Вивчення природно-рекреаційних, історико-культурних ресурсів Аргентини

Економічні умови поряд  з особливостями природи, культури є найважливішими чинниками розвитку туризму. Причому економічні умови  можуть бути в цьому плані істотно  поліпшені за порівняно невеликий  відрізок часу. Характеристика економіки, економічних умов включає поряд  із загальними довідковими показниками  ряд відомостей, які становлять специфіку  тільки певного регіону країни. Це означає, що знання складу, структури  і розуміння ролі окремих груп економічних умов у розвитку туризму  в кожній країні є необхідною складовою  частиною системи знань у підготовці фахівців.

Туристська інфраструктура - базова умова розвитку туризму, вона сприяє освоєнню території та раціональному  використанню ресурсів цим бізнесом, обслуговуючи туристів, створюючи необхідний і достатній рівень комфорту в  місцях їх перебування, а також покращуючи умови життя місцевих жителів, надаючи, наприклад, робочі місця. Існує кілька визначень поняття «туристська інфраструктура», але всі вони практично повторюють один одного в основній частині, розрізняючи лише в додаткових деталях.

Крім того, до туристичної  характеристики відносяться відомості  про періоди становлення, розвитку і про зміну стійких безособових  структур культурної, економічної та політичної діяльності. Наприклад, зміна  форм правління і політичного  устрою держав, етапи економічного розвитку держав, панівний спосіб виробництва  і тип власності, основний тип  поселень.

Країна означає окрему частину суходолу, обмежену природно чи суспільно-географічними границями. Держава це країна, обмежена тільки суспільно-географічними (політичними) кордонами, яка сама здійснює суверенітет на своїй території. Держава є політичною формою організації суспільства. Вона утворюється як результат виникнення і діяльності публічної влади, що керує основними сферами життя суспільства.

Сучасний світ постійно ускладнюється і стає дедалі суперечливішим, кількість держав у ньому постійно зростає. Для вирішення міждержавних проблем, а також для досягнення спільної мети, відстоювання національних інтересів тощо дедалі більше країн, партій і просто людей об’єднуються в міжнародні організації, яких налічується уже понад чотири тисячі. Міжнародні (міждержавні) організації є важливим, поряд з країнами (державами), елементом політичної карти світу. Вони створені для вирішення актуальних проблем, які складно вирішити силами однієї держави.

Потім треба перейти до розгляду питань про державну політику в сфері туризму, про наявність  національного законодавства та національної туристичної адміністрації. Але головну увагу слід приділити  існуючим програмам розвитку туризму, пріоритетам у їх змісті, особливостям і географії їх реалізації.

Типологія — це вершина  описового підходу, досить суттєвий крок до синтезу загального й особливого. Типологічний підхід дає змогу побачити життя країни в усій його багатогранності й водночас виявити особливості загального процесу. Недостатнє використання типології можна пояснити тим, що в країнознавстві працюють люди з переважно емпіричним складом мислення. Типізації, до яких вони вдаються, здебільшого не стосуються країни загалом. Типологічні поняття недостатньо використовуються і як інструменти пізнання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ Фізико-географічна  характеристика Аргентини

2.1. Загальні відомості  про країну

Офіційна назва - Аргентинська Республіка (Republica Argentina).

Географічне положення - займає південно-східну частину Південної Америки.

Площа території - 2,8 млн. кв. км.

Населення - 40,9 млн. осіб ( 2010 р.).

Столиця - Буенос-Айрес (Buenos Aires) -  3 млн. осіб, з передмістями - 13 млн. осіб (2010 р.).

Інші великі міста - Кордова (2 млн. мешканців), Росаріо (1,1 млн.), Мендоса (800 тис.), Ла Плата (700 тис.).

Адміністративний поділ: 22 провінції: Буенос-Айрес (Buenos Aires), Жужуй (Jujuy), Катамарка (Catamarca), Кордова (Cordoba), Коррієнтес (Corrientes), Ла-Пампа (La Pampa), Ла-Ріоха (La Rioja), Мендоса (Mendoza), Місьйонес (Misiones), Неукен (Neuquen), Ріо-Негро (Rio Negro), Сальта (Salta), Сан-Луїс (San Luis), Санта-Крус (Santa Cruz), Санта-Фе (Santa Fe), Сантьяго-дель-Естеро (Santiago del Estero), Сан-Хуан (San Juan), Тукуман (Tucuman), Формоса (Formosa), Чако (Chaco), Чубут (Chubut), Ентре-Ріос (Entre Rios), одна національна територія - Вогняна Земля (Тьєрра дель Фуего - Tierra del Fuego) і один федеральний столичний округ (Buenos Aires - distrito federal).

Офіційна мова - іспанська. В країні також використовуються німецька, французька та італійська.

Релігія - більшість аргентинців (93%) - католики. В країні проголошено  повну свободу віросповідання.

Грошова одиниця - песо = 100 сентаво.

Національне свято - 25 травня - річниця Травневої Революції (1810),  9 липня - День незалежності (1816 р.).

Державний прапор - складається  з розміщених послідовно блакитної, білої і знову блакитної горизонтальних смуг із зображенням сонця посередині.

Блакитні і біла смуги  існують ще з 1806 року. Під час національно-визвольної війни проти англійців 1806-1807 рр. ці кольори використовувалися полками  національної міліції, які носили білі мундири з блакитними відворотами  і обшлагами. Ці кольори були улюбленими кольорома аргентинців, саме тому їх, напевно, обрали для мундира і прапора. Сонце на прапорі - символ величі, слави і незалежності Аргентини. Державний прапор затверджено у 1816 році.

Державний герб - овал, розсічений на дві частини. У нижній частині - зображення поєднаних рук, які тримають шест з фрігійською шапкою на верхньому кінці. Герб довершує зображення сонця, яке сходить. Поєднання всіх фігур герба означає, що свободу країни можна забезпечити лише міцним єднанням всіх патріотичних сил. Герб затверджено у 1819 році.

Членство у міжнародних  організаціях - ООН, СОТ, МБРР, МВФ, МЕРКОСУР, МФКК, ОАД, ЛААІ (Латиноамериканської  асоціації інтеграції), ЛАЕС (Латиноамериканської  економічної системи), Союзу південноамериканських  націй.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Природно-рекреаційні  ресурси країни

Рельєф 

Велика довжина території  Аргентини з півночі на південь  забезпечує різноманітність природних  умов. За будовою поверхні країну можна  розділити на дві частини: підвищену - західну і південну і рівнинну - східну.

 Вздовж усього західного  кордону Аргентини простяглися  могутні Анди, що виникли під  час альпійського гороутворення.  На північному заході (до 28° пд. ш.) на висоті 3000-4000 м розміщується  широке вулканічне плато Пуна-де-Атакама, кам'янисті ділянки якого чергуються з солончаковими западинами. Зі сходу плато обрамлює Східна Кордільєра (м. Галан, 6600 м) з величними сніговими вершинами, а з заходу - пасма вимерлих вулканів, серед яких вулкан Льюльяйльяко (6723 м), вулкан Антофалія (6100 м), гора Охос-дель-Саладо (6880 м) та інші.

На південь від 28° пд. ш. Анди різко вужчають. У Головній Кордільєрі знаходяться найвищі вершини Південної Америки, увінчані сніговими шапками: Аконкагуа (6959 м), Тупунгато (6800 м), Мерседаріо (6770 м).

На південь від 37° пд. ш. Анди знижуються до 2000 м, стають більш  розчленованими, кордон снігової лінії  опускається до 1200 м.

На південь від 41° пд. ш. починаються Патагонські Анди. Тут збереглися сліди древнього  заледеніння. А вологий і прохолодний  клімат на півдні сприяє розвитку сучасних льодовикових форм рельєфу. Льодовики  спускаються вниз довгими химерними  язиками. Біля підніжжя гір вони створюють  живописні форми рельєфу.

Вирішальний вплив на утворення  форм рельєфу Вогняної Землі мало заледеніння, тому на острові переважає  морений ландшафт. Північна його частина - низовинна, південна - гориста.

Між 23° і 38° пд. ш. на схід від Анд витяглися в меридіональному  напрямку Прекордільєри і Пампінські Сьєрри. Ці гори древнього походження, для них характерні плоскі вершини і круті асиметричні схили. З горами чергуються глибокі долини (вальєс) і широкі міжгірні улоговини, зайняті солончаками. У районах Сан-Хуана, Сан-Луїса, Ла-Ріохи зустрічаються специфічні форми рельєфу - меданос і ареналес - утворення рухомих пісків.

На південь від річки  Ріо-Колорадо і на схід від Анд лежить Патагонія. Її поверхня складається зі ступінчастого плато з крутими схилами, розчленованими глибокими каньйонами. Східці спускаються із заходу на схід до Атлантичного океану з висоти 2000 м до 100-150 м.

Древня кристалічна основа Патагонської платформи вкрита великим  чохлом морських і континентальних, у тому числі давніх водольодовикових відкладень.

Весь північний схід Аргентини  займає Лаплатська низовина, що складається з рівнин Гран-Чако, Пампа і межиріччя Парани та Уругваю. Рівнина Гран-Чако полого знижується від передгір'їв Анд на схід. Межиріччя Парани і Уругваю - рівнинна область, утворена червоними пісковиками і мергелями, покритими товстим шаром глинистого алювію та лісом. Північна частина цієї рівнини - лавове плато, центральна - плоска заболочена низовина, південна - горбиста рівнина, перетнута пісчаниковими грядами - кучильяс. Пампа за рельєфом ділиться на північно-східну - низьку (Вологу) і південно-західну - високу (Суху). Низька Пампа - плоска рівнина, що знижується з 250 м на заході до 20 м на сході. Висока Пампа лежить на рівні 300-600 м. Її поверхня хвиляста, ряди піщаних дюн чергуються з солончаками і солоними озерами, а рівнинність порушується древніми середньовисотними масивами.

Клімат 

 Аргентина лежить у  трьох кліматичних поясах: тропічному, субтропічному і помірному. Середньорічні  температури коливаються від  +24С на півночі до +5С на півдні. Клімат країни формується переважно  під впливом морських повітряних  мас з Атлантичного океану. Проте  більше ніж половина території  лежить у зоні недостатнього  зволоження, що пов'язано з розташуванням  гірських систем, які затримують  вологі вітри. На більшій частині  території країни клімат помірний. На північному сході - клімат  субтропічний, вологий, зима м'яка.  На півдні країни набагато  холодніше і більшу частину  року йдуть дощі. У Буенос-Айресі  літні місяці дуже спекотні, і  більшість жителів відразу після  Різдва виїжджають відпочивати. У січні і лютому місто пустіє. Взимку для європейців погода дуже приємна, температура знижується, але не набагато.

Гідрографія

Серед водних ресурсів Аргентини  головна роль належить річкам. Більшість  з них має стік в Атлантичний  океан. Найбільш розвинута річкова  мережа на північному сході країни, де дві багатоводні ріки Парана та Уругвай зливаються в гирло Ла-Плати. За довжиною і площею басейну ріка Парана є другою річкою Південної  Америки після Амазонки. На території  провінції Місьонес вона тече в скелястій ущелині і рясніє порогами і водоспадами. Нижче, виходячи з ущелини, зливається зі своєю головною притокою - річкою Парагвай. Нижче гори Дьяманте Парана розширюється до 50 км, а після впадіння у неї річки Уругвай утворює естуарій Ла-Плати шириною до 300 км.

 Річки Парана, Уругвай  і Парагвай мають нерівномірний  режим стоку з літньо-осіннім максимумом і переважно дощове живлення. Рівень води дуже коливається, тому нерідкі повені, що завдають великих збитків країні.

Найбільші річки північної  Аргентини - це притоки Парани: Пількомайо, Ріо-Бермехо, Ріо-Саладо. Вони течуть по рівнинній місцевості, влітку розливаються; взимку, в посушливий період, міліють.

Гірські річки Анд мають  льодовиково-дощове живлення і відрізняються  рівномірним режимом стоку. Вони несуть багато уламкового матеріалу  і, не отримуючи додаткового живлення, губляться в піщаних рівнинах.

Ріки Патагонії - Ріо-Негро, Ріо-Колорадо, Чубут, Ріо-Десеадо, Санта-Крус беруть початок в Андах і течуть глибокими і вузькими долинами в Атлантичний океан. Вони маловодні, порожисті і мають змішане льодовиково-снігове живлення.

Майже третина території  Аргентини або безстічна, або  має тільки внутрішній стік. Це центр  області Гран-Чако, замкнуті улоговини  Прекордільєр, обширні простори західної і південної Пампи. Тут річки короткі, часто губляться в пісках або в солоних озерах. Ці райони потерпають від нестачі питної води.

У країні багато озер, особливо в Патагонії і в північній  частині межиріччя рік Парани та Уругваю. У Патагонії озера  переважно льодовикового походження. Найбільші з них: Буенос-Айрес, В'єдма, Лаго-Архентино, Науель-Уапі.

Рослинність

Розташування Аргентини  в трьох кліматичних поясах створює  умови для росту на її території  різноманітної рослинності: від  тропічних лісів на півночі до напівпустель у Патагонії і Пуна-де-Атакама.

 У Гран-Чако поширення  рослинності залежить від забезпечення  вологою. У долинах рік ростуть  вічнозелені ліси і гаї, переважно  з воскової пальми. Відкрита східна  частина Гран-Чако вкрита злаковою  рослинністю, західна, де значно  сухіше, ксерофітною чагарниковою рослинністю типу "монте" з колючих акацій, кактусів, мімоз. Третина території Гран-Чако вкрита сухими лісами, в яких особливу цінність становить дерево квебрахо (з іспанської - "зламана сокира"). Воно має дуже тверду деревину, а в його корі міститься танін - речовина, з якої отримують дубильний екстракт.

Зустрічаються тут дерево гуаякан, що дає тверду деревину чорного кольору, чаньяр - з їстівними плодами, схожими за смаком на фініки.

У північному Межиріччі ростуть  вологі субтропічні ліси. Тут поширені араукарії з цінною деревиною, кедр, лапачо та астроніум, смола якого використовується для отримання скипидару.