Судимість як стадія кримінальної відповідальності та її відображення в стадіях кримінального процесу

Щодо цього важко не погодитися з думкою А. А. Піонтковського, який вважав, що вся кримінально-процесуальна діяльність, здійснювана у формі кримінально-процесуальних правовідносин, спрямована на те, щоб установити: існують чи ні відповідні кримінально-правові відносини між особою обвинувачуваного та державою. При стверджувальному вирішенні питання в обвинувальному судовому вироку суд установлює покарання як матеріальне вираження відповідальності особи за вчинений злочин18.

 У зв’язку з цим, порушення кримінальної справи, притягнення особи як обвинувачуваного, застосування запобіжного заходу  тощо, що здійснюються в межах  кримінально-процесуальних відносин, є не що інше, як установлення  факту вчинення злочину та  наявності підстави кримінальної  відповідальності, але ніяк не  її реалізація.

Стадія виконання вироку (постанови, хвали) суду (далі – судового рішення) у всіх випадках реалізації кримінальної відповідальності «підключається» до блоку охоронних кримінально-правових відносин, який є складовою механізму реалізації відповідальності у кримінальному праві. На цій стадії відбувається безпосереднє втілення в життя кримінально-правових засобів впливу, за допомогою яких реалізується кримінальна відповідальність за вчинення суспільно небезпечних діянь.

Стадія виконання судового вироку розглядається вченими-процесуалістами як завершальний етап кримінального процесу. У цій стадії здійснюється реалізація судового рішення, яке набуло чинності, а також вирішуються судом питання, що виникають при зверненні судового рішення до виконання та безпосередньому його виконанні, здійснюється нагляд і контроль за виконанням відповідного рішення суду.

Стадію ж виконання судового рішення слід розглядати як етап безпосередньої реалізації кримінальної відповідальності. Саме тут знаходять відображення у реальній дійсності приписи норм кримінального права України, що визначають систему кримінально-правових засобів впливу на особу, яка визнана винною у вчиненні злочину. Як тільки реалізація кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за порушення стандарту забороненої поведінки, означає втілення загальних правил, що містяться в них, поведінки і велінь у регульованих суспільних відносинах, останні (суспільні відносини) природно стають єдиним каналом реалізації кримінальної відповідальності за вказане порушення в суспільстві.

 Кримінально-правові відносини  виникають з моменту порушення  особою заборони, що передбачена  нормою Особливої частини закону  про кримінальну відповідальність, а саме з моменту вчинення  конкретних активних дій (бездіяльності) як юридичного факту, основою  якого, як правило, є конфлікт  із законом. Підтвердженням того, що конкретні кримінально-правові  відносини виникли є обвинувальний  вирок суду, що набрав законної  сили. Вони припиняються лише  з моменту погашення або зняття  судимості. При винесення виправдувального  вироку потенційна кримінальна  відповідальність не переходить  до безпосередньої реалізації, оскільки  не встановлюється відповідна  її підстава.

 До кримінально-правових  відносин, у межах яких реалізується  така відповідальність, приєднуються  кримінально-виконавчі відносини. Юридичним  фактом для виникнення останніх  відповідно до статті 4 КВК є  вирок суду, що набрав законної  сили, інші рішення суду, а також  закон України про амністію  та акт помилування.  Тільки  обвинувальний вирок суду має  законну силу здатну засвідчити, що особа, відносно якої він  постановлений, є винною у вчиненні  злочину. Це положення – наріжний  камінь кримінального судочинства, що одержало авторитетне підтвердження  у ст. 62 Конституції України. У  цьому знаходить своє відображення  одна з найважливіших гарантій  прав, свобод та законних інтересів  громадянина, який обвинувачується  у вчиненні злочину. Постановлений  при суворому дотриманні норм  кримінального і кримінально-процесуального  законів на підставі принципу  законності та обґрунтованості  вирок виступає запорукою зміцнення  правопорядку і законності. Крім  того, він слугує правовим інструментом  офіційного встановлення всіх  ознак складу злочину у вчиненому  діянні, владної конкретизації виду  й індивідуальної міри «відповіді»  особи, винної у його вчиненні, а так само засобом примусового  забезпечення втілення їх у  наступній правомірній поведінці  особи, яка несе і перетерплює  кримінальну відповідальність.

Вирок не є остаточним рішенням суду, яким визначається кримінально-правовий засіб впливу на особу, яка вчинила злочин, за допомогою якого реалізується кримінальна відповідальність щодо такої особи. Чинний КПК містить підстави для перегляду вироків суду.

 Відповідно КПК на  вироки, які не набрали законної  сили, ухвалені місцевими судами, може бути подана апеляція, і  на вироки, які набрали законної  сили, - касація19.

Таким чином, не лише вирок суду, а й інше завершальне рішення суду є підставою для початку фактичної реалізації кримінальної відповідальності. Вказівка у статті 4 КВК на те, що підставою виконання покарання є закон України про амністію та акт помилування пов’язана з подальшою зміною або виду покарання, або строку його застосування вже після початку його фактичного виконання. Якщо суд застосовує положення про амністію на стадії судового розгляду і обрання конкретного кримінально-правового засобу впливу, то в будь-якому разі це знаходить своє відображення у судовому рішенні. Саме тому ця стадія називається не «стадією виконання вироку», а «стадією виконання судового рішення» без додання слів «закону України про амністію та акта помилування».

Цю стадію реалізації кримінальної відповідальності минає засудження без призначення покарання. У такому разі кримінальна відповідальність складається з двох своїх елементів: 1) обов’язку особи, яка вчинила злочин, дати звіт за вчинене перед державою в особі суду; 2) із висловленої у судовому вироку негативної оцінки вчиненого діяння і засудження особи, яка його вчинила. При цьому винній особі не призначається покарання, а отже, у неї не виникає стану судимості як правового наслідку відбування покарання.

Таким чином, застосування покарання не визначає суті реалізації кримінальної відповідальності. Законодавець достатньо чітко проводить розмежування між звільненням від кримінальної відповідальності і не застосуванням покарання. Звільнення від покарання є засобом кримінально-правового впливу що полягає у незастосуванні судом відносно особи, яка визнана винною у вчиненні злочину, покарання. Реалізація кримінальної відповідальності без застосування покарання полягає у визнанні особи винною, у її засудженні з боку публічної влади та осудженні з боку суспільства і громадян. У такої особи не виникає стану судимості, тобто кримінальна відповідальність щодо неї не реалізується на стадії судимості.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДОБРАЖЕННЯ СТАДІЙ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОЇ ПРОЦЕСУ

2.1. Вчинення злочину як стадія  кримінальної відповідальності  та її відображення в стадіях  кримінального процесу

Кримінальна відповідальність – це реакція держави на вчинений особою кримінального правопорушення та форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру. Така реакція знаходить своє вираження у певному правозастосовному акті органу держави – обвинувальному вироку суду. В зв'язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною – обвинувальний вирок суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду20.

Передумовою притягнення особи до відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення є здійснення досудового розслідування та судового розгляду. Таким чином, виникнення кримінальної відповідальності пов'язане з фактом вчинення злочину конкретною особою. У цей момент між нею і державою виникають кримінально-правові відношення і кримінальна відповідальність. Забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, можливе лише за умови швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.

Якщо злочин не буде зафіксовано правоохоронними органами або не буде розкрито, то виникло правовідношення не наповниться реальним змістом, а кримінальна відповідальність залишиться нереалізованою, тобто не отримає свого розвитку в інших елементах. Вона залишиться нереалізованою і в тих випадках, коли правоохоронні органи та суд, встановивши обставини вчинення кримінального правопорушення, вважатимуть можливим на підставі кримінального закону і за наявності необхідних умов звільнити особу, яка вчинила кримінальне правопорушення (злочин), від кримінальної відповідальності або при ухваленні рішення про закриття кримінального провадження.

Тому притягнення до кримінальної відповідальності передує кримінальній відповідальності та має стадійний характер. Поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність". Особа вважається притягненою до кримінальної відповідальності тільки після постановлення судом обвинувального вироку, який набрав законної сили. Кримінальна відповідальність може мати не лише форму покарання. За вироком суду вона може зводитись тільки до осуду особи, яка вчинила злочин, і звільнення її від покарання21.

Особу може бути засуджено умовно чи з відстрочкою виконання вироку. Кримінальна відповідальність виникає з моменту вчинення злочинного діяння і закінчується або реалізацією покладених заходів кримінально-правового характеру, або погашенням судимості, або закінченням терміну давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Таким чином, формами реалізації кримінальної відповідальності є: засудження, яке полягає в засудженні винного за вчинення злочину; покарання, яке не збігається з поняттям кримінальної відповідальності, і являє собою міру державного примусу, що полягає у позбавленні або обмеженні прав і свобод особи, визнаного винним у вчиненні злочину, і судимість, яка породжує певні право обмеження для особи, засудженої за вчинення злочину, з дня набрання обвинувальним вироком законної сили до моменту погашення або зняття судимості.

Стадія кримінального провадження «притягнення до кримінальної відповідальності» починається з моменту повідомлення про підозру і внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Початком реалізації кримінальної відповідальності є виявлення особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Отже, це є спільним елементом, так як обидва поняття з’являються з моменту появи такого суб’єкту як підозрюваний.

Наступну точку дотику становлять строки. Першою стадією кримінального провадження є досудове розслідування. Відповідно до ст. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування22.

Початок перебігу строку на досудовому розслідуванні, як вказує О.Банчук, визначається моментом “офіційного повідомлення особі компетентним органом державної влади про наявність припущення про те, що цією особою вчинене кримінально каране правопорушення», ознаки якого були виведені Європейським Судом з прав людини. Тому, кримінальне обвинувачення може вважатися пред’явленим у випадках затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, повідомлення про підозру у вчиненні злочину, тощо 23. Так, у кримінально-процесуальному законі України з’явився новий термін «повідомлення про підозру» (Глава 22 нового КПК).

Досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків – у формі дізнання (ст. 215 нового КПК). Строк досудового розслідування починається з моменту повідомлення особі про підозру (ст. 219 нового КПК), а раніше за нормами старого КПК (1960 року) – з моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи (ст. 120, 104, 108).

Таким чином, з моменту повідомлення особі про підозру в стадії досудового розслідування починається новий етап, де з’являється новий учасник кримінального провадження – підозрюваний (ст. 42 нового КПК).

Під час досудового розслідування після повідомлення особі про підозру можуть бути отримані нові докази, які тягнуть необхідність зміни повідомлення особі про підозру. У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов'язаний виконати дії, щодо вручення письмового повідомлення особі про підозру, передбачені ст. 278 КПК.

У новому КПК процедурі повідомлення про підозру присвячена ціла глава – 22, таким чином підкреслюється значимість цього інституту. До того ж законодавець приділяє особливу увагу йому в зв’язку з тим, що з моменту повідомлення про підозру в скоєнні кримінального правопорушення кримінальна процесуальна діяльність переходить до нової стадії кримінального провадження – початку притягнення до кримінальної відповідальності п.14 ст. 3 КПК. Кримінальна відповідальність — кримінально-правове поняття, пов'язане з кримінальним покаранням особи. Відповідно ж до чинного законодавства, а саме ст. 2 КПК покарання винної особи є одним із основних завдань кримінального провадження в цілому: «…щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини…». Кримінальна відповідальність реалізується в стадії судового розгляду24.

Строки давності притягнення до кримінальної відповідальності встановлюються Кримінальним кодексом України у ст. 49: два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; п'ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості; десять років – у разі вчинення тяжкого злочину; п'ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Межі кримінальної відповідальності визначаються обсягом обвинувачення.

Таким чином, виникнення кримінальної відповідальності пов'язане з фактом вчинення злочину конкретною особою. Вона може бути реалізована тільки через належну правову процедуру, встановлену кримінальним процесуальним законом, шляхом встановлення всіх обставин вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, та визнання судом такої особи винною та призначенні щодо неї кримінального покарання на підставі обвинувального вироку, що набрав законної сили. Особа не несе кримінальної відповідальності до тих пір, доки її не буде визнано судом винною