Проблема забезпечення воєнно-інформаційної безпеки у сучасних умовах:правовий аспект

 

 

5. Співробітництво у сферах науки  та захисту довкілля.

Україна залишається  другою після Росії серед країн-партнерів за рівнем співробітництва в межах участі в програмі НАТО «Наука заради миру та безпеки». Ключовими у цій сфері залишатимуться проекти «Очищення авіабази в м. Прилуки»; освоєння гранту НАТО для Української науково-освітньої телекомунікаційної мережі «УРАН», «Моніторинг та передбачення ризиків паводків річки Прип’ять» тощо.

 

5. Проблеми  в розвитку співробітництва України  з НАТО

Незважаючи  на доволі активне співробітництво  України з Північноатлантичним альянсом, на сьогодні існує низка об’єктивних чинників, що стримують цей процес.

Найвагомішими з них є такі.

1. Проведення  в Україні адміністративної реформи.

Різке зменшення  співробітників Кабінету Міністрів  України та скорочення кількості центральних органів виконавчої влади створює певні організаційні перешкоди в реалізації заходів у межах співробітництва з Альянсом. Це стало головною причиною затримки до лютого ц. р. ухвалення Кабінетом Міністрів України Річної національної програми співробітництва Україна – НАТО на 2011 рік.

І якщо в оборонному відомстві досі не проводилися суттєві реформи центрального апарату (хоча вже оголошено про його скорочення на 30 %), то сфера ОПК та ВТС зазнала суттєвих перетворень, які ще до кінця не завершилися (створення Укроборонпрому, зміна завдань і функцій Укрспецекспорту).

2. Низька ефективність  координації діяльності українських міністерств щодо співробітництва з НАТО.

Вказаний чинник традиційно здійснював негативний вплив  на реалізацію планів співробітництва України з Альянсом. Цій тенденції мав покласти край Указ Президента України «Про забезпечення продовження конструктивного партнерства України з Організацією Північноатлантичного договору», спрямований на створення системи координації співробітництва України з НАТО. Однак за оцінками експертів, реалізувати таку мету повною мірою і досі не вдається.

3. Розбудова  Україною співробітництва з альтернативними військово-політичних союзами за рахунок розвитку відносин із НАТО.

Останнім часом  ми були свідками закликів окремих  українських політиків щодо необхідності суттєвого посилення співробітництва України з ОДКБ. Зокрема висловлювалися припущення, що Україні слід увійти до єдиної системи протиповітряної оборони цього союзу. На думку ж директора Інституту ОДКБ в Україні Олега Бондаренка,Україна, посилюючи співробітництво з НАТО на тлі заяв про нейтралітет, «демонструє дисбаланс у міжнародних військових відносинах». Він підкреслює, що «на відміну від діалогу між Києвом і НАТО, з ОДКБ немає жодних підписаних договорів і хартій», і виступає за співробітництво нашої держави з цим союзом «на тому ж рівні, на якому Київ проводить діалог з НАТО». Для цього за основу майбутнього договору України з ОДКБ пропонує взяти аналогічний акт про особливе партнерство України з НАТО.

У відповідь  на такі заяви більшість українських  експертів вважає,що Києву немає необхідності вирівнювати «дисбаланс сил» за рахунок посилення військової співпраці на пострадянському просторі. Вони погоджуються з доцільністю співробітництва з ОДКБ в обсягах, вигідних для України, однак це не має завдавати шкоди розвитку відносин із НАТО. Водночас експерти звертають увагу на те, що Україна не входить до геополітичної зони відповідальності ОДКБ, оскільки ця організація створювалася Росією та середньоазіатськими республіками колишнього СРСР, а її стратегічна мета обумовлена захистом російських інтересів і російської військової присутності у Середній Азії. Сумнівними є також заяви про те, що ОДКБ здатна ефективно протистояти міжнародним етнічним конфліктам.

У цьому контексті  необхідно зважати на суттєві  відмінності між натівськими та російськими військовими технологіями й ураховувати те, що вибір для співробітництва НАТО як пріоритетного партнера,а також поступовий перехід вітчизняних Збройних сил на стандарти Альянсу – це зразок, на який орієнтується не лише Україна, а й Росія. Одним із прикладів є скорочення останньою участі у спільних з ВМСУ навчаннях «Фарватер миру – 2011» через відбуття кораблів ЧФ на маневри з НАТО «Боулд монарх».

Отже, існує  потреба проведення глибокої роз’яснювальної  роботи щодо корисності та доцільності активізації співробітництва України з НАТО, в тому числі у спосіб організації конференцій, «круглих столів»,публічних виступів урядовців, впливових політиків та експертів тощо.

 

 

 

Висновки

1. Протягом останнього  року відбулися кардинальні зміни у поглядах на розвиток відносин між Україною та НАТО. Причинами цього стало, з одного боку, ухвалення українським парламентом нової редакції Закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», яким було проголошено позаблоковий статус нашої держави, а з іншого – затвердження нової Стратегічної концепції Альянсу, що визначила шлях його розвитку на найближчі 10 років, зокрема й формат співробітництва з державами-партнерами.

2. Розвиток подій  останніх місяців підтвердив правильність позаблокового вибору України на сучасному етапі. З одного боку, це рішення стало чинником стабілізації внутрішньополітичної ситуації в Україні та позбавило українські політичні сили можливості спекулювати на цій темі. З іншого – продемонструвало волю нашої держави вирішувати проблеми власної безпеки з урахуванням інтересів усіх міжнародних партнерів (і країн-членів НАТО, і Росії).

3. При виробленні  підходів до розвитку відносин з НАТО українським фахівцям доцільно враховувати перелік загроз і викликів, визначених новою Стратегічною концепцією Альянсу, задля оптимізації процесу узгодження напрямів двосторонньої співпраці. Водночас при плануванні співробітництва з Альянсом українська сторона має враховувати відсутність у Концепції положення про необхідність отримання санкції РБ ООН для участі НАТО у конфліктах за межами своєї традиційної зони відповідальності, що опосередковано може поставити під загрозу відносини України з третіми державами. Крім того, треба мати на увазі, що задекларовані в документі можливі дії НАТО щодо захисту енергетичної інфраструктури безпосередньо зачіпають інтереси України, яка є основною державою-транзитером для низки країн-членів Альянсу.

4. Нинішня українська  позиція цілком задовольняє НАТО, більшість країн-членів якої позитивно сприймають відмову української влади від прагнення домогтися членства в Альянсі за всяку ціну, навіть якщо цей крок «розколює» єдність організації та ускладнює процес нормалізації відносин із Росією.

5. Найголовніші  напрями практичного співробітництва  України з Альянсом, як і раніше, пов’язані з оборонною галуззю. Це – участь нашої держави в місіях НАТО, співпраця в реформуванні сектору безпеки та оборони, військовій і військово-технічній сферах. Найперспективнішою та дуже вагомою сферою може стати участь України в реалізації європейської системи протиракетної оборони за тристоронньою схемою (США–НАТО–Росія) за рахунок використання в проекті українських РЛС виявлення балістичних ракет.

6. Найвагомішим  чинником, що стримуватиме співробітництво між Україною та Альянсом, може стати політичний тиск на Україну з боку альтернативних НАТО військово-політичних союзів, передусім ОДКБ. Це створює потребу активізації інформаційної роботи, у тому числі й на міжнародному рівні, щодо корисності та доцільності подальшого розвитку відносин між Україною та НАТО, що не виключають та не є альтернативними відносинам з іншими військово-політичними союзами, зокрема й на пострадянському просторі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література.

 

 

 1.Конституція України: Із змінами. –К.: Велес,2000.

 

 2.ЗАКОН УКРАЇНИ № 2411-VІ Про засади внутрішньої і зовнішньої політики, від 1 липня 2010 року.

 

3.Стратегія національної безпеки України. Указ Президента України  від 12 лютого 2007 р. № 105/2007.

 

4.Александров О. С. Україна – НАТО: нові умови та реалії співробітництва: аналіт. доп., НІСД, 2011. – 56 с.

5.Матеріали засідання «круглого столу» «Україна –НАТО: Нові умови та реалії співробітництва», який було проведено 9 червня 2011 року .