Проблеми виборчої системи України

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ1.ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ

1.1. Види виборчихсистем

1.2. Становлення виборчої системи в Україні

РОЗДІЛ2. ВИБОРЧА СИСТЕМА ЯК ГОЛОВНИЙ РЕГУЛЯТОР ВИБОРІВ

2.1. Складові виборчої системи України

2.2.Стадії  виборчого процесу

РОЗДІЛ3. ПРОБЛЕМИ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

3.1.Проблеми  виборчої системи України 

3.2.Альтернативи вдосконалення виборчої системи України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

На сьогоднішній день Україна перебуває в розпалі не тільки економічної, але й політичної кризи, де друга, є стимулятором першої. Вважаючи стабільне функціонування всіх гілок влади одним з головних критеріїв ефективного управління державою слід зазначити, що ключові проблеми невідповідності даного критерію до українських реалій обертаються навколо функціонування українського парламенту. Опираючись на представницький статус та виборність цього органу, слід зробити висновок, що виборча система - це той фактор, який має створювати певне підґрунтя для визначення подальшого характеру функціонування парламенту (а відповідно і характеру його взаємодії з іншими органами системи управління). Враховуючи сучасне деструктивне положення українського парламенту в системі державних органів України, слід зазначити, що модернізація виборчої системи є однією з найактуальніших проблем реформування українського законодавства, яка б зіграла важливу роль в стабілізації політичного життя країни.

Актуальність теми курсової роботи . Проблема вдосконалення виборчого законодавства України не втратила актуальності з часів проголошення незалежності. Підтвердженням цього є постійний процес внесення змін до виборчих законів, а також прийняття нових. Така тенденція зумовлена переважно відсутністю досвіду в побудові демократичної виборчої системи, яка відповідала б вимогам суспільства та міжнародним виборчим стандартам, що, своєю чергою, впливає на якість відповідних нормативно-правових актів. Окрім того, існує також проблема зіткнення інтересів політичних груп, які захищають власні позиції. Це призводить до побудови виборчої системи, здатної забезпечити перемогу конкретних політичних сил.

 Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які склалися в процесі становлення та розвитку виборчої системи України.

Предметом дослідження є виборча система України, як  комплекс правових норм українського законодавства.

Метою даної курсової роботи є дослідження виборчої системи в Україні її сутності та її проблем. Для досягнення мети буде  піддана аналізу виборча система України.

 Завдання курсової роботи полягають у комплексному дослідженні виборчої системи в Україні: 

1)характеристиці видів виборчих систем;       2) визначення поняття та змісту виборчої системи в Україні;   3) визначенні основних сильних і слабких сторін нинішньої виборчої системи України.

4)визначення сутності теоретичних засад виборчої системи в Україні;   5)з’ясування ступеня ефективності виборчої системи в Україні;

6)виявлення недоліків у правовому регулюванні виборчої системи в Україні та шляхи їх усунення.  

Залежно від мети і завдань дослідження у процесі виконання курсової роботи використані загальнонаукові  і спеціальні методи наукового пізнання.   Поставлена мета та задачі курсової роботи зумовили її структуру. Робота складається з вступу, трьох взаємопов’язаних розділів, висновків та списку використаних джерел. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ1.ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ

1.1. Види виборчихсистем

Виборча система і регулювання її діяльності базується на комплексному застосуванні певних принципів, повнота втілення і характер котрих обумовлюють той чи інший її вигляд. 

Термін «виборча система» в науці використовується у двох значеннях - широкому і вузькому.            У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.          Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування[27].           Вибори і виборчі системи поділяються на кілька видів залежно від суб’єктів виборів, часу і порядку їх проведення та інших обставин.   В різних країнах виборчі системи відрізняються за багатьма параметрами. Ця різноманітність визначається історичними, культурними особливостями, а також політичними завданнями. Як зазначають науковці, порівняно з іншими елементами політичної системи електоральними правилами легше маніпулювати, вони дозволяють створити перевагу кільком сильним партіям і звести нанівець роль дрібних партій або навпаки дати останнім право на парламентське представництво.

Розрізняють такі види виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна і змішана (мажоритарно-пропорційна або пропорційно-мажоритарна). Мажоритарна виборча система - це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. За цією системою відбуваються парламентські вибори у 76 країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій. Існують мажоритарні системи абсолютної та відносної більшості.

При мажоритарній системі відносної (простої) більшості обраним вважається той кандидат, який отримав голосів виборців більше, ніж будь-який з його суперників. Система проста, тому що забезпечує перемогу одній партії (кандидата) навіть при мінімальній перевазі. Але може трапитися так, що за партію, яка перемогла, проголосує меншість виборців (решту голосів заберуть інші партії), і уряд, який сформує ця партія, не буде користуватися підтримкою більшості громадян. В теперішній час ця система використовується у США, Канаді, Великобританії, Новій Зеландії тощо.

Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що вибраним є той кандидат, який отримав більше половини голосів виборців, які брали участь у голосуванні (50% плюс один голос).

У світовій практиці зустрічається кілька різновидів цієї системи:

• система двох турів. Якщо жоден з кандидатів не набрав більше половини голосів виборців, проводиться другий тур виборів, в якому, як правило, беруть участь два кандидати, які домоглися кращих результатів, що дозволяє одному з них отримати більшість голосів (абсолютне або відносне);
• альтернативне голосування. Використовується при виборах у нижчу палату парламенту Австралії. В одномандатному окрузі виборець голосує за кількох кандидатів, відзначаючи цифрами (1,2,3 тощо) навпроти прізвищ тих, кому віддасться найбільша перевага (рейтингове голосування). Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості, з подальшого підрахунку виключаються кандидати з найменшими першими перевагами, а голоси, подані за них, передаються кандидатам других переваг. Потім виключаються кандидати з найменшою кількістю перших і других переваг. Перерозподіл голосів відбувається до того часу, поки один з кандидатів не набере абсолютну кількість голосів

Дуже рідко використовується мажоритарна система кваліфікованої більшості, коли потребується підтримка двох третіх або трьох четвертих від загальної кількості поданих голосів (знайшла застосування у Чилі при виборі депутатів парламенту).

Пропорційна виборча система - це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 49 країнах світу, в тому числі у 25 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Росія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті[11, с.91].

Існує кілька різновидів застосування пропорційної виборчої системи: голосування за звичайний список кандидатів і жорсткий список (звичайний список кандидатів - це розташування прізвищ кандидатів у списку в алфавітному порядку; жорсткий - це розташування прізвищ кандидатів у списку в пріоритетному порядку). Крім того, існують пропорційні виборчі системи, де виборець, хоча і голосує за список в цілому, проте визначає, якому з кандидатів у середині списку він надає перевагу (відкритий список). Пропорційна виборча система закритих списків такої можливості виборцю не надає, розподіл місць у виборчому списку здійснюють партії на власний розсуд.       До позитивних моментів пропорційної системи виборів можна  віднести наступне:

- забезпечує більш адекватне представництво політичних сил;

- скорочує кількість «неврахованих» голосів виборців. Навіть при використанні виборчого бар'єру рідко буває, щоб виявилося неврахованим більше однієї четвертої голосів, і ще рідше ця кількість наближається до однієї другої;

- дозволяє забезпечити представництво меншостям (наприклад, етнічним, релігійним);

- стимулює створення партій і розвиток політичного плюралізму.

Але у цієї системи є і слабкі сторони:

- слабкий  зв'язок кандидата у депутати  з виборцями;

- залежність  депутата від партійної фракції  у парламенті;

- породжує  більшу кількість фракцій у  парламенті, що змагаються між  собою як наслідок негативно  впливає на стабільність роботи  останнього;

- сприяє  формуванню (при парламентській  і змішаній формах правління) коаліційних урядів, які інколи  бувають менш ефективними і  стабільними, ніж однопартійні уряди;

- потенційно  збільшує вплив партійної еліти  при формуванні виборчих списків, особливо якщо використовується  система з закритим списком.

В деяких країнах (Німеччина, Болгарія) намагаються знайти компроміс між двома системами виборів і використовують різні варіанти змішаної системи, яка передбачає поєднання елементів пропорційної і мажоритарної систем.

Західний політолог  Р. Кац, проводячи дослідження у Великобританії, Ірландії та Італії, прийшов до таких висновків:

- пропорційне  представництво сприяє прояву  збоку партій більш ідеологізованих і радикальних позицій з політичних питань, ніж в умовах відносної більшості;

- у двопартійних  системах ідеологічні позиції  партій поступово наближаються;

- партії, які конкурують в малих округах, будуть переважно орієнтуватися  на персонали лідера і патронаж, а партії, що конкурують у великих  округах, будуть схильні до проблемної орієнтації [16,с.145].

Французький політолог М. Дюверже вивів закономірність, яка отримала назву «закону М. Дюверже». Згідно з цим законом, мажоритарна система відносної більшості сприяє становленню двопалатної системи (чергування двох великих партій при владі). Пояснюється це тим, що виборці будуть прагнути до «корисного» (стратегічного) голосування, тобто голосування за великі партії, які мають шанси на успіх, розуміючи, що голоси, подані за дрібні партії, «пропадуть». В цьому проявляється своєрідний «психологічний ефект» виборчої системи. Дрібні партії або приречені на постійну поразку, або змушені об'єднуватися із однією з партій – «фаворитів». Мажоритарна система у два тури сприяє появі численних та відносно стабільних партій, які залежать одна від одної. Пропорційне представництво сприяє формуванню багатопартійності, що складається з самостійних і стабільних партій з жорсткою структурою. Помічена М. Дюверже закономірність не є абсолютною і передбачає виключення [28].

Змішана виборча система є комбінацією, поєднанням мажоритарної і виборчих систем. У Європі змішана виборча система застосовується в Німеччині, Італії, Угорщині, Польщі, а в останні роки - у Литві, Грузії. Змішані виборчі системи застосовуються в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Найпростішим варіантом змішування є лінійне змішування: одна частина парламенту обирається за мажоритарним, інша - за пропорційним принципом (Німеччина, Литва, Грузія, Словенія). Іншим різновидом змішаної системи є структурне змішування: одна палата парламенту обирається за мажоритарною системою, а інша - за пропорційною. Ці різновиди виборчих систем застосовуються в Австралії, Італії, Польщі.

На думку М. Томенка, «змішана система дещо привабливіша для простого виборця. Наявність загальнонаціональних списків виборчих блоків посилює суспільний інтерес та привертає увагу до перипетій політичної боротьби.»[16, с.144]             Мотивація пересічного виборця зростає, адже окрім впливу на вибори у своєму одномандатному окрузі, він має можливість долучатися до загальної політики. Крім того, у варіанті змішаної системи зменшується роль суб’єктивних факторів на рішення виборців