Кредитування підприємства

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

 

1. Сутність та роль кредитування в діяльності підприємства

 

Діяльність  підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення  кредитних ресурсів. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва, забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником. За його допомогою вільні кошти підприємств приватного сектора і держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування. Таким чином, кредит є однією з найважливіших категорій ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини між різними суб’єктами господарювання.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує [23, 124].

Кредитування  — це кредитний процес, що включає  сукупність механізмів реалізації кредитних  відносин. Юридичною основою системи  кредитування є кредитний договір. Усі питання щодо кредитування вирішуються  безпосередньо між двома сторонами: кредитором і позичальником. Кредитний  договір передбачає виникнення певних обов'язків кожної із сторін. Одночасно  суб'єкти кредитних відносин володіють  й певними правами та відповідають за дотримання і виконання договірних умов.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин слугувало виникнення товарного  виробництва. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері  товарного обміну, в процесі якого  виникає розрив у часі між рухом  товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства, що є споживачами товарів, із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення.

Таким чином, досить часто виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів. Тому виникнення і функціонування кредиту  пов’язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у  одних підприємствах і появою потреби в них у інших.

Однак оборот товарів є не єдиною причиною появи  кредитних взаємовідносин. На сьогодні кредитні відносини виникають при  здійсненні будь-яких економічних чи фінансових операції, що пов'язаних із заборгованістю одного з учасників  такої операції.

Поряд з об’єктивною  основою існують специфічні причини  виникнення і функціонування кредитних  відносин, що пов’язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення (рис.1).

 

 

                 Рис. 1.1. Причини виникнення кредитних  відносин

 

Для розвитку кредитних відносин виділяють дві основні умови. По-перше, учасники кредитної угоди — кредитор і позичальник, мають бути юридично самостійними суб’єктами, які матеріально гарантують виконання зобов’язань. По-друге, для забезпечення ефективності кредитних відносин інтереси суб’єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні  оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів  оборотні кошти переходять у незавершене  виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства, за рахунок чого здійснюється погашення кредиту.

У процесі кредитування підприємств, насамперед, враховуються індивідуальні особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообороту коштів підприємств проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною [24, 58].

Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах і створення тимчасово  вільних залишків їх на тому самому підприємстві створюють реальну  економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і  оборотних фондів та погашення їх через певний час.

Особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються об'єктивними і суб'єктивними факторами. До об'єктивних факторів належать:

• галузева належність підприємства;
• характер виробничого процесу;
• сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів належать:

• рівень організації виробництва;
• рівень організації збуту й постачання;
• інші фактори.

Розрізняють два види кругообороту коштів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний.

Перший вид властивий підприємствам  нафтової, вугільної, металургійної  та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого часового лагу між надходженням і витрачанням коштів.

Другий вид характерний для  підприємств легкої, харчової, лісової  промисловості, сільськогосподарських  підприємств. У них завжди виникає  певна невідповідність між витратами  коштів і надходженням коштів від  реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кругооборотом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністю виробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів. Тривалість виробничого циклу може коливатися від кількох днів (виробництво деяких харчових продуктів) до кількох місяців і років (виробництво сільськогосподарської продукції, суднобудування).

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається  кредитором, інша - позичальником. Грошові  чи товарно-матеріальні цінності, витрати  або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний  договір, є об'єктом кредиту.

Таким чином, кредитування відіграє досить важливу роль у фінансовій та економічній  діяльності підприємства. Кредитні відносини  мають поворотний і відплатний характер, тобто кошти, які отримує певний суб’єкт економічних відносин, в  обов’язковому порядку повинні  бути повернені. Таким чином, завдяки  кредитуванню відбувається ефективніший розподіл і мобілізація фінансових ресурсів різних суб’єктів господарювання.

 

 

 

2. Характеристика форм та видів кредитування підприємства

 

Кредитування підприємства по своїй суті об’єднує сукупність механізмів реалізації кредитних відносин, важливе місце серед яких займає кредит як форма здійснення кредитування.

Кредит — це форма прояву кредитних  відносин, форма руху позичкового  капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання  позики, користування нею та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. [16, 206].

Кредит як форма руху позичкового  капіталу об'єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних  грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих коштів. В умовах розвинутого  ринкового господарства кредит є  обов'язковим атрибутом механізму  господарювання для всіх економічних  суб'єктів.

Історично першою формою кредиту було лихварство. Особливість лихварства — невиробничий характер надання  позики під високі відсотки річних.

Згадки про перші відособлені  кредитні операції відносяться до VI ст. до н.е. У стародавньому Вавилоні практикувалася вкладна операція: приймання  вкладів і сплата за ними відсотків. Такі ж операції здійснювалися й  у Стародавній Греції у IV ст. до н. є. Ці перші кредитні операції виконували, як правило, стародавні храми.

Кредитні операції у сучасному  розумінні змісту кредиту вперше почали здійснюватися в деяких італійських  містах (Венеції, Генуї тощо) в XIV і XV ст.

Кредити, які можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

• за кредиторами;
• за формами та видами;
• за метою використання;
• за терміном надання;
• за забезпеченням;
• за порядком надання [23, 245].

Кредиторами підприємств можуть бути:

• банки та спеціалізовані фінансово-кредитні Інститути (банківський, лізинговий кредити);
• підприємства (комерційний кредит);
• держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);
• міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).

До видів  кредитів належать:

1. банківський;
2. комерційний;
3. державний;
4. лізинговий.

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються  підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити  погашаються у грошовій формі. Комерційний  кредит також повертається переважно  в грошовій формі. У період становлення  ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися в  грошовій, товарній та змішаній формах.

Залежно від мети використання розрізняють  кредити, що спрямовані на фінансування:

 

1. оборотних коштів;
2. основних засобів.

Підприємство  має можливість отримувати кредити  на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів або цілих підприємств.

За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові та довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати у разі фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту  не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від  одного до трьох років) надаються  на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад З  роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

Залежно від забезпечення кредити  поділяють на 2 групи:

1. забезпечені;
2. бланкові.

Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема нерухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями, дебіторською заборгованістю тощо.

Забезпечення кредитів може також  здійснюватись: правами підприємств  на інтелектуальну власність, землю  гарантіями (банків, коштами чи майном третьої особи); іншим забезпеченням (поручительство, поліс страхової  компанії).

В Україні як забезпечення кредиту  використовують, головним чином, товарно-матеріальні  цінності та нерухомість. Кредити, які надаються банками підприємствам під заставу державних цінних паперів називаються ломбардними.

Бланкові кредити отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів). У вітчизняній практиці бланкові кредити практично не використовуються.

Порядок надання кредиту передбачає такі види позик:

• прямі;
• консорціальні;
• позики участі.

Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним  кредитором.

Консорціальні позики надаються тоді, коли підприємству-позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту.