Законодавча і нормативно-правова база пожежної безпеки

Для більшості  газів температура вибуху коливається  в межах 1200°С- 1700°С, а тиск у нормальних умовах не перевищує 1,2 МПа, але при збільшенні концентрації кисню тиск вибуху може досягати 2 Мпа.

Хімічна природа вибуху і пожежі є однаковою. Але якщо в процесі пожежі людина може захищати своє життя, то при вибуху блискавичність цього процесу зводить  можливість захисту до мінімуму. Вибух, як правило, є наслідком пожежі, хоча існує один різновид вибуху, який минає  фазу пожежі – це так званий об’ємний вибух.

Об’ємний  вибух виникає при наявності  вибухонебезпечної концентрації пальних  газів чи випарів легкозаймистих речовин у всьому об'ємі, що займають газ (випари) і джерела запалювання. Таке може відбутися при витоку газу в замкнутому просторі чи на відкритій  місцевості у безвітряну погоду в  балках, при тривалих випарах легкозаймистих речовин.

Розрізняють наступні види вибухів:

- спалах;

- детонація;

- об’ємний  вибух;

- газопилові  хмари у замкнутому і відкритому  просторі;

- киплячих  рідин, що виділяють пар.

Детонація – згоряння вибухової речовини зі швидкістю переміщення фронту полум'я з ударною хвилею, яка перевищує 2000-3000 м/с.

Вибух у замкнутому просторі – вибух, що відбувається усередині герметичної ємності з піковим тиском у сотні кПа. Вибух у замкнутому просторі розповсюджений, насамперед, на промислових об'єктах.

До вибухонебезпечного устаткування та установок за цим  видом вибухів відносять:

- установки,  що працюють під тиском (газгольдер, ректифікаційна колона, балони зі  стиснутим і зрідженим газом);

- компресорні  установки;

- повітропроводи, аспираційні системи;

- газове  устаткування;

- парові  казани.

Головною ознакою вибуху є миттєва зміна тиску, що залежить від температури та об’єму продуктів горіння. Завдання попередження вибуху у виробничих будівлях та спорудах вирішують на стадії їх проектування з урахуванням не тільки економічної ефективності технологічного процесу, але й безпеки. Навантаження, яке виникає при вибуху, на огороджувальні будівельні конструкції може досягати сотень тисяч паскалей, що значно перевищує допустимий тиск, при якому такі конструкції зберігають несучу здатність й цілісність.

До вибухонебезпечних  речовин відносяться: нітротолуол, динітротолуол, тринітротолуол, нітробензол, динітробензол, тринітробензол, нітрогліцерин, динітрогліцерин, тринітроглицерін, тринітроцелулоза, пікринова кислота, гексаметилентрипероксиддіамін, діперекис ацетону, пластит, амонід, гексоген, тетра-зен, тетріл, гримуча ртуть, гримуче срібло і т.д. Найбільш розповсюдженою вибуховою речовиною є тротил (тринітротолуол). У зв’язку з його частим використанням силу вибуху різних вибухонебезпечних речовин порівнюють із силою вибуху тротилу.

Вибухонебезпечна зона – це простір, у якому знаходиться чи може знаходитись вибухонебезпечна суміш.

Вибух поєднує в  собі комплекс небезпек, смертельних  для незахищеної і ненавченої людини:

- ударна  хвиля, шум; 

- теплове  випромінювання;

- газоподібні  продукти вибуху;

- осколки  і фрагменти будинку, ґрунту, що  летять і т.д.;

- яскраве  світло.

Способи і засоби захисту  від ударної хвилі:

- захист  відстанню; 

- захист  перешкодою;

- зменшення  площі впливу ударної хвилі  на людину.

До заходів гарантування вибухобезпеки відносять:

- використання  запобіжних конструкцій (легкоскидні конструкції, захисні приміщення, укриття);

- використання  сигналізації про накопичення  вибухонебезпечних газів і парів; 

- локалізаці вибуху;

- усунення  джерел запалення і детонації; 

- флегматизація  джерел запалення; 

- влаштування  вогнеперешкод;

- вибухопридушення.

 

5. Оцінка вибухопожежонебезпеки об’єкта

Оцінка вибухопожежонебезпеки об’єкта здійснюється за результатами відповідного аналізу пожежонебезпеки будівель, приміщень, інших споруд, характеру технологічних процесів і пожежонебезпечних властивостей речовин, що в них застосовуються з метою виявлення можливих обставин і причин виникнення вибухів і пожеж та їх наслідків.

 Таким чином, методика аналізу  вибухопожежонебезпеки зводиться до виявлення і оцінки потенційних та наявних джерел запалювання, умов формування горючого середовища, умов виникнення контакту джерел запалювання та горючого середовища, умов та причин поширення вогню в разі виникнення пожежі або вибуху, наявності та масштабів імовірної пожежі, загрози життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, матеріальним цінностям.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Система протипожежного та противибухового захисту

Пожежна безпека (див. схему) забезпечується системами попередження                          пожежі, протипожежного захисту та організаційно-технічними заходами.

 

 

 

Система протипожежного та противибухового захисту спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідливих та небезпечних факторів пожеж і вибухів.

Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі, загалом, забезпечується:

• потрібною вогнестійкістю будівель та споруд;
• використанням негорючих матеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень;
• використанням антипіренів і вогнегасних сумішів;
• улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами;
• улаштуванням протипожежних перешкод;
• встановленням гранично допустимих за техніко-економічними розрахунками площ і поверхів виробничих будівель та поверховості будівель та споруд, улаштуванням протипожежних відсіків та секцій;
• улаштуванням аварійного відключення та перемикання установок та комунікацій;
• використанням засобів, що запобігають або обмежують розлив і розтікання пожежонебезпечної рідини під час пожежі;
• використанням вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні;
• локалізацією пожежі вогнегасними речовинами, автоматичними установками пожежогасіння, а також шляхом утворення розривів горючого середовища випалюванням вибуховими речовинами, розбиранням (видаленням) горючого матеріалу.

Одним з найпоширеніших у будівництві  заходів для запобігання можливості розповсюдження пожежі на сусідні будівлі  та споруди є протипожежні відстані, які, крім того, створюють сприятливі умови для забезпечення маневрування, встановлення, розгортання пожежної техніки та підрозділів пожежної охорони. Потрібні величини протипожежних  відстаней наведені у додатку 3.1 до ДБН 360-92. Цим документом регламентуються  протипожежні відстані між житловими, громадськими і допоміжними будинками промислових підприємств, відстані від житлових, громадських, адміністративно-побутових будівель до виробничих будинків, промислових підприємств, сільськогосподарських будівель і споруд. Чинними будівельними нормами встановлюються відстані між виробничими будинками промислових підприємств, будинками і спорудами сільськогосподарських підприємств, протипожежні відстані від житлових і громадських будинків до трамвайних, тролейбусних, автобусних парків, депо метрополітену, складів з горючими речовинами. Згідно з Правилами пожежної безпеки в Україні, тимчасові споруди, кіоски, ларьки тощо, повинні розміщатися на відстані не менш ніж 10 м від інших будівель та споруд. Протипожежні відстані не дозволяється захаращувати, використовувати для складування матеріалів та устаткування, стоянок транспорту, будівництва та встановлення тимчасових будівель, споруд, індивідуальних гаражів.

 Для запобігання розповсюдженню  пожежі та продуктів горіння  з приміщень або пожежного  відсіку з осередком пожежі  в інші приміщення, створюють  протипожежні перешкоди. Протипожежна  перешкода - це будівельна конструкція,  інженерна споруда чи технічний  засіб, що має нормовану межу  вогнестійкості і перешкоджає  поширенню вогню. Вогнестійкість  протипожежної перешкоди визначається  вогнестійкістю її елементів,  до яких належать огороджувальні  частини, конструкції, що забезпечують  стійкість перешкоди, елементи  опори та вузли кріплення. Тому  межі вогнестійкості вказаних  вище елементів не повинні  бути меншими, ніж потрібні  межі вогнестійкості огороджувальної  частини протипожежної перешкоди.  До протипожежних перешкод належать: протипожежні стіни, перегородки,  перекриття, зони, тамбури-шлюзи, двері,  вікна, люки, клапани, гребні тощо.

 Вертикальні перешкоди, що  розділяють будівлю за висотою,  називають протипожежними стінами,  а об’єм будинку (споруди), виділений  протипожежними стінами - пожежним  відсіком. Якщо вертикальна перешкода  відділяє одне приміщення від  іншого в межах поверху ,то  її іменують протипожежною перегородкою, а приміщення, що розділяють, називають  секціями.

 

7. Способи і засоби гасіння пожеж

Комплекс заходів, спрямованих  на ліквідацію пожежі, що виникла, називається  пожежогасінням. Основою пожежогасіння  є примусове припинення процесу  горіння. На практиці використовують декілька способів припинення горіння, суть яких полягає у приведеному нижче.

Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється.

Спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об’ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полуменеве горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари із зовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).

Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше ).

Спосіб хімічного гальмування  реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етал, фреон та інше), які при попаданні у полум’я розпадаються і з’єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.

Спосіб механічного  зриву полум’я сильним струменем  води, порошку чи газу.

Спосіб вогнеперешкоди, заснований на створенні умов, за яких полум’я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного

Реалізація способів припинення горіння  досягається використанням вогнегасних  речовин та технічних засобів. До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створювати умови  для припинення горіння.

 Для ліквідації невеликих  осередків пожеж, а також для  гасіння пожеж у початковій  стадії їх розвитку силами  персоналу об'єктів застосовуються  первинні засоби пожежогасіння.  До них відносяться: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з  негорючого теплоізоляційного полотна  або повсті, ящики з піском, бочки  з водою, пожежні відра, совкові  лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).

Для гасіння великих загорянь у  приміщеннях категорій А, Б, В  застосовують стаціонарні установки  водяного, газового., хімічного та повітряно-пінного  гасіння.

До розповсюджених стаціонарних засобів  гасіння пожежі відносять спринклерні  та дренчерні установки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потрібно захистити або в інших місцях - залежно від типу і властивостей вогнегасячих речовин.

 

8. Система організаційно-технічних заходів

Координація і вдосконалення роботи із забезпечення пожежної безпеки та контролю за проведенням і виконанням протипожежних заходів здійснюється службою пожежної безпеки (СПБ), яка  створюється в міністерствах, інших  центральних органах виконавчої влади, в об'єднаннях підприємств  різної форми власності. Діяльність СПБ регламентується Законом  України про пожежну безпеку  та Типовим положенням про службу пожежної безпеки, затвердженим наказом  №220 МВС України 12 квітня 1995 р.

Оскільки головними причинами  пожежі є відсутність у людей  елементарних знань та недотримання вимог пожежної безпеки, проблемі вивчення правил пожежної безпеки слід надавати першоступеневе значення. Воно повинно здійснюватись безперервно, на всіх етапах навчання та трудової діяльності з самого раннього віку.