Проблема забезпечення воєнно-інформаційної безпеки у сучасних умовах:правовий аспект

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Кафедра стратегії національної безпеки  та оборони

 

 

Навчальна дисципліна

Основи  національної і воєнної безпеки  держави

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

на тему:

“ Проблема співробітництва України з НАТО: воєнно-технічний аспект  ”

 

 

 

 

 

Автор: слухач командно – штабного інституту, група 2212

підполковник  Сімутенков  Дмитро   

                          Олексійович

 

 

 

 

 

2011

 

 

ЗМІСТ

 

 

1. Вступ……………………………………………………………………..3
2. Позаблоковий вибір України…………………………………………4
3. Нова Стратегічна концепція НАТО…………………………………5
4. Сучасні тенденції, що визначають співробітництво між НАТО й Україною………………………………………………………………...6
5. Основні напрями співробітництва України й НАТО на сучасному етапі…………………………………………………………8
6. Проблеми в розвитку співробітництва України з НАТО………..15
7. Висновки……………………………………………………………….17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Остання світова  фінансово-економічна криза яскраво  продемонструвала недосконалість сучасного  світо-устрою, після чого розпочався етап активного перегляду не лише базових основ економічного порядку, а й системи міжнародних відносин з урахуванням новітніх реалій та зміни розподілу сил на світовій арені. Водночас відбувається реформування глобальних і регіональних міжнародних організацій. Не є винятком у цьому процесі перегляд пріоритетів і шляхів розвитку НАТО – на Лісабонському саміті минулого року було прийнято нову Стратегічну концепцію оборони та безпеки членів Організації Північноатлантичного договору.

Усвідомлюючи  неподільність безпеки у сучасному  світі, Україна налаштована посилювати свою роль у зміцненні міжнародного миру. Невід’ємною умовою забезпечення результативної діяльності у цій сфері є узгодження позицій та створення спільних підходів щодо вирішення глобальних проблем сучасності з міжнародними безпековими організаціями та окремими державами. Основою співробітництва України з НАТО завжди були наявність спільних цілей та інтересів у сфері забезпечення миру. Нині можна стверджувати, що коло цих інтересів розширилося відповідно до виникнення новітніх викликів і загроз для глобальної безпеки. Це передусім і необхідність об’єднання зусиль для боротьби з тероризмом, і протидія кібератакам, і забезпечення безпечних умов функціонування стратегічних комунікацій транспорту, транзитних маршрутів, постачання енергоносіїв тощо.

Як відомо, в Україні підготовлено та проголошено у щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради нову Стратегію національної безпеки України, яка враховує сучасні реалії життя та ризики й загрози, за наявності яких держава має здійснювати свою політику в найближчому майбутньому. Цей важливий документ у котре підкреслив усвідомлений вибір Україною позаблокового статусу, що розглядається як послідовна позиція захисту національних інтересів без участі у військових союзах. А це створює необхідні можливості для розвитку партнерських, взаємовигідних відносин з іншими державами та міжнародними організаціями за усіма напрямами.

Законом України  «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» передбачено, що Україна як європейська позаблокова держава здійснює відкриту зовнішню політику та прагне співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав,груп держав чи міжнародних структур.

Наша країна послідовно виступає за юридичне закріплення гарантій безпеки для позаблокових держав, а також тих, які добровільно відмовилися від ядерних арсеналів. Крім того, ми підтримуємо концепцію повної й неподільної безпеки на євроатлантичному просторі з урахуванням інтересів усіх країн регіону.

Маю також зауважити, що позаблоковий статус, проголошений Україною, не виключає її співробітництва з військово-політичними союзами. Отже, Україна має намір залишатися активним контрибутором міжнародної безпеки та продовжувати плідне співробітництво з НАТО з цією метою в нових умовах і реаліях сьогодення.

1. Позаблоковий  вибір України

Як відомо, в  липні 2010 року Верховна Рада України  прийняла Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», яким наша держава проголосила позаблоковий статус. Переведення відносин Україна – НАТО на рівень розвитку конструктивного партнерства, як це записано в Законі, не є даниною політичній кон’юнктурі або проявом слабкості нашої держави. Україна в даному випадку нічим не поступилася, водночас вирішено питання підвищення безпеки нашої держави у внутрішньому та зовнішньому вимірах.

Внутрішньополітичний  аспект. Проголошення Україною позаблокового статусу стало внеском у стабілізацію внутрішньо-політичної ситуації в країні. Питання про членство в НАТО більше не роз’єднує українське суспільство та не є розмінною монетою у грі різних політичних сил.

Зовнішньополітичний аспект. Зняття з порядку денного Україною питання про вступ до НАТО стало свідченням пошуку нашою державою конкретних шляхів вирішення безпекових питань з урахуванням інтересів усіх міжнародних партнерів (і країн-членів НАТО, і Росії). Початок демаркації українсько-російського кордону, вирішення з Росією проблеми перебування її Чорноморського флоту в Криму стали кроками, що дозволили зняти напругу й підвищити рівень безпеки не лише України, а й усього Європейського регіону.

За оцінками експертів, вибір, зроблений Україною, зняв з порядку денного питання, з ким Україна: із Заходом чи Сходом, з НАТО чи ОДКБ. Він орієнтований на майбутнє, оскільки відкриває нові можливості реалізації потенціалу нашої держави бути рівноправним учасником міжнародного співробітництва в питаннях стабільності та безпеки. Таку позицію поділяє й значна частина українського суспільства,й українські партнери в НАТО. Про це свідчать перетворення, що реалізуються сьогодні Альянсом у контексті рішень Лісабонського саміту2010 р., передусім щодо схвалення нової Стратегічної концепції, яка визначила шлях розвитку Альянсу на найближчі 10 років.

 

2. Нова  Стратегічна концепція НАТО

Зміст Концепції  свідчить про те, що в найближчі десять років Альянс, як і раніше, прагнутиме до одноосібної ролі провідної регіональної структури безпеки в Європі, активно братиме участь у врегулюванні конфліктів у всьому світі (особливо в зонах, де безпосередньо зачіпаються його інтереси) та продовжуватиме політику розширення на Схід.

Документ визначає нові загрози, що стали актуальними  для НАТО у ХХІ ст. Йдеться про держави-ізгої, міжнародний тероризм, кіберзлочинність, поширення зброї масового ураження, організовану злочинність, торгівлю людьми, наркотиками та зброєю. Таким чином,нова Стратегія дистанціюється від поняття оборони та наближається до поняття безпеки. НАТО не бажає обмежуватися обороною,а прагне сприяти політичному вирішенню конфліктних ситуацій, перш ніж вони представлятимуть загрозу безпеці Альянсу. Доказом цього є констатація необхідності розвитку невійськових методів виконання завдань Альянсу – дипломатії, розвідки та допомоги в розвитку.

До нової  сфери уваги Альянсу слід віднести й забезпечення енергетичної безпеки. НАТО планує «захищати енергетичну інфраструктуру», у тому числі й територій, якими здійснюється транзит енергоресурсів до Європи, а також власне лінії постачання. Україні в процесі вироблення підходів до розвитку відносин із НАТО треба брати до уваги згаданий перелік загроз, що значно спростить узгодження напрямів співпраці й матиме взаємовигідний характер для обох сторін. Що ж до можливих дій НАТО стосовно захисту енергетичної інфраструктури, то вони безпосередньо зачіпають інтереси України, яка є основною державою транзитером для низки країн членів Альянсу і вже мала сумний досвід перебування у центрі конфлікту щодо зриву постачання енергоносіїв європейським споживачам. Тому це положення Концепції має стати предметом ретельних консультацій між двома сторонами в процесі розвитку двосторонніх відносин. Вартим уваги є також вирішення Концепцією проблеми легалізації операцій НАТО за межами його кордонів відповідно до рішень ООН разом з тим підкреслюючи прихильність Альянсу до принципів Статуту цієї організації, документ не згадує про потребу отримувати мандат Ради Безпеки для реагування на конфлікти за межами традиційної зони відповідальності НАТО, якщо вони загрожують безпеці його країн членів. Вказане положення потребує врахування українською стороною при плануванні співробітництва з Альянсом через можливість опосередкованого втягування нашої держави у конфлікти такого роду. Це може викликати негативні наслідки для національної безпеки Украї-ни та поставити під загрозу відносини з третіми державами. Одним із найважливіших елементів нової Концепції є внесок НАТО в процес забезпечення безпеки на основі співробітництва. В документі стверджується, що, незважаючи на оборонний характер Альянсу, в новому світі глобальних загроз і викликів безпеці він, безумовно, має передбачати розвиток співробітництва з третіми сторонами. Участь у системі безпеки на основі співробітництва вимагатиме всеохоплюючого підходу і щодо майбутніх місій, і в ширшому сенсі планувальних структур НАТО.

У цьому контексті  документ відзначає важливість співробітництва з Україною та Грузією на основі рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 р., і зважаючи на євроатлантичну орієнтацію і прагнення кожної з цих країн.

Важливим і  найперспективнішим елементом відносин НАТО з третіми країнами є спільна участь у створенні загальноєвропейської системи ПРО, що можна порівняти з будівництвом «спільного безпекового даху».

Безперечно, вартим уваги є той факт, що декларація глав держав та урядів країн-членів НАТО за результатами Саміту містить окремий абзац, присвячений відносинам Україна – НАТО. Представники Альянсу зазначають, що стабільна демократична й економічно процвітаюча Україна є важливим чинником євроатлантичної безпеки. Країни члени НАТО визнають суверенне право кожної нації вільно обирати систему безпеки та поважають політику України щодо «позаблокового» статусу. Водночас вони заявляють про готовність і надалі надавати відповідну підтримку Україні в процесі проведення широкого спектра внутрішніх реформ. Країни-члени НАТО також привітали бажання України продовжувати в повному обсязі співробітництво в межах особливого партнерства з НАТО та інтерес до опрацювання нових сфер співробітництва.

 

3. Сучасні  тенденції, що визначають співробітництво між НАТО й Україною

Слід зазначити, що нинішня позиція України цілком задовольняє НАТО. Не заявляючи про це прямо, представники Альянсу (особливо з країн-членів «старої» Європи) вдячні українському керівництву за відмову від євроатлантичних прагнень, що «розколювали» єдність організації та створювали проблеми у процесі нормалізації відносин з Росією. Водночас НАТО вельми зацікавлений у розвитку практичного співробітництва з Україною, особливо у військовій сфері.

Про такі настрої  свідчать останні заяви посла  США у Києві Дж. Теффта про те, що «партнерство й тісна координація щодо проблем, які нас турбують, відповідає інтересам як України, так і країн-членів НАТО», а також Генерального секретаря НАТО А. Ф. Расмуссена про бажання Альянсу «посилити практичну співпрацюй політичний діалог у майбутньому для того, аби реагувати на спільні проблеми та допомагати Україні здійснювати реформи».

Таким чином, Північноатлантичний альянс на найвищому політичному рівні визнав політику позаблокового статусу України. Водночас він залишив відкритими двері для України, надавши нашій державі по суті безпекову альтернативу, якою вона може скористатися залежно від того, як складатиметься міжнародна ситуація.

Варто зазначити, що відмовившись від прагнення до членства в НАТО, Україна разом з тим задекларувала гостру зацікавленість у практичній конструктивній співпраці з НАТО. Таким чином, на сьогодні обидві сторони виявляють готовність і бажання розвивати взаємовигідні відносини й надалі розширювати двостороннє співробітництво.

На думку  багатьох експертів, прийняте Україною рішення про позаблоковий статус не лише не зменшило рівень співробітництва з НАТО,а й сприяло його інтенсифікації. Про це свідчать такі факти.

1. 12 травня 2011 р.  Верховна Рада прийняла Закон  «Про схвалення рішення Президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2011 році для участі у багатонаціональних військових навчаннях». Законом зокрема передбачається проведення українсько-американського навчання «Репід Трайдент – 2011»,українсько-білорусько-російського навчання, багатонаціонального навчання «Козацький Степ – 2011», багатонаціонального навчання «Ротаційні сили Чорноморського регіону – 2011», українсько-румунського навчання, багатонаціонального навчання «Джекал Стоун – 2011»,багатонаціонального навчання «Бар’єр – 2011»,українсько-американського навчання «Сі Бриз – 2011», українсько-російського навчання «Фарватер Миру – 2011», українсько-американсько-польського навчання «Безпечне Небо – 2011», українсько-білоруського навчанні з залученням чергових сил з протиповітряної оборони, українсько-російського навчання із залученням чергових сил з протиповітряної оборони схвалити.

Однак протягом останніх трьох років Верховна Рада України не спромоглася прийняти закон, який би дозволяв участь іноземних військ у навчаннях на території України. І лише нещодавно згаданий Закон від 12 травня 2011р. було прийнято.

 

2. 18 листопада  2010 р. Президент України підписав Указ «Про забезпечення продовження конструктивного партнерства України з Організацією Північноатлантичного договору», відповідно до якого в  Україні було створено систему координації співробітництва України з НАТО. За умов виконання Києвом Річних національних програм це дозволить повною мірою реалізувати потенціал двосторонніх відносин.

3. 21 лютого 2011 р.  Кабінет Міністрів України затвердив Річну національну програму співробітництва «Україна – НАТО» на 2011 рік. Документом передбачено, що «Україна розвиватиме конструктивне партнерство з Північноатлантичним альянсом в усіх напрямах, визначених у відповідних двосторонніх документах».

4. Указом Президента  України від 13 квітня 2011 р. № 468 затверджено Річну національну програму співробітництва України з НАТО на 2011 р. Генеральний директор Міжнародного військового штабу в штаб-квартирі НАТО генерал-лейтенант Юрген Борнеман, який у травні ц. р. відвідав нашу країну, привітав підписання цього документа та заявив, що НАТО «…тепер зосередить увагу на його імплементації».

Україна, керуючись  національними інтересами та потребами зміцнення загальноєвропейської безпеки, налаштована на інтенсивний політичний діалог і посилення практичної співпраці з НАТО. Київ намагається ставити перед собою досяжні та зрозумілі для наших партнерів цілі та завдання, виконання яких піде на користь і Україні, і нашим партнерам, а також сприятиме міжнародним зусиллям зі зміцнення безпеки.