Право власності юридичних осіб

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

1. Загальні положення права власності юридичних осіб………………………5
2. Право власності господарських товариств…………………………….……..7
3. Право власності господарських об’єднань…………………….……………14
4. Власність кооперативів……………………………………………….………16
5. Власність громадських організацій……………………………….…………22
6. Власність релігійних організацій…………………………….……………....26

ВИСНОВКИ……………………….…………………………………..………….27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ….................................................29 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження теми полягає у тому, що субєктами права власності можуть бути не тільки фізичні особи, держава, а й юридичні особи, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обовязки, бути позивачем і відповідачем у суді, господарському суді.

Мета написання роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та розкрити поняття права власності юридичних осіб. Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд завдань:

• з’ясувати загальні положення про право власності юридичних осіб;
• охарактеризувати право власності господарських товариств та господарських об’єднань;
• охарактеризувати власність кооперативів та власність громадських та релігійних організацій.

Вибір мети і завдання визначили обєкт дослідження. Ним є норми цивільного права, які регулюють відносини повязані з правом власності юридичних осіб.

Предметом є цивільні відносини, які виникають у цій сфері, особливості їх здійснення і правового регулювання.

Поняття власності завжди було центральним в історії права. Становлення сучасного права тісно пов'язане з іменем видатного англійського мислителя, теоретика права Джона Локка, який велику увагу в своїх дослідженнях приділяв власності. В працях "Два трактати про правління", "Про власність", "Досвід про людський розум" і інших він пише, що від народження людина має три природних права: право на життя; право на свободу; право на власність. Ці права невід'ємні від людини і закон повинен обов'язково враховувати ці права. На думку Джона Локка власність людини отримується шляхом вільно виявленої праці, власність - це той початковий вимір людської свободи, з якої повинна брати початок уся система природного права. Власність утверджується шляхом договору і угоди. Власність у Локка - це є природний стан, який передує взаємодії людей. Люди, переходячи від природного до громадянського стану, не повинні відмовлятися від своїх природних невід'ємних прав і зафіксувати їх в законі.  
     В своїй праці "Філософія права" Гегель стверджує, що поняття власності - це перше поняття, яке виникає в історії права. Він пише: "Щоб не залишитися абстрактною, вільна воля повинна насамперед дати собі наявне буття.... Цей перший вид свободи є той, який ми визнаємо як власність."  
    Створюючи свою філософію власності, Гегель стверджує, що власність виникла першою по тій простій причині, що вона пов'язана із зовнішніми предметами, із зовнішнім неодухотвореним світом, що протистоїть волі (суб'єкту) і найближчим до нього. "Власність - це є втілення волі в річ", і тим самим особа дає собі "зовнішню сферу своєї свободи". До такого "втілення" річ знаходиться поза розумною діяльністю людини, поза правом. 
    Далі Гегель розмежовує володіння і власність. Володіння розглядається як зовнішній акт, необхідний для реалізації власності (втілення своєї волі в річ). Заволодіння передбачає, що річ нікому не належала. "Користування річчю при безпосередньому її захопленні є для себе одиничним вступом у володіння" . В користуванні виявляються якості речі, в тому числі вартість (у Гегеля - цінність). 
     Гегель підкреслює важливість договору у становленні права власності. Договір передбачає, що ті, хто вступає в нього, визнають один одного особами і власниками.  
     Гегель виділяє право власності, як перше, першочергове, оскільки власність є найбільш повним втілення особистості в речі. 
Нажаль, всі ці ідеї були забуті в юридичній науці радянських часів, коли повністю перемогли марксистські погляди на власність, в центрі яких було заперечення приватної власності. 
     Ще не так давно сама постановка питання про власність, її відносини, можливість її еволюційного розвитку вважалася помилковою. В правовій та економічній літературі панівною була точка зору, що якісні зміни у визначальній структурі економічної системи суспільства - відносинах власності - можливі лише на революційній основі, методом експропріації. Так було під час революції 1917 року в Росії, коли відносини власності було змінено силою, приватна власність була знищена. На її основі було утворено загальнодержавну власність. 
     Нині все більш очевидним стає недостатня коректність такого підходу. Власність розвивається за власними законами. 
    Сучасний етап розвитку відносин власності пов'язаний з утвердженням думки, що власність, як суспільне явище має еволюційний розвиток і вирішити всі проблеми, пов'язані з нею можна лише з врахуванням загальної спрямованості цивілізаційного прогресу, який підпорядкований інтересам людини. 
     Все це свідчить про велику актуальність обраної мною теми, оскільки нова соціальна реальність в Україні вимагає досконалих законів і досконалішого регулювання відносин власності.

 

1.    Загальні  положення власності юридичних  осіб

 

          Перед тим, як перейти до розкриття власності юридичних осіб, слід

згадати, що власність в  Україні виступає у формі приватної  власності громадян,

колективної і державної  власності.

Власність громадян створюється  і примножується за рахунок їхніх  доходів

від участі в суспільному  виробництві, від ведення власного господарства і доходів  від коштів, що вкладені в кредитні установи, акції та інші цінні папери, надбання майна при успадкуванні та на інших засадах, передбачених в кодексі. Ця власність заснована на свободі особи в розпорядженні своїми здібностями до виробничої і творчої праці, виборі її форм і засобів звернення цих результатів на задоволення суспільних і особистих потреб.

Приватна власність виникає  не тільки тоді, коли майно належить одному

громадянину, але й тоді, коли йдеться про власність трудового  або селянського господарства. Оскільки ні трудове, ні селянське господарство не має статусу юридичної особи, то в цьому випадку не виникає колективної власності.

До колективної власності  належить власність орендних підприємств,

виробничих та інших кооперативів, акціонерних та інших господарських товариств, господарських асоціацій та інших об’єднань, що мають статус юридичної особи.

Поряд з приватною і  колективною власністю зберігається і державна

власність, яка класифікується на загальнодержавну власність, власність автономних утворень, комунальну (муніципальну) власність.

Взагалі, повертаючись і  зупиняючись конкретніше на праві  власності

юридичних осіб, слід зазначити, що поняття та основні ознаки юридичної особи розкриваються в статті 80 Цивільного кодексу України: юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді.

За визначенням Я.М.Шевченко юридична особа є “ певним структурним

утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися  і розпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє обличчя у цьому обороті ” .

Згідно ст. 26 Цивільного кодексу України суб’єктами відносин власності

виступають недержавні юридичні особи(господарські товариства, кооперативи,

громадські та релігійні  організації, політичні партії, об’єднання).

Дещо інші правомочності  встановлені для державних юридичних  осіб,за якими майно закріплюється  на праві повного господарського відання.

Всі види власності недержавних  юридичних осіб віднесені  до колективної форми власності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Право власності господарських товариств

 

Господарські товариства створюються і діють на підставі Господарського кодексу України  та ст. 79 Закону України “ Про  господарські товариства ” , який визначає поняття, види, порядок утворення  і діяльності товариств, а також  права і обов’язки їх засновників  та учасників.

До господарських товариств належать:

1. акціонерні товариства;
2. товариства з обмеженою відповідальністю;
3. товариства з додатковою відповідальністю;
4. повні товариства;
5. командитні товариства¹.

Господарськими товариствами згідно зі статтею 1 Закону України «Про

господарські товариства»  визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності  з метою одержання прибутку.

Господарські товариства є юридичними особами згідно ст. 79 Господарського кодексу України і одноосібними власниками майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших законних підставах. Отже, суб’єктом права власності господарських товариств виступають господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Учасники

набувають лише зобов’язальне  право вимагати виплати частини  доходу, яка їм належить, а також претендувати на частку в майні, що залишається після ліквідації товариства ( ліквідаційну квоту ).

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від  інших суб’єктів права власності є можливість добровільного об’єднання майна та зусиль учасників для створення ними нового суб’єкта господарської діяльності.

Таким чином, для  господарських товариств характерні деякі спільні

ознаки:    

1) договір учасників як  підстава виникнення;

2) наявність у товариства  прав юридичної особи, тобто  створення нової, 

самостійної організації;

3) виникнення права власності  товариства в цілому ( при збереженні  прав

учасників зобов’язального  характеру ) на майно, передане учасниками  або

одержане в результаті власної господарської діяльності;

4) наявність комерційної  мети діяльності ( отримання прибутків  );

5) необхідність особистої  участі члена товариства в  діяльності даної

організації.

Об’єктом права власності господарського товариства відповідно

ст. 12 Закону України “  Про господарські товариства ” та  ст. 79 Господарського кодексу  є:

• грошові та майнові внески його членів, передані йому у власність;
• виготовлена продукція;
• доходи, одержані від господарської діяльності;
• майно, набуте на підставах не заборонених законом.

     Вкладами учасників  і засновників товариства можуть  бути будинки,  споруди,  обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Ст. 85 Закону України “ Про господарські товариства ”   надає право учасникам цих товариств вносити в якості вкладу майнові права, а саме:

право користування землею, водою, спорудами тощо. В цьому  випадку лише право власності на майно товариству не передається. У товариства виникає право користування чужою річчю. Розмір вкладу учасника, який передав у вигляді вкладу майнове право (право користування), оцінюється учасниками товариства, виходячи із загальноприйнятої плати за користування аналогічним майном.

Згідно зі ст. 86 Господарського кодексу  вкладом також можуть бути об’єкти інтелектуальної власності, які також підлягають оцінці учасниками товариства.

Акціонерне товариство

Акціонерне товариство має  певні особливості, а тому законодавець окремо

врегулював питання щодо об’єктів його права власності².

Об’єктом власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок 

продажу акцій, одержане в  результаті його господарської діяльності, а також    інше майно, набуте на підставах, незаборонених законом.

Акціонерне товариство згідно зі ст. 4 Закону України “ Про акціонерні  товариства” є товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції, які випускаються акціонерними товариствами, розповсюджуються шляхом або відкритої підписки та купівлі-продажу на біржі або тільки між засновниками.

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації,

державні органи, працівники даного товариства, а також громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства. Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники і учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладом.

Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна. Це виготовлена

у процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів, це також кредити банків, надходження від продажу акцій, пожертвування.

В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з

установчим договором, інші акціонери – на умовах договору купівлі-продажу акцій. Але майно товариства виникає не тільки внаслідок об’єднання майна засновників і учасників, а ще й в результаті власної господарської діяльності інших дій, не заборонених законом.

Товариство стає власником  майна на підставі цивільно-правових договорів

(купівлі-продажу, кредитних  та інше).  

Особливості порядку створення  відкритих акціонерних товариств  у   процесі корпоратизації та приватизації, полягають у тому, що засновником    таких товариств виступає лише одна особа - орган, уповноважений управляти державним (комунальним) майном – за корпоратизації чи орган приватизації (орган місцевого самоврядування – щодо відчуження комунального майна) – за приватизації. Ініціатором створення таких товариств є, як правило, держава чи територіальна громада в особі уповноважених ними органів.

Єдиним установчим документом такого товариства є статут.

Майно, що перебуває у  власності господарського товариства, поділене на

фонди. В обов’язковому  порядку створюється статутний  і резервний (страховий) фонди. Для акціонерного товариства, крім того, обов’язковим

є фонд сплати дивідендів, який формується з чистого прибутку.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено законодавством України або

установчими документами  товариства.

Статутний фонд являє собою  виражену у грошах сукупність вкладів

учасників у майно при  створенні товариства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.

Для окремих видів господарських  товариств законодавець встановив визначені розміри і порядок створення статутного капіталу.

Статутний фонд формується при створенні товариства, і його учасники зобов’язані внести вклади в порядку, розмірах, способами і  в терміни, які передбачені статутними документами.