Трудове виховання

 

 

 

 

Трудове виховання

Зміст

 
     Вступ  
1. Традиції трудового виховання в сім’ї

2. Завдання трудового виховання

3. Особливості трудової діяльності дошкільників

4. Ознайомлення дошкільників з працею дорослих.

5. Трудове виховання дітей в сім’ї

6. Як виховати любов до праці

7. Роль батьків у вихованні працелюбності

8. Порадник для батьків  щодо трудового виховання дітей

9. Доручення як  метод розвитку самостійності  у дітей 

10. Значення оцінки у формуванні трудових навичок

 

 

 

 

Вступ

Людина перетворює світ за допомогою праці — фізичної, інтелектуальної  діяльності, спрямованої на задоволення  матеріальних і духовних потреб людини. Праця виконує практичні (створення  матеріальних, духовних цінностей, соціально-побутових  умов життя і діяльності людини), розвивальну (розвиток особистості  в процесі активного включення людини у трудовий процес) і виховну (формування суспільно і особистісно цінних якостей людини, її морально-естетичного ставлення до життя і діяльності) функції. Виховна функція праці реалізується в процесі трудового виховання дітей дошкільного віку.

Трудове виховання — цілеспрямований  процес формування у дітей трудових навичок і вмінь, поваги до праці  дорослих, звички до трудової діяльності.

Його завдання полягає  у формуванні в дітей стійких  переконань, що праця є життєвою необхідністю. Трудове виховання  дітей дошкільного віку передбачає привчання їх до самообслуговування, елементарних трудових дій, ручної і  господарської праці. Навіть найпростіший результат трудових зусиль дитини (вимитий  посуд, прибрана кімната тощо) сприяє самоусвідомленню дитини, вселяє їй впевненість  у собі, прагнення випробувати  себе у нових видах діяльності.

В умовах сучасного буття  кожної родини, коли темп життя постійно прискорюється, значна частина дорослих, як батьків дітей дошкільного  віку, так, на жаль, і педагогів, довільно чи мимовільно усувають дитину від  посильної трудової діяльності. В  результаті, після завершення періоду  дошкільного дитинства, часто отримуємо  інтелектуально розвинену і фізично  міцну дитину, яка лишається «маленькою»  протягом усього періоду навчання у  початковій школі: не вміє самостійно обслужити себе — одягнутися, скласти  портфель, утримувати його вміст у  чистоті, спланувати власну діяльність тощо.

Горизонти, побачені дитиною в дошкільному дитинстві, стають у дорослому віці сенсом життя. Якщо розкрити перед дитиною красу, тобто моральну цінність праці — вона прагну¬тиме до неї. Якщо ж з дитинства привчити до отримання задоволень за рахунок інших, то в дорослому житті людина шукатиме саме такого способу життя і вбачатиме його сенс лише в насолоді.

Основне завдання трудового виховання дітей дошкільного віку полягає у формуванні у них стійкого переконання, що праця є прекрасною життєвою необхідністю людини, а її результат — цінністю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

Традиції трудового  виховання в сім’ї

 

Народні традиції трудового  виховання відображають жагуче прагнення  батьків до того, щоб забезпечити  якомога вищий рівень трудової підготовки дітей, збудити в молоді як психологічно, так і морально постійний потяг  до праці, причому такий сильний, щоб вихователь соромився власного байдикування і обурливо ставився до ледарів і нероб, в умовах бездіяльності  почував себе ненормально, та й навіть в уяві не припускав собі такого, що можна жити не працюючи.

Народна система трудового  виховання дітей у сім’ї багатогранна. У загальній трудовій атмосфері  сім’ї, навіть народження дитини розглядається  як поява на світ майбутнього працівника.

У трудових родинах працюють всі без винятку, крім тяжкохворих. За розпорядком господарських робіт  в українській селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею  підсумовував, що зроблено протягом дня  та давав завдання кожному членові  сім’ї на наступний день.

Робочий день починався дуже рано: влітку о 4-5 годині, а взимку о 5-6 годині. Зміст і характер праці  в трудовій родині відповідав потребам і умовам соціально-економічного життя, а трудове виховання здійснювалось  через безпосереднє залучення дітей  до праці батьків. При цьому зберігалась  наступність, зумовлена віковими можливостями дітей. Це наочно можна простежити, наприклад, на пастухуванні, через яке  проходили всі селянські діти. Тут з віком дитини змінювались  види домашніх тварин, яких вона пасла, у такій послідовності: кури, гуси, вівці, поросята, корови, коні. Причому  до випасання коней залучались тільки хлопці. Отже, здійснюючи трудове виховання, українська родинна етнопедагогіка враховує як вікові, так і статеві  особливості дітей. Трудове навчання і виховання в народній педагогіці умовно можна поділити на 3 етапи: вступний або ігровий (від 2 до 6-7 років), помічний або визначальний (від 7 до 15 років), і основний або завершальний (від 15 до 20 років).

На першому етапі протягом другого і третього років життя  дитина за правильного виховання  набуває деякої самостійності (в їжі, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предметами та елементарними нормами поведінки. І звичайно вступає в працю, психологічно засвоюючи слова "праця", працювати, в основному через такі ефективні засоби, як колискові пісні, пестушки, утішки, різні заклички, в яких славиться праця ("Ой, люлі-люлі бай", "Люлі люлі дитино", "Колисала бим тя"), які закликають котика працювати - дитину колисати, дрова рубати, копати грядку, ловити рибку, піч топити, вчитися шити, молотити. Киця, яка ухиляється від праці, зазнає навіть фізичного покарання: "Бити кицю, бити - не хоче робити". Ганебно й красти. За те, що кіт "вкрав у баби "квітку", стала Галя кота бити, щоб не вчився так робити". І як висновок:

 
- "Не вчися, коте, красти, 
 
А вчися, коте, роботу робити, 
 
Бери ціп, іди на тік, 
 
Жати та молотити.

 

Таким же мотивом пройняті колискові "Ой ну малі коточок" та ін. А звідси цілком логічно перед  дитиною постає висновок, що коли на світі працює все і гарний лише той, хто працює, то й вона повинна  працювати, бо без праці жити не можна.

Широко представлена праця  в українських загадках. Трудовий процес людини, господарський реманент, знаряддя і результат праці - провідна тема багатьох загадок. Наприклад: "Ходить пані по майдані, куди гляне - трава  в’яне" (коса косить), "Літом служить, а зимою зуби сушить" (Борона), "Б’ють мене цінами, ріжуть мене ножами, за тими отак молотять, бо всі  мене дуже люблять" (Хліб). Ці загадки  спонукають дитину замислитись над  значенням людської праці, виховують  почуття поваги до трударя, бережливе  ставлення до знарядь і результатів  праці.

Народна педагогіка не тільки проголошувала обов’язок працювати, а й втілювала його на практиці. Вже з перших років батьки залучали дітей до посильної праці, у різних її видах, пов’язаних із самообслуговуванням, господарсько-побутовими потребами, участю в догляді за рослинами і тваринами, рукоділлі. Така різноманітність дає змогу підтримувати постійний інтерес до трудової діяльності. Оскільки тут найбільше місце займає гра, то цей період трудового виховання називаємо ігровим. Взаємозв’язок праці з грою виявляється по-різному, гра відображає працю дорослих, елементи трудових дій відбиваються в грі і ігрові моменти включаються в процес праці. У своїх іграх діти найчастіше відтворюють те, що спостерігають в родинному колі. Сільські діти, наприклад, "господарюють": готують їжу, сіють, косять, збирають урожай, місять тісто й печуть хліб, відображаючи в іграх трудові дії дорослих, діти проймаються любов’ю до їхньої праці.

Народна педагогіка прагне дати підростаючому поколінню всебічну трудову підготовку. До організації  праці вона висуває конкретні  вимоги: подбати про вдалий початок  роботи ("Добрий початок - половина справи"), працювати енергійно ("Робить, як мокре горить"), бути витриманим, наполегливим і організованим, не боятися  труднощів ("Вовків боятися - в ліс  не ходити"), доводити розпочате до кінця ("Кінець - справі вінець").

Остаточне формування людини як працівника певної галузі за традицією  родинної етнопедагогіки припадає на третій, основний або завершальний етап трудового виховання, коли юнаки  і дівчата остаточно утверджуються  професійно, і беручи безпосередню участь у всіх виробничих діях і  вчинках нарівні з дорослими. Гармонія - природний стан людини. Не можна жити не працюючи.

Шанобливе ставлення до хліба  у трудовій родині при прищеплювалося на кожному кроці. Дітям постійно нагадували, що в хліб укладена мозоляста  людська праця, зневажати яку  не можна. Хлібом - сіллю як символом достатку і щирості зустрічають  гостя. Той, хто заходив до хати - сусід, родич чи знайомий, мав у  кишені шматок хліба, щоб почастувати  дітей.

Народна педагогіка прищеплює  дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю всією душею. Арсенал  засобів виховного впливу з метою  формування в дітей та молоді шанобливого  ставлення і любові до землі в  народній педагогіці дуже багатий. Це насамперед фольклор педагогічного  змісту й спрямованості, який оспівує  красу й велич рідної землі. Дуже велику роль тут відіграє приклад  дорослих, зокрема батьків, у ставленні  до землі, хліборобської професії, залучення  дітей з раннього віку до сільськогосподарської  праці. Із землею народна педагогіка пов’язує всі свої заповітні надії  і сподівання. Тому серед численних  добрих народних побажань чільне місце  займає вислів доброзичливості "Будь здорова, як вода, а багата як земля!" Земля - найцінніше з усіх природніх  багатств, якими дано нам володіти. Адже вона наша годувальниця. Від того, як ми до неї ставимося, як бережемо її, на скільки вміємо, дбайливо на ній  господарюємо, величезною мірою залежить наше благополуччя.

2

Завдання трудового  виховання 

З перших днів від народження дитини батьки виношують сподівання, що вона виросте гармонійною особистістю, успішним спеціалістом, продовжить їх справу чи реалізує здібності і вміння у самостійно обраній сфері діяльності. Намагаючись виховати її цілеспрямованою, працелюбною, здатною долати труднощі на шляху до мети, вони покладають сподівання і на досвід дошкільних установ.

Трудове виховання дітей  покликане забезпечити вирішення  таких завдань:

1. Формування мотивації  (потреб, інтересу, почуття обов'язку  і відповідальності), позитивно-емоційного  ціннісного ставлення до праці  як до форми буття і способу  самореалізації людини. 

2. Формування системи  знань, необхідних для трудової  діяльності, вибору професії, соціального,  професійного і життєвого самовизначення. 

3. Формування досвіду  суспільно корисної виробничої  діяльності, вміння використовувати  теоретичні знання на практиці, здатності до творчості.

Вирішення цих завдань  відбувається у процесі загальноосвітньої  підготовки, трудового навчання, різноманітної  за змістом і формою трудової діяльності.

Для того щоб праця стала  засобом виховання, вона повинна  бути змістовною, мати особистісну  і суспільно корисну значущість, чітку організацію. Процес праці  слід будувати на моральних засадах (мета, процес, результат). Моральна сутність її виявляється не лише в бажанні  трудитися, діяти творчо, домагатися значущого для себе та інших результату, а й у колективному характері трудової діяльності, що вимагає узгодження мети і дій її учасників, взаєморозуміння і допомоги.

З огляду на особливості  розвитку дітей дошкільного віку виокремлюють завдання трудового виховання, пов'язані з формуванням і розвитком  мотиваційної сфери, навичок трудової діяльності, становленням особистості. У реальній педагогічній практиці воно покликане забезпечити:

1. Виховання інтересу до праці дорослих, бережливого ставлення до їх результатів, поваги до людини-трудівника. Праця є особливим видом діяльності, спрямованим на створення суспільно значущих результатів. Ознайомлюючись із працею дорослих, дитина бачить трудовий процес, його конкретні результати, пізнає їх роль у задоволенні потреб людини. Оскільки дитина від природи схильна до наслідування, все цікаве її приваблює, педагог має широкі можливості для спрямування її вільної діяльності, ініціювання певних емоцій, прагнень.

2. Формування навичок трудової діяльності. Уже в дошкільному віці діти намагаються наслідувати працю дорослих. Слід допомогти їм усвідомити, що процес має певну послідовність операцій, потребує відповідних старань і вмінь. З часом діти починають розуміти, що перед тим, як приступити до праці, треба знати її мету, уявити її процес і результат, підібрати необхідні засоби (речі, комплекс речей, якими людина діє на предмети праці) і предмети праці (сировина, матеріали тощо), здійснювати цілеспрямовані трудові дії, взаємодіяти з іншими людьми.

3. Виховання особистості дитини у процесі її трудової діяльності. Ця група завдань передбачає виховання відповідальності, самостійності, цілеспрямованості, ініціативи й витримки. Без них неможливе формування основ працелюбства (звички до трудових зусиль, готовності брати участь у трудовій діяльності, вміння доводити розпочату справу до завершення). Педагоги, батьки мають зважати, що організм, психіка дошкільників швидко втомлюються від одноманітної, складної роботи, і регулювати обсяг і тривалість конкретних робіт, чергуючи елементи статичного й динамічного навантаження. Оптимізація трудових зусиль дітей вбереже їх від розчарувань, непомірної втоми, що є важливими передумовами їх позитивного ставлення до праці.