Англійські вигуки та їх українські еквіваленти

ЗМІСТ

 

 

Вступ

 

Розділ І. Вигуки в граматичній системі сучасної англійської мови

 

1.1. Статус вигуків у граматичній  системі сучасної англійської  мови 

 

1.2. Класифікація вигуків 

 

1.3. Синтаксичні функції вигуків 

 

Висновок по першому розділу

 

Розділ ІІ. Комунікативно-прагматичні значення вигуків

 

2.1. Розряди вигуків за значенням 

 

2.2. Дискурсивні особливості вигуків 

 

Висновок по другому розділу

 

Розділ ІІІ. Англійські вигуки та їх українські еквіваленти

 

Висновок по третьому розділу

 

Висновки

 

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

 Вигуки як лексико-граматичний  клас одиниць, що мають своєрідне  значення, відбивають дійсність  нерозчленовано, не відокремлюючи  емоційне від раціонального, є  характерним елементом певної  сфери мовлення, тісно пов’язаним з паралінгвістичними, невербальними засобами. Така природа вигуків зумовлює їхнє особливе місце в системі частин мови. Вони виконують важливі функції у мовленні, в них виразно виявляється прагматичне значення, оскільки вони безпосередньо відображають прагматичний тип інформації. Ідеї нерозривного взаємозв’язку процесів, що відбуваються в людській пам’яті, і процесів, що детермінують утворення вигуків і їхнє розуміння, визначають загальну орієнтацію сучасної лінгвістики на всебічне вивчення комунікативно-прагматичних аспектів мовних явищ, серед яких вигуки посідають окреме місце. Проте статус вигуків як частини мови, їхній склад, ознаки та функціонування у мовленні ще остаточно не визначені. Між тим саме системний підхід до дослідження вигуків дозволяє повніше описати їхні семантичні та функціональні властивості, встановити зв’язки між елементами мовної системи та об’єктивною дійсністю, виявити умови їх мовної реалізації. Це також дає змогу виявити участь вигуків у процесі мовлення, проаналізувати, як ці своєрідні одиниці мови використовуються мовцем та адресатом, як вони взаємодіють у процесі комунікації, в різних ситуаціях спілкування.

 

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю системних досліджень особливостей вигуків сучасної англійської мови, які відіграють значну роль у вираженні індивідуального, суб’єктивного ставлення мовця до ситуації, до об’єктивного світу, у вираженні почуттів та волевиявлень мовця. Наявні описи вигуків сучасної англійської мови недостатньо виявляють їхню специфіку і роль у комунікації, не дають повної уяви про особливості їхнього функціонування, закономірність вживання і місце в дискурсі. Актуальність дослідження полягає і в тому, що наочно підтверджується теорія безперервності розвитку мови і відкритості частин мови як граматичних класів, які постійно поповнюються новими одиницями не тільки за рахунок різних словотворчих процесів, а й за рахунок збагачення новими значеннями уже існуючих мовних одиниць.

 

Метою дослідження є розгляд комунікативно-прагматичних особливостей вигуків сучасної англійської мови, а також аналіз особливостей їх перекладу на українську мову.

 

 Для досягнення поставленої  мети необхідно розв’язати такі завдання:

 

- розглянути дискусійні питання, пов’язані з природою вигуків та їхнім статусом у граматичній системі сучасної англійської мови;

 

- охарактеризувати синтаксичні функції вигуків;

- проаналізувати специфіку вигуків з конвенційно-обумовленим та контекстуально-обумовленим прагматичним значенням;

 

- описати вигуки у контексті мовленнєвих актів та дискурсу, виявити притаманні їм значення;

 

- розглянути особливості перекладу англійських вигуків та їх українські еквіваленти.

 

Об’єктом дослідження є вигуки англійської мови, що використовуються в англомовній комунікації.

 

Предметом дослідження є комунікативно-прагматичне значення вигуків та їхні українські еквіваленти.

 

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

 

Розділ І. Вигуки в граматичній системі сучасної англійської мови

1.1. Статус вигуків у граматичній системі сучасної англійської мови

 

 Принципи виділення частин  мови, зокрема вигуків, основи їх  класифікації лишаються спірними  питаннями в сучасній лінгвістиці. Їх розглядали російські, українські  та західноєвропейські лінгвісти: О.О.Потебня, О.М.Пешковський, О.О.Шахматов, Л.В.Щерба, В.В.Виноградов, О.С.Кубрякова, Л.А.Булаховський, І.Р.Вихованець, О.І.Германович; Ш.Баллі, Ж.Вандрієс, А.Вежбицька, О.Єсперсен, С.Карцевський, Г.Пауль, Г.Суїт та інші. Проте граматична природа вигуків визначається неоднозначно. Є кілька точок зору на природу й статус вигуків: 1) вигуки перебувають поза поділом слів за частинами мови, оскільки є різнорідними за своїм складом синтаксичним класом; 2) вигуки є частиною мови, але посідають в системі частин мови особливе місце; 3) вигуки є частиною мови, але належать до “часток мови” поряд з прийменниками й сполучниками; 4) вигуки входять до кола частин мови, до розряду повнозначних слів, всередині яких посідають особливе місце, здатні номінувати, мати лексичне значення і виконувати певні синтаксичні функції; 5) вигуки є реченнєвими дейктичними одиницями, емоційними відповідниками судження, відображенням емоційної реакції мовця на позамовну ситуацію і є периферією мовленнєвої системи. Найбільш прийнятною є точка зору Л.В.Щерби та вчених-англістів, що вигуки англійської мови за сукупністю диференціюючо-інтегруючих ознак семантичного й синтаксичного характеру є окремою частиною мови1.

 

 Вигуки пов’язані з емоційною, чуттєвою стороною життя людини, їхнє конкретне значення виявляється, як правило, у висловленні й пов’язане з інтенцією мовця. Вони відбивають дійсність у нерозчленованих уявленнях і поєднують емоційне й раціональне.

 

 

1.2. Класифікація вигуків

 

 

 Вигуки не мають спеціальних  морфологічних показників, крім незмінюваності. О.Єсперсен зазначав, що до вигуків належать різнорідні явища, які об’єднуються здатністю їх бути самостійними висловленнями. За складом вигуки поділяються на первісні, непохідні (primary) і похідні, вторинні (secondary). Вперше це розмежування зробив німецький вчений В.Вундт у ХІХ ст., і з того часу більшість вчених визнає цей поділ. Структурно вони є різнорідними і генетично пов’язані з: 1) короткими емоційними викриками, що супроводжуються реакцією індивіда на зовнішні підразники різного характеру (ah, oh, alas, eh, heigh); 2) повнозначними частинами мови (good, come, look, well); 3) словосполученнями (good morning, thank you, excuse me, so long); 4) різними реченнями фразеологізованої структури (how do you do). Проте всі вони характеризуються семантичною неподільністю, є цілісними одиницями, незважаючи на складений характер й навіть роздільнооформленість. Серед них виділяються дві структурні групи: 1) однослівні вигуки, до яких входять первісні, непохідні вигуки типу bah, chut, ouch, tut, й непервісні, похідні вигуки типу cool, bet, damn, greetings, indeed; 2) вигуки, що складаються з двох і більше слів типу my God, blast it, see you, good egg, catch me doing that. Семантичні зв’язки у таких словосполученнях й реченнях дуже тісні, значення випливає з усього словосполучення чи речення. Закріпленість порядку слів у них, особливо ритміко-інтонаційна оформленість у процесі комунікації, викликають у ряді випадків ресемантизацію лексем, які входять до вигукового словосполучення чи речення, що й спричиняє їх перехід до класу вигуків. Процес переходу до класу вигуків тривалий, і не всі одиниці, які в дискурсі виконують роль вигукових висловлень, вже перейшли в цей лексико-граматичний клас. Слід відзначити, що зарубіжні лінгвісти, як правило, аналізують лише однослівні вигуки, які є ядром функціонально-семантичного поля вигуків, а периферія, до якої відносять вторинні вигуки, що складаються з словосполучень і речень фразеологізованої структури, і які, доцільно назвати вигуковими висловленнями, залишаються поза їх увагою.

 

 Вигуки взаємодіють з іншими  частинами мови, які, функціонуючи  в певних синтаксичних структурах  – словах, словосполученнях і  реченнях окремих типів, можуть  набувати нових властивостей, що  й сприяє переходові цих мовних  одиниць до складу іншої частини мови: шляхом конверсії, універбації (good-bye), зрощення (alright > all right), а також за рахунок фразеологічних сполучень.

 

 Вигуки як слова, що несуть  переважно прагматичну інформацію, саме в процесі функціонування  тісно взаємодіють з іншими лексико-граматичними класами слів на семантичному, морфологічному й синтаксичному рівнях. На семантичному рівні вони можуть набувати значення, властиві іншим частинам мови за ознаками емоційності, волевиявлення, оцінності; на морфологічному – за ознакою незмінюваності; на синтаксичному – за ознакою: “функція: член речення – вставний”2.

 

 Вигуки, як правило, функціонують  в контексті експресивних мовленнєвих  актів. Як істотний компонент  мовленнєвого спілкування вони  використовуються для вираження  суб’єктивно-модальних значень, різних емоційних реакцій, акцентування, посилення інтенсивності і зрозумілі кожному членові мовного колективу3.

 

1.3. Синтаксичні функції  вигуків 

 

 

 Синтаксичні функції вигуків  як специфічних мовленнєвих явищ  тісно пов’язані з їх природою. Основними граматичними ознаками даного класу слів є синтаксична незалежність і формальна незв’язаність.

 

 Вигуки, на відміну від інших  частин мови, не здатні граматично  пов`язуватись з іншими членами  речення. Вони можуть бути еквівалентом  речення, виступати самостійно, але – не окремим членом речення. Проте, вигуки можуть переходити в повнозначні частини мови, набуваючи лексичного значення та номінативної функції, і граматичного, утворюючи граматичні форми і вступаючи в зв`язок із іншими членами речення. Здатність окремих вигуків переходити в різні частини мови призводить до необхідності відмежування даних слів від власне вигуків, які служать для вираження лише емоцій людини. Тобто, зазнаючи синтаксичної асиміляції, вигуки можуть лише опосередковано виконувати функцію будь-якого члена речення4.

 

 Мова художньої літератури  тільки відображає і використовує  як зображальний засіб все  розмаїття розмовного синтаксису. Мовленнєвий акт і його природне  звукове вираження тісно пов’язані  з особою мовця. І тут проявляється не тільки логіко-пізнавальна сутність мовця (інтелект), а і його моральний та психічний стан (емоції, почуття, волевиявлення) та невербальна знаковість (соціальний контекст, умови, ситуація, місцезнаходження, рухи і порухи, погляд, жест, міміка).

 

 Вигуки досить часто супроводжують  якесь речення або фразу (питальну, окличну), можуть виступати засобом  їх підсилювання, а також у  ролі незалежного речення чи  його частини.

 

 Можливі також випадки, коли  вигук синтаксично пов‘язаний  не з цілим реченням, а тільки з його частиною.

 

 Як правило, вигуки синтаксично  не пов’язані з іншими членами  речень будь-якого типу. Вони можуть  вживатися на початку, в кінці  або в середині речення, що  залежить від семантичної наповненості  цих вигуків та від конструкції самих речень, до яких вони відносяться.

 

 У реченні вигуки можуть  займати будь-яку позицію, проте  більшість із них вживається  у препозиції5.

 

 

Висновок по першому розділу

 

 

 Отже, вигук – це мовний  знак, незмінне за формою слово, ізольоване в реченні знаками пунктуації, яке самостійно утворює цілу фразу, не поєднуючись з іншими реченнями (фразами); позбавлений номінативної функції (у деяких випадках - і понятійного змісту); наділений загальнозрозумілим значенням (це контекст на письмі й інтонація в усному мовленні); служить для вираження волевиявлень та живої емоційної реакції на поведінку співрозмовника або навколишню дійсність; його динамізм і експресивність виявляються в діалектичній єдності почуттєвого та інтелектуального; як особливий розряд слів, вигук - на відміну від інших частин мови - характеризується відсутністю спеціальних граматичних показників.

 

 Вигуки англійської мови  є особливим розрядом мовленнєвих  знаків. Вони становлять мовну  універсалію, оскільки є граматичною  категорією, властивою більшості мов світу. Вигуки безпосередньо пов’язані з прагматичною інформацією, тобто комунікативність у них висувається на перший план, тому що семантика більшості вигуків виявляється в процесі комунікації.

 

 Принципи виділення частин  мови, зокрема вигуків, основи їх класифікації лишаються спірними питаннями в сучасній лінгвістиці.

 

 Вигуки пов’язані з емоційною, чуттєвою стороною життя людини, їхнє конкретне значення виявляється, як правило, у висловленні й  пов’язане з інтенцією мовця. Вони відбивають дійсність у нерозчленованих уявленнях і поєднують емоційне й раціональне.

 

 Вигуки не мають спеціальних  морфологічних показників, крім  незмінюваності.

 

 

Розділ ІІ. Комунікативно-прагматичні значення вигуків

 

2.1. Розряди вигуків за  значенням 

 

 

 Мовленнєвий акт і контекст зв’язані між собою, причому мовленнєвий акт залежить від контексту. Проте виділяються мовленнєві акти, яким властива контекстна незв’язність. Якщо розуміння мовленнєвого акту можливе без звернення до сусідніх висловлень, то такий мовленнєвий акт є мовним стереотипом, що типізовано виражає інтенцію, тоді носієві мови для його розпізнавання й розуміння контекст не потрібний. Прагматичне значення такої одиниці є конвенційно-обумовленим. Але якщо мовленнєва інтенція виражається контекстуально, а семантика висловлення і його інтенціональний смисл розрізняються, то прагматичне значення такої одиниці є контекстуально-обумовленим (oh!, ah!, wow!).

 

 Вигуки з конвенційно-обумовленим  прагматичним значенням, до яких  належать мовні формули, значення  яких є зрозумілим і без контексту, поєднують загальномовне й прагматичне значення: ahoy!, bravo!, blymy! Вони, як правило, вживаються в умовах неофіційного спілкування або ж у професійних жаргонах, в яких виконують наказову функцію. Серед них виділяються вигуки-директиви й вигуки-експресиви.