Поняття виконавчої влади та її система

Національна Академія Державної прикордонної служби Ім. Б. Хмельницького

 

Кафедра конституційного та адміністративного права

 

 

Реферат на тему:

« Поняття виконавчої влади та її система»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав : курсант 312 Н.Г

Солдат Каряка Д.Ю

Перевірив:

підполковник Король

 

 

 

 

 

М.Хмельницький

2013 рік

План роботи

І) Виконавча влада як гілка влади в Україні

А)Місце виконавчої влади в системі поділу влад

Б)Президент України та виконавча влада

В)Система органів виконавчої влади України

 

ІІ)Система органів виконавчої влади України

А)Принципи діяльності та завдання Кабінету Міністрів України

Б)Компетенція Кабінету Міністрів України

В)Склад Кабінету Міністрів України 

Г)Організація роботи Кабінету Міністрів України

ІІІ) Центральні органи виконавчої влад

 А) Поняття та система центральних органів виконавчої влади. Міністерство -провідний центральний орган виконавчої влади

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І Виконавча влада як гілка влади в Україні

Державний апарат — це система  органів державної влади (державних  органів), через діяльність яких здійснюється державна влада, реалізуються функції  держави та забезпечується захист її інтересів. Стаття 5 Конституції 1996 року терміном "органи державної влади" визначають сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

Для системи органів державної  влади характерна функціональна  і організаційна єдність. Це обумовлено їх соціальним призначенням та метою  діяльності, вони відображають єдність  інтересів та волі народу, яку покликані  реалізувати. Функціональна єдність  системи органів державної влади  передбачає спільність їх завдань та функцій, у процесі їх реалізації вони діють спільно, тісно взаємодіють  між собою. Організаційна єдність  системи органів державної влади  виявляється в тому, що одні органи обираються або призначаються іншими, одні керують діяльністю інших, одні підзвітні та підконтрольні іншим  тощо.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади мають як спільні, так і специфічні риси. Спільними  є: статутно-правовий характер, участь у реалізації завдань та функцій  держави, державно-владний характер повноважень, загальні принципи організації  та діяльності тощо, які обумовлюють  єдність системи органів державної  влади України. Специфічними ознаками є: об´єм компетенції, порядок формування, організаційні і правові форми  діяльності тощо. До того ж, органи виконавчої та судової влади мають відповідні підсистеми органів.

Як зазначає В. В. Кравченко, в основу класифікації органів державної  влади покладено вид (форму) державної  діяльності, здійснювану тим чи іншим  органом. Органом законодавчої влади  згідно зі ст. 75 Конституції України  є парламент — Верховна Рада України. Органи виконавчої влади відповідно до принципу розподілу влад утворюються для здійснення виконавчої і розпорядчої діяльності з керівництва господарською, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами життя суспільства. До системи органів виконавчої влади Конституція України відносить насамперед Кабінет Міністрів України — вищий орган у цій системі. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу інших органів виконавчої влади:

а) центральних;

б) місцевих.

Поділяємо думку, що специфічними рисами органів виконавчої влади є те, що вони:

а) формуються шляхом призначення;

б) здійснюють особливий вид діяльності — виконавчу і розпорядчу діяльність;

в) здійснюють діяльність на засадах  поєднання єдиноначальності та колегіальності.

Органи судової влади (суди) здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного, кримінального, господарського та адміністративного судочинства. Специфічними рисами органів судової  влади є те, що вони:

а) здійснюють особливу юрисдикційну діяльність — правосуддя;

б) завжди є колегіальними органами;

в) свою діяльність здійснюють в особливих  процесуальних формах із дотриманням  специфічних принципів — гласності  при розгляді справ, змагальності та рівноправ´я сторін тощо.

Повноваження  президента по відношеню довиконавчої влади

За Конституцією України Президент  є главою держави і не очолює жодну  з гілок влади. Але він має  ряд функціональних та кадрових повноважень  щодо виконавчої гілки влади.

До функціональних повноважень  Президента належать:

— зупинення дії актів Кабінету Міністрів України з мотивів  невідповідності Конституції з  одночасним зверненням до Конституційного  Суду України щодо їх конституційності (п. 15 ч. 1 ст. 106);

— скасування актів Ради міністрів  Автономної Республіки Крим (п. 16 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

— акти Президента України, видані в  межах повноважень, передбачених окремими пунктами ст. 106 Конституції України (призначення та звільнення глав дипломатичних  представництв України в інших  державах і при міжнародних організаціях, очолення Ради національної безпеки і оборони України, прийняття у разі необхідності рішення про введення в Україні або на окремих її територіях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих територій України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України, утворення судів у визначеному законом порядку), скріплюються підписами Прем´єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання (ч. 4 ст. 106 Конституції України);

— очолення Ради Національної безпеки і оборони України, яка координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у цій сфері. До складу Ради за посадою входять Прем´єр-міністр України, Міністр оборони, Голова Служби безпеки, міністри внутрішніх справ і закордонних справ (ст. 107 Конституції України);

— Кабінет Міністрів України  відповідальний перед Президентом  у межах, передбачених Конституцією (ч. 2 ст. 113 Конституції України).

До кадрових повноважень Президента належать:

— внесення за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній  Раді України подання про призначення  Верховною Радою України Прем´єр-міністра України в строк не пізніше  ніж на п´ятнадцятий день після одержання  такої пропозиції (п. 9 ч. 1 ст. 106 Конституції  України);

— внесення до Верховної Ради України  подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних  справ України (п. 10 ч. 1 ст. 106 Конституції  України);

— внесення до Верховної Ради України  подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України (п. 14 ч. 1 ст. 106 Конституції  України).

 

 

 

 

 

Розділ ІІСистема органів виконавчої влади

Реалізація волі держави здійснюється через систему органів виконавчої влади. В науці найбільш поширеною  є наступна класифікація органів  виконавчої влади.

Система органів виконавчої влади  складається з таких рівнів:

— Кабінет Міністрів України  — вищий орган у системі  органів виконавчої влади;

— центральні органи виконавчої влади  — міністерства, державні комітети, органи, статус яких прирівняний до державних, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом;

— місцеві органи виконавчої влади  — місцеві державні адміністрації  та територіальні органи центральних  органів виконавчої влади.

Згідно з ч. 2 ст. 120 Конституції  України організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів  України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України. Наприклад, правовий статус Кабінету Міністрів  України визначений Законом України  від 16 травня 2008 року "Про Кабінет  Міністрів України", правовий статус місцевих державних адміністрацій  — Законом України від 9 квітня 1999 року "Про місцеві державні адміністрації". Триває робота над  законопроектом про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Діяльність органів виконавчої влади як системи забезпечують управлінські відносини, в яких перебувають ці органи між собою. Це питання досліджено, зокрема, В. А. Дерець у монографії "Органи виконавчої влади України та управлінські відносини". Зазначається, що управлінські відносини — це суспільні відносини, що виникають між органами виконавчої влади, незалежно від їхнього організаційно-правового рівня в системі з приводу кінцевого результату діяльності, пов´язаної з розробленням і втіленням державної політики, управлінням різноманітними сферами суспільного життя. Зміст управлінських відносин у системі органів виконавчої влади складають повноваження органів, тобто їх права та обов´язки, передбачені законодавством, а повноваження знаходять вияв у поведінці, діях щодо реалізації прав та виконання обов´язків.

У вказаній праці запропонована  така класифікація управлінських відносин у системі органів виконавчої влади:

1. Залежно від організаційно-правового  рівня органів у системі органів  виконавчої влади — вертикальні  та горизонтальні відносини. Вертикальні  складаються між органами виконавчої  влади, що знаходяться на різних  рівнях у системі (наприклад,  міністерство — територіальний  орган міністерства), а горизонтальні  — між органами, що знаходяться  на одному організаційно-правовому  рівні (наприклад, міністерство  — міністерство).

2. Залежно від способу досягнення  кінцевого результату перебування  органів у відносинах — субординаційні, координаційні та реординаційні відносини.

Зупинимося на цих видах управлінських  відносин. Субординаційні відносини — це класичний вид управлінських відносин, а субординація — службове підпорядкування молодшого старшому, що базується на правилах службової дисципліни. Сторони у відносинах субординації виступають нерівноправними, взаємодіють один із одним за принципом "влада-підпорядкування". Це відносини, в яких управлінський вплив здійснюється одним органом виконавчої влади (керуючим суб´єктом) щодо іншого органу виконавчої влади (керованого об´єкта), що йому підпорядковується, і в яких кінцевий результат перебування органів у таких відносинах досягається діяльністю однієї зі сторін відносин.

Ознаки субординаційних відносин у системі органів виконавчої влади:

1. Вони існують за наявності  підпорядкування, що може бути, в свою чергу, різних видів.

2. Субординаційні відносини в системі органів виконавчої влади існують переважно по вертикалі (коли органи знаходяться на різних організаційно-правових рівнях у системі органів виконавчої влади), але не виключається можливість їх існування і по горизонталі (коли органи знаходяться на одному організаційно-правовому рівні), як супутніх відносинам по вертикалі відносин.

3. Сторони є нерівноправними.  Ініціатором управлінського впливу  є керуючий суб´єкт, а керований  об´єкт зобов´язаний належним  чином відреагувати, тобто виконати  вимогу чи вказівку керуючого.

4. Кінцевий результат перебування  органів у відносинах досягається  діяльністю однієї зі сторін  відносин.

Координація означає погодження та об´єднання дій з метою найбільш швидкого та найбільш правильного вирішення  задач із найменшими витратами сил, грошових коштів та матеріальних цінностей. Ознаки координаційних відносин у системі  органів виконавчої влади:

1. Сторони цих відносин є,  так би мовити, "партнерами", але при цьому один орган  має владні повноваження щодо  інших.

2. Зазначені відносини можуть  існувати як за наявності, так  і за відсутності організаційного  підпорядкування.

3. Можуть існувати і по вертикалі,  і по горизонталі.

4. Кінцева мета цих відносин  — виконання тих чи інших  спільних завдань та повноважень  обома сторонами завдяки перебуванню  в таких відносинах.

У інших координаційних відносинах можуть бути відсутніми владні повноваження у одного органа виконавчої влади  щодо іншого. В таких випадках управлінськими, якщо виходити із горизонтального організаційного  положення органів виконавчої влади, будуть відносини, в яких обидва органи є керуючими суб´єктами щодо тих  керованих об´єктів, котрі не є  органами виконавчої влади.

З координацією тісно пов´язане  спрямування діяльності органу виконавчої влади. Так, Кабінет Міністрів спрямовує  і координує діяльність міністерств  та інших центральних органів  виконавчої влади. З цією метою Уряд:

1) визначає стратегічні цілі, пріоритети  і першочергові завдання щодо  реалізації державної політики  у відповідній сфері;

2) визначає центральні органи  виконавчої влади, відповідальні  за забезпечення реалізації державної  політики у відповідній сфері;

3) розподіляє функції та повноваження  між центральними органами виконавчої  влади;

4) визначає критерії оцінки ефективності  діяльності центральних органів  виконавчої влади;

5) затверджує заходи, спрямовані  на узгодження дій центральних  органів виконавчої влади та  об´єднання їх зусиль для виконання  спільних завдань;

6) визначає членів Кабінету Міністрів,  через яких спрямовує та координує  діяльність відповідних центральних  органів виконавчої влади;

7) установлює типові правила  та процедуру діяльності центральних  органів виконавчої влади;

8) здійснює інші заходи.

Спрямування і координація діяльності центральних органів виконавчої влади здійснюються Кабінетом Міністрів  шляхом видання відповідних актів  та прийняття рішень про надання  окремих доручень за результатами обговорення  питань на його засіданнях.

Реалізуючи свої повноваження у  сфері спрямування, координації  і контролю, Прем´єр-міністр, Перший віце-прем´єр-міністр, віце-прем´єр-міністри: