— немонетарні статті за
справедливою вартістю в іноземній валюті
відображаються за валютним курсом на
дату визначення цієї справедливої вартості.
При перерахунку внаслідок
зміни валютних курсів виникає курсова
різниця.
Згідно з П(С)БО 21 курсова різниця
— це різниця між оцінками однакової кількості
одиниць іноземної валюти за різних валютних
курсів.
Визначення та відображення
в обліку курсових різниць за монетарними
статтями в іноземній валюті проводиться
на дату здійснення розрахунків і на дату
балансу.
Курсові різниці від перерахунку
грошових коштів у іноземній валюті та
інших монетарних статей операційної
діяльності відображаються в складі інших
операційних доходів або витрат з використанням,
відповідно, субрахунків 714 «Дохід від
операційної курсової різниці» і 945 «Втрати
від операційної курсової різниці».
Курсові різниці від перерахунку
монетарних статей про інвестиційну та
фінансову діяльність відображають у
складі інших доходів або витрат з використанням,
відповідно, субрахунків 744 «Дохід від
не операційної курсової різниці» та 974
«Втрати від неопераційних курсових різниць».
Курсові різниці, які виникають
щодо фінансових інвестицій у господарські
одиниці за межами України, відображаються
у складі іншого додаткового капіталу
згідно з п. 9 П(С)БО 21.
При відбитті курсових різниць
з названих вище субрахунків кореспондують
рахунки та субрахунки активів або зобов’язань.
У разі підвищення курсу за
операціями, пов’язаними з активами, відображається
дохід підприємства від курсових різниць,
а при зменшенні — витрати.
У разі збільшення курсу за
операціями, пов’язаними з зобов’язаннями,
у підприємства виникають втрати, а при
зменшенні — доходи.
- Облік інших грошових коштів
на рахунках в банках
Підприємства можуть мати в
банках крім поточних рахунків у національній
та іноземній валюті ще й інші рахунки
(акредитиви, чекових книжок, банківських
карток тощо).
Для відображення таких операцій
передбачені два субрахунки до рахунка
31:
313 «Інші рахунки в банках
у національній валюті»;
314 «Інші рахунки в банках
в іноземній валюті».
Облік операцій за такими рахунками
ведеться на підставі виписок банку й
первинних розрахунково-платіжних документів.
За дебетом субрахунків відображується
надходження грошових коштів на інші рахунки,
за кредитом — їх використання.
Інструкцією «Про безготівкові
розрахунки в господарському обороті
України», затвердженою Постановою Національного
банку України № 204 від 02.08.1996 p., передбачено
здійснення розрахунків між підприємствами
із використанням чеків та акредитивів.
Акумуляція коштів з метою забезпечення
розрахунків за вказаними формами здійснюється
на зазначених субрахунках 313 і 314. В таблиці
4 відображено найбільш типові операції
з використанням цих субрахунків.
Таблиця 4 Кореспонденція рахунків
з обліку операцій за іншими рахунками
у банках.
№ з/п |
Зміст господарської операції |
Кореспонденція рахунків |
Дебет |
Кредит |
1 |
Проведено депонування грошових
коштів з поточного рахунка в межах ліміту
зазначеного в чековій книжці |
313 / 314 |
311 / 312 |
Продовження таблиці 4 |
2 |
Відкрито картковий рахунок
в банку |
313 / 314 |
311 / 312 |
3 |
Пред’явлено чек в банк чекодержателем |
631 / 632 |
313 / 314 |
4 |
Оплачено рахунок постачальника
за рахунок коштів карткового рахунку |
372 |
313 / 314 |
5 |
Повернено залишок невикористаних
депонованих грошових коштів |
311 / 312 |
313 / 314 |
На сьогоднішній день підприємства
часто застосовують акредитивну форму
розрахунків. За цієї форми підприємство-покупець
перераховує суму коштів в установу банку
за місцем знаходження постачальника
для оплати відвантажених за адресою покупця
товарів на умовах, передбачених у заяві
на акредитив. Перераховані кошти зберігаються
на спеціальному рахунку до виконання
постачальником своїх зобов’язань перед
покупцем.
Акредитив – це окремий договір
від договору купівлі-продажу або іншого
контракту, навіть якщо в акредитиві є
посилання на них (Додаток Е). При цій формі
банк за дорученням клієнта (заявника
акредитива) зобов’язаний:
— виконати платіж третій
особі (бенефіціару) за поставлені товари
та послуги, виконані роботи, наданні послуги;
— надати повноваження іншому
(виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Бенефіціар – особа, якій призначений
платіж або на користь якої відкрито акредитив.
Банк-емітент – банк платника,
що відкриває акредитив своєму клієнту.
Акредитиви можуть відкриватися
як за рахунок власних коштів, так і за
рахунок банківських кредитів (відповідно
покритий і непокритий акредитив).
Покритий акредитив – це такий
акредитив, для здійснення платежів за
яким завчасно бронюються кошти платника
в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті
або у виконавчому банку. Кошти заявника
акредитива бронюються на аналітичному
рахунку «Розрахунки за акредитивами»
відповідних балансових рахунків.
Непокритий акредитив – це
такий акредитив, оплата за яким (якщо
тимчасово не має коштів на рахунку платника)
гарантується банком-емітентом за рахунок
банківського кредиту.
Акредитив відкривається для
розрахунку тільки з одним постачальником.
Акредитиви бувають відзивні
та безвідзивні. На кожному акредитиві
повинно бути зазначено, чи є він відзивним,
чи безвідзивним. При відсутності такої
вказівки акредитив вважається безвідзивним.
Перший може бути змінений або
анульований банком-емітентом без попереднього
узгодження з постачальником, якщо той
порушує умови акредитива. Давати розпорядження
постачальнику про зміну відзивного акредитива
платник має право тільки через банк-емітент
(банк покупця), який повідомляє банк постачальника,
а той, у свою чергу, — постачальника. Але
документи, надані постачальником своєму
банку, останній повинен оплатити. Безвідзивний
акредитив не може бути анульований або
змінений без згоди постачальника, на
користь якого він відкритий.
Строк дії акредитива узгоджується
між покупцем і постачальником і може
бути продовжений, якщо це буде обґрунтовано
змінами постачання (відвантаження) товарів.
У бухгалтерському обліку на
підставі заяви і виписки банку з поточного
рахунка (рахунка кредитів) буде зроблене
проведення:
— Дебет 313 «Інші рахунки
в банку в національній валюті» (субрахунок
«Акредитиви»)
— Кредит 311 «Поточні рахунки
в національній валюті» (якщо акредитив
відкрито в національній валюті)
або
— Кредит 601 «Короткострокові
кредити банків у національній валюті»
(якщо акредитив відкрито за рахунок кредитів
банку).
Акредитиви можуть відкриватися
й для розрахунків з постачальниками-нерезидентами
в іноземній валюті.
Таким чином, постачальник має
гарантію, що в разі виконання умов поставки
товарів (робіт, послуг) він своєчасно
одержить грошові кошти. Рахунки постачальників
з акредитива оплачуються банком лише
за наявності реєстру рахунків, документів
на відвантаження (завдання робіт, послуг)
та інших документів, передбачених умовами
акредитива (накладними, актами, довідками
про надходження товарів на митну територію
й іншими). Якщо умовами акредитива передбачений
акцепт (згода) уповноваженого покупця,
то банк перевіряє наявність акцептного
напису з виконанням усіх формальностей
(дати, зразків підписів), підтверджувальних
документів — паспорт тощо.
У міру одержання повідомлення
банком постачальника про списання грошових
коштів з акредитива в оплату рахунків
постачальника й виписок банку підприємство-покупець
здійснює бухгалтерські проведення:
— Дебет 63 «Розрахунки з
постачальниками і підрядниками»
— Кредит 313 «Інші рахунки
в банку в національній валюті» (субрахунок
«Акредитиви»).
Оприбуткування матеріальних
цінностей (робіт, послуг), які надійшли
від постачальників (підрядників) відображаються
проведеннями:
— Дебет 20 «Виробничі запаси»,
23 «Виробництво», 22 «Малоцінні і швидкозношувані
предмети», 28 «Товари» тощо.
— Кредит 63 «Розрахунки
з постачальниками і підрядниками».
Невикористані (частково у повному
обсязі) грошові кошти з виставленого
акредитива в разі закінчення строку дії
акредитива або ж неповної поставки перераховуються
на поточний рахунок покупця чи на погашення
кредиту, що відображається бухгалтерським
проведенням:
— Дебет 311 «Поточні рахунки
в національній валюті» або 601 «Короткострокові
кредити банків у національній валюті»
(якщо акредитив відкрито за рахунок кредитів
банку).
— Кредит 313 «Інші рахунки
в банку в національній валюті».
Аналітичний облік ведеться
за кожним акредитивом окремо.
Розглянемо розрахунки за допомогою
лімітованих чекових книжок. Чеки застосовуються
для здійснення розрахунків у безготівковій
формі між юридичними особами, а також
фізичними та юридичними особами з метою
скорочення розрахунків готівкою за отримані
товари, виконані роботи та надані послуги.
Розрахунковий чек — це документ,
що містить письмове розпорядження власника
рахунку (чекодавця) установі банку (банку
емітенту), яка веде його рахунок, сплатити
чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.
Чекодавець — юридична або
фізична особа, яка здійснює платіж за
допомогою чека та підписує його.
Чекодержатель — підприємство,
яке є отримувачем коштів за чеком.
Банк емітент — банк, що видає
чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству
або фізичній особі.
Чекові книжки (розрахункові
чеки) виготовляються на спеціальному
папері на банкнотній фабриці Національного
банку України.
З дозволу Національного банку
України чекові книжки (розрахункові чеки)
можуть бути виготовлені комерційними
банками самостійно з дотриманням усіх
обов'язкових вимог і мати фірмову позначку
банку.
Чекові книжки (розрахункові
чеки) є бланками суворої звітності.
Для отримання чекової книжки
підприємство подає до банку-емітента
«Заяву про отримання чекових книжок»
в одному примірнику за підписами уповноважених
осіб, яким надане право підпису документів
для здійснення розрахунково-грошових
операцій, і з відбитком його печатки.
У заяві та талоні до неї чекодавець
проставляє номер рахунку, з якого сплачуватимуться
чеки.
У разі потреби дозволяється
одночасне надання підприємству за однією
заявою декількох чекових книжок із зазначенням
загальної суми ліміту за рахунок депонованих
чекодавцем коштів. На зворотній стороні
заяви чекодавець самостійно вказує суму
ліміту за кожною книжкою.
Гарантована оплата чеків забезпечується
депонуванням коштів на окремому аналітичному
рахунку «Розрахунки чеками» балансових
рахунків у банку-емітенті. Для цього разом
із заявою на видачу чекової книжки в банк
подається «Платіжне доручення» для перерахування
коштів на аналітичний рахунок «Розрахунки
чеками» або сума вноситься готівкою.
Депонування коштів для отримання
чекових книжок знаходять своє відображення
по дебету аналітичного рахунку «Розрахунки
чеками» рахунку 313 «Інші рахунки в банках
в національній валюті», 314 «Інші рахунки
в банках в іноземній валюті» і кредиту
311 «Поточні рахунки в національній валюті»,
312 «Поточні рахунки в іноземній валюті»,
50 «Довгострокові позики», 60 «Короткострокові
позики».
Платіжна картка — це сучасний
та зручний інструмент для проведення
розрахунків, тож (зокрема корпоративні
банківські платіжні картки) часто використовується
у відрядженнях. Розгляньмо деякі питання
використання корпоративних карток у
відрядженні.
Загальні правила використання
корпоративних карток. Використання платіжних
карток в Україні регламентоване Законом
№2346 та Положенням №223. Визначення корпоративного
платіжного засобу (корпоративної картки)
міститься в п. 1.4 Положення № 223: це «спеціальний
платіжний засіб, який дає змогу його держателю
здійснювати операції за рахунком суб’єкта
господарювання». Порядок застосування
платіжних карток регламентовано ст. 14
Закону №2346. Зокрема, п. 14.5 Закону №2346
визначено, що користувачем картки може
бути і юридична особа. Використання картки
відбувається на договірній основі —
укладається договір між банком та користувачем,
у цьому разі ним є юридична особа — підприємство
(п. 14.8 ПКУ). Оскільки юридичні особи здійснюють
операції через фізичних осіб — працівників,
то корпоративна платіжна картка передається
її держателю. Згідно з п. 1.4 Закону №2346
держатель електронного платіжного засобу
— це «фізична особа, яка на законних підставах
використовує електронний платіжний засіб
для ініціювання переказу коштів з відповідного
рахунка в банку або здійснює інші операції
із застосуванням зазначеного електронного
платіжного засобу». Використовувати
картку може тільки її держатель, адже
він зобов’язаний надійно зберігати картку,
ПН до неї та інші засоби, які дають змогу
користуватися карткою (п. 6.2 Положення
№223). ПН (персональний ідентифікаційний
номер) — це набір цифр, відомий лише держателю
картки і потрібний для її ідентифікації
під час здійснення операцій з її використанням
(п. 1.4 Положення №233). Розділом 8 інструкції
№492 встановлено певні обмеження у використанні
карткових рахунків юридичних осіб. Зокрема,
згідно з п. 8.3 зазначеного документа кошти
з такого рахунка юридичної особи не дозволяється
використовувати для одержання заробітної
плати, інших виплат соціального характеру,
розрахунків за зовнішньоторговельними
договорами (контрактами), здійснення
іноземних інвестицій в Україну та інвестицій
резидентів за її межі. Кошти з карткового
рахунка в іноземній валюті використовують
виключно з такою метою: одержання готівки
за межами України для оплати витрат на
відрядження та здійснення розрахунків
у безготівковій формі за межами України,
які пов’язані з витратами на відрядження
та витратами представницького характеру,
а також на оплату експлуатаційних витрат,
пов’язаних з утриманням та перебуванням
повітряних, морських, автотранспортних
засобів за межами України.