Контракт - як особлива модель регулювання трудових відносин

Міністерство освіти і  науки, молоді і спорту України

Тернопільський національний економічний університет

Факультет банківського бізнесу

Кафедра правового регулювання економіки і правознавства

 

 

 

 

 

Комплексне практичне  індивідуальне завдання

з дисципліни правознавства на тему:

«Контракт - як особлива модель регулювання трудових відносин»

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                         Керівник курсу: доцент Осачук С. С.

                                                                                      Викладач: Саванець Л. М.

                                                                                     Виконав: студент групи ФБС-11

                                       Курта Назар

                                                                             

Тернопіль – 2012

1. Завдання 1. Теоретичне «Контракт - як особлива модель регулювання трудових відносин»

 

Контракт - особлива форма трудового договору

    В умовах ринкової економіки успіх і стабільність підприємств різних форм власності вирішальною мірою залежать від компетентності, кваліфікації і підприємницьких здібностей кадрового персоналу. Як показує світовий досвід, ця проблема може бути успішно вирішена шляхом створення повноцінного ринку праці, що в юридичному розумінні означає пряме визнання особистого права продажу кожною людиною своєї робочої сили за власним розсудом.

    З огляду на зазначене вище виникає необхідність створення правового механізму, за допомогою якого можна було б усунути економічні, юридичні та організаційні обмеження, що перешкоджають вільному продажу громадянами своєї робочої сили (як товару на ринку праці) роботодавцю на найбільш вигідних умовах для обох сторін. Складовою частиною такого механізму є контрактна система наймання працівників, що передбачає укладання трудового контракту між роботодавцем і працівником. Як нова форма регулювання трудових правовідносин контракт передбачає більшу гнучкість в умовах наймання працівників, режиму їх трудової діяльності та її оплати.

   Вказана вище властивість контракту обумовлює до нього постійну увагу, що визначає актуальність дослідження цієї особливої форми трудового договору.

   Метою даної  роботи є: визначення поняття та суті контракту, як особливої форми трудового договору. Мета роботи передбачає розвʼязання таких питань:

• дати аналіз змісту, форм, строків та сторін контракту;
• визначити порядок укладення контракту;
• окреслити гарантії при прийнятті робітника на роботу за контрактом;
• визначити особливості зміни та припинення дії контракту.

    Потрібно підкреслити, що вивченню питань застосування контрактної форми трудового договору відводять окреме місце у своїх працях такі відомі українські фахівці,  як: Прокопенко В.І., Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г., Бущенко П.А., Карпенко О.І., Пилипенко П.Д. й ін.

   Об’єктом дослідження в цій роботі є: нормативна база дослідження, яку склали Конституція України, законодавство про працю, роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, нормативні акти міністерств і відомств. Праці та монографії різних фахівців згазузі правознавства.

   Предмет дослідження – трудовий контракт, як особлива форма регулювання трудових правовідносин.

    Методи дослідження: є системний підхід, структурний аналіз і синтез, порівняння, класифікація, з’ясування причинно-наслідкових зв’язків, системно-функціональний, структурно-функціональний методи, аналогії, порівняльно-правовий та інші методи дослідження.

 

Поняття контракту  в науці трудового права

        Трудовий договір виступає в ролі юридичного факту, що породжує трудові правовідносини. Трудовий договір визначається, як угода між робітником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, або з фізичною особою, згідно якої робітник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, із підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник або фізична особа зобов'язується виплачувати робітнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

    Сторони трудового договору - це фізична особа яка наймається на роботу і роботодавець.

 Поняття сторін трудового  договору, так само як і вимоги  до сторін трудового договору  представлені в законодавстві.  З однієї сторони виступає фізична особа, що володіє трудовою правосуб'єктністю, з іншої роботодавець – фізична чи юридична особа, держава, яка діє через свої органи, а також органи місцевого самоврядування.    [5], [11].

    Тут варто відразу зауважити, що термін фізична особа є більш вдалим ніж скажімо громадянин. Хоч Кодекс законів про працю і використовує його у деяких статтях (статті 2, 5), громадянство все ж характеризує взаємозв'язок особи і держави, а вступати у трудові відносини із роботодавцем можуть і особи  без громадянства та громадяни інших держав.[8]

    Оскільки трудовий договір — це різновид двосторонньої угоди, а щодо сторін останніх у цивільному праві, наприклад, вживається термін особи, то і в цьому разі можна говорити про особу (фізичну), яка влаштовується на роботу. І якщо звернутися у зв'язку з цим до передумов виникнення трудових правовідносин, тієї самої правосуб'єктності, то ст. 188 КЗпП України, визначаючи вік, з якого допускається прийом на роботу, застосовує саме термін особа, а не громадянин. Тому, якщо характеризувати суб'єктний склад правовідносин з приводу працевлаштування, то одним з учасників таких правових відносин має бути не працівник і, очевидно, не громадянин, а, особа, яка влаштовується на роботу. Це є ще один суб'єкт трудового права із самостійними правами і обов'язками,  передбаченими законодавством про працю та законодавством про зайнятість населення.

    Другою стороною трудового договору виступає роботодавець. Та на відміну від працівника етап до виникнення трудових правовідносин, на стадії укладення трудового договору не особливо позначається на характеристиці його правового статусу, за винятком хіба що прав і обов'язків, які роботодавець набуває за фактом вступу в трудові правовідносини, його роботодавчій властивості, що характеризують суб'єкт трудового права, залишаються незмінними.

        Роботодавцем, який використовує найману працю на підставі трудового договору, має визнаватися юридична або фізична особа.[5]

      Слід нагадати, що законодавче визначення контракту вперше було наведено у Законі України «Про внесення змін і доповнень у Кодекс законів про працю Української РСР в умовах переходу республіки до ринкової економіки» від 20.03.1991 p. Водночас контракт і раніше застосовувався у практиці регулювання трудових відносин, наприклад, у сферах науки, творчої діяльності, спорту, культури, на спільних підприємствах.

   У законодавчому визначенні контракту дістала відображення головна характерна риса, що дає змогу говорити про контракт як новий вид трудового договору — найбільш повне і всебічне врахування інтересів сторін договору шляхом визначення їх основних і додаткових зобов'язань.

   Згідно із ч. З ст.21 КЗпП України контракт визначається, як особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Специфіка контрактної форми як підстави виникнення трудових відносин полягає у тому, що він має широкий порівняно з іншими видами індивідуальних угод зміст, що охоплює умови, які стосуються не тільки питань організації та оплати праці, а й соціально-побутової сфери.

 

Особливості контрактної  форми трудового договору

     В умовах дії жорстких законів ринку успіх і благополуччя підприємств різних форм власності вирішальною мірою залежать від компетентності, кваліфікації і підприємливості кадрового персоналу. Як показує світовий досвід, ця проблема може бути успішно вирішена шляхом створення повноцінного ринку праці, що в юридичному розумінні означає пряме визнання права продажу кожною людиною своєї робочої сили за власним розсудом.

   З огляду на зазначене вище виникає необхідність створення правового механізму, за допомогою якого можна було б усунути економічні, юридичні та організаційні обмеження, що перешкоджають вільному продажу громадянами своєї робочої сили (як товару на ринку праці) роботодавцю на найбільш вигідних умовах. Складовою частиною такого механізму є контрактна система наймання працівників. Як нова форма регулювання трудових правовідносин контракт передбачає більшу гнучкість в умовах наймання працівників, режиму їх трудової діяльності та її оплати.[3], [11]

    За законодавством України в контракті строк його дії, права, обов'язки та відповідальність сторін (в тому числі матеріальні), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін. Але при цьому було зроблено застереження, що сфера застосування контракту визначається законодавством.

   Нині контрактна форма трудового договору широко застосовується на підприємствах і в організаціях різних форм власності, в тому числі у закладах освіти, науково-дослідних інститутах, засобах масової інформації. Найбільш ефективно вона використовується на спільних підприємствах з участю іноземного капіталу.[11]

    Як особлива форма трудового договору, контракт регулює не лише трудові, а й тісно пов’язані з ними інші суспільні відносини — соціально-побутові та економічні. Таким чином, порівняно з традиційним трудовим договором контракт охоплює ширше коло правовідносин.

   Контрактна система наймання працівників дозволяє роботодавцю легко позбуватися неперспективних, несумлінних працівників і формувати мобільні колективи. Проте у правозастосовчій практиці виникає низка проблем, для вирішення яких необхідне більш чітке законодавче врегулювання трудових відносин, заснованих на контрактній формі трудового договору. До них насамперед належать питання, пов'язані зі сферою застосування і суб'єктним складом контракту.[1]

 

Зміст контракту

    Основні вимоги щодо змісту трудового контракту, що укладається із широким колом працівників, визначено в Положенні про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників. Залежно від категорії працівників, з якими укладається контракт, особливі вимоги щодо змісту трудового контракту містяться в спеціальних нормативних актах, зокрема, в Положенні про порядок укладання контрактів з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, Положенні про порядок укладання або переукладання контракту з керівником виконавчого органу відкритого акціонерного товариства, холдингової компанії та державної акціонерної компанії, затвердженому наказом Фонду державного майна України від 5 квітня 2004 року № 662, Положенні про порядок укладання контракту з керівником державного підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління Міністерства промислової політики України, затвердженому наказом Міністерства промислової політики України від 3 вересня 2004 року № 175-Д, та інших.

       Необхідні (обов'язкові) умови під час укладання трудового контракту, як і звичайного трудового договору, обов’язково вважаються домовленість про сам факт прийняття на роботу, про місце роботи, про встановлення трудової функції, про розмір оплати праці, про час початку роботи, про термін дії контракту.[11]

   Зазначені умови контракту проти звичайного трудового договору мають певні особливості.

    Здебільшого початок роботи настає відразу ж після укладення трудового контракту. У разі виникнення усіляких життєвих обставин сторони можуть домовитись і про пізніший час початку роботи. Тобто контракт може певний час існувати без породження трудових відносин. Це можливо тоді, коли він, скажімо, укладається зі студентами, які ще навчаються, про те, що, закінчивши навчання у вищому навчальному закладі, випускник працюватиме в роботодавця, який оплачував його навчання.

    Однією з основних позицій контракту є оплата праці. Пункт 11 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників передбачає, що умови оплати праці й матеріального забезпечення працівників, з якими укладено контракт, визначаються угодою сторін. Розмір виплат не може бути меншим, аніж це передбачено чинним законодавством, угодами й колективним договором, і залежить від виконання умов контракту. У контракті можуть визначатися й умови підвищення або зниження обумовленого сторонами розміру оплати праці, встановлюватися додаткові надбавки й виплати, премії й винагороди при підбитті підсумків роботи за рік або за інший період, участь у розподілі прибутку підприємства, (якщо це не передбачено чинним законодавством або їхніми статутами) або громадянина-підприємця, що є роботодавцем.[1]

    Місце роботи як одна з необхідних умов трудового договору (контракту) характеризує передусім правове становище роботодавця як учасника трудових правовідносин. Воно має дещо абстрактний характер. Тому буквально розуміти місце роботи як якусь окрему дільницю, відділ чи цех, або ж вважати таким, наприклад, забій у шахті чи місце біля станка не можна. Місце роботи вказує передусім на роботодавця. Це завод, фабрика, акціонерне товариство, університет, виконком, прокуратура тощо. [3]

    Робоче місце це вже, як правило, конкретне місце праці окремого працівника. Воно характеризується чітко визначеними параметрами: цех, дільниця, відділ, відповідний агрегат (автомобіль, трактор, тепловоз).

    Ще однією необхідною умовою трудового контракту вважається умова про вид роботи, яка визначається угодою сторін або, як прийнято її називати, трудова функція працівника.