Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину

Не діють у кримінально-правовому розумінні юридичні особи - недоумкуваті, малолітні - віком до 14 років.

Однак і усвідомлювана поведінка не завжди має кримінально-правовий характер. Кримінально-правове значення має лише така поведінка, в якій виявляється воля діючої особи.

Дією чи бездіяльністю у кримінально-правовому розумінні можна визнати лише таку поведінку, яка була наслідком вільного вияву волі особи. Порушення волі суб'єкта в багатьох випадках змінює зміст і значення його поведінки [9, с. 191-192].

Переважна більшість злочинів вчиняється дією. Це, наприклад, такі злочини як; державна зрада (ст. 111 КК), зґвалтування (ст. 152 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК), контрабанда (ст. 201 КК), обман Покупців та замовників (ст. 225 КК), бандитизм (ст. 257 КК), незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК) і багато інших злочинів.

Шляхом бездіяльності скоюються зокрема: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК), ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК) тощо.

Ряд злочинів можуть вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Це, зокрема: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК), порушення ветеринарних правил (ст. 251 КК). порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК), розголошення державної таємниці (ст. 328 КК), службова недбалість (ст. 367 КК)

Вчинення злочину шляхом дії означає активну вольову поведінку особи, що вчиняє злочин. Ця дія є суспільно - небезпечною, протиправною, вона спричиняє шкоду об'єкту кримінально правової охорони. Якщо дія особи не є суспільно - небезпечною, то діяння не може бути визнано злочинним (ч. 2 ст. 11 КК). Це положення відноситься і до вчинення злочину шляхом бездіяльності.

Бездіяльність у кримінальному праві розуміється як суспільне небезпечна, вольова, пасивна поведінка особи, що полягає у невиконанні того діяння, яке особа повинна була і могла виконати чи попередити настання суспільне небезпечного наслідку.

Бездіяльність має кримінально-правове значення за умови, що вона є протиправною. Обов'язок діяти ґрунтується на правовій нормі і може випливати з: а) закону (наприклад, обов'язок нести військову службу); б) підзаконного акту (наприклад, обов'язок водія зупинити автомашину при червоному світлі світлофора); в) законного наказу чи розпорядження (наприклад, військового начальника); г) характеру сімейних відносин (наприклад, обов'язок батьків утримувати неповнолітніх дітей; ґ) характеру професії (наприклад, обов'язок лікаря надавати медичну допомогу).

Свідоме невиконання цих обов'язків при наявності реальної можливості їх виконати тягне за собою кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК [26, с. 13-14].

Оскільки злочинне діяння (дія чи бездіяльність) є поведінкою свідомою, вольовою, то вчинення його, наприклад, неосудною особою виключає кримінальну відповідальність навіть тоді, коли ним завдано істотної шкоди.

Особа не несе кримінальної відповідальності, якщо вона вимушена діяти проти власної волі під впливом фізичного примусу, внаслідок якого воля особи була повністю паралізована і вона не могла керувати своїми вчинками (ст. 40 КК). Наприклад, сторож не може нести кримінальну відповідальність, якщо при нападі на об'єкт, який він охороняє, його було зв'язано чи йому було спричинено тяжкі тілесні ушкодження і тим самим позбавлено реальної можливості виконувати свій обов'язок по охороні цього об'єкта і присікати злочинні дії нападаючих.

Психічний примус (погроза вбивством, завданням тілесних ушкоджень, знищенням майна, шантаж, інші подібні дії) та фізичний примус, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, виключають кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо особа, що зазнала такого впливу, була у стані крайньої необхідності. Наприклад: касир не повинен нести кримінальну відповідальність за те, що віддав гроші злочинцям, які погрожували йому вбивством.

Кримінальна відповідальність не настає при непереборній силі, під якою розуміється дія сил природи, механізмів, людей, звірів та інших факторів, через які особа реально позбавлена можливості виконати покладений на неї обов'язок. Наприклад, призовник не підлягає кримінальній відповідальності за ухилення від призову на строкову військову службу внаслідок тяжкого захворювання, яке позбавило його можливості з'явитися на призовний пункт.

Об'єктивна сторона складу злочину може складатися з одноактного діяння, декількох діянь, тривати значний проміжок часу, характеризуватися іншими ознаками.

Залежно від викладених положень злочини в теорії, кримінального права поділяються на: прості, складні (складені), триваючі, продовжувані.

Особливістю простих злочинів є те, що при їх вчиненні: а) посягання здійснюється на один безпосередній об'єкт; б) об'єктивна сторона складається з одного діяння; в) діяння виконується одною і тою ж особою; г) суб'єктивна сторона характеризується однією формою вини; ґ) кваліфікація дій винної особи здійснюється за однією статтею Особливої частини КК.

До простих злочинів відносяться, зокрема, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), крадіжка (ст. 185 КК), втрата документів що містять державну таємницю (ст. 329 КК).

Складними є злочини [12, с. 112-113]:

а) об'єктивна сторона яких складається з двох або більше різних дій, кожна з яких за умови окремого (ізольованого) вчинення являла б собою самостійний злочин, кожен із яких кваліфікувався б за окремою статтею КК. Наприклад, незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого (ч. З ст. 289 КК). Вчинення зазначених дій у різний час необхідно було б кваліфікувати за ч. 1 ст. 289 КК та як відповідний злочин проти здоров'я;

б) які посягають на два і більше безпосередніх об'єктів. Наприклад, розбій (ст. 187 КК) посягає на власність та на здоров'я особи, що зазнала нападу;

в) об'єктивна сторона яких характеризується двома і більше злочинними наслідками. Наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження внаслідок якого настала смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК);

г) із змішаною (складною) формою вини. Наприклад, незаконне проведення, аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК). Уданому разі психічне ставлення до факту проведення аборту характеризується умисною формою вини, а щодо настання зазначених наслідків-необережністю.

Триваючі злочини характеризуються: по-перше, безперервним здійсненням злочинного діяння (дії або бездіяльності). Об'єктивна сторона такого злочину протікає, тягнеться протягом, певного часу. Наприклад, незаконне носіння або зберігання вогнепальної зброї (ст. 263 КК) може продовжуватись до певної події, яка припиняє його вчинення; втрата, викрадення, збуту тощо. Прикладами подібних злочинів е ухилення, від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК) тощо; по-друге, - одноактним діянням і подальшим безперервним злочинним станом винної особи, який зберігається невизначено тривалий час і припиняється з моменту явки з повинною, затриманням, смертю чи іншою подією. Прикладами таких злочинів є, зокрема: втеча зі спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394 КК), дезертирство(ст. 408 КК).

Продовжувані злочини складаються з низки тотожних дій, об'єднаних єдиним наміром. Такі дії становлять у своїй сукупності одиничний злочин і кваліфікуються за однією статтею Особливої частини КК. При вчиненні продовжуваного, злочину суб'єкт посягає на один і той же об'єкт, діяння вчиняється одним і тим же способом, всі дії цього злочину об'єднані одним умислом і спрямовані на досягнення єдиної мети.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Наслідки злочину

Будь-який злочин тягне за собою суспільне небезпечні наслідки, які виражаються у спричиненні шкоди об'єкту кримінально-правової охорони.

Шкода може бути [12, с .114-114]:

а) фізичною (наприклад, при вбивстві (ст.ст. 115-119 КК), тілесному ушкодженні (ст.ст. 121-125 КК);

б) майновою (зокрема, при грабежі (ст. 186 КК), умисному знищенні або пошкодженні майна (ст. 194 КК);

в) моральною (скажімо, при незаконному позбавленні волі або викраденні людини (ст. 146 КК), нарузі над могилою (ст. 297 КК);

ґ) політичною (наприклад, при посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК), при посяганні на державного чи громадського діяча (ст. 112 КК).

Шкідливі наслідки настають як від злочинів, що вчиняються шляхом активних дій, так і злочинів, які з об'єктивної сторони характеризуються бездіяльністю (наприклад, залишення людини в небезпеці утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 135 КК, за умови настання в результаті такої бездіяльності смерті потерпілого або інших тяжких наслідків.

Як уже зазначалось, залежно від того, обов'язковими чи необов'язковими ознаками об'єктивної сторони є суспільне небезпечні наслідки, тобто залежно від конструкції складу злочину, всі злочини поділяються на злочини з матеріальним складом та злочини з формальним складом.

У злочинах із матеріальним складом суспільно небезпечні наслідки передбачені в якості обов'язкової ознаки об'єктивної сторони складу злочину. У законі вони формулюються по-різному:

а) називається сутність злочину, що свідчить про обов'язковість наслідку, наприклад, смерті людини при вбивстві (ст. 115 КК);

б) наслідки перелічуються у диспозиції статті Особливої частини КК - наприклад, у ст. 264 КК (недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів) називаються загибель людей та інші тяжкі наслідки;

в) вказується вид та (або) розмір спричиненої шкоди (наприклад, у ст. 227 КК йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції, якщо такі дії вчинені у великих розмірах; у ст. 367 КК (службова недбалість) - про шкоду).

Усі названі види наслідків мають свої особливості, тому при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ необхідно детально з'ясовувати їх характер і відповідність описаним у законі ознакам об'єктивної сторони.

Злочини з матеріальним складом вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечного наслідку, який передбачено в диспозиції статті Особливої частини КК у якості обов'язкової ознаки конкретного злочину. Якщо передбачений у законі наслідок не настав, злочин вважається незакінченим, і кваліфікація вчиненого повинна бути посиланням на відповідну частину ст. 15 КК.

Злочини з формальним складом - це злочини, для визнання яких закінченими достатньо самого факту скоєння суспільно небезпечного діяння. У таких злочинах наслідки не включені в об'єктивну сторону і на кваліфікацію діяння не впливають. Злочини з формальним складом фактично можуть заподіювати суспільно небезпечні наслідки (наприклад, при вчиненні хуліганських дій може знищуватись майно, чи заподіюватися тілесне ушкодження), але вони знаходяться за межами об'єктивної сторони складу злочину, е факультативними, і на кваліфікацію цього діяння не впливають. У таких випадках наслідки можуть враховуватись судом при призначенні покарання як обтяжуюча обставина або ж отримувати самостійну оцінку за іншими частинами цієї статті чи іншими статтями Особливої частини КК [19, с. 35-36].

До злочинів із формальним складом відносяться, зокрема, державна зрада (ст. 111 КК), підміна чужої дитини (ст. 148 КК), порушення таємниці голосування (ст. 159 КК), незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 268 КК), ввезення, виготовлення або розповсюдження товарів, що пропагують культ насильства й жорстокості (ст. 300 КК), незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319 КК), підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК), давання хабара (ст. 369 КК), самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК).

При конструюванні злочинів із формальним складом враховуються особливості суспільної небезпеки і характер самого злочинного діяння, а також те, що конкретно визначити, підрахувати шкідливі наслідки діяння у багатьох випадках неможливо чи вкрай складно. Це стосується, зокрема, таких злочинів, як державна зрада, шпигунство, бандитизм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 4. Причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та шкідливими наслідками.

Причинний зв'язок - це ознака об'єктивної сторони не всіх, а лише так званих «матеріальних» складів злочинів. При вчиненні злочину, який має «матеріальний» склад, завжди необхідно встановити причинний зв'язок між дією (бездією) та злочинними наслідками, які настали. Особа може згідно з законом відповідати лише за ті наслідки, які були причинно обумовлені її поведінкою. Якщо ж причинний зв'язок між дією (бездією) і насталими наслідками відсутній, то ці наслідки не можуть бути осудними, і особа не може бути за них відповідальною.

У кримінально - правовій практиці причинний зв'язок установлюється між суспільно небезпечним діянням і певними змінами, яке воно створило в реальному світі. Тому для вирішення цього завдання треба [9, с. 197]:

1. Встановити всі ознаки певного діяння, визначити його можливості створити, вчинити такі наслідки, переконатися, що діяння дійсно було вчинено і саме цією особою.
2. Встановити особливості та ознаки утворених наслідків, що мають характер суспільно небезпечної шкоди, їх розмір, тяжкість, кількість та час настання.
3. Встановити між ними причинний зв'язок чи доказати його відсутність.

Причинним зв'язком у філософії називають таку закономірну поєднаність предметів та явиш, за якою одне явище (чи сукупність явищ) неминуче, з внутрішньою необхідністю утворює, народжує інше явище. Перше з них називають причиною, а друге - наслідками.