Банковські системи

Банківське законодавство - це система всіх упорядкованих  певним чином нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері  банківської діяльності.

Банківські закони:

- загальні

- спеціальні

Враховуючи те, що банки  є суб'єктами підприємницької діяльності, вони підпадають під діяння загальних  правових принципів. У якості загальних законів слід розглядати Конституцію, Цивільний кодекс, Господарський кодекс, Закон «Про цінні папери і фондову біржу», укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні правові акти. Ці закони повинні застосовуватись до банків і банківської діяльності, якщо спеціальні банківські норми не встановлюють якихось обмежень або правил. Ці закони встановлюють:

— загальні вимоги до організаційно-правових форм підприємницької діяльності;

— загальні правила про  угоди, їх форми, умови і порядок  їх укладання;

— загальні норми і обставини  відповідальності.

Спеціальні акти банківського законодавства - закони «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», у такому плані можна розглядати інші нормативні акти Національного банку України, акти фінансово-кредитних установ. Ці закони, з одного боку, повинні відповідати загальним вимогам правового регулювання господарського обороту і конституційним принципам та гарантіям, а з іншого - запре'ваджують публічно-правові правила і вимоги, які суттєво відрізи дються від правил і вимог приватного правового регулювання (горми формування статутного капіталу).

Особливості банківського законодавства: міжгалузевий та комплексний характер (публічне та приватне право).

Причини вдосконалення системи  банківського права в Україні:

— становлення і розвиток дворівневої банківської системи  тягне за собою виникнення нового правового механізму, адаптованого до міжнародних правил банківського права;

— зростання ролі безготівкових  розрахунків;

— запровадження нових  платіжних засобів;

— визначення більш чітких класифікацій, розмежування і впорядкування  правових норм;

— забезпечення безпеки  і надійності вкладів клієнтів.

Розвиток банківської  системи, ускладнення її структури, вимагає відповідного банківського законодавства, тому повинні бути прийняті нові нормативні акти, що регламентують  діяльність банківської системи. Це створить передумови для становлення класичної дворівневої банківської системи, яка відповідає вимогам ринкової економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ. РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОКРАЩЕННЯ

 

Проаналізовано сучасний стан банківської системи України  в умовах глобалізаційних процесів. Виділено основні проблеми, що стримують  розвиток банківського сектору на шляху до євроінтеграційного простору, і запропоновано шляхи їх вирішення.

Стан банківської системи  має визначальне значення в умовах розвитку національної економіки. Саме банки є одним із головних джерел інвестування фінансових ресурсів в економіку країни. Тому забезпечення стабільності банківської системи – це першочергове завдання, яке необхідно вирішити Україні на шляху до євроінтеграції. З розвитком міжнародних відносин та посиленням глобалізаційних процесів у банківській сфері виникає дедалі більше проблем, які потрібно негайно вирішити, щоб забезпечити її стабільність та нормальне функціонування національної економіки.

Наявність в Україні функціонального фінансового сектору, зокрема банківського, є необхідною умовою створення ефективної ринкової економіки, завоювання міцних позицій на вітчизняному та світовому ринках. Для функціонування банківської системи в Україні розроблено нормативну базу,  впроваджені принципи діяльності банків,  методи та інструменти грошово-кредитної політики тощо. Проте швидкий розвиток фінансових глобалізаційних процесів ставить перед банківською системою щоразу більше завдань, у разі вирішення яких Україна стане активним учасником глобалізаційних процесів.

Українська фінансова  система стрімко зростала протягом семи років

до початку світової фінансової кризи 2008 р. Банківський сектор був  основою швидкого розвитку економіки та характеризувався високими прибутками,

зростанням особистих  доходів, а також легким доступом до кредитів  (на той момент доступним був й іноземний капітал), входом іноземних банків та достатньо м'якою внутрішньою грошово-кредитною політикою. Банківське кредитування зросло більше ніж на 70 % у період між 2006 та 2008 рр., причому більше половини кредитів видавалося в іноземній валюті. Протягом останніх чотирьох років чисті активи банків збільшилися в чотири рази, тоді як співвідношення кредитів до ВВП підвищилося з 20 %  у 2002 р.  до 77 %  у 2008 р. У другій половині 2008 р.  економіка України завершила.

Аналіз сучасного стану  банківської системи показав,  що одним із найскладніших періодів у діяльності вітчизняних банків був 2009 р. – збитки

сягли 28 млрд грн  (доходи – 143,1 млрд грн, витрати – 171, 1 млрд грн), тоді

як прибутки 2008 р. дорівнювали  приблизно 7,3 млрд грн. Стабільно прибутковими протягом 2009 р. були Ощадбанк, Приватбанк та Укрсоцбанк.

Перед українською системою постала ціла низка проблем, основними

з яких є такі: низький  рівень конкурентоспроможності банківського сектору;

низька якість надання  послуг за їх високої вартості; недостатній  рівень капіталізації; незалежність Національного  банку України. Вирішення зазначених проблем, що стримують розвиток банківського сектору України, забезпечить його стабільність та ефективне функціонування економіки загалом.

Однією з головних проблем  розвитку банківської системи є  низький

рівень її конкурентоспроможності,  тобто неможливість вітчизняних  банків конкурувати з іноземними.  З кожним роком кількість іноземного капіталу в

статутному капіталі банків зростає.  У 2009 р.  частка іноземного капіталу в

статутному капіталі банків становила 35,8 %, що перевищує нормативне значення межі економічної безпеки  на рівні 30 %. За даними 2010 р., щонайменше у 53 банків в Україні є іноземний  капітал, 17 з яких повністю належать іноземцям. На сьогодні дев'ять із 20 найбільших банків України знаходяться у володінні іноземних банків.

Значна кількість іноземних  банків, з одного боку, сприяє фінансовому

розвитку країни, а з  іншого – несе істотні загрози. Тому доцільно виділити ці

переваги та недоліки для  України.

Наступною проблемою розвитку банківської системи України  є занадто низький рівень капіталізації,  що призводить до витіснення банків іноземними. Недостатність фінансових ресурсів у банківському секторі затримує економічне зростання країни. Власний капітал українських банків у 2010 р. становив 126200 млн грн, що становить 13,8 % до ВВП країни.

Слід зазначити, що такий  рівень є низьким порівняно із зарубіжними

країнами.  Капіталізація  російських банків складає 80 млрд євро,  банків США – 496 млрд євро, Франції  – 390 млрд євро, Німеччини – 354 млрд євро,

Великої Британії – 35-  млрд євро,  Іспанії – 210 млрд євро,  Нідерландів – 112 млрд євро, Швейцарії  – 100 млрд євро.

Збільшуючи рівень капіталізації,  банки підвищують свою конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому  ринках, і забезпечують фінансову  стабільність економіки України. Існують  такі шляхи підвищення капіталізації  банків України,  як:  створення  банківських об'єднань; збільшення капіталу за рахунок прибутку; злиття та реорганізація банків; випуск банківських  облігацій,  депозитних сертифікатів та єврооблігацій;  випуск акцій  власної емісії тощо.

Невирішеною проблемою залишається  низький рівень якості послуг та їхня висока вартість. Одним із головних показників, який характеризує ситуацію, що склалася,  є базова облікова ставка,  яка встановлює центральний банк країни.  Чим вища відсоткова ставка,  тим дорожче надаються кредити  банкам і,  відповідно,  підприємствам  та населенню.  Більшість науковців  виділяють проблему забезпечення незалежності Національного банку України.  Спостерігається така тенденція,  що країни з відносно незалежним центральним  банком досягають кращих результатів  розвитку економіки, порівняно з  країнами із залежним центральним банком.

Для дослідження цієї проблеми часто використовують індекс Цукермана, який показує наскільки центральний  банк є незалежним. Він охоплює  чотири компоненти: головний виконавчий директор центрального банку, формування політики,  цілі центрального банку  та обмеження кредитування.  Дослідження незалежності НБУ засвідчило, що індекс Цукермана становить лише 52 % від ідеального значення, тобто надалі необхідно впроваджувати реформи, що будуть спрямовані на підвищення рівня незалежності НБУ.

Банківська сфера є  однією з провідних ланок фінансової системи, від стабільності якої залежить подальший розвиток економіки України, можливість виходу на міжнародні ринки  та активної участі у глобалізаційних  процесах.  У період фінансової кризи  банки отримали значні збитки, внаслідок  багатьох причин, що призвело до негативних наслідків. Тому державі необхідно  розробляти напрямки реформування банківської  системи, спрямовані на її оздоровлення та розвиток.

Для оцінки діяльності українськи банків використовуються в основному кількісні показники, які характеризують їх в цілому, а не фінансову стійкість та якісний розвиток.

До таких показників належать: загальна сума активів і зобов’язань, сплачений статутний та балансовий капітал, прибуток. Проте вказаний підхід відповідає в першу чергу завданням кількісного зростання банківської системи, якісним характеристикам приділяється значно менше уваги.

На мою думку, на сучасному етапі розвитку банківської системи, поряд із названими показниками, з метою оцінки ефективності діяльності банків слід залучати наступні коефіцієнти: норма прибутку на капітал (рентабельність капіталу); рентабельність активів; рентабельність статутного капіталу; чистий спред; чиста процентна маржа; рівень іншого операційного доходу; рентабельність праці; рентабельність витрат на персонал.

Ці коефіцієнти дозволяють досить повно охарактеризувати діяльність банків з точки зору їх ефективності. У сумарному вигляді вони дають  можливість побудувати показники ефективності функціонування банківської системи в цілому.

Для полегшення аналізу ефективності функціонування банківської системи України можна  застосовувати такий економічний метод об’єктивної класифікації банків за рівнем їхньої рентабельності, як багатомірні аналітичні групування.

На сьогодні у банківській  практиці використовується групування комерційних банків за розмірами їх активів. На мою думку, цей підхід не вирішує нагальних проблем сучасного етапу розвитку банківської системи країни, оскільки відображає абсолютні кількісні параметри роботи банків і не висвітлює її якісну характеристику. У зв’язку з цим пропоную для дослідження якісних аспектів функціонування комерційних банків в Україні, відстеження рівня рентабельності банківської системи, застосовувати багатомірне аналітичне групування банків за такими показниками, як: прибутковість активів та прибутковість капіталу. Саме ці коефіцієнти дають загальну оцінку функціональної дієздатності банківської системи, зокрема наскільки успішно вона виконує трансформаційну функцію, забезпечує зв’язок між вкладниками та позичальниками, наскільки ефективно розміщує власні і залучені кошти.

Виходячи із світового  досвіду та результатів проведеного  багатомірного групування банків України, пропоную такі критерії для оцінки рівня ефективності діяльності банків: висока ефективність – рентабельність активів більше 2 %; рентабельність капіталу більше 10 %; достатня ефективність – рентабельність активів більше 1 %, але менше 2 %; рентабельність капіталу більше 7 %; низька ефективність – рентабельність активів більше 0, але менше 1 %; рентабельність капіталу більше 0 %;збиткова.

За даними критеріями, користуючись офіційною інформацією Національного  банку України про фінансовий стан банків, можна отримати 4 групи банків. До групи банків із високим показником ефективності за результатами діяльності  належать лише 23 банки, що становить 14,6 % від загальної їх кількості; до групи достатньо ефективних банків належать 11 банків – 7,0 % і третю групу – низькоефективні банки склали 112 банків – 71,3 %. До четвертої групи ми віднесли збиткові  банки – 11 банків, або 7,0%.

Зауважию, що такий комплексний підхід до визначення ефективності діяльності банків та банківської системи дозволяє більш обґрунтовано визначити рівень ефективності їх діяльності. Якщо за показником рентабельність активів половина банків є низькорентабельними, то за даними багатомірного аналітичного групування близько 80 % банків, тобто тільки кожний п’ятий банк, мають достатню або високу рентабельність. Таким чином, оцінюючи стан банківської системи України, я пропоную концентрувати увагу не тільки на оцінці кількісних показників  діяльності комерційних банків, а й відстежувати стан її якісних параметрів.