Аудит витрат виробництва

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Марта 2015 в 20:58, курсовая работа

Краткое описание

Метою даної курсової роботи є закріплення теоретичних і практичних знань з аудиту витрат на виробництво продукції та послуг.
У зв'язку з цим завданнями курсової роботи є:
розглянути мету і завдання аудиту витрат на виробництво;
дослідити особливості нормативної бази аудиту витрат;
дослідити аудит прямих і непрямих витрат;

Прикрепленные файлы: 1 файл

Курсова аудит.docx

— 65.81 Кб (Скачать документ)

2) Операції з обліку:

  • витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг;
  • витрат за елементами;
  • собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг);
  • інших витрат.

3) Записи в регістрах  обліку і звітності

4) Інформація про порушення порядку ведення бухгалтерського обліку, нестачі, зловживання, що знайшли підтвердження в актах ревізій, перевірок, висновках аудиторів, постановах правоохоронних органів тощо.

 

    1. Нормативна база аудиту витрат на виробництво продукції

 

Для встановлення переліку нормативних документів, які застосовуються при аудиті витрат, необхідно вдатися до визначення показника "собівартість" і його розуміння.

Собівартість – це подана в грошовому виразі величина ресурсів, використаних із відповідною метою. Це визначення має три важливих положення:

  1. Витрати визначаються використанням ресурсів; елементами витрат при виробництві продукції є кількість спожитих матеріалів, число відпрацьованих людино-годин та кількість інших витрачених ресурсів. Собівартість визначає, скільки і яких ресурсів було використано.
  2. Величина використаних ресурсів до собівартості входить у грошовому показнику.
  3. Визначення собівартості завжди співвідноситься з конкретними завданнями. В нашому випадку таким завданням є виробництво продукції, де обов'язково треба встановити величину витрат на виробництво використаних ресурсів у грошовому виразі.

При визначенні достовірності показників обліку спожитих ресурсів у процесі виробництва користуються нормативними документами.

Основним нормативним документом є Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості та відповідні Методичні рекомендації з інших галузей.

Особливості складу витрат за нормами П(С)БО 16 є те, що такі витрати, як, наприклад, витрати пально-мастильних матеріалів на службовий легковий автотранспорт, витрати на виплату добових понад установлені норми тощо, пов'язані з виробничою діяльністю підприємства, входять до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг). У податковому обліку такі витрати, як відомо, до складу валових витрат у повному обсязі не входять.

Відповідно до пункту 6 П(С)БО 16 витратами визнаються ті з них, які або зменшують активи (наприклад, витрати сировини, матеріалів тощо), або збільшують зобов'язання (наприклад, нарахована заробітна плата, вартість послуг з операційної оренди тощо). Ще однією з умов визнання витрат є відображення їх у бухгалтерському обліку одночасно з доходами, для отримання яких здійснені ці витрати (п.7 П(С)БО 16). Для визнання витрат необхідна їх достовірна оцінка.

Такі витрати, як амортизація, визначаються шляхом систематичного розподілу їх суми між відповідними періодами, але при цьому об'єкт амортизації повинен забезпечувати отримання економічних вигод, він повинен "працювати".

Матеріальні витрати, пов'язані з вибуттям запасів (витрачання сировини, матеріалів, палива тощо на виготовлення продукції), згідно з пунктом 16 П(С)БО 9 оцінюються за одним із запропонованих у ньому методів:

  • середньозваженої собівартості;
  • собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
  • нормативних затрат;
  • ціни продажу.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходами конкретного періоду (наприклад, утрати від знецінення запасів, борги, визнані безнадійними, визнані економічні санкції тощо у формі № 2 відображаються у тому звітному періоді, у якому вони мали місце (п.7 П(С)БО 16).

До виробничої собівартості виготовленої продукції (робіт, послуг) згідно з нормами П(С)БО 16 входять витрати на матеріали, оплату праці й інші прямі витрати безпосередньо можна віднести на конкретний вид продукції (робіт, послуг) або вид діяльності.

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні (які залежать від обсягу виробництва) і постійні (сума яких не залежить від обсягу виробництва). Згідно з пунктом 16 П(С)БО 16 перелік і склад змінних і постійних загально-виробничих витрат підприємства визначають самостійно (з відображенням їх в обліковій політиці), Розподіл загальновиробничих витрат на змінні й постійні, у тому числі на розподілені й нерозподілені постійні, здійснюється згідно з пунктом 16 П(С)БО 16 і додатком № 1 до П(С)БО 16.

Пунктом 9 П(С)БО 16 визначено, що не всі витрати визнаються і відображаються у формі № 2.

До таких витрат належать, зокрема:

  • попередня оплата вартості запасів, робіт, послуг (у податковому обліку зазначені витрати включаються до складу валових витрат);
  • платежі за договорами комісії, агентськими угодами на користь комітента, принципала та інші витрати, зазначені у вищезгаданому пункті.

Згідно з нормами П(С)БО 16 і П(С)БО 3 до собівартості продукції (робіт, послуг) загальногосподарські витрати не входять, як не входять витрати, пов'язані зі збутом продукції, та інші операційні витрати. Тобто витрати у формі № 2 тепер чітко розділені на:

  • витрати, пов'язані із собівартістю продукції (товарів, робіт, послуг) (ряд.040 форми № 2);
  • адміністративні витрати (ряд.070 форми № 2);
  • витрати на збут (ряд.080 форми № 2);
  • інші операційні витрати (ряд.090 форми № 2).

Пунктом 11 П(С)БО 16 установлено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з:

  • виробничої собівартості реалізованої у звітному періоді продукції (робіт, послуг);
  • нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;
  • наднормативних виробничих витрат.

Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, крім положень про віднесення витрат, за класифікаційними ознаками визначають:

  • методи обліку витрат і калькулювання виробничої собівартості продукції;
  • облік у допоміжних (підсобних) виробництвах, цехах, калькулювання продукції (робіт, послуг) допоміжних підприємств і списання цієї продукції (робіт, послуг) на виробництво основної продукції;
  • облік незавершеного виробництва;
  • витрати, що не входять до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);
  • порядок визначення ціни та рентабельності виробництва продукції.

Окремо в Рекомендаціях наведені:

  • номенклатура статей витрат на утримання та експлуатацію устаткування;
  • номенклатура статей загальновиробничих витрат;
  • розрахунок розподілу загальновиробничих витрат;
  • перелік супутньої продукції в окремих галузях промисловості;
  • зведений кошторис витрат на виробництво продукції (робіт, послуг);
  • перелік основних калькуляційних одиниць;
  • калькуляційні одиниці для цехів допоміжних виробництв;
  • зразки Відомості зведеного обліку витрат на виробництво, калькуляції виробленої продукції (виробничої) та калькуляції відпускної ціни.

Положення, визначені у Рекомендаціях, є обов'язковими для виконання суб'єктами господарювання.

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій визначає, на яких рахунках узагальнюється інформація про витрати.

Для відображення у розділі II Звіту про фінансові результати операційних затрат за елементами підприємства використовують рядки 80-84. Інші витрати, які не обліковані на рахунках 80-84, у цьому розділі Звіту не відображаються і можуть бути відразу списані на рахунки класу 9 (відповідно до Інструкції № 291). Підприємства, які використовують для обліку витрат тільки рахунки класу 8, ці витрати відображають по дебету рахунка 85. Малі підприємства і підприємства, які не ведуть комерційної діяльності, для обліку витрат можуть застосовувати тільки рахунки класу 8. Надалі затрати перегруповуються за видами діяльності.

По дебету рахунка 23 «Виробництво» у кореспонденції з кредитом рахунків 80-84 відображають прямі витрати (матеріальні, на оплату праці й пов'язані з ними відрахування, на амортизацію та ін).

По дебету рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» у кореспонденції з кредитом рахунків 80-84 відображаються витрати на управління виробництвом.

Відповідно до проведеного розподілу частина загальновиробничих накладних витрат щомісяця (щоквартально) списується з кредиту рахунка 91 у дебет рахунка 23 «Виробництво» (субрахунок "Витрати основного виробництва"), а частина на витрати періоду, тобто входить до собівартості реалізованої продукції і списується в дебет рахунка 90 «Собівартість реалізації»

Фактична виробнича собівартість готової продукції, обробка якої завершена, яка пройшла випробування, приймання, комплектацію згідно з умовами договорів із замовником і відповідає технічним умовам і стандартам, з кредиту рахунка 23 списується в дебет рахунка 26 «Готова продукція».

Слід зазначити, що рахунки 91, 26 торговельними підприємствами не використовуються. Відповідно до Інструкції № 29 торговельні підприємства на рахунку 23 відображають усі затрати на здійснення діяльності з продажу товарів. Однак рахунка 23 торговельні підприємства можуть і не застосовувати, а фактичну собівартість реалізованих товарів списувати в дебет рахунка 90 з кредиту рахунка 80 «Матеріальні витрати».

Тому ці аспекти слід пам’ятати і використовувати аудитору у процесі здійснення аудиту витрат на виробництво продукції і послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2 Особливості аудиту витрат на виробництво продукції та послуг

2.1 Аудит непрямих витрат

 

Непрямі витрати (загальновиробничі) – це такі витрати, що мають відношення до декількох об’єктів калькуляції та не можуть бути безпосередньо повністю включені до собівартості жодного з цих об’єктів.

При проведенні аудиту загальновиробничих витрат вивчаються процеси і явища, відображені документально і пов'язані з виробничою діяльністю суб'єкта господарювання. Предметна область дослідження включає інформацію, за допомогою якої аудитор відтворює ланцюг взаємопов'язаних фактів виробничої діяльності. Дослідження не обмежується вивченням бухгалтерських документів, оскільки рамки відображення господарських операцій значно ширші.

Процедури аудиту загальновиробничих витрат можна поділити на два блоки: загальні процедури та детальні тести зі складу загальновиробничих витрат.

Загальними процедурами є такі способи перевірки загальновиробничих витрат, які діють всебічну оцінку правильності ведення обліку та розподілу загальновиробничих витрат, достовірності відображення їх у первинних документах та облікових регістрах. Блок цих процедур розпочинаються з отримання в ході усної бесіди з персоналом клієнта відомостей про організацію обліку загальновиробничих витрат на підприємстві. З такого роду бесід аудитор може отримати інформацію про методи обліку загальновиробничих витрат, рахунки бухгалтерського обліку і порядок віднесення на них загальновиробничих витрат, порядок обліку і списання загальновиробничих витрат, облікові регістри з відображення загальновиробничих витрат, розподіл обов'язків між співробітниками бухгалтерії, що ведуть витратні рахунки, процедури контролю в циклі загальновиробничих витрат, основні статті загальновиробничих витрат (тобто мають найбільшу питому вагу в загальному об'ємі витрат). Проте під час усних бесід завжди існує ризик отримання неповної, чи суб’єктивно викривленої інформації, через що аудитор переходить до наступної процедури отримання облікових регістрів, які містять записи за кожною господарською операцією; перевірка правильності визначення підсумків і перенесення даних в Головну книгу.

Перевіривши облікові регістри та господарські операції в них, аудитор складає вибірку загальновиробничих витрат, понесених в періоді, з включенням в неї великих сум, виражених в гривнях і валюті, незвичайних операцій і деякої частини дрібних сум. Далі аудитор повинен порівняти вказані в обліковому регістрі сум і місяця, до якого вони відносяться, з первинними документами — рахунками, договорами, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними та ін.

Информация о работе Аудит витрат виробництва