Суть собівартості та особливості її формування на підприємстві

 

ВСТУП

Собівартість продукції є найважливішим показником економічної ефективності її виробництва. У ній відбиваються всі сторони господарської діяльності, акумулюються результати використання всіх виробничих ресурсів. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання, конкурентоспроможність продукції.

Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг є важливим інструментом у системі управління витратами. Він дає змогу вивчити тенденції зміни її рівня, визначити відхилення фактичних витрат від нормативних (стандартних) і їхні причини, виявити резерви зниження собівартості продукції і виробити заходи з їх освоєння.

Ефективність системи управління витратами багато в чому залежить від організації їхнього аналізу, яка визначається такими факторами:

• формою і методами обліку витрат, які застосовують на підприємстві;
• ступенем автоматизації обліково-аналітичного процесу на підприємстві;
• станом планування і нормування рівня операційних витрат;
• наявністю відповідних видів щоденної, щотижневої і щомісячної інформації внутрішньої звітності про операційні витрати, що дають змогу виявляти відхилення, їхні причини і вчасно вживати коригувальних заходів для їх усунення;
• наявністю спеціалістів, які вміють грамотно аналізувати й управляти процесом формування витрат.

Собівартість продукції займає найбільш важливе місце в системі якісних показників діяльності підприємства. Вона характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці, якість та інше.

Собівартість продукції є мірилом рівня витрат на виготовлення тієї чи іншої продукції. Вона використовується для контролю за використанням матеріальних і всіх інших ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості продукції і є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

Основною метою курсової роботи є закріплення та поглиблення теоретичних знань з питання планування  собівартості продукції на підприємстві, набуття практичних навичок аналізу, оцінки собівартості та її розробки.

Завданням роботи є дослідження діяльності ДП “Солотвинське лісове господарство”, аналіз динаміки, складу, структури собівартості продукції, прогнозування величини прибутку підприємства та розробка планової собівартості.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних засада аналізу та оцінки собівартості продукції.

Об'єктом дослідження є собівартість продукції ДП “Солотвинського лісового господарства”.

Курсова робота складається з трьох розділів. В першому розділі подається методика аналізу і планування собівартості. Другий розділ присвячений аналізу та оцінці собівартості продукції ДП “Солотвинське лісове господарство”. В третьому розділі розробляється планова собівартість продукції підприємства на 2010 рік.

Джерела інформації: статистична звітність форма № 5-С "Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)", форма № 1-ПВ "Звіт про працю", дані бізнес-плану, планові і звітні калькуляції собівартості продукції, дані синтетичного й аналітичного обліку витрат на основних і допоміжних виробництвах тощо на підприємстві ДП “Солотвинське лісове господарство” за 2007-2009 роки.

 

РОЗДІЛ 1

МЕТОДИКА АНАЛІЗУ І ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

 

1.1 Суть  собівартості та особливості  її формування на підприємстві

Собівартість продукції – це вартісна (грошова) оцінка витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Це комплексний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на заробітну плату працівників підприємств, а також частину чистого прибутку суспільства, яка призначена на соціальне страхування, підтримку потерпілих від Чорнобильської аварії, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування.

Собівартість продукції належить до числа найважливіших показників роботи підприємства. Вона характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці, частка затрат на виробництво за окремими статтями та елементами й інші витрати на випуск продукції. Вона використовується як показник для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. Собівартість продукції тісно пов'язана з господарським розрахунком. За умов самофінансування зниження собівартості продукції є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

У собівартість продукції включають такі витрати:

- на проведення дослідження  ринку для виявлення потреби  в певному виді продукції;

- підготовку й організацію освоєння виробництва нової продукції;

- виробництва, включаючи  всі витрати на сировину, матеріали, тепло-організацію та електроенергію, амортизацію основних фондів  і нематеріальних активів, оплату  праці персоналу тощо;

- обслуговування виробничого  персоналу та управління ним;

- реорганізацію продукції (упакування, транспортування, рекламу, інформаційне забезпечення, інші  витрати);

- розвідування, використання  й охорону природних ресурсів;

- організацію навчання  та підготовку кадрів;

- поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення техніки і технології виробництва, організацію праці, якості продукції).

Виділяють наступні види собівартості:

- виробнича собівартість: прямі матеріальні витрати, пряма  зарплата, інші прямі витрати, розподілені  загальновиробничі витрати;

- повна собівартість: виробнича собівартість, збільшена  на суму адміністративних витрат  та витрат на збут;

- собівартість  змінних витрат: виробнича або  повна собівартість, до якої включено  тільки змінні витрати;

- нормативна (стандартна) собівартість: будь-яка з вищезазначених, обчислена на основі норм і нормативів (стандартів);

- фактична собівартість: обчислена на основі фактичних  показників; порівнюється з нормативною  для виявлення відхилень.

Виходячи з цього, можна виділити загальну блок-схему комплексного економічного аналізу собівартості продукції, робіт та послуг (рис. 1.1).

 

Рис. 1.1 Загальна модель економічного аналізу собівартості продукції, робіт, послуг

Інформаційна база проведення аналітичних досліджень собівартості продукції, робіт, послуг формується за вихідною інформацією про кошториси (нормативи) витрат, за даними бухгалтерського і статистичного обліку, за матеріалами ревізій і спеціальних  обстежень та ін. Враховуючи управлінський аспект аналізу собівартості продукції (робіт, послуг), виділяють його аналітичні оцінки, пов'язані з пошуком резервів витрат та можливостями їх мобілізації. Для цього визначають послідовність аналізу. На першому етапі дається загальна оцінка виконання кошторису (стандартних) витрат в розрізі економічних елементів, на другому - оцінка відхилень від стандартних прямих витрат, на третьому - аналіз виконання бюджету (кошторису) накладних витрат, на четвертому - аналіз собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг), на п'ятому етапі необхідно дати оцінку впливу собівартості продукції, робіт чи послуг на кінцеві виробничо-фінансові результати діяльності підприємства.

У практичній діяльності виробництва є витрати, які включаються в собівартість продукції і обсяги, які не завжди можна передбачити, оскільки вони не мають прямого зв'язку з виробництвом. Це, зокрема, оплата часу виконання окремими працівниками підприємства державних обов'язків, депутатських повноважень, оплата скороченого робочого дня підлітків, матерів, які мають малих дітей, згідно з чинним законодавством та інше.

У собівартість продукції також включаються втрати від браку, недостачі і псування матеріалів у межах, встановлених норм, які передбачені технологічним регламентом. Всі інші витрати пов'язані з порушенням договірних умов з іншими підприємствами та організаціями, різні штрафні санкції відшкодовуються за рахунок отриманого продукту.

Залежно від досліджень, цілей аналізу діяльності підприємства розрізняють індивідуальну та галузеву собівартість продукції.

Індивідуальна собівартість продукції слугує реальним відображенням витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Галузева собівартість відбиває сукупні витрати на виробництво та реалізацію продукції всіх підприємств галузі, тобто являє собою середню собівартість продукції по галузі.

При проведенні економічного аналізу розрізняють собівартість планову і фактичну. Планова собівартість відбиває індивідуальні витрати конкретного підприємства, які плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ставок поточного періоду. Фактична собівартість — це виражені в грошовій формі індивідуальні витрати конкретного підприємства за даних умов. На відміну від планової, фактична собівартість обчислюється в процесі щоденного оперативно-технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції.

У процесі господарської діяльності при плануванні, обліку й аналізі використовують два основні способи групування витрат на виробництво: за економічними елементами і за калькуляційними статтями.

Групування витрат за економічними елементами, які є узагальнюючими, використовується у галузях промисловості. Воно є таким:

• сировина й матеріали (в тому числі комплектуючі вироби і напівфабрикати, паливо і допоміжні матеріали );
• енергія (теплова й електрична);
• заробітна плата (основна і додаткова);
• відрахування на соціальне страхування;
• амортизація основних засобів;
• інші грошові витрати.

Класифікація витрат за калькуляційними статтями використовується для обчислення собівартості одиниці продукції. На практиці застосовується таке типове групування витрат за статтями використання:

1. Сировина й матеріали.
2. Повернення відходів (вираховується з основних матеріалів).
3. Паливо та енергія на технологічні цілі.
4. Основна й додаткова заробітна плата працівників, робітників, зайнятих безпосередньо у виробництві.
5. Відрахування на соціальне страхування.
6. Витрати на підготовку та освоєння виробництва.
7. Цехові розходи (витрати).
8. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання.
9. Загальнозаводські витрати.
10. Втрати від браку.
11. Інші виробничі витрати.
12. Невиробничі витрати.

Перші вісім статей утворюють цехову собівартість, перші одинадцять – виробничу (заводську). У сукупності всі статті становлять повну собівартість продукції.

Залежно від ступеня однорідності:

• прості (елементарні) витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них зараховують витрати на сировину, матеріали, оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизацію;
• комплексні — об’єднують декілька економічних різновидів, але мають однакове виробниче призначення (витрати на утримання і експлуатацію обладнання, цехові та загальнозаводські витрати, втрати від браку).

На підставі зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати не змінюються залежно від зміни кількості виготовленої продукції. Лише за істотних змін обсягу виробництва, що призводить до зміни виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібно змінюється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель, споруд, організацію виробництва, управління ним. Змінні витрати залежать від обсягу виготовлення продукції. їх розділяють на пропорційні і непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці. До пропорційних належать витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату робітників. Непропорційні витрати – витрати, величина яких прямо від обсягу продукції не залежить. Залежно від форми такого зв’язку непропорційні витрати поділяють на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі — це витрати величина яких зростає більшою мірою, ніж обсяг виробництва. Коефіцієнт пропорційності в даному випадку перевищує одиницю. Такі витрати появляються тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це можуть бути витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати та інші. Дегресуючі — це витрати, величина яких зростає повільніше, ніж обсяг виробництва, тобто коефіцієнт пропорційності менший за одиницю. До дегресуючих витрат належить досить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.

 

1.2 Вибір та обґрунтування системи показників для оцінки рівня собівартості продукції

Собівартість — це виражені в грошовій формі затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукцію. Собівартість займає важливе місце в системі якісних показників діяльності підприємства. Вона характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці, якість та інше.