/биток від вибуття
2. Нематеріальні активи: критерії визнання –  відсутність матеріальної форми, довгостроковість, здатність приносити дохід
2.1.Класифікація: на права користуватися  природними ресурсами, майном, на знаки для товарів і послуг, на об’єкти промислової власності, авторські права, гудвіл
такий вид як гудвіл майже  не використовується	гудвіл поділяють на позитивний і негативний, є підходи  до визнання вартості, і методи списання
3. Дебіторська заборгованість: визначення – сума заборгованості дебіторів

 

Продовж. табл. 3.2

3.1. Класифікація:
довгострокова і поточна	поточна і не поточна (середньострокова і довгострокова)
3.2.Оцінка: за чистою  вартістю реалізації
4. Довгострокові фінансові  інвестиції: визнання – розміщення коштів на строк більше одного року
4.1.Оцінка на дату  балансу
за справедливою вартістю, за амортизованою собівартістю, за методом участі в капіталі	за собівартістю, за сумою  переоцінки, за нижчою з 2 оцінок: собівартістю або ринковою вартістю
4.2.Продаж фінансових  інвестицій
визначення результату від продажу не передбачено	різниця між чистою виручкою і балансовою вартістю визнається як дохід

 

Таким чином, узагальнюючи проведений аналіз, можна зробити  висновок, що облік необоротних активів в Україні має багато спільного із зарубіжною практикою. Існування певних відмінностей зумовлено специфічністю української економіки. Інтеграція України в світове господарство вимагає відповідності організації обліку необоротних активів Міжнародним стандартам бухгалтерського обліку.

З метою вдосконалення  обліку на підприємствах набуває  поширення автоматизація облікового процесу. Найбільш підходящим програмним продуктом для українських підприємств являється “1С:Бухгалтерія”. Що стосується можливостей обліку необоротних активів в даній програмі, то він поділяється на декілька етапів: надходження, введення в експлуатацію, нарахування амортизації і вибуття необоротних активів.

Недоліком програми є  те, що за її допомогою не можна автоматично  розрахувати показники, а потрібно обчислювати їх вручну або за допомогою табличного процесора “Exel”.

Програма “1С:Бухгалтерія” дозволяє отримати будь-яку інформацію про необоротні активи для поточного  аналізу і контролю. Це, зокрема, первісна і залишкова вартість на початок і на кінець періоду, величина нарахованої амортизації, термін введення в експлуатацію, строк корисного використання. Всі ці дані необхідні при розрахунку основних показників, які характеризують необоротні активи: показники стану, показники руху, коефіцієнти ефективності використання, рентабельності тощо.

 

 

ВИСНОВКИ