Бухгалтерський облік, його сутність і основи організації

2.2. Основоположні  принципи (конвенції) обліку

Швидке поширення  транснаціонального фінансування та інвестування висуває додаткові вимоги до обліку і звітності. Облік, як засіб повідомлення підприємством компонентам капіталу в т.ч. іноземних та органам державної влади про своє фінансове становище та оцінку результатів свої діяльності, повинен бути зрозумілим. Незважаючи на спроби гармонізувати стандарти розробкою прийнятих у міжнародному масштабі правил обліку між системами обліку різних країн усе залишаються значні відмінності. Стандарти обліку - це правила підготовки фінансових звітів; ними визначається доцільність інфор-мації щодо обліку. Облік формується тим середовищем, у якому він функціонує, тому міжнародна стандартизація облікових підходів хоча і має значні успіхи, однак носить обмежений характер. За цієї причини на перший план виходять конвенційні підходи і методи обробки облікової інформації та складання звітності. Конвенції ( з лат. - угода) - міжнародні договори, що передбачають дотримання загальних узгоджених правил. Облікові конвенції формуються на концептуальній основі, яка, у свою чергу, ґрунтована на базових принципах.

Слово принцип (від лат. рrіпсіріwn - основа, начало) - висхідна основа будь-якої теорії, науки, що визначає всі наступні положення, які випливають з його твердження. Концептуальну основу бухгалтерського  обліку не можна порівняти з базисним законом науки. Вона постійно змінює форми, щоб відповідати змінам суспільних потреб і розвивається через досвід і консенсус.

Принцип бухгалтерського  обліку - це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності. Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні ґрунтується на таких основних принципах: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання змісту над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність.

Обачність - принцип, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, мають запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства. Це означає, що витрати та зобов'язання потрібно відображати в бухгалтерському обліку відразу ж після отримання інформації про ймовірність їх виникнення, а активи та доходи - лише тоді, коли їх реально отримано або зароблено.

Повне висвітлення - принцип, згідно з яким фінансова  звітність має містити всю  інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Це означає, що користувачам надана суттєва та доречна інформація про фінансовий стан і результати господарської діяльності підприємства.

Автономність - принцип, який означає, що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим  особисте майно та зобов'язання власників  не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Цей принцип застосовується навіть у випадку, коли власник несе повну матеріальну відповідність за зобов'язаннями підприємства. Тобто господарська діяльність пов'язується з конкретним суб'єктом господарювання.

Послідовність - принцип постійного (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

Безперервність - принцип, який передбачає, що оцінку активів та зобов'язань підприємства здійснюють, виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати в неосяжному майбутньому. Тобто підприємство не збирається ліквідуватися після певної діяльності.

Нарахування та відповідність доходів і витрат - принцип, який означає, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, здійсненими для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображають у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Виходячи з цього принципу, доходи слід відображати в обліку і звітності в тому періоді, коли їх було зароблено, а витрати - на основі відповідності цим доходам. Витрати, які не мають безпосереднього зв'язку з певними доходами, слід відображати в тому періоді, коли вони виникли.

Превалювання  змісту над формою - принцип, за яким операції обліковують відповідно до їх економічної сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Цей принцип засвідчує, що бухгалтерський облік не є засобом простої фіксації формальних даних. Тому наявність чи відсутність первинних документів або законодавчих актів не завжди є підставою для відображення чи не відображення операцій у бухгалтерському обліку з метою складання фінансової звітності.

Історична (фактична) собівартість - принцип, відповідно до якого пріоритетною є оцінка активів  підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і придбання. Проте  пріоритетність історичної (фактичної) собівартості стосується, головним чином, початкової вартості активів і зобов'язань.

Єдиний грошовий вимірник - принцип вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у фінансовій звітності  в єдиній грошовій оцінці. Поряд з тим в аналітичному обліку широко застосовують натуральні й трудові вимірники, іноземні валюти.

Періодичність - принцип, що означає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік, а проміжну звітність складають щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року. 
Отже, розглянуті принципи бухгалтерського обліку і фінансової звітності, які в Україні законодавчо закріплені, є важливою складовою методології бухгалтерського обліку і базою для створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів. На основі принципів розробляють національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

2.3. Метод бухгалтерського  обліку

Бухгалтерський  облік, як і кожна наука, має свій метод. Слово метод означає спосіб дослідження явищ, підхід до їх вивчення, планомірний шлях встановлення істини, взагалі - прийом, спосіб дії. У своїй основі метод є інструментом вирішення головного завдання науки - пізнання об'єктивних законів дійсності з метою використання їх у практичній діяльності людей. Отже, методологія - це вчення про методи, за допомогою яких пізнають об'єкт дослідження або предмет науки, яким є для нас бухгалтерський облік. 
Для розкриття сутності бухгалтерського обліку широко використовують загальнонаукові методи: діалектичний, історичний та системний підходи, метод індукції і дедукції. 
Теоретичною основою бухгалтерського обліку є економічна теорія з її політичною економією, мікро- та макроекономікою, історією економічної думки. Господарські факти (явища і процеси) вивчають у бухгалтерському обліку за економічними законами і категоріями.

Поряд із загальнонауковими  методами та теоретичною основою  бухгалтерський облік є самостійною  економічною прикладною наукою і  має свої специфічні методи (прийоми), обумовлені сутністю самого предмета, технологією обліку, завданнями та вимогами.

Метод бухгалтерського  обліку - це сукупність спеціальних  прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет.

Бухгалтерський  облік вивчає свій предмет за допомогою  таких методів: хронологічного і  систематичного спостереження; вимірювання господарських засобів і процесів; реєстрації та класифікації даних з метою їх систематизації; узагальнення інформації з метою звітності.

Перелічені  методи дають змогу формувати  бухгалтерську інформацію для зовнішніх  і внутрішніх користувачів. Облікові дані формуються за допомогою таких інструментів - елементів методу: документування; інвентаризація; оцінка; калькулювання; рахунки; подвійний запис; бухгалтерський баланс; бухгалтерська звітність. 
Методу спостереження відповідають прийоми документування та інвентаризації; вимірювання здійснюють шляхом оцінки і калькулювання; реєстрація та класифікація (поточне групування) проводяться на рахунках за допомогою подвійного запису; узагальнення інформації з метою звітності відбувається у бухгалтерському балансі та фінансовій звітності. Дані інструменти забезпечують технологію облікового процесу - трансформацію даних про окремі господарські операції в різноманітну інформацію для управління.

Документування - спосіб первинного спостереження  і відображення господарських операцій у первинних бухгалтерських документах (рахунках, накладних, чеках, ордерах тощо). Це початок і основа облікового процесу, без якого бухгалтерський облік неможливий. Кожна господарська операція фіксується за допомогою документа, заповненого з дотриманням певних вимог, що надають йому юридичної сили. 
Інвентаризація - метод підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку. Проводиться шляхом описування, підрахунку, виміру, зважування й оцінки всіх залишків засобів і коштів у натуральному виразі, виявлення фактичної наявності й стану залишків майна підприємства і зіставлення їх з даними бухгалтерського обліку. Це метод контролю наявності та руху майна, заборгованості, роботи матеріально відповідальних осіб. 
Оцінка - спосіб грошового вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку. За допомогою оцінки натуральні й трудові вимірники перераховують у вартісні. У бухгалтерському обліку оцінка об'єктів обліку ґрунтується переважно на показнику фактичних витрат на їх створення чи придбання (історичної собівартості).

Калькулювання - це метод обчислення собівартості виготовлення продукції або виконаних  робіт, наданих послуг. Суть методу полягає в тому, що обґрунтовують, визначають і розподіляють витрати, які належать до того чи іншого об'єкта калькулювання (виробу, процесу, замовлення тощо). Результатом процесу калькулювання є калькуляція. Облік кругообігу капіталу базується на трьох калькуляціях: собівартості придбання (постачання), виробничої собівартості та повної собівартості реалізованої продукції.

Бухгалтерські рахунки - спосіб поточного групування у встановленому порядку економічно однорідних об'єктів обліку. Рахунок відображає стан та рух засобів, джерел і господарських процесів.

Подвійний запис - метод відображення господарської  операції на рахунках; техніка бухгалтерського обліку. Подвійний запис є продуктом кругообігу господарських засобів, відображає подвійність господарських процесів. Суть його полягає у подвійному відображенні в бухгалтерському обліку кожної господарської операції: за дебетом одного і кредитом іншого рахунка однієї і тієї ж суми. Подвійний запис не тільки важливий технічний, а й контрольний прийом.

Баланс - метод  бухгалтерського узагальнення даних  через рахунки і подвійний  запис. Показує склад майна суб'єкта діяльності за видами (складом і використанням) і джерелами утворення на певну дату в узагальненому вартісному вимірнику. Бухгалтерський баланс показує залишки на рахунках, які характеризують, з одного боку, майно суб'єкта господарювання, а з другого — його власний і залучений капітал. Бухгалтерський баланс є однією з основних форм бухгалтерської звітності. 
Бухгалтерська звітність - метод підсумкового узагальнення й одержання підсумкових показників за звітний період. Це впорядкована система взаємопов'язаних економічних показників господарської діяльності підприємства за звітний період. Звітність складається за певними правилами і стандартами на підставі даних рахунків бухгалтерського обліку з певною системою їх групування.

Методичні прийоми  бухгалтерського обліку взаємопов'язані, доповнюють один одного і в сукупності становлять одне ціле - метод бухгалтерського обліку. 
Перш ніж перейти до розгляду категорій у бухгалтерському обліку, розглянемо його можливий розвиток. Такий розгляд не має за мету висвітлення історичного розвитку обліку, а лише встановити засади облікової моделі. Так докладно облаштована подвійна бухгалтерія не була випадковим винаходом, а скоріше результатом узагальнення способів обчислень, які поступово вдосконалювалися. Ймовірно, спочатку повинні були існувати прості записи для обчислення наявності готівкових грошей, товарів, майна, тобто відокремлені записи про наявність майна, боргових зобов'язань, претензійних вимог (купецька арифметика).

У цей час  статок торговця (купця) складався не лише з готівково-грошових знаків і товарів, але й іншого майна - предметів обстановки, рухомого і нерухомого майна, засобів торгівлі. Товарно-грошові відносини почали складатися насамперед у сфері торгівлі. Відповідно і перші облікові записи були, очевидно, зроблені у цій сфері, виходячи з того, що джерелом багатства виступала торгівля. Із усіх видів діяльності пріоритет надавався праці у торгівлі, оскільки вона сприяла накопиченню багатства, яке зіставлялося тоді із золотом, грошима. Принцип торгового капіталу: купити, щоб продати дорожче і отримати золоту різницю. Про те, що ця різниця може виникнути лише завдяки виробництву, з праці тоді ще не думали. В міру проникнення капіталу у сферу виробництва облікові записи поширились на неї. Першопочатково торговець повинен був скласти свою власність докупи, а саме:

Готівка - 100 
Товари - 200 
Рухоме майно - 300 
Нерухоме майно - 200 
Власність (статок) - 800 
[Власний капітал]

Наведений вище підрахунок власності ще не є балансом, але він вже охоплює сьогоднішні  активи. Такі активи представляють (у наведеному прикладі) лише власність торговця; цю обставину потрібно враховувати, оскільки розвиток обліку, вплив на нього юриспруденції, розширення економічних зв'язків, використання фінансових інструментаріїв змінили сутність активів. Згодом статичні записи наявного майна повинні були бути поділені на збільшення і зменшення його, тобто покликані обліково відобразити рух - надходження і видатки. У такий спосіб мали спочатку виникнути теперішні грошові і матеріальні рахунки, в яких зліва записувалися збільшення (надходження), а справа - зменшення (видатки):

Надходження  Видатки 
Рис. 2.2. Грошовий (матеріальний) рахунок

 
Із використанням кредиту (позики) постала потреба запровадити  способи розрахунків різниці  вартості боргових зобов'язань і  претензійних вимог. Для кращого запам'ятовування вже тоді повинні були робити записи. З самого початку торговець, ймовірно, повинен був записувати покупку чи продаж у кредит лише хронологічно на аркуші паперу чи в зошиті; при оплаті цей запис просто знищувався (анулювався чи закреслювався), розривався аркуш.