Трудове виховання

   А.С. Макаренко  радив дотримуватися певних принципів  трудового виховання:

1. Трудове виховання в сім’ї повинно передбачати підготовку повноцінного громадянина, здатного брати участь у суспільній праці.
2. Праця в сім’ї не повинна бути важкою, примусовою. Вона мусить бути творчою.
3. Виховання працелюбства у дітей потрібно поєднувати з моральним вихованням, з гуманним ставленням до людей.
4. У трудовому вихованні дітей слід виходити з того, що в праці дитина розвивається не тільки фізично, а й духовно.

Велику увагу трудовому  навчанню дітей також приділяв Василь Олександрович Сухомлинський. “Трудове виховання – зазначав педагог, –  це, образно кажучи, гармонія трьох  понять: треба, важко, прекрасно. Може і  не було б потреби говорити спеціально про трудове виховання, коли б  у школі та сім’ї панувала єдність трьох начал… Немає і не може бути виховання поза працею і без праці, тому що без праці в усій її складності і багатоманітності людину не можна виховувати”.

   Тільки-но людина криком оповістить світ про своє народження, починаються її вчинки, починається її поведінка. Людина поступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем. Вона бачить матір, усміхається їй, і її перша невиразна думка, якщо тільки можна її назвати думкою, - це відчування того, що мати (а потім і батько) існує для неї, для її щастя.

Людина спинається на ноги, бачить квітку й пурхаючого над нею  метелика, бачить яскраву іграшку -  і мама, і тато радіють, коли він  син, радіє… Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поведінка, вчинки, інтереси маленької  людини продовжують диктуватися  тільки її потребами – людина калічиться. У неї розвивається ненормальні  підвищені вимоги до життя і майже  повністю відсутні вимоги до себе.

Ось вони де починаються, тонкі, ніжні корінчики, що несуть поживні  соки лінощам, неробству, дармоїдству, безсердечності, байдужості до того, що для мене працюють інші люди. З роками розвивається духовна пустота, а  потім зароджується й розчарування, яке переживають уже з перших кроків самостійного трудового життя  ті молоді люди, дитинство й отроцтво яких було бездумним задоволенням їхніх  потреб.

 Працю дитини Сухомлинський  В.О. розглядав у нерозривній  єдності з вихованням високих  моральних почуттів до батьків  та інших дорослих людей. І  якщо батьки хочуть, щоб їхні  діти виростали справжніми людьми, вони повинні забути про легке  безтурботне дитинство для них. Життя дітей не мислиме без праці, без фізичної і духовної напруги. “Життя тисячу разів переконувало мене в тому, що справжнє щастя дістається тому, хто починає своє трудове життя одночасно з початком навчання у школі. Не гра в працю, а саме справжнє трудове життя” (В.О. Сухомлинський).

Дуже рано проявляється прагнення  дитини до пізнання і творчості. Тільки-но діти починають говорити, вони засипають  нас, дорослих, тисячами запитань: «Що  це?», «Як це називається?», «Чому?». А з яким задоволенням вони малюють, ліплять, клеять, вирізують, створюють  образи своєї бурхливої фантазії.

Первинне дитяче прагнення  до праці радісне і світле, і  воно повинно весь час жити в людині. Це прагнення дала людині сама природа. І тут важливу роль відіграє вміння батьків уважно ставитися до прагнення  дітей допомогти дорослим. На жаль, на цю обставину не завжди звертають  увагу.

Людина, яка в дитинстві  навчилася втілювати свої духовні  сили в матеріальні результати праці, стає чутливою до оточуючих. Створюючи  в праці матеріальні й духовні  цінності, людина створює і сама себе. Власне, людське життя починається  з того часу, коли людина робить не те, що хочеться а те, що треба робити в ім’я загального блага.

   Чим раніше входить  у людське життя поняття обов’язку,  формуючи інші, вищі потреби, що  випливають з нього, тим благородніша, духовно багатша, морально чистіша,  чесніша буде ваша дитина. «Не  бійтеся дитячого поту, мозолів,  втоми!» – писав В.О. Сухомлинський.

   Праця вимагає  напруження фізичних і духовних  сил. Щоб трудове виховання  було успішним, варто пам’ятати  пам’ятку, яка включає поради  для успішного трудового виховання  дітей у сім’ї.

1. Кожного дня привчайте  дітей до праці. Підберіть їм  посильні трудові доручення і  терпляче домагайтеся виконання.

2. Радійте успіхам дитини, заохочуйте її трудові починання.  Нехай не дратують вас невдачі.  Навчіть малюка, як треба робити  правильно.

3. Ніколи не карайте  дітей працею.

4. Виховуйте в них працелюбність  і повагу до праці інших  особистим прикладом, намагайтеся,  щоб у вас не розходилися  слова і справи.

5. Обов’язково розповідайте  дітям про свою виробничу і  громадську діяльність, про працю  ваших товаришів, яких вони  знають.

6. Не залишайте поза  увагою розповідь сина чи доньки  про шкільні справи. Вислухайте  їх до кінця.

7. Сприяйте участі дитини  у трудових справах, які проводяться  у класі, школі

8. Намагайтеся самі надавати  класу і школі посильну допомогу. Вона матиме позитивний вплив  на дитину.

9. Пам’ятайте: учитель –  ваш союзник у трудовому вихованні  дитини. Радьтеся з ним, підтримуйте  його авторитет.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7

Роль батьків у вихованні працелюбності

Звичайно, виховати самостійну, організовану та працелюбну дитину неможливо лише в стінах дитячого садка. Адже особистий  приклад і участь батьків у  трудовому вихованні дітей має  величезне значення.

Для виконання трудових обов'язків  вдома під керівництвом батьків  ми пропонуємо посильні для дитини доручення, зокрема:

• підтримувати порядок у своєму ігровому куточку;

• поливати кімнатні рослини;

• якщо сім'я тримає город, квітник, виділити для дитини грядку, де вона зможе посіяти городні культури;

• допомагати мамі у хатній роботі — підмести підлогу, витерти пил, прибрати посуд зі столу;

• мити чайний посуд, витирати його й  акуратно ставити на місце.

Коли діти усвідомлюють свої обов'язки та набувають практичного досвіду, у них з'являється впевненість  у своїх силах та можливостях, готовність працювати. Бони із задоволенням виконують свої обов'язки, допомагають  молодшим братикам чи сестричкам. Спостерігаючи, як працюють дорослі, діти радо разом  з ними прибиратимуть приміщення, пратимуть, готуватимуть, працюватимуть  у саду і на городі. Пропонуємо батькам потурбуватися, щоб знаряддя праці, якими користуються діти, відповідали їхнім силам і можливостям, а дитячу працю супроводжував оптимістичний, радісний настрій.

Для того щоб діти любили працю, щоб  вона поступово стала для них  потребою, необхідні міцні трудові  навички, які формуються лише у результаті повсякденного вправляння. Якщо набуті навички стануть сталими, а обов'язки усвідомленими, то їх систематичне виконання  у дитячому садку переросте у  звичку.

 

8

Порадник для  батьків  щодо трудового виховання дітей

 

* залучати дитину до  трудових справ сім'ї якомога  раніше;

* за дитиною старшого  дошкільного віку закріпити постійні  обов'язки, за виконання яких вона  має бути відповідальною;

* не допускати відхилень  від встановлених дорослим вимог,  щоб не давати дитині приводу до ухиляння від своїх обов'язків;

* не карати дитину працею: праця має приносити радість  та задоволення; учити дитину  працювати, прищеплюючи їй елементарні  навички культури трудової діяльності  — раціональні прийоми праці,  правильне використання знарядь  праці, планування та завершення  трудового процесу;

* не давати дитині непосильних  доручень, але доручати роботу  з достатнім навантаженням;

*не підганяти дитину, чекати, поки вона закінчить роботу  сама;

* завжди дякувати дитині  за допомогу чи старанно виконане  доручення; 

       *не забувати хвалити дитину за ту роботу, яка вимагала від неї особливих зусиль.

 

Дуже важливо змалку привчити дитину до праці, виховати у неї елементарні  трудові вміння і навички. Посильна праця поряд з грою задовольняє  прагнення дитини до активної діяльності, самостійності, організованості, дає  втіху і радість у повсякденному  житті.

9

Доручення як метод  розвитку самостійності у дітей

Основними формами організації  праці у нашому дошкільному закладі  є доручення, чергування та колективна праця.

Доручення — найдоступніша форма залучення дітей дошкільного віку до посильної повсякденної трудової діяльності як у дошкільному закладі, так і вдома. Чітка спрямованість на одержання результату і наявність конкретно визначеного завдання робить доручення доступним навіть для дитини раннього віку (подай, принеси, постав на місце тощо).

Систематична участь у  трудовій діяльності сприяє загальному розвитку малюків та надає їм упевненості  у власних силах. Видатний психолог Даніїл Ельконін виділяв два чинники, які спонукають дитину дошкільного віку до трудової діяльності: тенденція до самостійності та інтерес до всього, що стосується життя і праці дорослих. Уже наприкінці молодшого дошкільного віку дитина починає прагнути самостійності. Дворічний малюк намагається самостійно одягатися: «Я сам», — говорить він на спробу дорослого допомогти. Діти 3 — 4 років можуть самостійно мити іграшки, допомагати накривати на стіл, старші дошкільники спроможні доглядати за рослинами, тваринами, допомагати дорослим та малюкам.

Саме за допомогою трудових доручень ми розвиваємо у дітей таку базову якість особистості, як самостійність. Ми починаємо привчати дітей до праці вже з раннього віку, бо систематичне виконання малюками різних трудових доручень розвиває у них самостійність, витримку, а згодом — здатність до вольового зусилля. Під час виконання трудових доручень діти стають більш організованими, охайними, у них формується звичка до порядку, а головне — реалізовується потреба «Я сам», розвивається прагнення до вдосконалення набутих навичок і оволодіння новими.

У роботі з дітьми ми використовуємо такі прості і корисні правила:

 

 

    усе, що я можу, — зроблю сам;

•    якщо я не вмію, то навчуся;    
• умію сам — допоможу іншим.

 

 Просте доручення полягає у тому, що дитина має виконати якесь одне нескладне завдання, скажімо, принести стілець, подати книгу, чашку тощо. Такі доручення мають епізодичний і короткотривалий характер, тому ми даємо їх молодшим дошкільникам. Але у малюків іноді не вистачає наполегливості, а то й бажання зробити це самостійно.

Даючи дитині доручення, дуже важливо показати, як правильно  його виконати, і пояснити, навіщо це потрібно. Скажімо, доручаючи дитині розкласти ложки до сніданку, варто  показати, що слід узяти декілька ложок  у ліву руку, а потім брати по одній і класти справа від тарілки, щоб іншим дітям зручно було брати  ложку правою рукою. Поступово показ і вказівки замінюємо нагадуванням і контролем. Сором'язливих, нерішучих дітей заохочуємо, а занадто активних, умілих, які намагаються виконати доручення за іншого заради похвали — стримуємо, пропонуємо допомогти іншому, показати, як краще впоратися із завданням.

Для розвитку трудових умінь  у дітей слід правильно добирати доручення. Насамперед воно має бути посильним і разом з тим потребувати від дитини невеликого зусилля, щоб вона ставилася до доручення, як до важливої та серйозної справи.

У середній групі дітям пропонуємо складніші доручення, які можуть бути пов'язані з проханням, зверненням до інших осіб, скажімо: доручити дитині підійти до помічника вихователя і попросити ключ від групової кімнати. Дитина, виконуючи це доручення, повинна самостійно сформулювати прохання, звертаючись до дорослого так, щоб її зрозуміли, та дотримуючись усіх правил ввічливості: спокійним голосом звернутися з проханням, використати для цього слова «будь ласка», і, одержавши ключ, подякувати.

У цьому віці одне з головних завдань — навчити дітей доводити розпочату справу до кінця. Часто  для дітей це складно, бо їхня вольова сфера ще недостатньо розвинута. У таких випадках ми намагаємося підтримати дитину, бо дуже важливо, щоб вона хоч раз пережила почуття радості від того, що впоралася з труднощами й довела розпочату справу до кінця. 

У старшій групі вже використовуємо доручення, триваліші у часі. Скажімо, доручаємо дитині протягом цілого дня самостійно прибирати й підтримувати порядок в ігровому куточку, спальні, годувати рибок тощо. Це складні доручення, які містять і організаційні справи, що сприяють вихованню у дитини вміння розподілити свій час, прийняти рішення, простежити за працею інших.