Контрольная работа по "Міжнародне приватне право"

Які обставини мають  бути доведені при звільненні у звязку із скороченнм штату ?. Чи можна вважати судове рішення обгрунтованим та законним?

Для того, щоб звільнити  працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, необхідно:

1.Власнику або уповноваженому  ним органу видати Наказ про  скорочення посад. Із зазначеним  наказом, під розписку, слід ознайомити  всіх працівників, які в майбутньому можуть бути звільнені.

На підставі змін, які  передбачаються в штатному розкладі (мається на увазі скорочення певних посад), необхідно визначити конкретних працівників, які займають скорочувані  посади та підлягають звільненню.

2.Кожного працівника, який підлягає звільненню необхідно  під розписку, не пізніше ніж  за 2 місяці до дати звільнення, повідомити про майбутнє звільнення.

При визначені кола працівників, які підлягають звільненню у зв’язку  із скороченням посад, необхідно  враховувати, що переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (враховується наявність у працівника вищої освіти, досвіду роботи, проходження курсів підвищення кваліфікації тощо) (ст. 42 КЗпП).

У випадку наявності  на підприємстві відкритих вакансій, працівнику пропонується зайняти вакантну посаду. У випадку відмови працівника від переведення на іншу посаду, складається відповідний акт  про відмову.

3. Для того, щоб звільнити  працівника підприємства, необхідно повідомити виборний орган первинної профспілкової організації. Для звільнення працівників, у зв’язку із скороченням чисельності або штату працівників, профспілкова організація, членом якої є працівник повинна надати згоду. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

4. Не пізніше ніж  за два місяці до звільнення  працівників підприємство направляє до Державної служби зайнятості звіт про заплановане вивільнення працівників.

5. На завершальному  етапі, власник, або уповноважений  ним орган, на підставі Наказу  про скорочення посад (Див п. 1), видає в установленому порядку,  Наказ (Накази) про звільнення конкретних працівників (відповідно до кількості працівників, що звільняються).

В день звільнення працівнику видається трудова книжка з внесенням  до неї записів про звільнення та копія Наказу про звільнення.

В день звільнення з працівником  проводиться повний розрахунок, включаючи заборгованість по заробітній платі, компенсації за дні невикористаної відпустки та вихідну допомогу розмір якої визначається ст. 44 КЗпП України.

6. Кадрова служба, за  заявою працівника, повинна видати  останньому довідку про його роботу на підприємстві, із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

7.Після дня звільнення  працівника кадрова служба має  надати центру зайнятості протягом  десяти календарних днів Список  фактично звільнених працівників.

 

 

 

 

 

Задача №3

Шилов подав заяву  про надання невикористаних протягом трьох років роботи відпусток  та наступному звільненні. Директор відмовив у задоволенівимог про надання  невикористаних відпусток, запропонував замінити їх грошовою компенсацією. Свою відмову він мотивував тим, що підприємству важко протягом такого тривалого часу здійснювати заміну Шилову.

Чи правомірна відмова  директора?. Який порядок надання  відпусток?.

Відносини, які пов'язані  з наданням відпусток, регулюються  Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки» право  на відпустки мають громадяни  України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України. Під час перебування у відпустці особі гарантується збереження місця роботи (посади) та заробітної плати.

У Листі Міністерства праці та соціальної політики України  № 33/13/116-08 від 22.02.2008 зазначалося: якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічні відпустки за кілька попередніх років, він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996.

Відповідно до ст. 83 Кодексу  законів про працю, у разі звільнення виплачується грошова компенсація  за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Отже, компенсації підлягають такі щорічні відпустки:

- основна відпустка, 

- додаткова відпустка  за роботу зі шкідливими та  важкими умовами праці, 

- додаткова відпустка  за особливий характер праці, 

- інші щорічні додаткові відпустки, передбачені законодавством, та додаткова соціальна відпустка працівникам, які мають дітей.

Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток  грошовою компенсацією не допускається.

Щорічна основна відпустка  надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який починається з дня укладення трудового договору.

Важливим є те, що законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає  право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їхнього невикористання.

При продовженні трудових відносин працівник має право  відпочивати за всі невикористані  дні щорічної відпустки або, відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996, за бажанням працівника частина щорічної відпустки компенсується грошима. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше 24 календарних днів. Наприклад, якщо у працівника відпустка 28 календарних днів, то 24 календарних дні він повинен відпочити, а за решту 4 отримати грошову компенсацію.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996, забороняється ненадання  щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також  ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Згідно зі статтею 83 Кодексу  законів про працю, у разі переведення співробітника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок установи чи організації, до якої він перейшов.

Отже, працівник, який був переведений на роботу на інше підприємство і грошова компенсація якого за невикористані дні щорічних відпусток була перерахована на рахунок цього підприємства, має право на використання щорічної відпустки повної тривалості, а у разі звільнення - на отримання грошової компенсації.

У Листі Міністерства праці та соціальної політики № 09-293 від 15.08.2005 зазначалося, що бухгалтерська  служба на підставі заяви працівника і наданих банківських реквізитів здійснює перерахунок коштів за невикористану відпустку на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Конституція України. — К.: Видавничий дім «Скіф», 2010.

Кодекс Законів про  працю: Чинне законодавство зі змінами  та доповненнями станом на 1 січня 2010 р. — К., 2010.

2. Закон України „Про охорону праці” // Людина і праця. Довідник з правових питань. — К.: Юрінком Інтер, 1997.
3. Карпенко Д., Хуторян Н. Правові проблеми Загальної частини проекту Кодексу України про працю // Право України. — 1998. — №3. — С.41-44.
4. Наровлянський О.Д. Основи правознавства. — К.: Парламентське видавництво, 2001.
5. Основи правознавства / За ред. С.В. Ківалова і М.П.Орзіх. — К.: Товариство „Знання”, КОО, 2000.
6. Правознавство / За ред. В.В.Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
7. Трудове право України / За ред. Н.Б. Болотіної і Г.І. Чанишевої. — К.: Товариство „Знання”, 2000.
8. Трудове право України / За ред. П.Д.Пилипенка. — Львів: „Вільна Україна”, 2006.
9. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма “Консум”, 2005. – 480 с.