Стандартизація та сертифікація туристичного продукту

 

Сертифікація туристичного відпочинку і подорожей по туристичних маршрутах

 

Формальність — це переважно обов'язкова дія, передбачена  встановленими правилами, або дотримання певної форми чи процедури. Формальності в міжнародному туризмі — це дії  і процедури, пов'язані з обов'язковим виконанням туристами, які перетинають державний кордон, встановлених правил, що регулюють порядок виїзду, в'їзду і перебування в іншій країні. Правила для мандрівників встановлюються на підставі міждержавних договорів, чинних міжнародних норм і місцевих звичаїв і є обов'язковими для туристів, туристичних фірм, інших організацій, які мають відношення до міжнародного туризму. Туристичні формальності держави запроваджують з метою державної безпеки, боротьби з незаконною міграцією, міжнародним тероризмом, торгівлею наркотиками, проституцією тощо, а також для гарантування безпеки мандрівників і захисту навколишнього середовища. Туристичні формальності безпосередньо стосуються самих туристів: оформлення закордонних паспортів і віз, проходження митних процедур, валютний, медичний і санітарний контроль. Туристичні фірми теж зобов'язані дотримуватися адміністративних формальностей, до яких належать оформлення ліцензії, сертифіката відповідності на створюваний турпродукт, реєстрація в МЗС, присвоєння туристичного референс-номера, акредитація в іноземних посольствах.

 

Туристичні формальності можна поділити на такі види:

 

— поліцейські;

 

— паспортні та візові;

 

— сплата мита і валютний контроль;

 

— медико-санітарні;

 

— формальності безпеки  і страхові.

 

Недотримання хоча б  однієї з формальностей може перешкодити  виїзду туриста за кордон. Жорсткість формальностей впливає на міжнародні туристичні потоки, ускладнюючи пересування  людей. Не сприяють зростанню кількості  туристичних поїздок, наприклад, складна і затягнута в часі процедура оформлення виїзних документів, надмірно високий консульський збір, запровадження обмежень на обмін валюти.

 

Загальна декларація прав людини, прийнята на сесії Генеральної  Асамблеї ООН 1948 р., проголосила рівність усіх людей без будь якої дискримінації, право на життя, на волю й особисту недоторканність, на відпочинок і соціальне забезпечення, на захист прав та ін. Відповідно до Загальної декларації, всі держави світового співтовариства, великі та малі, є юридично рівними і зобов'язані поважати суверенні права людини й інших держав. Загальна декларація прав людини стала першим міжнародним документом історичного значення, який проголосив основні права і свободи людини. її основні положення слугують правовим фундаментом міжнародного туризму. На ній, зокрема, базується Манільська декларація зі світового туризму (1980), яка проголосила право громадянина на відпочинок, свободу подорожей і туризму як найважливіший фактор розвитку туризму й індивідуальності туриста. У сфері одержання послуг турист не має обмежень і не може бути дискримінований за національними і расовими ознаками, статтю чи релігією. Усіма міжнародними нормами туризм визнаний загальнолюдським явищем, і ніхто не може бути обмежений у можливості здійснити подорож. Водночас право громадян на свободу подорожей припускає обов'язкове дотримання правил міжнародного туризму, повагу законів і місцевих звичаїв відвідуваної країни і виїзд із відвідуваного місця в зазначений термін.

 

Головну роль у гармонізації і спрощенні формальностей відіграє держава. Державне регулювання туристичних формальностей передбачає сукупність державних заходів однієї чи групи держав, спрямованих на запровадження взаємно прийнятних умов і спрощених правил, які дозволяють кожній людині брати участь у міжнародному туризмі.

 

Основна мета державного регулювання туристичних формальностей  — сприяти свободі подорожей  і доступу максимальної кількості  людей до міжнародного туризму. Державні органи повинні своїми рішеннями, з  одного боку, створювати умови, сприятливі для розвитку туристичної діяльності, з іншого — гарантувати свободу і безпеку туристичних поїздок і відвідувань, запроваджуючи такі прикордонні, митні, медичні и інші

 

формальності, які не заважатимуть розвитку міжнародного туризму. Підвищену увагу до розвитку туризму, крім урядів, виявляють національні парламенти. Так, у Європейському парламенті й національних парламентах деяких європейських держав створено спеціальні групи і комісії з туризму, які розробляють загальну стратегію й законопроекти, що сприяють розвитку туризму.

 

Способи державного регулювання  формальностей у сфері туризму:

 

— ухвалення законів  і нормативних актів, спрямованих  на впорядкування й удосконалення  туристичних формальностей;

 

— ліцензування, стандартизація в туристичній індустрії, сертифікація туристичного продукту;

 

— запровадження правил в'їзду, виїзду і перебування на території  країни тимчасового проживання;

 

— створення сприятливих  умов для митного і валютного  регулювання;

 

— захист прав та інтересів  мандрівників, гарантування їхньої безпеки;

 

— сприяння підготовці кадрів і розвитку наукових досліджень у сфері туристичних формальностей.

 

Починаючи з 1921 р. Ліга Націй, Організація Об'єднаних Націй, аз 1975 р. — Всесвітня організація  туризму (UNWTO), національні туристичні адміністрації і міжнародні організації вважали спрощення формальностей одним із головних своїх завдань. У 1944 р. на чиказькій конференції Міжнародна організація цивільної авіації однією з перших запропонувала уніфікувати закордонні паспорти. У 1954 р. була ухвалена Конвенція про митні пільги для туризму.

 

У 50—90-ті роки XX ст. Всесвітня  організація охорони здоров'я, Рада митного співробітництва, Міжнародна морська організація, Міжнародна організація  цивільної авіації, діючи в тісному  контакті з UNWTO, ухвалили рекомендації з питань медичного, прикордонного та митного контролю, затверджені відповідними документами.

 

У межах світового  співтовариства роботу з регулювання  туризму та його формальностей провадить  міжурядова організація в сфері  туризму — UNWTO.

У 1994 p. UNWTO створила Комітет з якості туристичного обслуговування, основними напрямами діяльності якого стали:

 

— спрощення туристичного обміну і формальностей;

 

— узгодження законодавчого  порядку регулювання туризму, у  тому числі за надзвичайних обставин (епідемій, стихійних явищ та ін.);

 

— надання допомоги в  розробці державної політики щодо налагодження раціональної взаємодії між сторонами, які беруть участь у туризмі.

 

Усім країнам рекомендувалося  заснувати національний орган (комітет  з якості туристичного обслуговування), аналогічний до створеного UNWTO Комітету, який би координував діяльність з упорядкування і спрощення положень, формальностей і процедур, які стосуються туристичних подорожей, поїздок і перебування туристів.

 

Надаючи особливого значення гармонізації вимог до туристичних формальностей, а також безпеці й захисту туристів, UNWTO багаторазово включала перелічені питання в документи, ухвалені на найважливіших форумах і нарадах: у Манільську декларацію зі світового туризму (1980),

 

Гаазьку декларацію з  туризму (1989), Резолюцію щодо спрощення поїздок, а також з безпеки і захисту туристів (1991), у документи Міжнародної конференції з безпеки туризму і зменшення ризиків при подорожах (Швеція, 1995), Міжнародного форуму з туризму в Іспанії (1995), а також у Глобальний етичний кодекс туриста (1999).

 

Учасники форумів ІШ^ТО визнали, що держава повинна сприяти  спрощенню і регулюванню туристичних  формальностей, що має важливе значення для розвитку туризму у світі. У результаті були прийняті відповідні пакети рекомендацій у цій сфері стосовно поліцейських, паспортних, візових, митних, валютних, медико-санітарних формальностей і формальностей безпеки.

 

Поліцейські формальності: приведення паспортів у відповідність  зі стандартами ІКАО, що дає змогу  здійснювати перевірку за допомогою комп'ютерних систем.

 

Паспортні формальності: встановлення терміну дії паспорта не менше п'яти років із необмеженою  кількістю поїздок; децентралізація  паспортних служб; скорочення термінів і спрощення процедури оформлення закордонних паспортів; запровадження поміркованого збору за оформлення паспорта; зберігання закордонного паспорта у власника без права його конфіскації.

 

Візові формальності: взаємне визнання візи низкою держав; в окремих випадках надання дозволу  на в'їзд на контрольно-пропускному  пункті; поширення чинності візи до 12 місяців на один чи кілька в'їздів у всі пункти і по всіх маршрутах, відкритих для туристів; безвізовий в'їзд на термін до трьох місяців; запровадження єдиного консульського збору не* залежно від громадянства туриста.

 

Митні формальності: запровадження для туристів пільгових митних податків, зборів; надання митних пільг (у тому числі скасування податків) на ввезення устаткування для готелів та інших туристичних об'єктів; включення деяких податків і зборів на утримання і відновлення туристичних об'єктів у структуру непрямого оподатковування, у вартість квитків замість прямого збору валюти з відвідувачів.

 

Валютні формальності (за рекомендаціями UNWТО): можливість отримувати в країні, з якої туристи виїжджають, вільно конвертованої валюти, необхідної для їхніх поїздок; дозвіл на ввезення валюти в розмірі, зазначеному в митній декларації; обмін ввезеної валюти тільки на добровільній основі; забезпечення можливості зворотного обміну валюти при виїзді з країни перебування; надання туристам права мати при виїзді достатні суми в національних грошових одиницях для зворотної поїздки своєю країною; надання туристам і відвідувачам повної інформації про правила і поточний курс обміну валюти; розміщення в обов'язковому порядку необхідної інформації на контрольно-пропускних пунктах в'їзду.

 

Медико-санітарні формальності: розширення співпраці національних туристичних адміністрацій з  санітарно-епідеміологічними організаціями  іі органами охорони здоров'я в  справі надання вичерпної інформації медичного характеру всім зацікавленим особам; укладання багатосторонніх державних договорів щодо надання невідкладної медичної допомоги всім без винятку туристам; у разі захворювання в гострій формі чи смерті негайне повідомлення консульства і родичів; перевезення тіла на батьківщину чи його поховання; швидке оформлення потрібних документів.

 

Формальності безпеки: впровадження жорстких вимог до безпеки  туристів і зменшення ризиків  при подорожах; забезпечення дотримання екологічних норм на туристичних  об'єктах і в регіонах відвідування.

 

Ці рекомендації ґрунтуються  на основних принципах спрощення  туристичних формальностей, сформульованих у документах Будапештської конвенції (1989) і майже повністю повторених у документах Гаазької декларації з  туризму.

 

Великі міжнародні туристичні асоціації, наприклад, Туристична асоціація країн Азії і Тихого океану (ПАТА), одним із своїх найважливіших завдань вважають сприяння співпраці з питань спрощення прикордонних формальностей, валютних і митних правил та інших норм.

Попри суттєві відмінності, міжнародний і внутрішній туризм є взаємозалежними і виступають свого роду взаємними каталізаторами. Так, внутрішній туризм сприяє освоєнню нових рекреаційних ресурсів і районів, створенню туристичної інфраструктури, підготовці фахівців і тим самим пожвавлює інтеграційні процеси, формування єдиного світового туристичного простору. З урахуванням вразливості міжнародного туризму, що е наслідком впливу різних факторів (різкі коливання валютних курсів, жорсткість правил повітряних перевезень та ін.), робота національних туристичних адміністрацій усіх країн повинна будуватися в тісному контакті з усіма іншими зацікавленими організаціями, включаючи поліцію, асоціації готелів, туристичні асоціації і фірми, засоби масової інформації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Для того, щоб зрозуміти особливості  загальної процедури перевірки  та оцінки системи якості, доцільно зробити аналіз процесу сертифікації окремого виду продукції (послуги). Пропонуємо зробити це на прикладі сертифікації системи якості готельних послуг. (Перелік інформаційних документів підприємства готельного господарства на систему якості надано в дод. 15).

Так, етап підготовки та сертифікації системи якості готельних послуг пов'язаний з вибором органу із сертифікації системи якості, оформленням договору на проведення сертифікації, проведенням перед сертифікаційного аудиту системи якості, підготовкою персоналу до взаємодії з внутрішніми аудиторами.

Відповідно до законодавчих та нормативно-технічних  документів України, які регламентують  загальний порядок сертифікації систем якості, авторами запропоновано типову схему послідовності процедур щодо підготовки та проведення сертифікації системи якості готельних послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використованих джерел

1. Бичківський Р.В., Столярчук П.Г., Гамула П.Р. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація: Підруч. — Львів: Вид-во Haц. ун-ту "Львівська політехніка", 2004. — 500 с.

2. Височанський П. Начерк розвитку  Української споживчої кооперації (дорядянська доба). — Книгоснілка, 1925.

3. Гуржій І. О. Україна в системі всеросійського ринку 60—90 рр. XIX ст. — К., 1968.

4. Кагал Т. О. Законодавство про  захист прав споживачів у сфері  якості товарів у системі законодавства  України // Право України. —  1998. — №8. — С. 98—101.