Вивчення природно-рекреаційних, історико-культурних ресурсів Аргентини

Аргентина - типова країна переселенців. Нечисленне індійське населення  було майже повністю винищене в процесі  іспанської колонізації у XVI ст. і  наступних захоплень земель Пампи  і Патагонії аж до кінця XIX ст. Аргентинська нація сформувалася з креолів, які  частково змішалися з місцевими  індійцями, а в XIX-XX ст.ст. з європейськими  іммігрантами. Тому Аргентина належить до "найбіліших" країн Латинської Америки. Цим пояснюються жорсткі  обмеження в імміграційній політиці для мешканців країн Африки та Азії, а також деяких сусідніх країн.

 Більш як 85% населення  Аргентини не є її корінними  жителями. Національний склад іммігрантів  був і залишається дуже різноманітним:  переважають іспанці та італійці, чимало французів, німців, англійців,  а також представників слов'янських  народів. 

 За часів правління  іспанської корони колонізатори  зіткнулися з великою кількістю  індійських племен.

Розміщення населення  дуже нерівномірне. Найгустіше заселені райони, що прилягають до гирла Ла-Плати. В західних і південних районах  Аргентини проживає незначна кількість  населення. Частка міського населення становить 89,3%.

Найбільші міста (в тис. жителів  за переписом 2010 року):

Буенос-Айрес — 2 891

Кордова — 1 330

Росаріо — 1 198

Ла-Плата — 649

Мар-дель-Плата — 614

Сан-Міґель-де-Тукуман — 549

Етнічний склад

Основне населення — аргентинці — нащадки іспанських колонізаторів 16—18 ст. Подальший приріст населення  ішов значною мірою за рахунок  імміграції з Іспанії, Італії, Франції, Польщі, Західної України та ін. Корінне  населення — індіанці — майже повністю винищене колонізаторами. В Аргентині налічується 20—30 тис. індіанців (гуарані, кечуа, араукани) та близько 400 тис. метисів. Згідно з даними перепису 2001 року в Аргентині постійно проживає більше 1,5 млн. іноземних громадян (4,2% населення), здебільшого це парагвайці, італійці, іспанці, болівійці і чилійці.

Мови

Іспанська мова, а точніше  її місцевий діалект (ісп. rioplatense), є єдиною мовою, яка використовується в органах державного управління та діловодства, у державних закладах освіти, науки, культури, зв'язку тощо, хоча законодавчо її статус як державної мови жодним чином не закріплено. Місцеве значення мають мови кечуа, гуарані, мапудунґун, які мають статус офіційних в окремих провінціях.

Релігія

Католицька церква в Аргентині  має особливе юридичне положення  і підтримку держави.

76,5% аргентинців вважають  себе католиками, 9% сповідують євангелізм, 11,3% вважають себе агностиками або атеїстами, 1,2% є свідками Єгови, 0,9% мормонами, 1,2% сповідують інші релігії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.3. Соціально-економічні  умови та ресурси

Сучасна Аргентина — індустріально-аграрна  країна. Основні галузі економіки: харчова, автомобільна, текстильна, хімічна  та нафтохімічна, металургійна.

Економіка Аргентини значною  мірою пов'язана з економікою інших країн світу, залежить від  реалізації своєї продукції на світовому  ринку, від імпорту багатьох товарів  з інших країн світу, перш за все, розвинутих.

В експорті провідне місце  займають продукція сільського господарства і харчової промисловості, зокрема  зерно, борошно, олія, м'ясо і м'ясопродукти, молочні продукти, тваринний сир  і масло, вовна, шкіра. В імпорті  Аргентини переважають машини і  устаткування, природний газ, електроенергія, електроніка. Основними торговими партнерами Аргентини є Бразилія, США, КНР.

ВВП Аргентини — $ 306,7 млрд. Темп зростання ВВП — 0,9%. ВВП на душу населення — $7 643. Прямі закордонні інвестиції — $ 4,3 млрд.

Грошовою одиницею Аргентини  є песо.

Керівним органом банківської  системи є Центральний Банк Аргентини (ісп. Banco Central de la República Argentina), головою якого є Мерседес Марко дель Понт. Основу банківської системи Аргентини становить Асоціація Банків Аргентини (ісп. Asociación de Bancos de la Argentina).

Промисловість

Видобування нафти у Комодоро-Рівадавія

На промислове виробництво  припадає 17,5% ВВП Аргентини і 13% робочих  місць (2007). На будівництво припадає 6,7 ВВП і 9,5% робочих місць (2007). Найбільшу  вагу мають галузі, пов'язані з  обробкою продукції сільського господарства — виробництво олії, м'яса, молока, кави, шоколаду, вина. Іншими важливими  галузями є машинобудування, хімічна  і металургійна промисловість.

Добувна промисловість

Аргентина має значні поклади  нафти, головним чином у затоці Сан-Хорхе. Продукція нафтохімічної промисловості  становить 20% експорту країни. Також  добуваються мідь (3% експорту), золото, срібло, цинк, марганець, уран і сірка. Експорт аргентинських мінералів на 2006 рік склав 2,65 млрд. доларів.

Енергетика

Вітрогенератор у провінції Сан-Хуан

Згідно з даними 2005 року, Аргентина щороку виробляє близько 101 176 гігават на годину електричної енергії, зокрема:

гідроелектростанції дають 34 041 гігават на годину

термальні електростанції дають 56 385 гігават на годину

атомні електростанції дають 6 873 гігават на годину

Видобуток нафти щорічно  становить 38,323 млн. м³, а природного газу — 48,738 млрд. м³.

Сільське господарство

Аргентина має добре розвинуте  сільське господарство, в структурі  якого переважає тваринництво.

Рослинництво

У структурі посівних площ Аргентини провідне місце займають посіви зернових культур, серед яких головні пшениця (16-е місце у світі) і кукурудза (8-е місце у світі). Вирощують також ячмінь (20-е місце у світі), є посіви гречки і зернобобових.

Важливе місце в структурі  посівів займають технічні культури, передусім, посіви бавовни (13-е місце у світі), соняшнику (3-є місце у світі), сої (2-е місце у світі), сорго (5-е місце у світі) на півночі вирощують чай (8-е місце у світі), у центральних районах — цукрові буряки, є посіви льону-довгунця (10-е місце у світі), цукрової тростини (9-е місце у світі). В Аргентині добре розвинене садівництво (за збором лимонів — 3-є місце у світі, винограду — 2-е місце у Південній Америці, слива - 14-е місце у світі, абрикоси - 24-е місце у світі, яблуко - 11-е місце у світі), на півночі — виноградарство (5-е місце у світі за виробництвом вина), у приміських зонах великих міст — овочівництво (8-е місце у світі за виробництвом часнику, 4-е за виробництвом артишоку, 21-е за виробництвом цибулі, 29-е за виробництвом томатів).

Тваринництво у провінції  Коррієнтес

Тваринництво

В структурі тваринництва провідною галуззю є вирощування  великої рогатої худоби, переважає  м'ясна спеціалізація. Скотарство сконцентроване на північному сході Аргентини. Друга  галузь — це вівчарство, має м'ясо-вовняний напрямок спеціалізації і розвивається в північно-західних, західних та південних  районах країни. Місцеве значення має птахівництво і свинарство, розвивається також конярство, на узбережжі відносно добре розвивається риболовля (22-е місце у світі) і здійснюється формування рибного та рибоконсервного комплексу.

Транспорт

Залізничний вокзал Росаріо

Основний транспорт —  автомобільний, морський, залізничний.

Аргентина має більше 600 тисяч  км асфальтованих шляхів у межах  міст і 37 тисяч км поза їх межами. У  країні налічується більше 8 млн. автомобілів.

Істотну роль відіграє водний транспорт — більша частина імпорту  потрапляє в Аргентину водним шляхом. У країні функціонують 7 великих  і 30 дрібних портів.Одним з найбільших портів Латинської Америки залишається Буенос-Айрес, через який здійснюється 4/5 всіх океанських перевезень. Великі морські порти: Росаріо, Ла-Плата. Естуарій Ла-Плата і ріки Парана, Уругвай і Парагвай, що впадають у нього, утворюють систему судноплавних шляхів протяжністю близько 11 000 км.

Всі провінції Аргентини  пов'язані мережею залізниць, загальна протяжність яких становить 31,9 тис. км, ще 10 тис. км не використовуються. 1990 року залізниці було приватизовано, після чого вони використовуються майже виключно для вантажних перевезень.

Внутрішні і міжнародні повітряні  перевезення здійснюються переважно  державною авіакомпанією «Aerolíneas argentinas». Основний центр повітряного сполучення — столиця країни.

Як підсумок, можна зробити  такі висновки: Культура Аргентини характеризується різноманітністю завдяки мультикультуралізму та мультиетнічності населення цієї країни, складеного переважно з переселенців з багатьох країн світу, а також місцевих індіанців. Аргентинська культура є тривким синкретизмом форм вираження думки, характерних для суспільств різних світоглядів, які об'єднуючись, хоча й не без конфліктів, утворюють подвійне відчуття приналежності до культури Європи і Латинської Америки.

Географічна різноманітність  і багатство природних ресурсів створюють сприятливі умови для  розвитку господарства Аргентини. Вона першою з латиноамериканських країн  створила сучасну потужну індустріальну  базу. Обробна промисловість займає важливе місце в господарстві країни, забезпечуючи 20% ВВП.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІV Туристичний комплекс Аргентини

4.1. Характеристика  туристичної галузі

У 2006 на туристичну галузь Аргентини  припадало 7,41% ВВП. Згідно з даними Всесвітньої  туристичної організації у 2010 році країну відвідало 5,17 млн. іноземних  туристів, що принесли 3,3 мільйони доларів до державної казни. Аргентиною є другою за туристичною популярністю країною у Південній Америці (після Бразилії).

Найпопулярнішою туристичною  атракцією Аргентини є місто Буенос-Айрес. У2007 році його відвідали 5 250 000 туристів. Іншими туристичними центрами є водоспад Ігуасу та інші об'єкти, внесені до Списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО: Національний парк Лос-Гласьярес (зокрема льодовик Періто-Морено), єзуїтські місії регіону Ґуарані, Куева-де-лас-Манос, півострів Вальдес, провінціальний парк Ісчіґуаласто, національний парк Талампая, єзуїтський квартал і місії Кордови, Кебрада-де-Умауака.

Аргентина має багато гірськолижних  курортів, найвизначнішими з яких є Барілоче та Лас-Леньяс.

На атлантичному узбережжі  Аргентини знаходяться відомі морські  курорти, зокрема Мар-дель-Плата.

Останнім часом в країні розвинувся винний туризм, що базується  на об'єктах, пов'язаних із виноробством (Винний шлях у провінціях Сан-Хуан і Мендоса та долина Кальчакіес), де туристи можуть дегустувати знамениті аргентинські вина.

Зимовий туристичні потоки спрямовані головним чином до гірських андійських озер у провінціях Неукен, Чубут та Ріо-Негро; окрім гірських видів відпочинку, відвідувачів приваблюють льодовикові озера та багатства національних парків. Місто Сан-Карлос-де-Барілоче на берегах озера Науель-Уяпі перетворюється у цей час на головний зимовий туристичний центр Південної Америки і приваблює як внутрішніх, так і іноземних туристів.

Влітку туристичні потоки спрямовуються на океанічне узбережжя  провінції Буенос-Айрес, особливо до курорту Мар-дель-Плата. Економіка берегових міст Аргентини великою мірою і базується на курортному господарстві та туризмі у літній період. Другим напрямком літнього туризму виступають Кордобські Сьєрри, а найбільше долина Каламучіта з головним туристичним центром Вілья-Карлос-Пас. Традиційно у січні (розпал літа в Південній півкулі) притік туристів тут найбільший. Значними центрами іноземного туризму є Півострів Вальдес, Вогняна Земля, Антарктика (зокрема антарктичні острови).

Громадянам більшості  країн світу в'їздна віза не потрібна. Після прибуття в країну можна отримати туристичну картку, що дає право на перебування у країні протягом 90 днів.

Ввезення і вивезення  іноземної і національної валюти не обмежені. Не варто обмінювати гроші  на вулиці, доцільно користуватися  послугами "касас де камбіо" - пунктів обміну валюти. Існує лише офіційний курс обміну. У невеликих містечках дуже складно обміняти дорожні чеки, крім того, обмінні пункти беруть за цю послугу високі комісійні. У більшості закладів приймають кредитні картки, але часто за це додають певний відсоток до рахунку.

Аргентина - дорога країна. Подорожуючи  нею, необхідно планувати бюджет з розрахунку 60-80 доларів на день.

В Аргентині люблять іноземців. Всіляко виявляють прихильність до них. Незважаючи на пресловуту балакучість, аргентинці самі готові вислухати за потреби незнайомця.

Аргентинці люблять Європу і недолюблюють Штати. Для них  Аргентина - частина Європи, за примхою  долі закинута на інший материк.

Сієсти в Буенос-Айресі немає: не спекотно. Тому столичні мешканці не такі розслаблені, як більшість південноамериканців. Вплив континенту виявляється в легковажному ставленні до часу: півгодинне запізнення на зустріч навіть не вважається запізненням. Один з улюблених висловів: "Не варто хвилюватися сьогодні - завтра завжди наступить".

Прийнято давати чайові в  розмірі 5-10 % від рахунку, в дорогих  закладах вони часто вже включені в рахунок.

 

 

4.2. Туристичне  районування