Поняття соціального діалогу у сфері праці та причини його виникнення

Для демократичної моделі соціального партнерства (Німеччина, Австрія) характерна наявність органів соціального партнерства на всіх рівнях. Ці органи займаються, насамперед, попереджувальною роботою, що дозволяє не доводити конфлікти до серйозних загострень. Однією з особливостей Австрії та Німеччини є централізація профспілок. Досягненням цієї системи є висока стабільність переговорного процесу.

Соціал-демократичній  моделі соціального партнерства  відповідає так звана "шведська модель". Ця система заснована на взаємодії  та відповідному розподілі функцій держави, підприємців та профспілок. Причому, на відміну від консервативної моделі, держава виступає інструментом, за допомогою якого не тільки забезпечується стабільність економічної системи, а й її розвиток та вдосконалення, в основі якого - ринкове господарство та приватне підприємництво.¹⁶

У всіх країнах Центральної та Східної Європи з кінця 80-х років спостерігається докорінне оновлення трудового законодавства. Першими результатами цієї роботи були: Закон про страйки, зміни в законодавстві щодо профспілок (1991 р.) та поправки до Трудового кодексу (1992 р.) в Угорщині; Закон про колективні переговори (1990 р.) у колишній Чехо-Словаччині; Закон про профспілки та вирішення трудових конфліктів (1991 р.) у Польщі; румунські закони про колективні договори, трудові конфлікти та профспілки (1991 p.); поправки до Трудового кодексу в Болгарії (1993 p.). Вже деякі з цих змін були предметом тристоронніх консультацій. У літературі вже зазначалось, що у посттоталітарних державах, у тому числі в Україні, впровадження соціального партнерства відбувається "зверху", а не "знизу", за вирішальної ролі держави.¹⁷

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Застосування позитивного досвіду регулювання  соціального діалогу у реформуванні трудового законодавства України.

 

Характерною ознакою  двох минулих століть було не лише нестримне прагнення людства до забезпечення економічного і технологічного розвитку. Скрізь промислова революція і динамічне економічне зростання досяглися ціною експлуатації людей найманої праці. Через це виникає ідея обґрунтування норм міжнародного трудового законодавства з урахуванням людських втрат від промислової революції. Це була своєрідна реакція на проблему регулювання відносин у суспільстві між підприємцем-власником, роботодавцем і найманим працівником, від шляхів розв’язання якої залежали незмінність власності, міцність становища державної влади, стабільність самого суспільства.

До середини ХІХ століття чітко визначилися два основні  підходи до вирішення суперечностей  між власником і найманим робітником, між працею і капіталом. У нашій історії увага традиційно концентрувалася лише на одному з цих напрямів – силових методах розв’язання суперечності: необхідність революції пролетарів, знищення приватної власності, класу власників і побудову безкласового суспільства.

Та настав час, коли різниця у визначенні носіїв політичної і соціальної активності стала пов’язувались зі змінами, що відбувалися у громадянському суспільстві провідних європейських країн. Якщо в ХІХ – на початку ХХ ст. Основними політичними акторами були великі соціальні групи – класи, нації, то потім там відбулося швидке зростання кількості груп інтересів. Результатом їх політичної активності стала ліберальна демократія. Цей напрям припускав збереження і тих, й інших за рахунок досягнення балансу інтересів мирним шляхом, ґрунтувався на концепції не революційного, а реформаторського, еволюційного перетворення суспільства, що забезпечує узгодження і реалізацію основних інтересів всіх зацікавлених сторін шляхом соціального діалогу.

Способи реалізації першої моделі в СРСР закінчилися крахом, що призвело до руйнування так званого „соціалістичного табору” на початку 90-х років ХХ століття. Альтернативна модель – регулювання соціально-трудових відносин і забезпечення соціальної стабільності цивілізованим шляхом виявилася продуктивною. МОП першою визнає соціальний діалог, як такий, що включає всі типи переговорів, консультацій та просто обміну інформацією між представниками урядів, роботодавців і працівників з питань, що становлять взаємний інтерес та пов’язані із соціально-економічною політикою. Водночас визначення й поняття соціального діалогу зберігали національні й регіональні відмінності та продовжували розвиватися.

Хоча МОП виникла  як дітище європейського соціального  реформізму ХІХ століття, ідеї і  її пропозиції надто довго ігнорувалися урядами, незалежно від політичного устрою чи рівня економічного розвитку країни. Це тривало доти, доки, наприкінці століття громадські об’єднання, особливо у Франції, Німеччині та Швейцарії, не привернули увагу широкої громадськості до цих проблем. Саме під впливом громадських організацій ідея запровадження принципово нового міжнародного законодавства знайшла активних прихильників у політичних і економічних, релігійних і наукових колах, так само, як і в середовищі людей найманої праці.

З перших років свого існування  МОП спрямовувала основні зусилля  на вироблення міжнародних трудових норм і контроль за їх застосуванням. Вона перетворилась в інституцію, завданням якої є розвиток мирної співпраці та соціального діалогу  в суспільстві. Її діяльність базується на ідеї тристоронньої співпраці – уряду, об’єднань профспілок і роботодавців, зміцненні позицій і поширення ідей трипатризму і соціального діалогу в постіндустріальних країнах.

В сучасних умовах МОП  перетворилась на вищого арбітра  у регулюванні трудових відносин на ринку праці, а соціальний діалог визнано необхідним соціально-політичним інститутом. Саме завдяки рішенням Конвенцій та прийнятим Рекомендаціям, всій практичній діяльності МОП в демократичному суспільстві стали постійно враховуватись за правило інтереси трьох сторін – державної влад, роботодавців і найманих працівників. Розроблені МОП документи, складають Міжнародний кодекс праці. В ньому подано розгорнуту правову основу соціального партнерства, зафіксовано конкретні правові норми, представлені в спеціальних юридичних актах – Конвенціях і Рекомендаціях МОП, якими визначається правовий статус суб’єктів соціально-трудових відносин. Водночас соціальний діалог враховує культурний, історичний, економічний та політичний контекст кожної країни. Єдиної для всіх моделі соціального діалогу, котру можна було б без труднощів експортувати з однієї країни до іншої, немає. Соціальний діалог має значні відмінності на рівні країн, хоча домінуючі принципи свободи асоціації та права ведення колективних переговорів залишаються незмінними.

Зарубіжний досвід врегулювання конфліктів способом соціального діалогу  становить значний інтерес для  України. Але різке прискорення  глобалізацій них процесів, посилення  конфлікту інтересів головних соціальних партнерів стало фактором, який ускладнив процес переходу до вищого етапу ведення діалогу – етапу, на який до цього перейшла Західна Європа і який відповідав критеріям побудови громадянського суспільства. Механічне запозичення згаданого досвіду не здатне принести користь там, де політичний устрій і соціально-економічні умови суттєво відрізняються.

Для України, яка залишається  яскравим прикладом не гармонізованого  суспільства, це буде досить тривалий процес, в якому зберігатиметься  певний елемент невизначеності. Населення України відчуває не тільки матеріальний, а й соціальний дискомфорт. Аналіз соціальних благ, недостатність яких знижує рівень соціального самопочуття, свідчить, що сьогодні більшості людей ( понад двом третинам населення України ) не вистачає благ, які відповідають цінностям середнього класу: стабільності в суспільстві і соціальних гарантій, які забезпечують відчуття впевненості в „завтрашньому дні”. І це все попри те, що в Україні законодавством закріплено принципи і механізми, які, значною мірою, мали виправити ситуацію, оскільки враховували світову практику і досвід МОП, Конвенції і Рекомендації якої визначають загальну спрямованість правового регулювання трудових відносин і соціального діалогу.

Державі, яка перебуває  на переломі між декларативною і дієвою демократією, дуже важливо не допускати принципових помилок. Ризик полягає в тому, що значно легше механічно віддати перевагу успішному „шаблону” МОП, зокрема зовні привабливому економічному розвитку і стандартам ЄС, без порівняння їх з реаліями єдиної, цілісної моделі соціальної сфери. Тим більше, що втілення самої концепції соціального діалогу автоматично не гарантуватиме швидкого зростання добробуту людей, натомість вимагатиме напруженої праці й консолідованих зусиль політиків, управлінців, учених та всіх прошарків громадян.

За умов, коли динамічна  ситуація в політичному і економічному житті України сприяє розвитку демократичного устрою на різних рівнях соціально-економічних  відносин, серйозною перешкодою на шляху до втілення положень МОП стосовно ролі соціального діалогу залишається концентрація формальної уваги партнерів лише на класичних методах організації системи тристоронніх стосунків. Досвід МОП доводить необхідність стимулювання різноманітних політичних процесів в державі, завдяки яким створювалися б відносно рівні стартові можливості для всіх членів суспільства. Інша справа, наскільки проглядається політична воля з боку керівництва держави на те, щоб гарантувати успішність цього процесу.¹⁸

В Україні у 90-х роках впровадження соціального партнерства відбувалося по аналогії з країнами СНД (Білорусь, Молдова, Росія) – “зверху”, тим самим адміністративно-командним методом. Держава майже до кінця 1990-х залишалася єдиним роботодавцем, були відсутні представницькі організації (об’єднання) роботодавців, профспілки (нові та традиційні) були роз’єднані, а головне – в країні дуже мляво створювались ринкові механізми. 
 Соціальне партнерство як ідеологія, найбільше підходило, з одного боку, для “забезпечення” псевдоринкових перетворень, а з іншого – для завуалювання наслідків первинної фази накопичення капіталу владною елітою країн СНД, яку також супроводжувала “зручна” теорія лібералізації економіки з приватизацією тією ж елітою загальнонародної власності. 
 Протягом 90-х років продовжувався новий для українського суспільства багатовимірний процес утворення соціально-трудових відносин, характерний для первинної фази накопичення капіталу і тому неадекватний саме соціальній ринковій економіці. 
 Соціальний діалог, як більш динамічний процес і як оптимальний засіб досягнення соціального партнерства, більш сприятливий ідеологічно саме до останньої чверті ХХ сторіччя.¹⁹

Природа виробничих вiдносин мiж найманими  працiвниками та роботодавцями протягом столiть пройшла значну еволюцiю. У  нiй можна виокремити умовно два перiоди: - класичного капiталiзму, який базувався на мануфактурнiй та  iндустрiальнiй стадiях; - сучасного капiталiзму, який базується на високоiндустрiальнiй та  постiндустрiальнiй стадiях розвитку. Першому перiоду вiдповiдала трудова теорiя вартостi (А. Смiт, Д. Рікардо, К. Маркс), вiдповiдно до якої єдиним джерелом вартостi та доходу була жива праця людини. Для нього характерним є експлуататорський спосiб виробництва, в якому виокремлюються клас капiталiстiв і клас найманих працiвникiв, що протистоять один одному. Протистояння iнтересiв капiталiстiв і найманих працiвникiв проявляється при розподiлi знов створюваної вартостi. Згiдно з положеннями марксизму клас капiталiстiв розглядався виключно як експлуататорський. При цьому не враховувались витрати капiталiста на управлiння виробництвом та інші витрати. Цi положення були правильними для капiталiзму на його початковiй стадiї та на стадiї розвиненого капiталiзму. Цi положення знаходять також своє пiдтвердження і в сучасних умовах у країнах, якi стоять на порозi iндустрiального розвитку. Але для сучасного стану зрiлого капiталiзму iндустрiально розвинених країн вони вже дещо застарiли. Бiльш прийнятною на постiндустрiальнiй  стадiї треба вважати теорiю  Ж. Б. Сея, яка називається «теорiєю трьох факторiв виробництва», згідно з якою власник землi одержує ренту, працiвник — заробiтну плату, а капiталiст — прибуток. На цiй стадiї збiльшення багатства й вартостi все бiльше залежить не лише вiд кiлькостi робочого часу та працi, якi використовуються у виробництвi, а й вiд стану основного капiталу, в якому втiлено науково-технiчнi досягнення. У сучасних умовах з поглибленням вiдокремлення функцiї власностi вiд функцiї управлiння, зі збільшенням iнженерного та управлiнського прошарку, роль якого почала зростати ще в епоху тейлоризму та фордизму, зросло також значення четвертого фактора — пiдприємницького таланту. Досвiд iндустрiально розвинених країн свiдчить про необхiднiсть спiвробiтництва найманих працiвникiв і роботодавцiв через розвиток системи найманої працi з надiйним соцiальним страхуванням, охороною здоров’я, гарантiями зайнятостi. Останнє потребує вдосконалення вiдносин власностi та зближення iнтересiв капiталiста та найманого працiвника на основі соціального партнерства. У сучасному світі соціальне партнерство є одним з найважливіших аспектів організації соціального ринкового господарства і одним із суттєвих аспектів партнерства між людьми в процесі виробництва і суспільного життя. Так, привертає увагу партнерство між колегами в процесі виконання виробничих завдань, між керівниками та підлеглими, між поколіннями людей при організації пенсійного забезпечення, між власниками засобів виробництва і власниками робочої сили. Останнє постає у вигляді партнерства між двома соціальними групами людей — роботодавцями і найманими працівниками й тому називається соціальним, яке можна визначити як ідеологію, форму та методи узгодження їхніх соціально-трудових інтересів. Ідеологія соціального партнерства полягає в тому, що соціальні конфлікти між обома сторонами вирішуються не через протистояння різнохарактерних соціальних груп, а встановленням соціального миру, не через «конфліктне суперництво», а «конфліктним співробітництвом». Методом вирішення соціальних конфліктів у межах соціального партнерства є компроміс, узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників, а не протистояння і ліквідація приватної власності на засоби виробництва. Іншими словами, соціальне партнерство передбачає вирішення соціальних конфліктів не революційним шляхом, а шляхом мирних переговорів і взаємних поступок. У реальному житті соціальне партнерство є альтернативою будь-якій диктатурі класу або особи і цивілізованим методом вирішення соціальних конфліктів на різних рівнях, тобто за нормами, які захищають інтереси обох сторін. Отже, в умовах ринкової трансформацiї  економiки України перед органами державного та регiонального управлiння  постає ряд нових завдань: роздержавлення та приватизацiя; змiна форм власностi господарюючих  суб’єктiв; створення для всiх  форм господарювання надiйних умов і гарантiй рiвностi; змiна форм управлiння господарською дiяльнiстю пiдприємств та органiзацiй, якi залишаються в державнiй власностi; зняття всiх обмежень на перемiщення робочої сили та стимулювання її професiйної мобiльностi; розробка ефективних заходiв щодо соцiального захисту населення i насамперед його найбiднiших верств; формування потреби народного господарства в робочiй силi та розвиток структури зайнятостi; створення iнститутiв iнфраструктури ринку, орiєнтованих на забезпечення виконання перелічених завдань. За оцiнками експертiв, рiвень «тiнiзацiї» економiки в Українi сягнув понад 50 % валового внутрiшнього продукту. Цей показник дорiвнює вiдповiдним статистичним даним Аргентини та Фiлiппiн напередоднi ринкових реформ 50-х рокiв та перевищує вiдповiдну частку «тiньової» економiки у валовому внутрiшньому продуктi сучасної Росiї. У республiках Балтiї тiньовий сектор виробляє близько 30 % товарiв і послуг. У Польщi його потужнiсть не перевищує 20 %, а в європейських iндустрiально розвинених країнах становить вiд 7 до 12 % ВВП. Усi країни «соцiально орiєнтованих економiк» мають моделi змiшаних економiк, тобто поєднують приватний (приблизно 60 —80 %) i державний (вiдповiдно 40 — 20 %) сектори. Основу економiчного механiзму в цих країнах становлять ринковi вiдносини, тобто основнi економiчнi проблеми розв’язуються по-ринковому на основi еквiвалентного обмiну. Водночас досить значна, а в деяких країнах дедалi зростаюча частка ВВП розподiляється i перерозподiляється на засадах, вiдмiнних вiд суто ринкових. Отже, якщо модель країни соцiально орiєнтованої економiки передбачає спiввiдношення мiж приватним i державним секторами у середньому як 70 — 30, то для сучасних постсоцiалiстичних країн треба, на наш погляд, розпочати змiну iснуючого в них спiввiдношення секторiв 30 — 70 принаймнi навпаки. Однак цього не можна домагатись «кавалерiйською атакою» на державний сектор економiки i його насильницьким зламом. З економiчної точки зору роль приватизацiї  полягає в запровадженнi ефективного  корпоративного управлiння i забезпеченні в такий спосіб додаткових джерел фiнансування пiдприємств. З полiтичної точки зору вона розглядається як важлива умова полiтичної трансформацiї суспiльства. У ході проведення трансформацiї економiки потрiбно чiтко визначитись, що нам потрiбно: приватизацiя заради приватизацiї, ринок заради ринку чи, може, принципово нова соцiально-економiчна органiзацiя, яка дасть змогу пiднести добробут суспiльства загалом i кожного його члена зокрема. Якщо так, центральною стає проблема прiоритетностi «соцiального» та «економiчного». Визначальним принципом усiєї стратегiї реформ має бути соцiальний принцип спрямованостi. Ознака ж «ринковостi» — другорядна. Головне, що вiдрiзняє соцiально орiєнтовану економiку вiд колишньої капiталiстичної, полягає в тому, що добробут не тiльки заможних верств населення, а й осіб найманої працi та незахищених верств населення значною мірою залежить вiд динамiки продуктивностi суспiльної працi та нацiонального доходу країни загалом.20

З огляду на те, що Україна, як член Ради Європи ратифікувала Європейську соціальну Хартію (переглянуту), положення цього міжнародного акту можуть бути концептуальними в справі реформування законодавства про працю взагалі та особливо в частині регулювання відносин соціального партнерства та порядку вирішення колективних трудових спорів. За основу мають бути взяті зобов’язання, які взяла на себе Україна ратифікуючи цей документ:  1. Сприяти проведенню  спільних консультацій між працівниками  та      роботодавцями.  2. Сприяти коли це необхідно і доцільно, створенню механізму переговорів на добровільній основі між роботодавцями або організаціями роботодавців та організаціями працівників з метою регулювання умов праці за допомогою колективних договорів.  3. Сприяти створенню  та використанню належного механізму примирення та добровільного арбітражу для врегулювання трудових спорів.21

 

ВИСНОВКИ

 

Проаналізувавши та дослідивши тему курсової роботи, доцільно зробити  наступні висновки:

Соціальний діалог- це процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Терміни «соціальний  діалог» та «соціальне партнерство» потрібно розуміти як тотожні поняття  тільки у законодавстві України.

Сторонами соціального  діалогу у сфері праці є: наймані працівники, роботодавці та держава.

Зарубіжний і власний  досвід переконує, що важливою умовою успішної реалізації соціально-економічних  перетворень є соціальне партнерство. Однак, з прийняттям Закону України  “Про соціальне партнерство” проблема розвитку

трипаратизму не вирішується. Необхідно формувати свідомість працівників у напрямі активної позиції щодо переговорного процесу, наполегливо формувати інфраструктуру соціального партнерства, підводити  під неї наукову і методичну

базу.

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА  ЛІТЕРАТУРА:

1. Закон України «Про соціальний діалог» (від 23.12.2010 р.) // [Електронний     ресурс] : Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua
2. Проект Трудового кодексу України

 

НАУКОВА ЛІТЕРАТУРА:

3. [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://www.prodiplom.com.ua/content/view/10849/75/.
4. [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://istoryk.at.ua/forum /15-654-1.
5. Акулов М.Г. „Економіка праці та соціально-трудові відносини”.
6. Арсентьєва О. С. Щодо співвідношення понять «соціальний діалог» і «соціальне партнерство» умовах реформування трудового права України / О. С. Арсентьєва // Актуальні питання теорії та права: зб. наук. пр. – 2009. - № 15. С.411.
7. Жуков В.І. «соціальний діалог на ринку праці України» [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://uadocs.exdat.com/docs/index-306978.html .
8. Зарубіжний досвід соціального партнерства// україна: аспекти праці. 1998 № 1 с.145.
9. Іляш О.І. «Економіка праці та соціально-трудові відносини» // [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://pidruchniki.ws/12800528/ekonomika/modeli_sotsialnogo_partnerstva .
10. Кодифікація трудового законодавства України: Монографія / (Хуторян Н. М., Лаврів О. Я., Вишневецька С. В. та ін.) / (за ред. д-ра юрид. наук, проф. Н. М. Хуторян). – Х. : Вид-во «ФІНН», 2009. c. 404.
11. Куртакова А.О., Зелененький М.М. «соціальний діалог в зарубіжних країнах» с. 250.
12. Ляшенко Т. Соціальне партнерство: шлях до ринкової держави // Юрид. вісник. — 1999. — № 18. — 6—12 травня
13. Новіков В. Зарубіжнний досвід соціального партнерства // Україна: аспекти праці. — Х998. — № 1. — с.300.
14. Рішняк М.О. « Вирішення колективних трудових спорів в контексті соціального партнерства(проблеми реформування законодавства)»  Електронний ресурс: режим доступу: http://nspp-kd.ucoz.ua.
15. Сорочишин М.В. поняття соціального діалогу за Проектом Трудового кодексу України //теоретичні та практичні проблеми реалізації прав людини у сфері праці і соціального забезпечення: тези доп. Та  наук. Повідомл. Учасників ІІ Міжнародної науково-практичної конференції; м. ХАРКІВ, 8-9 жовтня  2010 року/ за ред. К.ю.н.,доц. В.В. Жернакова- Х.: Кроссроуд,2010- с. 500.
16. Соціальний діалог в контексті взаємодії громадянського суспільства і держави // [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://librar.org.ua/sections_load.php?s=policy&id=540&start=5.
17. стаття „Інституціональні засади соціального партнерства в Австрійській республіці” 17.10.2007 року, Ольга Лавренко.
18. Трунова Г. А. Правове регулювання соціального партерства в Україні (монографія) /Г. А. Трунова. – Чернівці: Рута, 2009. c. 150.
19. Трюхан О.А. організаційно-правові форми соціального діалогу у сфері праці : автореф.дис. на здобуття наук.ступеня канд.юр.наук:спец 12.00.05 ”трудове право; право соціального забезпечення”/ О.А. Трюхан. -Одеса.,2006.-20с.
20. Чанишева Г.І. «Соціальне партнерство в Україні: поняття та загальна характеристика»// [Електронний ресурс] : Режим доступу:  http://www.pravoznavec.com.ua/books/letter/15/%C1/1277#chapter .
21. Шпак І.О., Нагірна О.Г.  електронний ресурс Відділення Національної служб посередництва і примирення в Чернівецькій області http://nspp-cernivci/publ/socialnij_dialog/model_socialnogo_partnerstva_v_ukrajini/3-1-0-14 .