Принципи кримінального права

Стаття 20. Обмежена осудність  

     1. Підлягає   кримінальній  відповідальності  особа,  визнана  
судом обмежено осудною,  тобто така, яка під час вчинення злочину,  
через наявний у неї психічний розлад,  не була здатна повною мірою  
усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.  

     2. Визнання особи  обмежено  осудною  враховується  судом  при  
призначенні  покарання  і  може  бути  підставою  для застосування  
примусових заходів медичного характеру.

Неосудність.

Неосудність — стан психологічного здоров'я людини, при якому вона не може контролювати свої дії та не перебуває у свідомості(розумова недорозвиненисть, психологічні захворювання тощо). Юридична неосудність – нездатність контролювати свої дії. Медична – одна з видів захворювань.

Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені  
                у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю,  
                наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин  

     Особа, яка  вчинила  злочин  у  стані   сп'яніння   внаслідок  
вживання  алкоголю,  наркотичних  засобів  або  інших одурманюючих  
речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

 

ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ  

Стаття 23. Вина  

     Виною є   психічне  ставлення  особи  до  вчинюваної  дії  чи  
бездіяльності,  передбаченої  цим  Кодексом,  та   її   наслідків,  
виражене у формі умислу або необережності.  

Стаття 24. Умисел і його види  

     1. Умисел поділяється  на прямий і непрямий.  

     2. Прямим   є  умисел,  якщо  особа  усвідомлювала  суспільно  
небезпечний  характер  свого  діяння  (дії   або   бездіяльності),  
передбачала   його  суспільно  небезпечні  наслідки  і  бажала  їх  
настання.  

     3. Непрямим є  умисел,  якщо  особа  усвідомлювала  суспільно  
небезпечний   характер   свого  діяння  (дії  або  бездіяльності),  
передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча  не  бажала,  
але свідомо припускала їх настання.  

Стаття 25. Необережність та її види  

     1. Необережність  поділяється  на злочинну самовпевненість  та  
злочинну недбалість.  

     2. Необережність  є  злочинною  самовпевненістю,  якщо  особа  
передбачала  можливість  настання  суспільно небезпечних наслідків  
свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала  
на їх відвернення.  

     3. Необережність   є  злочинною  недбалістю,  якщо  особа  не  
передбачала можливості настання  суспільно  небезпечних  наслідків  
свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх  
передбачити.

Поняття подвійної форми вини

Відповідно до ст.23 КК вина може бути виражена тільки у формі умислу або необережності. При цьому одні злочини можуть бути тільки умисними (крадіжка), другі - тільки необережними (службова недбалість), треті - як умисними, так і необережними (вбивство - ст.115, 119). Наука кримінального права розробила поняття змішаної (складної, подвійної) форми вини. Змішана форма вини являє собою різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об’єктивних ознак одного і того ж злочину. При змішаній формі вини щодо одних ознак складу злочину має місце умисел, щодо інших - необережність. Питання про змішану форму вини виникає в тих складах злочину, в яких об'єктивна сторона за своїм характером є складною. Оскільки зміст винивизначається психічним ставленням особи не тільки до об'єкта, а й до об'єктивної сторони конкретного злочину, то вина повинна відображати складний характер об'єктивних ознак конкретного складу злочину.

Мотив та мета

це мисленна модель наступного результату, те, до чого прагне, чого добивається особа, вчиняючи злочин. 
Отже, якщо мотив — це спонука, то мета — це бажаний кінцевий результат злочинної діяльності. 
Мотив і мета тісно пов’язані між собою. Формування мотиву одночасно означає й постановку певної мети. Мотив — рушійна сила, яка веде суб’єкта злочину до досягнення певної мети. 
Водночас мотив і мета — поняття, що не збігаються, бо відбивають різні аспекти психічного ставлення особи до вчиненого діяння. Мотив відповідає на питання — чому особа вчинила злочин, мета — до чого прагнув винний. Можна сказати, що мета злочину виникає на ґрунті злочинного мотиву і разом вони створюють ту базу, на якій народжується вина.

Мета — ознака тільки злочинів з прямим умислом.

Безпомилкове встановлення мети вчинення злочину сприяє правильній кваліфікації діяння. Так, удар ножем, залежно від мети, з якою він завдавався, може розглядатися і як замах на вбивство, і як умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, і як хуліганство.

Поняття та значення стадії вчинення злочину.

1. Поняття і види стадій  вчинення злочину, критерії і  значення їх виділення 

стадії вчинення злочину – це етапи розвитку злочинного діяння, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу  і моментом його припинення. 

Критеріями виділення видів стадій вчинення злочину виступає ступінь реалізації злочинного наміру і момент припинення злочину. КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину:

1. готування до злочину;
2. замах на злочин;
3. закінчений злочин.

Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому стадії вчинення злочину можливі лише у злочинах з прямим умислом. „замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння” (ст15 КК)Стадії вчинення злочину не можливі для необережних злочинів.

Поняття незакінченого злочину та його види.

 Незакінченим злочином є  готування до злочину та  замах  на  
злочин.

Кримінальна відповідальність за незакінчений  
                злочин  

     Кримінальна відповідальність  за готування до злочину і  замах  
на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею  Особливої  
частини   цього   Кодексу,   яка  передбачає  відповідальність  за  
закінчений злочин.

Добровільна відмова при незакінченому злочині  

     1. Добровільною відмовою  є  остаточне  припинення  особою  за  
своєю  волею  готування до злочину або замаху на злочин,  якщо при  
цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.  

     2. Особа,  яка добровільно  відмовилася від доведення  злочину  
до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі,  
якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Поняття співучасті  

     Співучастю у  злочині  є  умисна  спільна  участь   декількох  
суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

 

Види співучасників  

     1. Співучасниками    злочину,    поряд   із  виконавцем,   є  
організатор, підбурювач та пособник.

     2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа,  яка у  співучасті  з  
іншими  суб'єктами  злочину  безпосередньо  чи шляхом використання  
інших осіб,  що відповідно до закону  не  підлягають  кримінальній  
відповідальності  за  скоєне,  вчинила  злочин,  передбачений  цим  
Кодексом.

     3. Організатором є  особа,  яка організувала вчинення  злочину  
(злочинів)  або  керувала  його  (їх)  підготовкою  чи  вчиненням.  
Організатором також є особа,  яка утворила організовану  групу  чи  
злочинну   організацію   або   керувала   нею,   або   особа,  яка  
забезпечувала    фінансування   чи   організовувала   приховування  
злочинної    діяльності    організованої   групи   або   злочинної  
організації.

     4. Підбурювачем є особа,  яка умовлянням, підкупом, погрозою,  
примусом  або  іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення  
злочину.

     5. Пособником є особа,  яка  порадами,  вказівками,  наданням  
засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину  
іншими співучасниками,  а також  особа,  яка  заздалегідь  обіцяла  
переховати  злочинця,  знаряддя чи засоби вчинення злочину,  сліди  
злочину чи предмети,  здобуті злочинним шляхом,  придбати чи збути  
такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

     6. Не  є  співучастю  не  обіцяне  заздалегідь  переховування  
злочинця,  знарядь і засобів вчинення злочину,  слідів злочину  чи  
предметів,  здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких  
предметів.  Особи,  які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній  
відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396  
цього Кодексу.

     7. Не є співучастю  обіцяне  до  закінчення  вчинення  злочину  
неповідомлення   про   достовірно   відомий   підготовлюваний  або  
вчинюваний   злочин.   Такі    особи    підлягають    кримінальній  
відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить  
ознаки іншого злочину.

Поняття множинності злочину та її відміна від одиничного злочину.

У Загальній частині КК України є розділ VII "Повторність, сукупність та рецидив злочинів". Всі ці види неодноразового вчинення злочинів в теорії звуться множинністю злочинів. 
Отже, множинність злочинів означає, що особою вчинено два чи більше передбачених КК діяння, кожне з яких має ознаки самостійного складу злочину і які разом створюють повторність,сукупність або рецидив злочинів.Множинність злочинів складається з одиничних злочинів і ці явища необхідно відрізняти одне від одного для забезпечення правильної кваліфікації вчиненого й призначення за нього справедливого покарання, що на практиці далеко не завжди є простою справою.

Характеристика та види одиничних злочинів 

Одиничний злочин як структурний елемент множинності злочинів. Види одиничних злочинів 
Одиничний злочин - це злочин, передбачений кримінальним законом як єдиний, один, самостійний склад злочину.Головною ознакою одиничного злочину є те, що він охоплюється однією й тією самою статею КК.Видами одиничних злочинів є:1)прості одиничні злочини;2)ускладнені одиничні злочини.У свою чергу, ускладненими одиничними злочинами є:1)триваючі злочини;2)продовжувані злочини;3)складні, або складені, злочини.Простим одиничним злочином слід вважати такий злочин (що підпадає під ознаки однієї статті КК), який характеризується наявністю однієї дії і одного наслідку (наприклад, крадіжка, вбивство), або злочин, що має дві дії (наприклад, спекуляція), а так само злочин, який складається із однієї дії і спричиняє два чи більше наслідків (наприклад, порушення правил безпеки гірничих робіт, якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки).Усі прості одиничні злочини охоплюються однією статею КК і мають певну структурну єдність.Ускладнені одиничні злочиниТриваючий злочин. Такими злочинами є незаконне зберігання зброї, недонесення про злочин, ухилення від сплати аліментів та ін. В усіх наведених випадках якоюсь дією і бездіяльністю особи починається вчинення певного злочину. Таким чином, продовжуваний злочин - це також одиничний злочин.

ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ  

Стаття 32. Повторність злочинів  

     1. Повторністю  злочинів  визнається вчинення двох або  більше  
злочинів,  передбачених тією самою  статтею  або  частиною  статті  
Особливої частини цього Кодексу.

     2. Повторність,  передбачена  частиною  першою  цієї  статті,  
відсутня при вчиненні продовжуваного злочину,  який складається  з  
двох  або  більше  тотожних  діянь,  об'єднаних  єдиним  злочинним  
наміром.

     3. Вчинення двох або  більше  злочинів,  передбачених  різними  
статтями  цього  Кодексу,  визнається  повторним  лише у випадках,  
передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

4. Повторність відсутня, якщо за  раніше вчинений злочин особу  
було  звільнено  від  кримінальної відповідальності за підставами,  
встановленими законом,  або якщо  судимість  за  цей  злочин  було  
погашено або знято.  

Стаття 33. Сукупність злочинів  

     1. Сукупністю  злочинів  визнається  вчинення особою двох  або  
більше  злочинів,  передбачених  різними  статтями   або   різними  
частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу,  за жоден  
з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за  
які  особу  було  звільнено  від  кримінальної відповідальності за  
підставами, встановленими законом.  
2. При сукупності злочинів кожен з них підлягає  кваліфікації  
за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього  
Кодексу.  

Стаття 34. Рецидив злочинів  

     Рецидивом злочинів  визнається   вчинення   нового   умисного  
злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.  

Стаття 35. Правові наслідки повторності, сукупності  
                та рецидиву злочинів  

     Повторність, сукупність  та рецидив злочинів враховуються  при  
кваліфікації  злочинів  та  призначенні  покарання,  при вирішенні  
питання    щодо    можливості    звільнення    від    кримінальної  
відповідальності   та   покарання  у  випадках,  передбачених  цим  
Кодексом.

ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ  

Стаття 36. Необхідна оборона  

     1. Необхідною  обороною  визнаються  дії,  вчинені  з   метою  
захисту   охоронюваних   законом  прав  та  інтересів  особи,  яка  
захищається,  або іншої особи,  а також  суспільних  інтересів  та  
інтересів  держави  від  суспільно  небезпечного  посягання шляхом  
заподіяння тому,  хто посягає,  шкоди,  необхідної і достатньої  в  
даній   обстановці   для   негайного   відвернення  чи  припинення  
посягання,  якщо  при  цьому  не  було  допущено  перевищення  меж  
необхідної оборони.