Особливості поетичної мови. Тропи

І німотствую геть у віках 

(“Чорнобильська Мадонна”).

 

2.2.   Іншомовні слова у складі метафор Івана Драча

Неординарна поезія Івана  Драча, перш за все, відзначається з  – поміж творів інших сучасних поетів своїми глибоко філософськими  мотивами, які він майстерно розкриває  у власних асоціаціях за допомогою  епітетів, порівнянь, метафор. Навіть в  одній його поезії можна знайти кілька видів художніх засобів, котрі увиразнюють  зміст, допомагають краще розвинути  думку автора. Щодо метафор, побудований  на основі слів іншомовного походження, то, опираючись на лексичне значення запозичень, їх можна об’єднати у групи  за тематичним принципом.  Використовуючи наявний матеріал, виділяємо такі типи іншомовних слів на підставі сфер їх вживання і, власне, лексичного значення, як технічні – «центрифуга», «амплітуда», «гудрон», «пілястри», музичні – «реквієм», «мажорні», «акорди», «бельканто»; пов’язані з іншими видами мистецтва – «експромт», «епіграма», «палітра»; терміни, характерні для таких точних наук, як математика, фізика – «логарифми», «інтеграли», «електрони»; також виділяється група лексем, які об’єднує абстрактність у значенні – «бедлам», «нюанси», «сентимент», «вакханалія», «орбіта», «екстази».  Надзвичайно часто у поезії І.Драча зустрічається, зокрема, музична термінологія. У результаті симбіозу реального сприймання довкілля і віражів уяви народжуються нетрадиційні образи, котрі нерідко функціонують у складі метафор. Аналіз метафор, сформований на основі музичної термінології, розпочнемо із поезії «Етюд поколінь». Автор використовує своєрідну за змістом і досить нетрадиційну метафору: «Опарює реквієм мою душу окропом». Стрижневим у даному тропі є слово «реквієм» - латинського походження, яке у буквальному перекладі означає «спокій». Ним означували один із видів богослужіння. А також багатоголосий циклічний вокальний чи вокально – інструментальний твір скорботно – патетичного характеру. Вірогідно, що І.Драч використав даний термін, орієнтуючись на інше лексичне значення; підібрав для означення вокального твору саме це слово, адже реквієм – це пісня, сповнена журби, скорботи, вона навіває сум і спогади про те, що уже минуло.    Здається уся сила вислову, в котрій втілено частку поетових роздумів, хвилювань, скорбот, сконденсована у цій необ’ємній метафорі, і, зокрема, у єдиному слові – «реквієм».  Якщо опиратися лише на жанрову аналогію, то коли б  автор підібрав у фразу інші визначення для означення вокально – інструментального твору, приміром «гімн», «пісня», «ода»,то влучність, винятковість, особливість слова би втратилась. Порівняймо:

                         Та не знати народу таких  амплітуд,

                         Бо ошпарює реквієм мою душу окропом

                         І сподівану зрілість вишукує  тут.

   Та не  знати народу таких амплітуд,

   Бо ошпарює гімн мою душу окропом

   І сподівану  зрілість вишукує тут.

                         Та не знати народу таких  амплітуд,

                         Бо ошпарює ода мою душу окропом

                         І сподівану зрілість вишукує  тут.

 

     Як бачимо, при заміні даного слова не відображається така концентрація внутрішніх переживань ліричного героя, а метафора втрачає свій потенціал, поетичну і естетичну вишуканість.

     Продовжуючи душею витати у концертному залі поміж нот, дієзів, бемолів, заслуховуючись чудовими звуками тенорів, баритонів, альтів, І Драч знову і знову вводить у поезію музичні терміни, як, наприклад, у творі «Архітектурний диптих».

 

                            Художній синтез вийшов з моди.

                            Чи смак на цвинтарі живе?!

                            Мінорні тішаться акорди,

                            І за живе бере нове.

     У метафорі «мінорні тішаться акорди» автор використав два слова іншомовного походження. «Акорд» прийшло у нашу мову із італійської (accordo) і в дослівному перекладі означає «узгодженість», «співзвучність». В українській мові воно виступає як музичний термін й означає сполучення різних за висотою тонів, що сприймаються у звуковій єдності. Подавши дане слово у сполученні з дієсловом «тішаться», автор намагається навести читача на думку про те, що справжня гармонія, взаємоузгодженість усіх елементів системи, в основі якої лежить людське суспільство, можуть повноцінно проявлятися лише тоді, коли частинки цього механізму будуть взаємно доповнюватись і таким чином утворять одне ідеальне ціле. Цей строкатий натовп, котрий, не зважаючи ні на що, утворює довершений за своєю будовою і діяльністю організм, нагадує хіба що музичні акорди.

     Для підсилення провідної думки і для яскравішої демонстрації задуму автор вводить у метафору ще одне запозичене слово – «мажорні». Воно в первинному вигляді зародилося у французькій мові, пізніше було запозичене в італійську, де «maggiore» означало «більший», «старший», «вищий». У музиці мажорний – це той, що стосується мажору – музичного ладу, стійкі звуки якого утворюють великий (мажорний) тризвук. У переносному значенні  воно означає радісний, бадьорий. Саме останнє із поданих значень, напевно, і лягло в основу даної метафори. Метою вживання його є підкреслення  піднесеності, бадьорості, радості, висловлених у даній фразі (хоч у контексті такий веселий настрій сприймається з іронією).  Отже, поєднавши в одній метафорі два іншомовні терміни взяті  з музичної галузі, поет висинтезував фразу, переповнену піднесеним настроєм, жвавістю, веселістю. Поряд із музичною романтикою, поетичністю, вишуканістю, витонченістю у творах І.Драча співіснує жорстка точність, пов’язана із технікою. Можливо, насиченість творів термінологією такого типу пов’язана із тим, що період його творчості співпадає із всесвітнім процесом технічного прогресу.

Та найцікавішим є те, у якому контексті вживає поет дані поняття. У цьому плані спостерігається  певна тенденція до виведення  наскрізного образу: майже усі  асоціації автора, означувані технічними термінами так чи інакше пов’язані  із людським суспільством. Спостерігається  також використання термінів, витоки яких сягають інших мов, що вносять  особливий відтінок у фразу.    Ось таку стилістичну фігуру, у  складі якої присутнє запозичене слово, зустрічаємо в поезії «Етюд поколінь»:

                              Амплітуда людська – від колиски до гроба.

     У даному виразі нашу увагу привертає слово «амплітуду». Воно походить від латинського «amplitude», що означає «обширність», «просторість». Йому властиві кілька значень: 1) Найбільше значення періодично змінюваної величини. 2) Різниця показників   висот   на   шкалі   приладу.   3) У  математиці – це  одна  з  величин,  що   визначають    положення    точки    відносно    полярної   системи   координат. 4) У переносному значенні – це розмах, широчінь.    Гадаємо, дане слово у метафорі виступає з першим із поданих вище значень, оскільки автор свідомо дає зрозуміти читачеві, що мова йде не про що інше, як про людське суспільство і для підтвердження цього вживає словосполучення «амплітуда людська». Безперечно для того, щоби пояснити, з якою метою використано саме цей термін, потрібно співвіднести одне із значень слова, поданих у «Словнику іншомовних термінів», із певними явищами, що відбуваються у людському середовищі. Якщо відштовхнутись від цього, то терміном «амплітуда» можна ознаменувати ті крайнощі, котрі трапляються людині на її життєвому шляху і найперше – це народження і смерть. Кожен із нас нагадує маятник, котрий, починаючи із першого дня нашого життя, розхитується і розхитується, а досягаючи максимальної швидкості, сповільнюється і кінець з кінцем зовсім припиняє рух. І немає значення, що було між першою і останньою миттю – старт і фініш для усіх однаковий. Про цей процес, повторюваний від початку світу, вдало висловився І.Драч, описавши його у кількох словах: «від колиски до гроба». Такі міркування допомагають глибше вникнути у зміст слова «амплітуда» і таким чином краще зрозуміти влучну, яскраву метафору, витворену поетом.

Співзвучними із попередніми  рядками за тематичним спрямуванням є рядки із поезії І.Драча під  назвою «Цвинтар – хмарочос». Але  тут, на відміну від попередньої  поезії, воно порівнюється із…центрифугою. Слово «центрифуга» прийшло в  українську мову з німецької та утворилося від латинських слів «centrum», що перекладається як «середина», і «fuga» - втеча. Цим терміном називають два технічні пристрої: один із них – апарат, який від дії відцентрової сили розділяє суміш, а другий призначений для тренування космонавтів і випробування деяких приладів.

     Автор використав дане поняття в метафорі, котра відзначається глибиною змісту, і навіть, можна сказати, деякою афористичністю.

                             Центрифуга життя вас розбризка на бризки,

                             І встає домовина натомість  колиски.

     Цілком вірогідно, що тут використано друге із вище поданих лексико – семантичних значень даного слова. У цьому випадку воно означає пристрій, призначений для випробування на витривалість, на стійкість, котре можуть витримати лише най загартованіші. І те, що центрифуга «вас розбризка на бризки», є промовистим натяком на одвічний закон природи: виживають і панують найбільш сильні, найбільш загартовані. Дана метафора ще раз підкреслює, наскільки образним, й абстрактним є мислення Івана Драча, що за своїм складом, напевно, не має аналогів.

     У поезії «Протуберанці серця» автор підбирає доволі своєрідне означення для характеристики людського суспільства:

                                Людський граніт, людський гудрон

                                Багряним громом сили тої,

                                Що нас розчахує з добром…

 

     «Людський гудрон» - такий неординарний образ дійсно може витворити лише уява митця – авангардиста. Адже слово «гудрон» французького походження й у буквальному перекладі означає «дьоготь», «смола».

У нашій мові ним означують чорну смолисту масу, котру одержують після відгонки з нафти легких і більшості маслянистих фракцій. Його застосовують у виробництві бітуму, як дорожньо – будівельний матеріал, як пом’якшувач у гумовій промисловості, тощо.

     У даному контексті використане первинне значення слова, котре побутує у французькій мові, а в українській дещо нагадує варваризм. Хоч у лексиці української мови, зокрема у термінології, що стосується технічної галузі, ми маємо відповідник даному слову, та все ж з огляду на контекст і мету вживання його у даному випадку, можемо віднести його до вищезгаданої лексичної групи.   На перший погляд словосполучення «людський гудрон» може здатися абсолютно безглуздим, позбавленого будь – якого смислу. Та якщо хоч приблизно визначити напрям  і траєкторію поетових роздумів щодо цієї проблеми, то тоді лише можна зрозуміти, наскільки яскравим і довершеним виявом тривалих філософських розмірковувань І.Драча став даний вислів.  Поет, як людина, що здатна побачити і проаналізувати найсокровенніші прояви життя, зумів розрізнити у ньому одвічних противників – добро і зло. Зло, жорстокість, ненависть йому уявляються чорним потоком гудрону, який, немов трясовина, втягує і топить у собі усе добре і світле. Продовження фрази є підтвердженням роздумів автора.  І.Драч – поет із надвеликим спектром інтересів, а це стало причиною широкого кола проблем, висвітлених у його творах. Обізнаність митця у найрізноманітніших сферах веде до чергування строгих розрахунків із меланхолічною романтичністю і замріяністю, наукових термінів із мистецькими.  Ось у поезії «Музичний етюд» знаходимо цілком оновлені нотки, оновлений настрій на відміну від попередніх творів. У даному вірші у складі метафори вживається іншомовне слово «палітра». В українську мову воно було запозичене з французької, та першооснову його знаходимо в італійській мові, де palitta означає «лопатка». Щодо лексичного значення, то у сучасній українській мові воно втратило свій первинний лексико – семантичний варіант і тлумачення його у «Словнику іншомовних слів» має такий вигляд: 1) Невелика дошка з дерева, фарфору, на якій художник змішує фарби під час роботи. 2) Переносно – сукупність засобів у творчості.

3) Перелік колірних сполучень,  властивих живописові того чи  іншого художника або картини.  Найвірогідніше, що у даному випадку  використане останнє із перерахованих  вище значень. Адже фраза «помаранчева  стигла палітра» наштовхує на  думку про гаму жовтих кольорів:

                            Помаранчева стигла палітра

                            Горизонту вина подає.

     І.Драч змальовує захід сонця: як останні його промені забарвлюють горизонт від червоногарячого до золотистого відтінку, тому і виникає асоціація цього явища з палітрою, на якій художник розробив безліч відтінків жовтого кольору. Використавши термінологію живопису, автор зумів оригінально змалювати одне з природних явищ, котре заполонювало увагу митців не одного покоління.

     У поезії «Незбагнуте» поет звертається уже до іншої галузі мистецтва, зокрема до архітектури. Тут він використав слово «пілястри», котре своїм корінням сягає італійської мови (pilastro). Також воно побутує у французькій, звідки і було запозичене в українську мову. За «Словником іншомовних слів» О.Мельничука слово «пілястр» означає плоский, схожий на колону виступ на поверхні стіни чи стовпа.  Даний термін автор увів у дуже цікаву метафору:

                               Музика буйних форм

                               Лама строгі тонкі пілястри…

     Посилаючись на лексико – семантичне значення лексеми, автор використовує його в метафорі в основному для того, щоби підкреслити силу «музики буйних форм». Цей гіперболізований варіант пояснення могутності музичних звуків, можливо, є підтвердженням того, що матеріальні цінності, у тому числі і надбання архітектури, підвладні часові, і настає момент, коли вони руйнуються і, в результаті, зникають назавжди з лиця землі. А музика, незважаючи на її багатоваріантність відповідно до епохи, в яку вона побутує, вічна.

     Автор у даній поезії утверджує одвічну істину, котра була відома ще за багато століть до народження поета. Та він не дублює її наосліп, а трансформує, осмислює по – новому, надавши їй форми метафори.

Таким чином використавши нетрадиційні образи і незвичну форму  для вираження цієї давно відомої  думки, поет надав їй нового звучання і продовжив її існування для  наступних поколінь. У поезії «Люстерко  для склеротика» І.Драч в одній  метафорі використовує два слова  іншомовного походження, які входять  до складу літературної термінології, - «експромт» і «епіграма». «Експромт» у перекладі з латинської дослівно означає «той, що є під рукою», «готовий». Це принагідний виступ (без  підготовки), який може мати довільну форму  – прозовий, віршований, музичний. Це різновид імпровізації. «Епіграма» також  слово латинського походження, котре  буквально означає «близька до сатири». Це сатиричний вірш, в якому висміяно конкретну особу.  Як бачимо, обидва терміни взято із царини літератури, та у даному випадку автор тлумачить  їх як різновид зброї: