Громадські роботи як вид покарання

Зміст

Вступ

Актуальність теми. Успішне застосування громадських робіт в Україні певною мірою пов'язано, а можливо, й залежить від того, наскільки в законодавстві й на практиці буде враховано вітчизняний історичний досвід минулих кардинальних змін кримінально-правових інститутів. Звичайно, зрозуміло, що не варто замикатися обмеженими вітчизняними рамками, ігноруючи позитивний світовий досвід, у першу чергу західноєвропейський, тим більше що засади української державності і права споконвічно розвивалися в руслі європейської континентальної цивілізації, а ті риси чи особливості, що несли “азіатський наліт”, ні в якому разі не були визначальними й не змінювали “постійного вектора”. Разом із тим історичний досвід свідчить, що механічне запозичення, копіювання зарубіжного досвіду, спроби його запровадження без урахування специфіки національної історії ніколи не було достатньо ефективним, а інколи призводило навіть до протилежного результату. Під час запровадження нового виду покарання необхідно враховувати економічну, соціально-культурну обстановку в країні, історичні традиції, а також менталітет народу.

Метою даної роботи є вивчення громадських робіт як виду покарання.

Завданнями даної роботи є:

1. вивчення поняття громадських робіт;

2. розглянути історію  виникнення та застосування громадських  робіт;

3. розглянути громадські  роботи у зарубіжному законодавстві;

4. надати шляхи вдосконалення  застосування громадських робіт  як виду покарання.

Об’єктом даної роботи є громадські роботи.

Предметом даної роботи є визначення громадських робіт  в українському та закордонному законодавствах.

Дана курсова робота складається зі вступу, двох розділів з підрозділами, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Громадські роботи як вид покарання: теоретико-правові  питання

1.1.  Поняття громадських робіт як виду покарання

Громадські роботи¹ — вид кримінального покарання, яке полягає у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. На відміну від громадських робіт як виду адміністративного стягнення, вони призначаються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин.

Призначення:

• Громадські роботи не призначаються інвалідам I і II групи, вагітним жінкам, пенсіонерам, військовослужбовцям строкової служби
• Неповнолітнім громадські роботи призначаються на строк від тридцяти до ста двадцяти годин, не більше двох годин на день і не менше двадцяти п'яти годин на місяць.

Покарання у виді громадських  робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Виконання цього покарання  здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи — на органи внутрішніх справ. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного терміну з дня настання вироком законної сили.

Засуджені до покарання  у вигляді громадських робіт  зобов'язані додержуватися встановлених порядку й умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати  на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з'являтися до кримінально-виконавчої інспекції за викликом та реєстрації, повідомляти її про зміну місця проживання. Поважними причинами неявки в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавили можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені. Засудженому забороняється без дозволу інспекції виїжджати за межі України.

Надання засудженому щорічної відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт.

Стосовно особи, яка  після постановлення вироку визнана  інвалідом I чи II групи або досягла  пенсійного віку, а також жінки, яка  стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання.

На власника підприємства, установи, організації або уповноважений  ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських  робіт покладається²:

• погодження з кримінально-виконавчою інспекцією переліку об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів цих робіт;
• контроль за виконанням засудженими визначених робіт;
• своєчасне повідомлення інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, порушення трудової дисципліни (в тому числі появу на роботі в нетверезому стані);
• ведення обліку та щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість відпрацьованих годин та ставлення засудженого до праці.

В разі порушення цих  вимог кримінально-виконавча інспекція  надсилає матеріали прокурору для  вирішення питання про притягнення  винних осіб до відповідальності. В  разі ушкодження здоров'я під час  виконання громадських робіт  відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку.

За порушення порядку  й умов відбування покарання, а також  за порушення громадського порядку, за яке на засудженого було накладене  певне адміністративне стягнення, до нього може бути застосоване застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Стосовно особи, яка  ухиляється від відбування покарання  у виді громадських робіт, може бути порушено кримінальну справу відповідно до 389 статті КК України. Ухиленням від відбування покарання визнається: невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення — після письмового попередження; невихід більше двох разів протягом місяця на робоче місце без поважних причин, допущення більше двох порушень трудової дисципліни (протягом місяця), поява на роботі в нетверезому стані, в стані сп'яніння.

1.2.  Історія виникнення та застосування громадських робіт як виду покарання

Громадські роботи, введені  до переліку покарань у чинний КК України 2001 р., не передбачалися в попередньому КК України 1960 р.³ Отже, цей вид покарання є новим. Однак, як відомо, термін “нове” за своєю сутністю – досить відносне поняття. Порівняно-правовий аналіз нормативного матеріалу з позицій історичного аспекту говорить про те, що громадські роботи як вид кримінального покарання успішно застосовувалися ще в Російській імперії, а також у перші роки після Жовтневої революції 1917 р.

Вони виникли у вітчизняному кримінальному праві з розвитком  буржуазних відносин. Унаслідок судової  реформи 1864 р. були затверджені Судові Статути, серед яких Статут про покарання, що присуджуються мировими суддями , у якому містилися норми про випадки призначення покарання, аналогічного сучасним громадським роботам: суспільні роботи на публічні цілі. Указані роботи, як і громадські, що передбачаються КК України 2001 р., були безоплатними, виконувалися на потреби суспільства й мали у випадку їх призначення обов’язковий характер. Вони призначалися за незначні злочини й виконувалися у відносно короткі строки. Конкретний вид суспільних робіт, які потрібно було виконувати під час відбуття такого покарання, визначався сільською громадою, тобто органом місцевого самоврядування. Проте воно могло призначатися або замість арешту чи грошового стягнення, або додаткове до тілесних покарань, оскільки воно не було включено до переліку основних видів останніх.

Для призначення цього  виду покарання замість грошового стягнення особам із привілейованих станів (які не належали до селян чи міщан), обов’язково була потрібна їх згода. Статут передбачав звільнення від їх відбування при внесенні частини грошового стягнення, розмірного строку робіт, що залишився. У виняткових випадках суспільні роботи могли відбуватися не за місцем проживання засудженого, навіть в інших губерніях . Зазначені особливості суспільних робіт були зумовлені соціально-економічними й політичними факторами того часу. Їх порівняльний аналіз показує, що вони хоча й передбачалися Статутом про покарання але накладалися мировими суддями. Значить їх можна назвати історичним прототипом громадських робіт, введених КК України 2001 р. Отже, суспільні роботи (за сучасною термінологією – громадські), як самостійний вид покарання, з’явилися у кримінальному законодавстві Російської імперії у ХІХ ст.

Об’єктивна потреба  у принципово нових засобах примусу  й покарання вже з перших днів встановлення Радянської влади була реалізована в перебігу стихійної  правотворчості народу, коли стали виникати самодіяльні “тимчасові народні суди”, “суди громадської совісті” тощо, які вершили правосуддя, керуючись власною совістю і правосвідомістю. У загальній системі заходів покарання виникли й непередбачувані законом, але сформульовані безпосередньо у процесі такої судової творчості. До таких заходів, зокрема, належали: “позбавлення громадської довіри”, “догана у присутності суду”, “заборона виступати на зборах”, “проходження курсу політграмоти” та ін. Найпоширеніший розвиток отримало покарання у виді направлення засудженого на громадські роботи. С.П. Мокринський стверджував, що вони не вводилися декретом законодавчої влади, а були засвоєні судовою практикою як щось цілком звичайно очевидне, що безпосередньо випливає із суспільної господарської обстановки, що склалася на той час .

Введені Радянською державою громадські роботи були невідкладними  для зміцнення оборони держави  боротьби з розрухою й безробіттям. Суди в якості покарання стали  направляти на них правопорушників. Якщо виникала потреба, до них залучалося також усе працездатне населення держави. Це покарання мало назву “обов’язкові або громадські роботи”, пізніше – “примусові”. На нашу думку, останні роботи історично послужили правовою базою для виникнення як виправних, так і громадських робіт.

Досвід застосування громадських (обов’язкових, примусових, примусових громадських) робіт у  виді кримінального покарання отримав  закріплення в низці нормативно-правових актів тих років, наприклад, в  Інструкції народного комісаріату юстиції від 19 грудня 1917 р. , в декретах “Про суд” №3 від 20 липня 1918 р. , “Про позбавлення волі та порядок умовно-дострокового звільнення” від 21 березня 1921 р. ; у Кримінальних кодексах УРСР 1922 р. і 1927 р. тощо.

Під час реформування системи кримінальних покарань на нинішньому етапі розвитку нашого суспільства (у тому числі введенні громадських робіт) безумовно, слід враховувати принцип наступності, традиційності, оскільки найстабільнішими, як свідчить світовий досвід, є ті державно-правові інститути, які спираються на національні традиції, практику, правові уявлення. Отже, вважаючи громадські роботи відносно новим видом покарання, все ж таки не можна стверджувати, що вони є одним з новітніх “винаходів” у системі альтернативних покарань та інших заходів кримінально-правового примусу . У зв'язку з цим правильніше стверджувати, що в останні декілька десятиліть громадські роботи виявили нові можливості у практиці їх застосування, внаслідок чого ця практика й надалі буде поширюватися.

Розділ 2. Актуальні питання призначення громадських робіт як виду покарання: зарубіжний досвід та удосконалення вітчизняного кримінального законодавства

2.1. Покарання  у виді громадських робіт в  кримінальному законодавстві зарубіжних  країн

Одним із завдань вітчизняної кримінально-правової науки є вивчення кримінального законодавства зарубіжних держав.⁴ І обумовлено це не одним лише пізнавальним інтересом. Наукове осмислення зарубіжного кримінального законодавства дає можливість краще зрозуміти власне кримінальне законодавство, бо очевидно, що достоїнства і недоліки останнього найбільш рельєфно проявляються саме при порівнянні його з іноземним законодавством.

Передбачене кримінальним законодавством багатьох зарубіжних держав покарання, що полягає у виконанні засудженим примусових безоплатних робіт на користь суспільства, називається по-різному. У КК, наприклад, Республіки Білорусь і Нідерландів воно іменується так само, як і у КК України - громадські робота. Законодавство ж Великобританії називає це покарання наданням безоплатних послуг суспільству; КК Іспанії - роботами на користь суспільства; КК Киргизської Республіки і КК Республіки Казахстан - притягненням до громадських робіт; Кримінальний закон Латвійської Республіки - примусовими роботами; КК Республіки Молдова - доплачуваною працею у користь суспільства; КК Російської Федерації - обов’язковими роботами; КК Франції - роботами в громадських інтересах; КК Чеської Республіки - суспільно корисними роботами.

Ступінь тяжкості (суворості) громадських  робіт порівняно з іншими видами покарань кримінальне законодавство зарубіжних держав визначає по-різному. Так, якщо, скажімо, за КК Республіки Білорусь (ст. 49) і КК Киргизської Республіки (ст. 42) громадські роботи є найменш суворим видом покарання, то у системі покарань Латвійської Республіки (ст. 36 Кримінального закону) вони є другим (після штрафу) за суворістю видом покарання, у системі покарань Республіки Казахстан (ст. 39 КК) - третім за суворістю видом покарання (після штрафу і позбавлення права займати певну посаду або займатися певною діяльністю), у системі покарань Республіки Молдова (ст. 62 КК) і Російської Федерації (ст. 44) - четвертим за суворістю видом покарання (після штрафу, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального або почесного звання, класного чину і державних нагород).

За законодавством більшості згаданих вище держав громадські роботи можуть застосовуватися лише як основне  покарання. Згідно ж, наприклад, з КК Республіки Білорусь, КК Іспанії, КК Франції, вони призначаються як основне, так і як додаткове покарання.