Банковські системи

 

4.	Кількість діючих банків	152	157	158	160	165	170
4.1.	Із них: з іноземним капіталом	21	20	19	19	28	35
4.1.1	У тому числі зі 100-процентним іноземним капіталом	6	7	7	7	9	13

 

У 2010 р. кількість банків за Державним реєстром збільшилася із 186 до 193. На 1 січня 2011 р. ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій мали 170 банків, серед них - 168 банків - акціонерні товариства, 2 — державні банки. Із діючих банків з іноземним капіталом нараховується вже 35, у тому числі зі 100-процентним іноземним капіталом - 13. Протягом 2010р. 6 банків вилучено з Державного реєстру банків, у стадії ліквідації перебувало ще 19.

Основні тенденції розвитку банківської системи України  можна відстежити за даними таблиці 5.4.

 

 

 

Таблиця 5.4. Співвідношення основних показників банківської системи України у період 2006-2011 рр. до ВВП (на кінець періоду)

Показники	Роки
	2006		2007		2008		2009		2010		2011
	млн. грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%
Активи банківської системи	50784,6	25,1	67877,4	30,1	105539	39,5	141497	41,0	223024	53,3	363100	67,8
Балансовий капітал	7915,3	3,9	9983,0	4,4	12882	4,8	18421	5,3	25451	6,1	42566	7,9
Кредитний портфель	32096,7	15,9	46736,3	22	73442	27,5	97197	28,2	156385	37,4	269688	50,3
Вклади фізичних осіб	11164,9	5,5	19092,0	8,5	32113	12,01	41207	11,95	72542	17,3	106700	19,1
Валовий внутрішні продукт	204190	-	225810	-	267344	-	344822	-	418529	-	535860	-

 

Про динамічний розвиток банків свідчать високі темпи приросту активів, обсягу залучених коштів, капіталу, що в декілька разів перевищували темпи приросту цих же показників за відповідні періоди минулих років.

Головними характеристиками банків України на сучасному етапі  є:

— їх неоднорідність — п'ять найбільших банків концентрують майже 25 % сукупного капіталу банківської системи та 25 % чистих активів, десять найбільших банків — відповідно, 35 та 48 %. Таким чином, чверть сукупного капіталу та чистих активів банківської системи України концентрується у 3 % банків, що свідчить про недокапіталізованість банків;

— значні територіальні диспропорції щодо забезпечення банківськими послугами окремих регіонів. Причому за цим показником Україна відстає від багатьох інших держав.

За рівнем територіальної концентрації банківської системи  регіони умовно можна поділити на 4 групи: високої (столичний регіон), середньої (активи банків і філій  в області перевищують 1,5 млрд. грн), незначної (зазначений показник становить  від 500 млн грн до 1,5 млрд. грн) і  низької концентрації (менше 500 млн  грн).

Найефективнішими нині е  банківські системи регіонів, що входять  до групи середньої концентрації. Володіючи понад 30 % активів, вони забезпечують одержання більш 80 % загального прибутку банківської системи країни;

— помірна участь іноземного капіталу в банківському секторі — серед функціонуючих банків на 1 січня 2011 p.;

— універсальний характер діяльності більшості українських банків, пріоритетні напрями яких визначаються характером їхньої клієнтської бази, кон'юнктурою ринку банківських послуг;

— низький рівень кредитування банками національної економіки порівняно із розвиненими західними державами. За цих умов розвиток приватного сектору економіки як найбільшого споживача банківських послуг є досить проблематичним.

До особливостей розвитку банківської системи України  на сучасному етапі, що негативно  впливають на її діяльність, можна  також віднести високу вартість фінансового  посередництва, недостатній для  країн із ринковою економікою розвиток фінансової інфраструктури, відсутність  стимулів для заощадження коштів і розміщення кредитів, невирішеність  питань діяльності небанківських фінансових посередників і об'єднань, інституційного розвитку банківської системи.

Незважаючи на те, що кількісні  параметри свідчать про динамічний розвиток вітчизняної банківської  системи, банки в перспективі  змушені будуть приділяти більшу увагу своєму якісному розвитку —  підвищенню ефективності діяльності, рівня фінансової стійкості та конкурентоспроможності на внутрішньому і міжнародних ринках, а також підвищенню своєї ролі у фінансуванні реального сектору економіки.

Підвищення ефективності банківської діяльності вимагає  нині реструктуризації банківського сектору. Для забезпечення швидкого розвитку та зростання банківського сектору  необхідна загальна консолідація існуючих банків. Більш ефективні банки, визнані  такими за результатами їх діяльності, повинні мати можливість розширювати  свою ринкову частку порівняно з  менш ефективними. Тільки за таких умов можна зменшити середню маржу  та посилити проникнення банків в  економіку.

Головною метою стратегічного  розвитку банківської системи України  є створення надійної, ефективної і прибуткової банківської системи, яка б максимально задовольняла вимоги та потреби клієнтів, інвесторів і була б стійкою до криз. Функціонування банківського сектору в економіці висуває нові вимоги щодо оцінки банківської діяльності з позицій урахування її впливу на економічний розвиток, виявлення позитивних та негативних тенденцій у розвитку банківської системи та окреслення невідкладних заходів щодо вдосконалення вихідних умов її функціонування. Це зумовлює необхідність постійного моніторингу діяльності банків з урахуванням реальної соціально-економічної ситуації в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ  БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1.Поняття банківської діяльності

 

 

 Відповідно до статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська діяльність включає в себе такі групи банківських операцій, як: 

- залучення у вклади  грошових коштів фізичних і  юридичних осіб;

- розміщення зазначених  коштів від свого імені, на  власних умовах та на власний  ризик;

- відкриття і ведення  банківських рахунків фізичних  та юридичних осіб.

Таким чином законодавець дещо звужує сферу банківської діяльності. Проте метою такого визначення є виділення основних операцій, здійснювати які у сукупності мають право лише банки. Поряд з цими трьома видами операцій банки (інші фінансові установи), а у визначених законами України випадках — також і інші юридичні особи мають право здійснювати і інші операції, пов'язані з операціями, які складають зміст банківської діяльності.

У зв'язку з цим маємо розглядати поняття «банківська діяльність» у широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні під банківською діяльністю розуміються всі види операцій, які можуть здійснювати відповідно до законодавства банки, а у визначених законом випадках — інші юридичні особи. У вузькому розумінні банківська діяльність включає в себе лише ті операції, які виділяють банк з числа інших фінансово-кредитних установ.

У цьому контексті, аналізуючи поняття «банківське право», «банківське законодавство», «банківські правовідносини» тощо, ми будемо вживати термін «банківська діяльність» саме у широкому розумінні.

Для операцій, які у сукупності можуть здійснювати лише банки, ми пропонуємо використовувати термін «операції виключної компетенції банків».

Банківські операції прийнято поділяти на активні, пасивні та комісійні. Активні операції полягають у використанні ресурсів банку (зокрема надання кредитів). На думку В.М. Усоскіна, активні операції комерційного банку можна розділити на 4 великі групи: кредитні операції (або позички); інвестиції в цінні папери; касові операції; інші активи.

Пасивні операції — це операції, які полягають у залученні  грошових коштів — фізичних та юридичних  осіб — клієнтів банку (депозити або  вклади).

Комісійні операції — це здійснення банками посередницької діяльності, зокрема, обслуговування платежів клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей та цінних паперів та ін.

Банківська діяльність здійснюється на підставі певних принципів. На думку  О. П. Орлюк, основними принципами банківської  діяльності можна визначити:

- незалежність банків  у своїй діяльності, їх економічна  самостійність;

- невтручання органів  державної влади та місцевого  самоврядування в діяльність  банків, за винятком випадків, установлених  законодавством (зокрема, в межах  організації Національним банком  банківського регулювання та  банківського нагляду);

- розмежування відповідальності  між банками та державою;

- обов'язковість отримання  банками ліцензій (дозволів) на здійснення  банківських операцій, передбачених  законодавством;

- обов'язковість дотримання  банками встановлених НБУ економічних  нормативів для підтримання стабільності  банківської системи країни та  захисту інтересу клієнтів;

- закріплення за банками  права оперативної самостійності  у виборі клієнтів та видів  операцій, за якими він буде  спеціалізуватися;

- забезпечення фізичним  та юридичним особам права  вільного вибору банку;

- забезпечення виконання  банком взятих на себе майнових  зобов'язань перед клієнтами та  третіми особами, в першу чергу  — повернення грошових коштів  вкладникам банків.

 

2.2.Особливості банківського  права

 

Банківське право - це сукупність норм, встановлених або санкціонованих державою, що регулюють відносини, які  виникають у процесі банківської  діяльності, шляхом встановлення прав, обов'язків і відповідальності учасників  цих відносин.

Об'єктивне обґрунтування  і умови формування банківського права в Україні:

— створення соціально-економічних  умов для банків;

— становлення дворівневої  банківської системи з необхідною мірою самостійності комерційних  банків, діяльність яких регулюється  правом;

— розвиток грошового, фондового  ринків.

Специфічні ознаки банківських  правовідносин:

— наявність спеціального суб'єкта банку і кредитної організації;

— наявність спеціального об'єкта фінансових інструментів. Суб'єкти банківських правовідносин:

— органи влади, що здійснюють функції державного регулювання  банківською діяльністю і взаємодії  з банківською системою;

— Національний банку України, що виступає центром банківської  системи і як орган державної  виконавчої влади;

— банки і похідні банківські утворення: банківські корпорації, холдингові групи, банківські союзи;

— клієнти банків - фізичні  і юридичні особи. Обставини виникнення банківських правовідносин - юридичні факти:

— адміністративний акт (видача ліцензії);

— угода;

— завдання збитку (є суперечливим і потребує обґрунтування);

— норма закону (встановлення обов'язкових резервів).

Методи правового регулювання діяльності банків:

- імперативний;

- диспозитивний;

Імперативний метод обумовлений  необхідністю проведення державної  грошово-кредитної політики. Учасники імперативного регулювання банківської  діяльності:

— Президент України (створює  укази),

— Верховна Рада України (приймає  закони, постанови),

— Кабінет Міністрів України (приймає постанови),

— Національний банк України (приймає спеціальні акти банківського законодавства).

Диспозитивний метод правового  регулювання банківської діяльності реалізований у ч.2 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де визначено, що банки є економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з оперативною діяльністю.

Банківські відносини, що регулюються нормами права, слід розглядати як комплексний правовий інститут. Адже він містить різноманітні методи правового регулювання, поєднує  комплекс елементів норм права, як фінансового, так і господарського та цивільного.