Судимість як стадія кримінальної відповідальності та її відображення в стадіях кримінального процесу

Негативна правова оцінка (осуд) скоєного злочину ставить засудженого в певний правовий стан. Не випадково деякі автори підкреслюють, що судимість є особливим правовим станом особи, обумовленим його обов'язком і можливістю зазнавати кримінальну відповідальність 41. Судимість дійсно, є одним з елементів кримінальної відповідальності; правова природа судимості детермінується поняттям і змістом кримінальної відповідальності, однак розгляд судимості тільки в співвідношенні з іншими правовими явищами не дозволяє визначити всі її особливості як самостійного кримінально-правового інституту, у цьому зв'язку більш вдалим можна вважати таке визначення: судимість - це правовий стан засудженого, стан засудженості, тимчасова характеристика кримінальної відповідальності як процесу, що має початкову (набрання обвинувальним вироком законної сили) і кінцеву (погашення або зняття судимості) точки відліку 42.

Отже, судимість - це правовий стан, викликаний фактом засудження. Судимість - наслідок засудження особи за вчинений злочин, що веде до настання певних правових наслідків. Разом із тим, повна відмова від зв'язку між наявністю в особи судимості й фактом призначення цій особі певної міри покарання теж неприпустима. Адже без призначення покарання судимість виникати не повинна й не може. Судимість відображає факт призначення судом особі, винній у вчиненні злочину, особливого примусового заходу - покарання. Тому не можна погодитися з думкою О.Ю. Соболева, який уважає, що жорсткого зв'язку між наявністю в особи судимості й фактом призначення цій особі певної міри покарання бути не повинно. Він запропонував таке розуміння судимості; це правовий стан особи, створений фактом її засудження судом за вчинений нею злочин, що триває від дня набрання обвинувальним вироком законної сили до закінчення визначеного законом строку та полягає в настанні для цієї особи у випадках, передбачених законом, певних наслідків кримінально-правового й загальноправового характеру 43. Зауважимо, що в цьому визначенні правильно підкреслюється кримінально-правовий і загальноправовий аспекти значення судимості.

Спід звернути увагу на те, що для сучасної кримінально-правової науки традиційним є трактування судимості як особливого правового стану особи, створеного фактом її засудження за вчинений злочин до певного покарання, що виникає через постановлення судом обвинувального вироку й виражається для неї в настанні певних наслідків правового характеру.

З метою вироблення єдиного підходу до визначення судимості (через відсутність законодавчої дефініції) Пленум ВСУ в постанові № 16 від 26 грудня 2003 року "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" сформулював власне поняття судимості. Відповідно до п. 1 зазначеної постанови судимість означає "правовий стан особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків 44".

Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що особа вважається такою, що вчинила злочин, з моменту набуття законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї. До моменту набрання вироком законної сили до засудженого можуть бути застосовані лише запобіжні заходи, судимість же виникає в результаті призначення покарання, а не застосування інших примусових заходів. Отже, до набрання обвинувальним вироком суду чинності особу слід уважати такою, що не вчиняла злочину, а до цього моменту вона судимою бути не може. Оскільки судимість виникає лише з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили, то тільки з цього моменту можливим є настання для неї будь-яких правових наслідків судимості. Така думка знаходить підтримку й серед багатьох учених 45 46 47.

Щодо процесуального строку для набрання вироком законної сили, то він, дійсно, зумовлений необхідністю надання заінтересованим особам юридичної можливості оскаржити рішення суду. Однак обвинувальний вирок, який щойно набрав чинності, набуває таких властивостей, як обов'язковість, виключність, преюдиціальність, і звертається до виконання. До набрання законної сили він таких правових наслідків не має й може бути оскаржений. Наприклад, якщо вирок суду першої інстанції буде скасовано в результаті розгляду апеляції, поданої на нього, то особа має вважатися несудимою до моменту постановлення стосовно неї нового обвинувального вироку. Можливість оскаржити вирок, по суті, означає, що рішення суду першої інстанції ще може бути змінено судом вищої інстанції, причому кардинально: зберігається можливість винесення виправдувального вироку. Це, у свою чергу, означає, що визнавати особу судимою в момент проголошення обвинувального вироку передчасно. Правильно зауважують із цього приводу В.Є. Южанін і A.B. Армашова, що проголошення вироку не має конкретної юридичної оцінки, адже ще незрозуміло, чи буде він схвалений вищою судовою інстанцією 48.

Судимість виникає внаслідок наявності складного юридичного складу, що включає в себе факт вчинення злочину, а також факт засудження особи, винної в його скоєнні, з обов'язковим призначенням їй покарання. Наприклад, особа не буде вважатися судимою у випадку звільнення її від кримінальної відповідальності. Тому невипадково, що судимість супроводжує кримінальне покарання й має з ним тісний зв'язок. Засудження винної особи до певної міри покарання означає, що суд уважає її такою, що становить суспільну небезпеку не тільки на момент постановлення вироку, але й на весь час виконання вироку (якщо покарання має строковий характер), а якщо покарання є одноразовим (наприклад штраф), то до його виконання. Суспільна небезпечність засудженого може зникнути тільки в результаті його виправлення. При цьому В.П. Малков відзначає, що винесенням обвинувального вироку з призначенням покарання суд від імені держави дає негативну оцінку поведінці засудженого й тим самим попереджає його про неприпустимість подібної поведінки в майбутньому 49.

Таким чином, вид і розмір покарання, призначеного конкретній винній особі за конкретний злочин, виражає оцінку судом як ступеня суспільної небезпечності вчиненого діяння, так і ступеня небезпечності особи, яка скоїла злочин. Не випадково кримінальний закон пов'язує строки погашення й зняття судимості з видом і строком покарання, що відбуто або виконано особою. Якщо закон усуває або пом'якшує караність діяння, то це спричиняє й відповідні зміни в статусі судимої особи, якій було призначено покарання відповідно до закону, що діяв раніше. У випадку декриміналізації діяння судимість анулюється. Це прямо передбачено в ч. З ст. 88 КК України.

Судимість має чіткі часові межі, які діють у суворо визначені законом проміжки часу. Так, М.В. Грамматчіков виділяє два періоди, характеризуючи строк судимості: 1) час відбуття покарання й 2) час після звільнення від його відбування 50. Перебіг першої частини починається з моменту набрання обвинувальним вироком законної сили й закінчується після відбуття призначеного судом покарання (основного й додаткового) або в разі дострокового звільнення від відбування покарання засудженого. Друга частина строку судимості починається з моменту фактичного звільнення засудженої особи, що можливо або в результаті відбуття строку, призначеного за вироком суду, або достроково.

Судимість завжди персоніфікована, вона завжди має індивідуально визначений характер, оскільки стосується конкретного суб'єкта злочину. Судимість особи не впливає на правовий статус інших громадян, у тому числі його родичів. Також судимість певної особи не впливає на притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб у разі вчиненні злочину в співучасті. Це випливає з положень ч. 3 ст. 29 КК України.

Судимість не супроводжує засуджену особу протягом усього її життя. За наявності до того підстав вона припиняється. Однією з форм припинення судимості є її погашення, що означає автоматичне анулювання дії судимості за наявності певних умов, прямо передбачених законом. Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. Автоматичність визнання особи такою, що не мас судимості, проявляється в тому, що для погашення судимості не потрібно ніякого судового рішення чи спеціальних актів інших державних органів, які б засвідчували цей факт. Автоматичність погашення судимості відбувається силою самого кримінального закону, безпосередньо випливає з його норм 51.

Строки погашення судимості становлять для злочинів: невеликої тяжкості — два роки; середньої тяжкості — три роки; тяжких — шість років; особливо тяжких — вісім років.

ВИСНОВКИ

У сучасній вітчизняній літературі, як правило, вказується на існування таких стадій кримінального процесу України: порушення кримінальної справи; досудового розслідування; попереднього розгляду справи суддею; судового розгляду; апеляційного провадження; виконання вироку, постанови, ухвали суду; касаційного провадження; перегляд рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Новий КПК України скасував стадію порушення кримінальної справи. Таким чином умовне визначення положень порушення кримінальної справи на підставі перевірки матеріалів скасовано. Реалізація кримінальної відповідальності є процесом впливу на злочинця. Це не одноактна дія, а єдиний процес, що розпадається на етапи, стадії, що характеризуються визначеними кримінально-правовими і кримінально-виконавчими властивостями: виконання покарання судового рішення та судомості. Винна особа суб’єктивно сприймає цей об’єктивний процес також не як один акт, а як процес, що складається з різних стадій, що мають свої особливості. Усі стадії органічно взаємозалежні і здійснюються послідовно одна за одною.

Кримінальна відповідальність – це реакція держави на вчинений особою кримінального правопорушення та форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру. Передумовою притягнення особи до відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення є здійснення досудового розслідування та судового розгляду. Таким чином, виникнення кримінальної відповідальності пов'язане з фактом вчинення злочину конкретною особою.

Якщо злочин не буде зафіксовано правоохоронними органами або не буде розкрито, то виникло правовідношення не наповниться реальним змістом, а кримінальна відповідальність залишиться нереалізованою, тобто не отримає свого розвитку в інших елементах. Тому притягнення до кримінальної відповідальності передує кримінальній відповідальності та має стадійний характер.

Стадія кримінального провадження «притягнення до кримінальної відповідальності» починається з моменту повідомлення про підозру і внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Початком реалізації кримінальної відповідальності є виявлення особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Отже, це є спільним елементом, так як обидва поняття з’являються з моменту появи такого суб’єкту як підозрюваний.

Із змісту ч. 1 ст. 2 КК України випливає три послідовних і взаємопов'язаних висновки:  1) підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння;  2) це суспільно небезпечне діяння має містити склад злочину;  3) склад злочину повинен передбачатися в КК. Процесуальна функція складу злочину означає, що він виступає як базове поняття при визначенні предмета доказу, впливає на межі дослідження у кожній кримінальній справі. Таким чином, встановлення складу злочину проходить в межам доказування по кримінальній справі.

Необхідною передумовою призначення покарання є вчинення особою злочину, який прямо передбачений у кримінальному законі. Лише коли в ході судового розгляду повністю буде доведено, що підсудний винний в інкримінованому йому злочині, коли цьому злочину у вироку суду буде дана правильна кваліфікація, створюється законна підстава для призначення покарання. Як видно, призначення покарання проходить в рамках такої стадії кримінального провадження як винесення судового рішення. Судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку. Судове рішення, у якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.

Судимість - це правовий стан, викликаний фактом засудження. Судимість - наслідок засудження особи за вчинений злочин, що веде до настання певних правових наслідків. Разом із тим, повна відмова від зв'язку між наявністю в особи судимості й фактом призначення цій особі певної міри покарання теж неприпустима. Адже без призначення покарання судимість виникати не повинна й не може. Судимість відображає факт призначення судом особі, винній у вчиненні злочину, особливого примусового заходу - покарання.

                         СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кримінальний кодекс України: Закон України вiд 05.04.2001 № 2341-III. – ВВР. – 2001. – N 25-26. – Ст.131.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI // ВВР. – 2013. - № 9-10, № 11-12, № 13. - Ст.88.
3. Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 16 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0016700-03
4. Банчук О. Розумний строк розгляду справи у суді: європейські стандарти та українські реалії // Адвокат. – 2005. – № 11 (62). – С. 7–10.
5. Божьев В. П. Основания внесения и порядок рассмотрения дела в распорядительном заседании : учеб. пособие / В. П. Божьев. - М. : Юрид. лит., 1972. - 270 с.
6. Бринцев В. Д. Система досудового слідства / В. Д. Бринцев // Право України. - 1998. - № 12.
7. Волколуп О. В. Досудебное производство в уголовном процессе / О. В. Волколуп. - М. : Норма, 2000. - 200 с.
8. Грамматчиков М.В. Судимость : исторический, уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты : дис.... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Грамматчиков Михаил Владимирович. - Красноярск, 2002.
9. Жогин Н. В. Предварительное следствие в советском уголовном процессе / Н. В. Жогин, Ф. Н. Фаткуллин. - М. : Юрид. лит., 1965. - 198 с.
10. Зельдов С.И. Институт судимости в советском уголовном праве : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.715 "Уголовное право и уголовный процесс" / С.И. Зельдов. - М., 1967.
11. Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальна роль : теория и практика / В.И. Зубкова. - М. : НОРМА, 2002.
12. Кирись Б. Виникнення судимості / Б. Кирись // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2001. - № 36.
13. Коротких Н. Судимость как признак рецидива преступлений / Н. Коротких // Законность. - 2005. - № 1.
14. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
15. Кримінальний процес України : підручник / Ю. М. Грошевой, В. М. Хотенець ; за ред. Ю. М. Грошевого. - X. : Право, 2000. - 487 с.
16. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. - К.: Юстініан, 2012. – 1224 с.
17. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін. ; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. - X. : Право, 2012. – 768с.
18. Кримінально-процесуальне право України: підручник  / за заг ред. Ю.П. Аленіна. - Х., 2009. – 816 с.
19. Курс российского уголовного права. Общая часть / под ред. В.Н. Кудрявцева, A.B. Наумова. - М. : Спарк, 2001.
20. Курс советского уголовного права : в 6 т. / под ред. A. A. Пионтковского, ITC. Ромашкина, В.М. Чхиквадзе. - М. : Наука, 1970. - Т. 3.
21. Леоненко М. І. Особливості стадійної побудови кримінального провадження за новим Кримінальним процесуальним кодексом України // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Серия «Юридические науки». - Том 26 (65). - 2013. - № 1. - С. 238-242.
22. Лузгин И. М. Об особенностях оперативно-розыскных действий и их месте в криминалистике / И. М. Лузгин. - М. : Госюриз- дат, 1960. – 180 с.
23. Лук’янчиков Є. Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів / Є. Д. Лук’янчиков. - К. : Нац. акад. внутр. справ МВС України, 2005. – 359 с.
24. Малков В.П. Повторность преступлений (Понятие и уголовно-правовое значение) / В.П. Малков. - Казань : Издательство Казанского университета, 1970.
25. Михайленко А. Р. О сущности и значении стадий советского уголовного процесса / А. Р. Михайленко // Вопросы уголовного процесса. - 1977. - Вып. 1.
26. Михайловская И. Б. Трансформации нормативной модели судопроизводства в новом УПК / И. Б. Михайловская // Материалы международной науч.-практ. конф. - М. : МГУ, 2003.
27. Оніщенко М. Н. Загальна характеристика правової системи як інтегруючої категорії юридичної науки / М. Н. Оніщенко // Правова держава. - 2004. - Вип. 11.
28. Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України: Мо­нографія / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ їм. Е.О. Дідоренка; [Наук ред. канд юрид. наук, доц. А.С. Беніцький], - Луганськ: РББ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2008.
29. Словарь русского языка: ок. 53 000 слов / С.И. Ожегов; под общ, ред. проф. Л.И. Скворцова. - [24-е изд., испр.] - М. : ООО "Издательский дом "ОНИКС 21 век", ООО "Издательство "Мир и образование", 2004.
30. Смирнов А. В. Модели уголовного процесса / А. В. Смирнов. - СПб. : Альфа, 2000. – 210 с.
31. Соболев А.Ю. Сроки судимости в уголовном праве : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид, наук : спец. 12.00,08 "Уголовное право и криминология; уголовно- исполнительное право" / А.Ю. Соболев. - М., 2000.
32. Советский энциклопедический словарь. - М. : "Совет¬ская энциклопедия", 1980.
33. Становский М.Н. О соотношении уголовной ответственности и наказания / МН. Становский // Уголовно-правовая политика и проблемы противодействия современной преступности : сборник научных трудов / под ред. проф. Н.А. Лопашенко. - Саратов, Саратовский Центр по исследованию проблем организованной преступности и коррупции : Сателлит, 2006.
34. Стремовский В. А. Участники предварительного следствия / В. А. Стремовский. - Ростов н/Д., 1966. – 150 с.
35. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса / М. С. Строгович. - М. : Юриздат НКЮ СРСР, 1958. – 440 с.
36. Тарбагаев А.Н, Судимость и ее уголовно-правовое значение / А.Н. Тарбагаев, Н.Н. Кропачев, А.И. Бойцов // Вестник Ленинградского университета. Серия 6 : История КПСС. Научный коммунизм. Философия. Право. -1990. - N 2.
37. Учебный комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / отв. ред. Жалинский А.Э. - М. : Эксмо, 2005.
38. Фріс ПЛ. Кримінальне право України. Загальна частина : навчальний посібник / П.Л. Фріс. - К. : Центр навчальної літератури, 2004.
39. Шпилев В. Н. Содержание и формы уголовного производства / В. Н. Шпилев. - Минск : Изд-во Белорусск. гос. ун-т им. Ле-нина, 1974. – 144 с.
40. Южанин В.Е. Проблемы рецидива преступлений и ответственности за него по уголовному праву России / В.Е. Южанин, A.B. Армашова. - М. : Юртитинформ, 2007.
41. Юрченко Л. В., Забабуріна А. Г. Притягнення до кримінальної відповідальності – як стадія кримінального провадження // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Серия «Юридические науки». - Том 25 (64). - 2012. № 2. - С. 238-243.
42. Якимович Ю. К. Структура советского уголовного процесса: система стадий и система производств. Основные и дополнительные производства. / Ю. К. Якимович. - Томск : Изд-во Томск. ун-та, 1991. – 156 с.