Принципи кримінального права

     2. Кожна  особа  має  право на необхідну оборону  незалежно від  
можливості   уникнути   суспільно   небезпечного   посягання   або  
звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

     3. Перевищенням  меж  необхідної  оборони  визнається  умисне  
заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає  
небезпечності  посягання  або обстановці захисту.  Перевищення меж  
необхідної  оборони  тягне  кримінальну  відповідальність  лише  у  
випадках,  спеціально  передбачених  у  статтях  118  та 124 цього  
Кодексу.

     4. Особа  не  підлягає  кримінальній  відповідальності,  якщо  
через  сильне душевне хвилювання,  викликане суспільно небезпечним  
посяганням,  вона не могла оцінити  відповідність  заподіяної  нею  
шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

     5. Не   є  перевищенням  меж  необхідної  оборони  і  не  має  
наслідком  кримінальну  відповідальність  застосування  зброї  або  
будь-яких  інших  засобів  чи  предметів  для  захисту  від нападу  
озброєної особи або нападу групи осіб,  а  також  для  відвернення  
протиправного   насильницького   вторгнення   у   житло   чи  інше  
приміщення,  незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто  
посягає.  

Стаття 37. Уявна оборона  

     1. Уявною  обороною  визнаються дії,  пов'язані із  заподіянням  
шкоди за таких обставин,  коли  реального  суспільно  небезпечного  
посягання  не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого,  
лише помилково припускала наявність такого посягання.

     2. Уявна оборона  виключає  кримінальну  відповідальність  за  
заподіяну  шкоду  лише у випадках,  коли обстановка,  що склалася,  
давала особі достатні підстави  вважати,  що  мало  місце  реальне  
посягання,  і  вона  не  усвідомлювала  і  не  могла усвідомлювати  
помилковості свого припущення.

     3. Якщо особа  не  усвідомлювала  і  не  могла  усвідомлювати  
помилковості  свого  припущення,  але  при  цьому  перевищила межі  
захисту,  що дозволяються   в   умовах   відповідного   реального  
посягання,  вона  підлягає  кримінальній  відповідальності  як  за  
перевищення меж необхідної оборони.

     4. Якщо в обстановці,  що склалася,  особа не  усвідомлювала,  
але    могла   усвідомлювати   відсутність   реального   суспільно  
небезпечного     посягання,     вона     підлягає     кримінальній  
відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Крайня необхідність

     1. Не є злочином  заподіяння шкоди правоохоронюваним  інтересам  
у стані крайньої необхідності,  тобто для усунення  небезпеки,  що  
безпосередньо  загрожує  особі чи охоронюваним законом правам цієї  
людини або інших осіб,  а також суспільним інтересам чи  інтересам  
держави,  якщо  цю  небезпеку  в  даній  обстановці  не можна було  
усунути  іншими  засобами  і  якщо  при  цьому  не  було  допущено  
перевищення меж крайньої необхідності.

     2. Перевищенням меж  крайньої необхідності є умисне  заподіяння  
шкоди  правоохоронюваним  інтересам,  якщо  така  шкода  є   більш  
значною, ніж відвернена шкода.

     3. Особа   не   підлягає   кримінальній  відповідальності  за  
перевищення меж крайньої  необхідності,  якщо  внаслідок  сильного  
душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона  
не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Затримання особи, що вчинила злочин  

     1. Не  визнаються  злочинними  дії  потерпілого  та інших осіб  
безпосередньо після вчинення посягання,  спрямовані на  затримання  
особи,  яка  вчинила злочин,  і доставлення її відповідним органам  
влади,  якщо при  цьому  не  було  допущено  перевищення  заходів,  
необхідних для затримання такої особи.

     2. Перевищенням заходів,  необхідних для затримання злочинця,  
визнається умисне заподіяння  особі,  що  вчинила  злочин,  тяжкої  
шкоди,   яка   явно  не  відповідає  небезпечності  посягання  або  
обстановці затримання злочинця.  Перевищення  заходів,  необхідних  
для  затримання  злочинця,  має  наслідком відповідальність лише у  
випадках,  спеціально передбачених у  статтях  118  та  124  цього  
Кодексу.

Фізичний або психічний примус  

     1. Не є злочином  дія або бездіяльність особи,  яка  заподіяла  
шкоду   правоохоронюваним  інтересам,  вчинена  під  безпосереднім  
впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати  
своїми вчинками.

     2. Питання   про   кримінальну   відповідальність   особи  за  
заподіяння  шкоди  правоохоронюваним  інтересам,  якщо  ця   особа  
зазнала   фізичного   примусу,   внаслідок  якого  вона  зберігала  
можливість керувати своїми  діями,  а  також  психічного  примусу,  
вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.  

     Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження  

     1. Дія   або   бездіяльність   особи,   що   заподіяла  шкоду  
правоохоронюваним інтересам,  визнається  правомірною,  якщо  вона  
була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

     2. Наказ  або  розпорядження  є законними,  якщо вони віддані  
відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і  
за  змістом  не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з  
порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

     3. Не  підлягає  кримінальній  відповідальності  особа,   яка  
відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

     4. Особа, що виконала  явно злочинний наказ або розпорядження,  
за  діяння,  вчинені  з  метою   виконання   такого   наказу   або  
розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних  
підставах.

     5. Якщо особа  не  усвідомлювала  і  не  могла  усвідомлювати  
злочинного  характеру  наказу  чи  розпорядження,  то  за  діяння,  
вчинене  з  метою  виконання  такого  наказу   чи   розпорядження,  
відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ  
чи розпорядження.

Діяння, пов'язане з ризиком  

     1. Не  є  злочином  діяння  (дія  або   бездіяльність),   яке  
заподіяло  шкоду правоохоронюваним інтересам,  якщо це діяння було  
вчинене  в  умовах  виправданого  ризику  для  досягнення  значної  
суспільно корисної мети.

     2. Ризик   визнається   виправданим,   якщо   мету,  що  була  
поставлена,  не  можна  було  досягти  в  даній  обстановці   дією  
(бездіяльністю),  не поєднаною з ризиком,  і особа,  яка допустила  
ризик,  обґрунтовано  розраховувала,  що  вжиті   нею   заходи   є  
достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

     3. Ризик   не   визнається  виправданим,  якщо  він  завідомо  
створював загрозу для життя інших людей  або  загрозу  екологічної  
катастрофи чи інших надзвичайних подій.

     Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження  
                чи розкриття злочинної діяльності організованої  
                групи чи злочинної організації  

     1. Не  є злочином  вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним  
інтересам особою,  яка відповідно до закону виконувала  спеціальне  
завдання,   беручи  участь  в  організованій  групі  чи  злочинній  
організації  з  метою  попередження  чи  розкриття  їх   злочинної  
діяльності.

     2. Особа,  зазначена  у частині першій цієї статті,  підлягає  
кримінальній  відповідальності   лише   за   вчинення   у   складі  
організованої  групи  чи  злочинної  організації  особливо тяжкого  
злочину,  вчиненого  умисно  і  поєднаного   з   насильством   над  
потерпілим,  або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з  
спричиненням  тяжкого   тілесного   ушкодження   потерпілому   або  
настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

     3. Особа, яка вчинила  злочин, що передбачений частиною  другою  
цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі,  
а  покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на  
строк,  більший,  ніж половина  максимального  строку  позбавлення  
волі, передбаченого законом за цей злочин.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ  

     Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від  
                кримінальної відповідальності

     1.  Особа,  яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної  
відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

     2. Звільнення від кримінальної відповідальності  у  випадках,  
передбачених  цим Кодексом,  здійснюються виключно судом.  Порядок  
звільнення  від   кримінальної   відповідальності   встановлюється  
законом.

     Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності  
                у зв'язку з дійовим каяттям

     Особа,  яка  вперше  вчинила  злочин  невеликої  тяжкості  або  
необережний    злочин   середньої   тяжкості,   звільняється   від  
кримінальної  відповідальності,  якщо  вона після вчинення злочину  
щиро  покаялася,  активно  сприяла  розкриттю  злочину  і повністю  
відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

     Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності  
                у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

     Особа,  яка  вперше  вчинила  злочин  невеликої  тяжкості  або  
необережний    злочин   середньої   тяжкості,   звільняється   від  
кримінальної  відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим  
та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

     Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності  
                у зв'язку з передачею особи на поруки

     1. Особу,  яка  вперше  вчинила злочин невеликої або  середньої  
тяжкості та щиро покаялася,  може бути звільнено від  кримінальної  
відповідальності  з передачею її на поруки колективу підприємства,  
установи чи організації за їхнім клопотанням  за  умови,  що  вона  
протягом  року  з  дня  передачі  її  на  поруки  виправдає довіру  
колективу,  не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не  
порушуватиме громадського порядку.

     2. У   разі   порушення   умов   передачі   на  поруки  особа  
притягається до  кримінальної  відповідальності  за  вчинений  нею  
злочин.

     Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності  
                у зв'язку із зміною обстановки

     Особу, яка вперше  вчинила  злочин  невеликої  або  середньої  
тяжкості,  може  бути звільнено від кримінальної відповідальності,  
якщо  буде  визнано, що на час кримінального провадження внаслідок  
зміни   обстановки   вчинене   нею   діяння   втратило   суспільну  
небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.  
     Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності  
                у зв'язку із закінченням строків давності

     1. Особа звільняється  від кримінальної відповідальності, якщо  
з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили  
минули такі строки:

     1) два роки - у разі  вчинення злочину невеликої тяжкості,  за  
який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

     2) три роки - у разі  вчинення злочину невеликої тяжкості,  за  
який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

     3) п'ять років - у разі  вчинення злочину середньої тяжкості;

     4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

     5) п'ятнадцять років  -  у  разі  вчинення  особливо  тяжкого  
злочину.

     2. Перебіг  давності  зупиняється,  якщо  особа,  що  вчинила  
злочин,  ухилилася від слідства або суду.  У цих випадках  перебіг  
давності  відновлюється  з дня з'явлення особи із зізнанням або її  
затримання.  У цьому  разі  особа  звільняється  від  кримінальної  
відповідальності,  якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять  
років.

     3. Перебіг  давності  переривається,  якщо   до   закінчення  
зазначених  у  частинах першій та другій цієї статті строків особа  
вчинила новий  злочин  середньої  тяжкості,  тяжкий  або  особливо  
тяжкий злочин.  Обчислення давності в цьому разі починається з дня  
вчинення нового злочину.  При цьому строки  давності  обчислюються  
окремо за кожний злочин.

     4. Питання  про  застосування  давності до особи,  що вчинила  
особливо тяжкий злочин,  за  який  згідно  із  законом  може  бути  
призначено довічне позбавлення волі,  вирішується судом.  Якщо суд  
не визнає за можливе  застосувати  давність,  довічне  позбавлення  
волі  не  може  бути призначено і заміняється позбавленням волі на  
певний строк.

     5. Давність не застосовується  у разі вчинення злочинів  проти  
миру та безпеки людства,  передбачених у статтях 437-439 і частині  
першій статті 442 цього Кодексу.