Право власності юридичних осіб

Статутний фонд поділяється  на частки учасників і відповідно розподіляються прибутки і збитки товариства.

Такі частки можуть у встановленому  законом і статутом порядку передаватися іншим учасникам товариства, третім особам, а також самому

товариству.

При виході з товариства учаснику виплачується вартість частини  майна

товариства, пропорційна  його частці у статутному фонді, а  також належна йому частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту

виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасником товариству тільки в користування повертаються в натуральній формі без винагороди.

Частки учасників у  статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю переходять до спадкоємців (у зв’язку зі смертю) і до правонаступників юридичних осіб (у разі реорганізації). При відмові правонаступника (спадкоємця) вступити до товариства або відмові товариства прийняти до нього правонаступника (спадкоємця), йому видаються у грошовій чи натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цьому разі розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

У період функціонування товариства залежно від результатів його діяльності можлива зміна (збільшення або зменшення) його статутного фонду.

Збільшення статутного фонду  може бути здійснено лише після внесення

повністю всіма членами  своїх вкладів (оплати акцій). Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижчою за номінальною.

Збільшення статутного фонду  здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

Але майно товариства виникає  не тільки внаслідок об’єднання майна

засновників і учасників, а ще й в результаті власної  господарської діяльності інших дій, не заборонених законом.

Акціонерне товариство не має права випускати акції  для покриття збитків,

пов’язаних з його господарською  діяльністю.

Зменшення статутного фонду  здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом випуску частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше як

через 6 місяців після  доведення до відома про це всіх акціонерів

передбаченим статутом способом.

Акціонерне товариство відшкодовує  власникові акцій збитки, пов’язані  із

змінами статутного фонду. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення змін до державного реєстру. дня внесення змін до державного реєстру.

Відповідно до ст.41 Закону України “ Про господарські товариства ” нині вищим органом  акціонерного товариства є загальні збори.

    Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю є правління або інший орган, передбачений статутом. Правління підзвітне загальним зборам і спостережній раді та

організовує виконання їх рішень.

Вищим органом товариства  з обмеженою відповідальністю є  збори

учасників. Також, створюються  виконавчий орган – колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор).

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників з їх числа в кількості не менше 3 осіб.

Ведення справ повного  товариства може здійснюватися або  всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства.

Згідно ст. 75 Закону України “ Про господарські товариства ” управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною

відповідальністю.

Якщо в товаристві є  тільки один учасник, управління справами він здійснює

самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних товариств з управління справами товариства.

Згідно ст. 65 Закону України “ Про господарські товариства ” товариством  з   додатковою    відповідальністю    визнається  
товариство,  статутний  (складений)  капітал  якого  поділений  на  
частки   визначених  установчими  документами  розмірів.  Учасники  
такого  товариства відповідають за його боргами своїми внесками до  
статутного  (складеного)  капіталу,  а при недостатності цих сум -  
додатково  належним  їм  майном  в  однаковому  для всіх учасників  
кратному розмірі до внеска кожного учасника.

      Граничний розмір відповідальності учасників передбачається  в  
установчих документах..

     До товариства  з  додатковою  відповідальністю  застосовуються  
норми статей 4, 11, 52-64 цього Закону з урахуванням особливостей,  
передбачених даною статтею.

 Згідно ст. 66 Закону України “ Про господарські товариства ” повним  визнається  таке  товариство,  всі  учасники    якого  
займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть  солідарну  
відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

      Особа  може  бути учасником тільки одного повного товариства.  
(  Статтю  66  доповнено частиною другою згідно із Законом N 997-V  
( 997-16 ) від 27.04.2007 )

      Найменування повного   товариства   повинно   містити   імена  
(найменування)  всіх його учасників,  слова "повне товариство" або  
містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням  
слів  "і  компанія",  а також слів "повне товариство". ( Статтю 66  
доповнено  частиною  третьою  згідно із Законом N 997)

 

 

 

3. Право власності господарських об’єднань

Згідно ст. 118 Господарський  кодекс України надає підприємствам

право об’єднувати на добровільних засадах виробничу, наукову, комерційну

та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному

законодавству України.

Згідно ст. 120  Господарського кодексу України Підприємства можуть об’єднуватись в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об’єднання діють на підставі договору або статуту, що його затверджують

їх засновники або власники. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства, які при входженні до об’єднання зберігають права юридичної

особи.

Об’єднання є юридичною  особою, може мати самостійний і  зведений                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      баланси, розрахунковий та інші рахунки  в установах банків, печатку зі своїм

найменуванням.

Отже, господарське об’єднання являє собою складну організацію, яка

створена на основі поєднання  матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.

Будучи юридичною особою, господарське об’єднання є власником  майна, яке юридично відокремлене від  майна його членів. Власність господарських об’єднань виникає на основі власності їх членів. Об’єднання стає власником частини майна своїх членів, добровільно переданої у його власність( ч.4 ст.118) .

Право власності господарського об’єднання закріплює належність майна,

добровільно переданого юридичній  особі його засновниками – іншими юридичними особами.

Отже, суб’єктами права власності  виступають господарські об’єднання як новостворені юридичні особи.

Об’єктом права власності  об’єднання є майно, добровільно  передане йому підприємствами і організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підприємствах, не заборонених законом. Оскільки підприємства, які входять до складу об’єднань, зберігають права юридичної особи, їх майно не входить до складу об’єктів права власності господарського об’єднання.

Щодо відповідальності, то об’єднання не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, а члени не відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного.

Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки  з цього правила (ст. 121) .

За рахунок майна засновників, отриманих доходів об’єднання може не тільки набувати майно, а й  створювати нові організації з правами юридичної особи. Ці підприємства можуть входити або не входити в об’єднання  залежно від установчих документів об’єднання і самого підприємства. Власником таких підприємств (їх майна) є об’єднання.

Об’єднання здійснює право  володіння, користування, розпорядження, закріпленим за ним майном, яке складається із основних фондів, оборотних коштів, інших матеріальних цінностей, відповідно до мети своєї діяльності і призначення майна.

  Згідно ст. 124 Господарського  кодексу України після припинення діяльності об’єднання, майно, яке залишається, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Власність кооперативів

 

Згідно ст. 163 Цивільного Кодексу України та Закону України “Про споживчу кооперацію”  кооперативом визнається заснована на членстві громадян організація для спільного ведення господарської та іншої діяльності шляхом особистої трудової участі та об’єднання майна його членів.

 Кооператив, згідно ст. 6 Закону України “Про споживчу кооперацію” як первинне об’єднання громадян, виступає суб’єктом виробничих відносин, які складаються між конкретним кооперативом і державними організаціями, а також між кооперативом і його членами з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання відповідних матеріальних благ і послуг.

Врегульовані нормами  права ці відносини набувають  форми правових.

Кооператив виступає власником  певних матеріально-фінансових ресурсів

(засобів виробництва,  обміну або предметів споживання), які становлять економічну основу його діяльності.

Майно, відповідно до ст. 19 Закону України “Про споживчу кооперацію”  що оформлене, придбане за рахунок внесків громадян, тобто за рахунок приватної власності, належить на праві власності кооперативу як юридичній особі. Отже, власність кооперативу як юридичної особи – це власність приватна.

Суб’єктом права власності  в цьому разі виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна яких оформлена власність кооперативу, а кооператив, товариство в цілому, які в товарно-грошових відносинах чи інших цивільно-правових відносинах виступають від свого імені як від юридичної особи.

Як єдиний власник належного  йому майна, кооператив самостійно відповідає за зобов’язаннями всім належним йому майном. Він не несе

відповідальності за зобов’язаннями своїх членів, а члени кооперативу  не несуть відповідальності за його боргами, якщо інше не передбачено законодавством або статутом кооперативу.

Отже, право власності  кооперативів є одним із видів  права приватної

власності і розглядається  як право юридичних осіб (кооперативу, товариства та їх об’єднань, спілок та створених ними підприємств, товариства та їх об’єднань, спілок та створених ними підприємств, організацій) володіти, користуватися, розпоряджатися належним їм майном.

Суб’єктами права власності  в системі кооперації можуть бути кооперативи,

об’єднання, кооперативів (спілки), а також створенні ними підприємства,

організації, що є юридичними особами.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України “Про споживчу кооперацію”  від

10.04.1992р. власність споживчої  кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної  власності. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками базуються на засадах членства і договорів.

Члени кооперативу відповідно до ст. 9 Закону України “Про споживчу кооперацію”, передаючи у його власність частку майна у вигляді паю, стають суб’єктами майнових прав, зокрема суб’єктами права на майновий пай. Майнові відносини на засадах членства в кооперативі здійснюється за правилами зобов’язального права, яке означає що член кооперативу має право вимагати частку (пай) у майні кооперативу в разі виходу з нього, а кооператив зобов’язаний компенсувати йому цю частку грішми або ж видати на розмір паю частину майна в натурі. Після того, як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу він стає її власником або власником конкретної суми грошей.    Об’єктами права власності кооперативу є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.