Молодіжний туризм

Ще недавно, у колишньому СРСР, туризм був категорією соціальною. Після проголошення незалежності в Україні з 1991 року туризм - складова державної економіки. А взагалі, у теперішній час подорожування та туризм перетворюються у велику галузь світової економіки. Завдяки туризму здійснюється пізнання природи, країн і народів, туризм відкриває людині все, що ховається за горизонтом.

 Не дивлячись на  те, що в Україні вже створені  базові нормативно-правові засади  правового забезпечення туристичної  діяльності та організації туристичних послуг, розвиток цієї галузі у регіонах відбувається вкрай повільно. Матеріально-технічна база туристичних та рекреаційних установ у регіонах, асортимент та якість послуг в них ще не відповідають світовому рівню, що знижує їх конкурентоздатність на міжнародних ринках відпочинку, оздоровлення, санітарно-курортного лікування та туристичних послуг. Лікувально-оздоровчі бази, що десятиріччями формувалися в регіонах України за державної підтримки, нові науково-методичні розробки в галузі реабілітаційної, відтворюваної, профілактичної та туристичної діяльності використовуються недостатньо.

 Основною проблемою  модернізації туристичного та  рекреаційного потенціалів регіонів України є їх неефективна реалізація. Система управління туристичною та рекреаційною діяльністю в регіонах України ще не відповідає сучасним вимогам. Перевага відомчих підходів зумовила відсутність необхідної нормативно-методичної бази для управління туристичним та рекреаційним потенціалом як складовою регіонального економічного комплексу (немає адекватних статистичних даних та методик оцінки економічного ефекту в суміжних видах діяльності). Відсутня координація суб'єктів різних форм власності та відомчої підпорядкованості туристичного та рекреаційного потенціалів регіонів України. Органами управління туристичною та рекреаційною діяльністю в регіонах України практично не використовуються сучасні управлінські технології (геоінформаційні та експертні системи, бази та банки даних), що не дозволяє організувати ефективний облік об'єктів управління, організувати кадастри природних лікувальних та туристичних ресурсів тощо. Серед проблем, що стримують модернізацію туристичного та рекреаційного потенціалів регіонів України, варто відзначити відсутність розгалуженої системи інформаційно-рекламного забезпечення діяльності галузі та туристичних представництв за кордоном. Візовий режим, митні та валютні перепони не сприяють вкладенню інвестицій в інфраструктуру туризму та санітарно-курортного комплексу[1].

Виходячи з положень чинного законодавства України, державна політика туризму і рекреації в Україні в найближчій перспективі має реалізуватися за такими напрямками:

 

1. Оптимізація структури  та режиму функціонування туристичного  та курортно-рекреаційного комплексів у регіонах. Цей напрям включає:

 

- забезпечення вдосконалення  структури управління у туристично-рекреаційній галузі на обласному та районному (міському) рівнях, координації дій місцевих органів виконавчої влади з цього питання;

 

- розробку механізму  координації діяльності місцевих  органів державної виконавчої влади та суб'єктів туристичного підприємництва.

 

 Для впровадження  цього напрямку визначені основні  завдання:

 

- продовження роботи  щодо роздержавлення підприємств  туристської сфери, сприяння діяльності  підприємств середнього та малого  бізнесу;

 

- надання нормативно-правової, методичної, організаційної та інформаційної підтримки суб'єктам туристичного підприємництва;

 

- проведення аналізу  економічної діяльності туристичних  підприємств та розробка за його результатами заходів щодо підвищення ефективності роботи на ринку туристичних послуг;

 

- посилення контролю  за діяльністю туристичних підприємств,  їхньою звітністю та додержанням вимог чинного законодавства.

 

2. Розвиток матеріально-технічної  бази туристичної та рекреаційної  сфер у регіонах. Напрям передбачає:

 

- модернізацію з доведенням до рівня світових стандартів матеріально-технічної бази існуючих установ туристичної та рекреаційної індустрії;

 

- першочергове забезпечення  розвитку, будівництва і реконструкції  об'єктів інфраструктури курортів  та туристичних комплексів на основі використання сучасних технологій;

 

- створення умов та  запровадження заходів для залучення  іноземних і вітчизняних інвестиційних та кредитних коштів у розвиток матеріально-технічної бази туристично-рекреаційної галузі;

 

- розвиток виробництва  товарів туристичного і курортного  попиту, створення ринку сувенірної продукції.

 

3. Перехід до застосування  міжнародних стандартів у туристичному  і рекреаційному процесах.

 

 Напрям включає:

 

- забезпечення якості, сертифікації послуг, безпеки, гарантії прав, організацію в'їзду-виїзду туристів;

 

- розвиток в регіонах  України міжнародних центрів  туризму, які мають бути створені, оздоровлення та відпочинку для  прийому різних категорій іноземних  туристів;

 

- спрощення візових  формальностей на кордоні для іноземних туристів;

 

- забезпечення визнання  в Україні полісів іноземних  страхових компаній та розробку  процедури оплати медичного обслуговування  громадян України в інших державах.

 

4. Удосконалення нормативно-правової  бази функціонування туристичної галузі, зокрема розробка проекту Закону України "Про сільський екотуризм", підготовка проектів загальнодержавних програм у частині, що стосується туризму, тощо.

 Особливу увагу  слід звернути на нечіткість  чинного законодавства України  щодо визначення поняття та критеріальних ознак готельного господарства, його належності до сфери туристичних послуг і відомчого підпорядкування. Існують дві альтернативні можливості врахування та усунення вищенаведених критичних зауважень. Перша полягає у внесенні змін і доповнень до раніше виданих законів, указів та розпоряджень. Друга можливість є більш прогресивною, бо передбачає створення всеохоплюючого та багатоаспектного Туристичного кодексу.

 

5. Здійснення аналізу  діяльності суб'єктів туристичної  діяльності та розроблення за його результатами заходів щодо підвищення ефективності їх роботи на ринку туристичних послуг. За цим напрямком можуть бути сформульовані такі завдання:

 

- розробка автоматизованої  інформаційної системи регіональної  рекреаційної статистики і моніторингу діяльності курортно-рекреацій-них та туристичних підприємств;

- розробка механізму  детінізації туристично-рекреаційної  діяльності;

- посилення контролю  за встановленням та застосуванням  економічно обґрунтованих цін і тарифів на послуги, що надаються туристично-рекреаційними закладами, згідно з рівнем сертифікації об'єктів;

- забезпечення підвищення  якості надання послуг суб'єктами  туристичної діяльності шляхом проведення обов'язкової сертифікації готельних і туристичних послуг, послуг громадського харчування суб'єктів туристично-рекреаційної діяльності відповідно до вимог міждержавних стандартів.

 

6. Формування висококваліфікованого  кадрового корпусу в туристичній  та рекреаційній сферах. Створення системи безперервної та послідовної туристичної освіти, а саме:

- початкова туристично-рекреаційна  освіта (ліцей);

- професіоналізація  в цій сфері (коледжі, технікуми,  спеціалізовані вищі навчальні заклади);

- перепідготовка та  підвищення кваліфікації в туристичній  та рекреаційних сферах.

 

7. Підвищення рівня  інформованості громадян з питань  організації безпеки туристичної та рекреаційної діяльності на основі профілактичної роботи і системної пропаганди у засобах масової інформації, виготовлення та розміщення рекламної продукції.

 

 Реалізація зазначених заходів сприятиме не лише розвитку туристичної та рекреаційної сфер, а й подальшому розвитку регіонів України. [6].

Враховуючи досвід державної підтримки розвитку соціального туризму радянських часів і зарубіжний, зокрема досвід Франції, Росії, Німеччини, визначено найбільш дієві механізми соціалізації туристичної галузі України:

- законодавчі – розробка  та прийняття комплексної державної  Програми розвитку соціального туризму в Україні, розрахованої на 10 років, основними етапами якої мають стати: прийняття законів України “Про соціальний туризм”, “Про молодіжний та дитячий туризм”, Концепції розвитку спеціалізованої туристичної інфраструктури (для інвалідів, родинного відпочинку, студентів тощо);

- забезпечення умов  для залучення до активного споживання туристичних послуг інвалідів, пенсіонерів, військовослужбовців, малозабезпечених та багатодітних громадян та їх родин, у тому числі через розвиток спеціалізованої туристичної інфраструктури для відпочинку людей з обмеженими фізичними можливостями, побудова пансіонатів та санаторіїв для сімейного відпочинку, розвиток недорогих видів відпочинку: турів вихідного дня, екскурсій, сільського зеленого туризму, агротуризму тощо;

- створення дієвих  дисконтних систем для молоді  та студентів, впровадження системи “культурних карток”, підтримка міжнародних дисконтних карток та студентських посвідчень, формування системи пільг для іноземних студентів та молоді, що прибули до України з метою навчання, подорожей чи за програмою культурного обміну (наприклад, введення диференційованих тарифів на транспортні послуги для іноземних студентів, знижки на розміщення, харчування, страхування, туристичні послуги);

- підтримка культурного  обміну між молоддю та дітьми  різних країн, зокрема через  створення літніх міжнародних таборів, центрів екологічного туризму (волонтерських таборів), літніх університетів і мовних шкіл в туристично привабливих регіонах України, проведення міжнародних конкурсів, олімпіад, фестивалів;

- сприяння розвитку  спеціалізованої інфраструктури та супутніх послуг, розрахованих на потреби молодіжного туризму та культурного обміну (кемпінги, інформаційні служби, довідкова література, табори, хостели тощо). Пріоритетним напрямом може стати розбудова системи недорогих готелів – хостелів у туристичних центрах України;

- створення умов для  сезонного працевлаштування молоді  в туристичній галузі (сезонні  біржі праці, сприяння залученню  молоді до сезонних робіт та  їх оплата тощо), системи пільгового  кредитування для студентів та  молоді з метою участі в  туристичних та обмінних програмах (пільговий відсоток на кредит, невелика застава тощо);

- розробка, впровадження  та популяризація системи відпускних  чеків для працівників комерційних структур, які потребують додаткового захисту, на зразок профспілкових туристичних путівок для працівників бюджетних установ;

- залучення до розвитку  соціального туризму органів  місцевого самоврядування і впровадження механізмів стимулювання підприємців щодо розвитку соціального туризму (наприклад, наданням певних податкових пільг, преференцій).

 

 Ці заходи мають  стимулювати туристичний та культурний  обмін між молоддю та студентами різних країн світу й Україною, сприяти ефективному впровадженню державної політики соціалізації молоді, створити привабливий імідж держави, зробити нашу країну відкритою для світового суспільства.

Отже, як вже неодноразово зазначалося, розвиток туристичної  галузі є надзвичайно актуальним для України. Унікальний комплекс історичних, культурних та природних пам’яток, значні рекреаційні можливості, які має наша держава, приваблюють дедалі більше туристів, у тому числі й іноземних. Забезпечувати належну віддачу від цього потужного потенціалу, використовувати його для активного відпочинку та оздоровлення людей можна лише за умови чіткої організації туризму, впровадження ефективних механізмів державного регулювання галузі, залучення до неї досвідчених і кваліфікованих кадрів. Виходячи зі світового досвіду необхідно, щоб законодавчі та виконавчі органи забезпечили зацікавлений підхід до розвитку туризму, щоб він став частиною загальнодержавної гуманітарної політики і пріоритетів, враховувався при розгляді інших питань, які мають національне значення[4].

 

   3.2.Формальності молодіжного туризму.

Об'єктивно аналізуючи нормативно-правову регуляцію стану  галузі туризму в Україні, слід відмітити, що вона активізувалася лише протягом декількох останніх років. Законодавство України про туризм складається з Конституції України, Закону України “Про туризм” (прийнятий лише 1995 р.), інших законодавчих актів України, що видаються відповідно до них, міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна.

До сьогодні в Україні  було досить чітко вибудовано диференційовану  систему органів урядового та неурядового характеру, які фахово займалися цим питанням. Так, Законом “Про туризм” встановлено, що державна політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України. Центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму був Державний комітет України по туризму (на сьогодні - ліквідовано), повноваження якого визначалися цим законом та положенням, що затверджувалося Кабінетом Міністрів України.