Эмисионые банки

                                                               ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти функціонування емісійних банків.

1. . Передумови виникнення емісійних банків.
2. . Організаційні основи функціонування емісійних банків зарубіжних країн.
3. . Особливості виконання НБУ функції емісійного центру.

 

РОЗДІЛ 2. Аналіз діяльності Національного банку  з організації емісійного процесу.

1. .Організаційно-економічна характеристика діяльності НБУ.
2. . Сучасний стан готівкового обігу в Україні.
3. .Оцінка процесу виробництва банкнот і монет у системі НБУ.

 

ВИСНОВКИ І  ПРОПОЗИЦІЇ

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

               

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

      У цій роботі ми розглянемо створення, предмет, основні заходи та роботу емісійних банків, також ми дадимо оцінку діяльності Національного банку України розглядемо її склад, поставим аналіз стану готівкового обігу України, розкриемо питання процесу виробництва бакнот та монет НБУ.  

       Емісійним правом держава наділяє, як правило, тільки один банк, оскільки надання права емісії грошей всім банкам розбудувало б грошовий обіг країни. Емісійний банк розташовує  такими великими коштами, якими не може розташовувати жоден з інших банків, тому що його пасиви - це кошті в бюджету й готівка в обігу. Емісійний банк е центром по організації банківської справи в країні, навколо якого групуються всі інші банки й інші кредитні установи. Такі операції, як правило, покладають на Національний банк. У країнах з ринковою економікою центральний банк - це банк, через який по всій території країни здійснюються розрахункові операції. Хоча платежі можуть проводитися й за допомогою прямих кореспондентських відносин між банками, основна частка всіх розрахунків здійснюється саме через національний банк України. НБУ установлює правила здійснення розрахунків між банками й клієнтами, і ці правила є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання: кредитних установ, підприємств, організацій і навіть населення. 

       Функція НБУ полягає в тому, щоб регулювати банки й здійснювати нагляд і регулювання їхньої діяльності. Банки у всіх країнах створювалися й створюються як на основі колишніх державних банків, так і за участю капіталів місцевих бюджетів, підприємств, організацій, приватних осіб.  Ми повинні чітко розуміти, що Національний Банк України проводить державну політику в області нагляду за діяльністю банків, проведення розрахунків, проведення єдиної грошово-кредитної політики, підтримки вартості національної валюти. Незалежність Національного банку повинна бути розумної в тім плані, що якщо на території країни діє один НБУ і його установи на місцях, вони повинні підкорятися єдиним правилам регулювання діяльності банків і проводити єдину грошово - кредитну політику.

          Сформулюємо основні функції НБУ:

- емісія й  контроль грошового обігу, 

- розрахунковий  і резервний центр банків,

- керування  державним догом і виконання  державного бюджету; 

- виконання  ролі "кредитора останньої інстанції", "банку банків",

- установлення  економічно обґрунтованих лімітів  і нормативів діяльності банків, у тому числі офіційної ставки Центрального банку по кредитах;

- визначення  пріоритетних цілей грошово - кредитної й валютної політики  і їхня реалізація,

- проведення  наукових досліджень,

- визначення  правових основ і принципів  функціонування кредитно-фінансових  інститутів, ринків короткострокових і довгострокових кредитних операцій, а також видів платіжних документів, що звертаються в країні;

- формування  ефективного механізму грошово-кредитного регулювання економіки."

    Оргструктуру Національного банку представлену його основними органами керування, а також службами й підрозділами, кожне з яких наділяється відповідними повноваженнями й виконує строго певні функції.

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування емісійних банків.

                      1.1  Передумови виникнення емісійних банків.

         Інституційні основи центральних банків світу закладались упродовж століть. Попередниками центральних банків можна вважати емісійні банки, які виникли порівняно нещодавно у XIX ст. Тривалий час у світовій банківській практиці не існувало розподілу банків на емісійні та комерційні.    Існуючі банки приймали вклади, надавали позички, враховували векселі, випускали в обіг банкноти тощо. Випущені банкноти були частково забезпечені золотом, тобто банки мали запас золота, достатній для оплати тільки частини випущених банкнот. Інша частина випуску банкнот була фідуціарною. Проте усі банкноти являли собою безстрокові зобов'язання банків обміняти їх на золото за пред'явленням. У цих умовах стабільність банків і банкнотного обігу значною мірою залежала від того, наскільки обачливою була політика банків стосовно допустимого рівня співвідношення суми випущених банкнот і запасу золота.  

     Друга половина XVIII ст. і перша половина XIX ст. - це епоха промислової революції, яка супроводжувалась швидким розвитком машинної індустрії, появою нових галузей в економіці, зростанням товарообігу, активізацією діяльності банків. Усе це в кінцевому підсумку привело до значного розширення грошової маси і до підвищення значення банкнотного обігу. У цих умовах децентралізована емісія банкнот, коли практично усі банки мали можливість випускати банкноти, вступила у суперечність з потребами економіки. Ринок, який швидко розвивався, вимагав універсального, надійного купівельного і платіжного засобу, який би обертався на території всієї країни і користувався загальною довірою населення. Банкноти окремих, часто маловідомих банків, таким вимогам не відповідали. Крім того, децентралізована емісія банкнот слабо піддавалась контролю і регулюванню з боку держави. Це сприяло зловживанню банками правом банкнотної емісії. Банки наражалися на значний ризик, випускаючи банкноти вище допустимого рівня, іноді настільки вище, що вони були не в змозі задовольнити навіть нормальний (не кажучи вже про підвищений) попит на обмін банкнот на золото, і в результаті багато які банки розорялися. Однак у цілому банківська система продовжувала зростати, випуск банкнот збільшувався і став невід'ємною рисою економіки. Банкноти витісняли повноцінні монети з обігу.

    У XIX ст. стало очевидним, що держава повинна певним чином регулювати грошовий обіг і захищати вкладників банків і держателів банкнот від банківських крахів, кількість яких зростала. Частиною цього регулятивного процесу стала поступова централізація, а потім і концентрація емісії банкнот у межах одного банку. Цей процес затягнувся на тривалий час. Спочатку було обмежено коло банків, які мали право емісії банкнот, - це були, як правило, найбільші та надійні банки. З часом право емітувати банкноти держава закріпила за одним банком, надавши йому статус емісійного банку.

   Завдяки концентрації та монополізації банкнотної емісії, держава дістала можливість в пливати на пропозицію грошей і використовувати емісію для фінансування державних витрат. Таким чином в історичному плані саме об'єктивна потреба в централізації банкнотної емісії спричинила виникнення емісійних банків. Класичним прикладом виникнення емісійного банку є становлення і розвиток Банку Англії, одного з найстаріших і найбільш авторитетних банків світу. Він був заснований у 1694 р. як перший англійський акціонерний банк. Створення банку, як виняток, на акціонерній основі стало можливим завдяки позикам, які уряд отримав від банку для фінансування війни із Францією. Спочатку Банк функціонував як звичайний комерційний. Проте акціонерна форма власності, яка давала можливість швидко нарощувати капітал, а також особлива наближеність до уряду дозволила йому з часом зайняти провідне місце в банківській системі країни. Поступово Банк Англії монополізував право випуску банкнот. Згідно з Законами про банківські привілеї 1833 р. і 1844 р. права існуючих приватних банків, а також права новостворених банків на випуск банкнот були обмежені, в той час як Банк Англії дістав повноваження на необмежений випуск банкнот. Для нього були встановлені межі тільки фідуціарної емісії. Загальна сума фідуціарної емісії не повинна була перевищувати 14 млн ф. ст., проте вона могла збільшуватись, якщо інші банки з тих чи інших причин втрачали право емісії банкнот. Наприкінці XIX ст. емісія банкнот була майже повністю зосереджена в Банку Англії. Остаточно емісійний статус Банку Англії був закріплений тільки у 1928 р. згідно з Законом про валюту і банкноти. Схожий еволюційний шлях пройшов і Банк Франції, заснований у 1800 р. як акціонерна компанія. У 1803 р. Банк дістав монопольне право емісії банкнот у Парижі, а у 1848 р. - в усій Франції. У Росії Державний банк, заснований у 1860р., набув статусу емісійного в результаті проведення грошової реформи у 1895-1897р., за якою Росія перейшла до золотомонетного стандарту. На початок XX ст. централізація банкнотної емісії була завершена головним чином в Європейських країнах. У більшості інших країн цей процес завершився у XX ст. і був уже пов'язаний із заснуванням центральних банків. Для XX ст. характерним є процес демонетизації золота і перехід від грошової системи золотомонетного стандарту до системи обігу грошей, не розмінних на золото. Система золотомонетного стандарту - це саморегульована грошова система. Вона передбачала безпосередній обіг золотих монет, вільну їх чеканку і необмежений обмін банкнот на золото в монетній формі, завдяки чому кількість грошей в обігу стихійно пристосовувалась до величини потреби товарного обігу в грошах і таким чином забезпечувалась відносна стабільність грошової системи. Система золотомонетного стандарту вимагала мінімального втручання держави в грошовий обіг, головним чином, це - встановлення золотого вмісту грошової одиниці та забезпечення функціонування системи вільної чеканки монет. З часом, як уже зазначалося, у XIX ст. визріла ще й потреба у централізації банкнотної емісії. Система обігу грошей, нерозмінних на золото і позбавлених власної вартості, не має механізму, який би виконував роль стихійного регулятора кількості грошей в обігу, і тому вона потребує створення відповідного органу, забезпеченого організаційно оформленим регулятивним механізмом. Таким органом стає центральний банк, якому держава надає особливий статус і делегує специфічні функції, спрямовані на забезпечення стабільності як вартості грошей, так і банківської системи. Створення центральних банків відбувалося двома шляхами. Перший шлях, його можна назвати еволюційним, - це поступове перетворення банку, який мав статус емісійного, у центральний банк. Положення емісійного банку в ролі центрального банку зміцнювалося в міру того, як він брав на себе або йому делегувались певні повноваження (функції). Так, найбільший банк Великої Британії Банк Англії спочатку використовувався невеликими приватними банками для безпечного зберігання їх грошових резервів на відкритих у ньому рахунках. Як уже зазначалось, у XIX ст. емісія банкнот почала концентруватися у Банку Англії, що спричинило централізацію касового обслуговування банків у Банку Англії. Це також вимагало відкриття банками їх рахунків у Банку Англії і збереження на них вільних грошових резервів. Пізніше це сприяло розвитку системи міжбанківських розрахунків через Банк Англії. Якщо банківських резервів виявлялось недостатньо для задоволення вимог вкладників і кредиторів, банки звертались за позичками до Банку Англії і таким чином підкріплювали свою ліквідність. У результаті Банк Англії поступово перетворювався на банк банків. Враховуючи особливу емісійну функцію Банку Англії і значущість установлення належного контролю за емісією банкнот, згідно з Законом про банківські привілеї 1844р. Банк Англії було реорганізовано у два самостійні департаменти: емісійний департамент, який здійснює емісію банкнот, і банківський департамент, який відповідає за всі інші аспекти діяльності банку. Від Банку почали вимагати щотижня публікувати банківський звіт, який містить баланси обох департаментів, що він робить і досі. другій половині XX ст., яка характеризується глобалізацією грошових ринків, тобто поступовим перетворенням національних грошових ринків у єдиний загальносвітовий простір, діяльність центральних банків розвивається у трьох напрямах:

* співробітництво  центральних банків на міждержавному  рівні;

* співпраця  центральних банків з міжнародними  валютно-кредитними і фінансовими  організаціями;

* створення  наднаціональних центральних банків.

 Першим кроком  на шляху міждержавної діяльності  центральних банків можна вважати  створення у 1930 р. Банку міждержавних  розрахунків - БМР в місті Базель, Швейцарія.

 Основні  функції банку:

* сприяти співробітництву  між центральними банками;

* забезпечувати  сприятливі умови для проведення  центральними банками міжнародних  фінансових операцій;

* виступати  у ролі довіреної особи або  агента центральних банків - членів  БМР у проведенні міжнародних  розрахунків.

Таблиця1.1 – Члени БМР.

Національний банк Бельгії	2.8885%
Національний  банк Данії	1.6573%
Німецький Бундесьбанк	24.4096%
Банк Іспанії	2.0585%
Банк Греціі	8.8300%
Банк Англії	16.8300%
Банг Нідерландів	0.8483%
Банк Швеціі	4.6877%
Банк Португаліі	2.5679%
Банк Фінляндіі	1.3991%
Банк Австрії	2.3663%
Центральний банк Люксембургу	0.1496%
Банк Італії	1.4688%
Центральний банк Ірландіі	2.3451%

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Організаційні основи функціонування емісійних банків зарубіжних країн.

        Велика Британія одна з розвинених країн у світі. Вона характеризується високим ступенем концентрації та спеціалізації капіталу, добре розвиненою банківською інфраструктурою, тісним зв’язком з міжнародним ринком позикових капіталів.

   Банківська  система Великої Британії є дворівневою і включає:

- Банк Англії — центральний банк країни, який виступає головною ланкою банківської системи;

- депозитні, кредитні та торгові банки, кожний з яких має визначену спеціалізацію та специфічні ознаки;

-Фінансово-кредитні установи небанківського типу, до складу яких входять: страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні, будівельні кооперативи і товариства, пенсійні фонди, довірчі пайові фонди, ощадні інститути тощо.

На сьогодні Банк Англії виконує всі функції  центрального банку і відіграє важливу роль у регулюванні грошово-кредитної та валютної сфери, в управлінні державним боргом.

Банк Англії керує рахунками казначейства, видає  касові кредити і займається розміщенням  державних цінних паперів. Відповідно до законодавства державне казначейство формально має право надавати розпорядження Банку Англії, однак фактично ніколи це право не використовує. На практиці Банк Англії працює в тісному контакті з казначейством. У 1998 р. законодавче закріплено незалежність Банку Англії, однак уряд має право контролювати його діяльність.

Банк Англії має вирішальний вплив на стабільність  національної валюти, забезпечує надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування економіки країни. Важливе місце в банківській системі Великої Британії посідають банки. Нині в країні виділяють такі види банків:

-Депозитні банки, які приймають вклади і видають короткострокові позики під заставу надійних цінних паперів. До цих банків належать також найбільші банківські монополії — клірингові банки, що домінують у депозитно-позикових операціях у середині країни. Клірингові банки — це банки “великої четвірки” — НЄШНЛ Вестмінстер бєнк, Ллойдс бєнк, Мідленд бєнк і Барклейз бєнк. Депозитні банки є основою банківської системи Великої Британії, вони мають близько 15 тис. відділень і належать до числа універсальних, що надають своїм клієнтам широкий вибір банківських операцій та послуг.

-Національний ощадний банк, заснований у 1861 р., акумулює заощадження населення через мережу поштових відділень. Банк проводить два види рахунків — звичайні та інвестиційні, всі кошти інвестує у державні цінні папери.

Особливим банківським  статусом наділені два найбільших банки  країни: Національний ощадний банк і Національний Жиробанк, що надають послуги, якими користуються тільки державні відомства і місцеві органи влади при розрахунках з населенням.