Поняття та види доказів у цивільному процесі, засоби доказування, забезпечення доказів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

Поняття та види доказів у цивільному процесі, засоби доказування, забезпечення доказів.

 

 

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття та види доказів у цивільному процесі

1.1. Поняття доказів в цивільному  процесі

1.2. Класифікація цивільно-процесуальних доказів

Розділ 2. Засоби доказування

2.1. Пояснення сторін, третіх осіб  як джерело доказів

2.2. Показання свідків

2.3. Письмові докази

2.4. Речові докази

2.5. Висновки експертів

Розділ 3. Забезпечення доказів

Висновки

Список використаних джерел

 

В с т у п

 

Спроба перевести країну на рейки ринкової економіки торкнулася реконструювання не тільки економіки держави, але і безпосереднього здійснювача реформ права. Викликає серйозні побоювання та обставина, що концепція правової держави може бути не реалізованою. Але, під впливом даної концепції відбувся, по суті справи, злам старої системи права, а правове будівництво нової йде й по сьогоднішній день. Безперечним також є і те, що існують правові інститути, конструкції, які „реформувались” в меншій мірі або не зачіпалися взагалі.

Мабуть, такими можна рахувати правовий інститут доказів і засобів доказування у цивільному процесі. Він зазнав певного об’єму нововведень, який дозволив говорити про отримання ним якісно нового „звучання”. Зміни відбулися і, напевно, не помилимося, якщо позначимо їх ступенем „істотні”.

Інститут доказів має історію, обчислювану з моменту появи процесу як такого. В силу цього він і набуває класичного значення, яке не втрачає актуальності протягом багатьох років. Разом з тим, перебіг часу залишає свої відбитки на даній проблемі, іноді негативні.

Але через якісну перебудову всього порядку цивільного судочинства, зокрема зі вступом в законну силу нового Цивільно-процесуального кодексу України, дана тема набуває актуального характеру. Інтерес до неї викликаний, крім проголошення принципів змагальності процесу і рівноправності сторін, ще і появою маси нових, досі невідомих суспільних відносин, принесених в життя „ринком”.

Недолік нашого законодавства в тому, що законотворчість відбувається „по факту”, тобто має місце істотне запізнювання правового врегулювання вже фактично існуючих відносин. А внаслідок того, що рівень правопорядку і правосвідомості в країні низький, багатьом учасникам нових суспільних правовідносин доводиться звертатися до суду за захистом свого порушеного права.

Перебудувати судову систему одним лише бажанням або розчерком пера неможливо. Тому суди виявилися не готові до вирішення „нових справ”, їх непідготовленість частково викликана виною законодавця і відсутністю судової практики. Безперечні труднощі у вирішенні тих чи інших справ стали виникати з упровадженням в повсякденне життя засобів мобільного зв’язку, комп’ютерів, створення глобальних інформаційних систем. Це привело до появи нових видів доказів, які без правової регламентації судами просто не враховувалися.

Не можна сказати, що інститут доказів є неопрацьованим теорією цивільного процесу. Існує багато як монографічних, так і колективних робіт, присвячених вивченню його в цілому і окремих питань, так чи інакше з ним зв”язаних. Можливо, що, використовуючи певну методологічну базу, нам вдасться подивитися на цей інститут через призму сьогоднішнього стану права.

Хотілося б ще раз підкреслити, що відсутність в законі багатьох визначень, неврегульованість деяких моментів процесу збирання доказів й інші прогалини покладають велику відповідальність на вчених-процесуалістів, що займаються теоретичними дослідженнями в зазначеній сфері. Саме на теоретичних розробках судам доводиться будувати свою практичну діяльність при розгляді і вирішенні конкретних справ. Зрозуміло, що є опосередкована ланка між теорією і практикою її вживання. В ролі посередника виступає Пленум Верховного Суду України, який своїми роз”ясненнями, що містяться в ухвалах, постановах, заповнює недоліки законів, сприяючи при цьому правильності і одноманітності вирішення спірних питань.

Інтерес до теми даного реферату викликаний ще і тими причинами, що, не дивлячись на фундаментальність цього правового феномена, у вчених не склалося однозначної думки щодо тих або інших питань. Більшість проблем, так чи інакше зачеплених в цій роботі, є дискусійною. І хотілося б вірити, що аргументи, висунуті в захист, на наш погляд, більш правильної позиції, не викличуть критики через їх переконливість.

Предметом дослідження у даній роботі є нормативні акти (передусім новий Цивільний процесуальний кодекс України як визначальний законодавчий акт, за яким регулюються питання, що стосуються доказів в цивільному процесі), матеріали судової практики та наукові праці.

Мета дослідження - встановлення сутності, змісту, видів доказів, особливостей трактування їх вітчизняним законодавством.

Виходячи з мети, ми ставимо перед даною роботою наступні завдання:

- визначити поняття доказів  в науці цивільного процесуального  права;

- проаналізувати критерії поділу доказів в цивільному процесі;

- охарактеризувати засоби доказування, а також вивчити та викласти  теоретичні і практичні проблеми  засобів доказування;

- визначити можливості забезпечення  доказів;

З наукових робіт, використаних в цій роботі, слід особливо виділити праці науковців, які є фундаментальними роботами, що детально розкривають дану проблематику. Це, насамперед: Осипов Ю. К. - „Основні ознаки судових доказів”, Калпін А. Г. - „Письмові докази в судовій практиці по цивільних справах” (монографія), Іванов О. В. - „Судові докази в цивільному процесі”, Юдельсон К.С. - „Проблема доказування в радянському цивільному процесі”, Фурса С.Я. та Цюра Т.В. - “Докази і доказування в цивільному процесі”. Однак, недолік наукових праць, які вийшли до дру ще в “радянські часи”, полягає в тому, що вони написані ще до того, як в наше життя ввійшли перетворення економічного, політичного, ідеологічного змісту, змінилось трактування законодавства, його зміст, були прийняті Конституція України, що суттєво змінила основи життя суспільства та правову систему держави, та ряд інших об”єктивних причин. Однак ці посібники і зараз залишаються основоположними та актуальними стосовно даної тематики хоча б в силу відсутності значної кількості посібників, присвячених доказам у цивільному процесі, виданих в наш час.

 

Розділ 1. Понятта та види доказів у цивільному процесі

 

1.1. Поняття доказів в  цивільному процесі 

Здійснення правосуддя полягає у вживанні судом закону до встановлених в ході судового розгляду фактичних обставин. Перш ніж вчинити акт застосування права, потрібно знати, що виявлені в суді обставини повністю відповідають дійсності. Як забезпечити таке пізнання? Явища, події, які відбуваються зараз або носять тривалий характер, можна, звичайно, завжди пізнати безпосередньо. Так досліджуються, наприклад, фізичні, фізіологічні або хімічні процеси, відповідні явища або факти. Проте є цілий ряд сфер людської діяльності, де, як правило, необхідно виявити події, які мали місце у минулому. Саме з такими об”єктами мають справу археологія, історія. Виявлення явищ, що мали місце в минулому - основне завдання суду.

Безпосереднє сприйняття явища складом суду - окремий випадок. Знайомство з особою сторін, місцевий огляд - ось нечисленні приклади такого безпосереднього пізнання. В переважній більшості випадків суду доводиться пізнавати необхідні для нього факти і явища дійсності не прямо, а опосередковано, за допомогою доказів. Таким чином, доказування в суді є способом опосередкованого пізнання, коли суд робить висновок про існування або відстуність фактів, що мають значення для справи, на підставі інших фактів, одержуючи відомості про належні встановленню факти з відповідних джерел.1

В повсякденному житті люди постійно вимушені вдаватися до опосередкованого пізнання і використовування доказів: в науці і техніці, у сфері державної діяльності, в домашньому побуті. Особливу роль докази відіграють в діяльності правозастосовчих органів. Загальний суд, спеціалізований суд, адміністративні органи – всі вони використовують докази. Оскільки ці докази є засобом встановлення юридичних фактів та обставин і оскільки сфера їх застосування пов”язана з діяльністю юрисдикційних органів, вони можуть бути названі юридичними доказами. Юридичні докази, що використовуються в суді, називаються судовими. Це обумовлено тим, що кінцевою метою уявлення і використовування доказів є формування на їх основі внутрішнього суддівського переконання, яке визначає зміст будь-якого акту правосуддя. Збирання, дослідження і оцінка доказів відбуваються в спеціальній процесуальній формі, властивій саме діяльності судових органів.2

У новому Цивільному процесуальному кодексі України, який був прийнятий 18 березня 2004 року й набрав чинності 1 вересня 2005 року положення, що стосуються доказів, містяться у главі п”ятій „Докази”.

Визначення докази ідентичне тому, що містилося в ЦПК України 1963 року.

Більш детально зупинимося на тих змінах, яки мають місце в новому ЦПК України.

Так, законодавець стисло та лаконічно визначає, питання засобів доказування.  Більш змістовне визначення належності, допустимості доказів, обов”язків доказування і подання доказів подано в новому ЦПК України.

Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Як випливає з частини 1 статті 60 нового ЦПК України, кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених даним кодексом. Такі випадки містяться в статті 61 нового ЦПК України. Ці норми є основположними новелами питання доказів.

Так що ж таке судові докази? Закон встановлює, що доказами по цивільних справах є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В цій же статті вказується, що фактичні дані встановлюються такими засобами:

- поясненнями сторін, третіх осіб  та їхніми представниками, допитаних як свідків;

- показаннями свідків;

- письмовими доказами;

- речовими доказами, зокрема звуко- і відеозаписами;

- висновками експертів

Отже, докази - це будь-які фактичні дані, тобто факти об”єктивної діяльності, а також відомості про них. Факт знаходження особи в певний час в одній місцевості доводить неможливість особистого здійснення ним яких-небудь дій в цей же час в іншій місцевості (алібі).

Із знання про існування одного факту можна зробити висновок про існування або неіснування іншого факту або інших фактів. Вся судова діяльність направлена на те, щоб з”ясувати фактичну сторону справи, тобто зіставити і проаналізувати співвідношення між одними відомими суду фактами і іншими фактами, що підлягають встановленню3.

Разом з тим факти об”єктивної дійсності відбуваються за межами процесу по справі і тому встановити їх можна тільки за допомогою відомостей про факти. Для того, щоб встановити, наприклад, алібі, потрібно мати відомості про те, де знаходилася відповідна особа у момент здійснення правопорушення, чим займалася і які обставини виключали можливість її присутності у іншому місці. Доказами закон називає будь-які фактичні дані, тобто будь-які факти і відомості про них, які виявилися залученими в сферу судового дослідження. При виявленні обставин, що мають значення для справи, суддя може зіткнутися з різними фактичними даними. Сторона, наприклад, може послатися на факт погашення боргу, підтверджуючи його відповідною розпискою, проте в ході розгляду справи буде встановлений факт фальсифікації розписки. По справі про відшкодування шкоди можуть бути дані свідчення свідків, які після перевірки виявилися недостовірними або навіть явно помилковими. Відомості про негативну оцінку особи сторони можуть бути спростовані відомостями, позитивно характеризуючими особу, і т.д. У всіх цих випадках будь-які факти і будь-які відомості про них, як відповідні дійсності, так і такі, що не підтвердилися після проведеної перевірки, грають роль судових доказів

В літературі іноді стверджують, що фактичні дані є доказами лише в тому випадку, якщо вони знаходяться в зв”язку з розшукуваними фактами і є достовірними. Це невірно, оскільки питання про наявність або відсутність зв”язку між доказом і розшукуваним фактом, тобто питання про достовірність доказу, може бути остаточно вирішено лише після завершення процесу доказування. Якщо доказом вважати тільки те, що „доводиться”, то, як виходить з такого твердження, проблема збирання, дослідження і оцінки доказів взагалі знімається, оскільки досліджувати і оцінювати можна тільки те, що вимагає оцінки, „достовірний” доказ немає потреби оцінювати - він вже визнаний таким.