Характеристика суб’єктів трудових правовідносин

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

                   Міжгалузева Академія Упраління

 

         Кафедра_______________________________________

 

Контрольна робота

 

 

З дисципліни:__Трудове право___

 

НА ТЕМУ:

«__№1. Характеристика суб’єктів трудових правовідносин_»

                                             

 

 

                                
                                                                                 Виконав(ла) студент(ка)

 

 

 

 

 

 

                                       Київ 2013р

                                                    План

Вступ………………..………………………………………………………….3

1. Трудові правовідносини є зобов’язальними відносинами. В рамках трудових відносин кожний їх суб’єкт має визначені права………….…4

2.  Загальна характеристика правового статусу роботодавця"

3. Суб'єкти  і об'єкти правовідносин………………………………………..12

     Висновок……………………………………………………………………...16

Використана література…………………………………………………..….17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Загальновідомо, що рівень розвитку суспільства багато в чому визначається ефективністю правового регулювання суспільних відносин. Право людини на працю відноситься до основних прав людини, а стан законодавства і реального стану справ у галузі реалізації даного права не тільки є показником цивілізованого суспільства, але і безпосередньо впливає на його моральність, ефективність економіки.

Своє право на працю громадяни можуть реалізувати в різних формах, проте більшість населення у всіх країнах світу входить в армію осіб найманої праці. Кодекс законів про працю України вирішує задачу створення працівникам сприятливих умов для прояву ними своїх здібностей до праці і забезпечення соціального захисту тих, хто в ній особливо має потребу.

Для нього характерне розширення договірного методу регулювання трудових відносин, який балансує інтереси працедавців і працівників. Так, основними завданнями трудового законодавства є встановлення державних гарантій трудових прав і свобод громадян, створення сприятливих умов праці, захист прав і інтересів працівників і працедавців. Кодекс законів про працю України посилює галузеву приналежність норм цієї сфери.

Відповідно до Кодексу законів про працю України закони і інші нормативні акти, що містять норми трудового права, розповсюджуються на всіх працівників, що уклали трудовий договір з працедавцем. Більше того, в тих випадках, коли в судовому порядку встановлено, що договором цивільно-правового характеру фактично регулюються трудові відносини між працівником і працедавцем, до таких відносин застосовуються положення трудового законодавства.

Питання визначення галузі законодавства, регулюючої відносини, пов'язані з працею, має важливе практичне значення, оскільки від цього залежить розгляд питання про відповідальність сторін договору у разі конфлікту. Разом з цим трудове право передбачає ряд захисних заходів по відношенню до найманих працівників, чого не може забезпечити цивільне право у сфері реалізації права на працю.

Вищезазначене свідчить про те, що поняття правового статусу суб’єктів трудових правовідносин – одне з найважливіших питань у теорії трудового права. проблеми, пов’язані з ним мають не тільки теоретичне, але й практичне значення, оскільки кожного з нас хвилює питання про реальні можливості особи щодо реалізації право на працю та способи його захисту. Для того, щоб людина могла реально функціонувати у суспільстві та бути активним її членом, її необхідно наділити в першу чергу певними трудовими правами, які були б не тільки задекларовані на папері, але й реально могли реалізовуватись для вільного та рівного з іншими розвитку і взаємодії з іншими суб’єктами трудових правовідносин.

Основними завданнями даної роботи є:

з’ясування поняття та видів трудових правовідносин за законодавством України про працю;

характеристика юридичного змісту трудових правовідносин;

визначення правового статусу працівників та роботодавців.

Характеристика змісту трудових правовідносин, права і обов’язки працівника та власника

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Трудові правовідносини є зобов’язальними відносинами. В рамках трудових відносин кожний їх суб’єкт має визначені права.

Відносини, що встановлюються між працівником і роботодавцем, зобов’язують цих суб’єктів проводити певні дії по виконанню трудової функції, виплаті винагороди за проведену роботу. Ці зобов’язання носять майновий характер.

Виробництво здійснюється не тільки для того, щоб створювати матеріальні блага. Воно одночасно є і виробництвом життя суспільства. Прикладом цього може служити кризовий стан виробництва, що в свою чергу призвів до кризового стану суспільства.

Поряд з майновими зобов’язаннями трудові правовідносини включають немайнові зобов’язання. Хоча формально сторони, вступаючи в трудові правовідносини, є рівноправними, наявність у власника або уповноваженого ним органу, засобів виробництва зводить його в пануюче становище. Працівник підлягає у залежності до власника не тільки фактично, а й у правовому значенні. Таким чином зі встановленням трудових правовідносин кожна із сторін набуває певні суб’єктивні права і несе відповідні обов’язки.

Суб’єктивні трудові права працюючих за наймом становлять собою реалізацію і конкретизацію основних прав, що визначені Конституцією України і конкретизовані в інших законодавчих актах про працю.

Трудове законодавство чітко не окреслює меж дозволеної поведінки працівників при реалізації суб’єктивних прав. Важливо, щоб працівник не зловживав своїми правами і не вступав у протиріччя із законом і нормами моралі.

Суб’єктивними правами і обов’язками володіє кожний працівник, як учасник трудових правовідносин. Ці права, а до них слід віднести право на працю, на відпочинок і здоров’я і безпечні умови праці, визначають правовий статус працівників. Компонентом врегулювання поведінки працівників в рамках трудових правовідносин є їх трудові обов’язки. До таких обов’язків необхідно віднести сукупність належних дій працівників, що пов’язані з їх участю, особистою працею у здійсненні завдань того підприємства, з яким вони перебувають у трудових правовідносинах.

Обсяг і характер трудових обов’язків залежить від багатьох чинників і конкретизуються стосовно до роду роботи (спеціальність, кваліфікація, посади) і особи працівника. Найбільш загальні і важливі трудові обов’язки працюючих сформульовані в КЗпП і типових правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Для загальних обов’язків працюючих у трудових правовідносинах належать:

• виконання обумовленої при влаштуванні на роботу трудової функції;
• тимчасове виконання роботи, що не відноситься до трудової функції працівника за наявності в цьому потребі;
• додержання встановленої міри праці;
• забезпечення належної якості роботи;
• додержання режиму робочого дня;
• додержання правил техніки безпеки, технологічного режиму.

Обов’язок виконання певної трудової функції означає, що працівник у трудових правовідносинах зобов’язаний не до виконання певного трудового завдання, по закінченні якого трудові правовідносини припиняються, а до періодичного виконання певної роботи, що визначається спеціальністю, кваліфікацією або посадою, переважно без визначеного строку.

Як загальне правило, переважно власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, необумовленої трудовим договором. У виняткових випадках, таких як виробнича потреба, необхідність тимчасової заміни працівника, в разі простою, власник або уповноважений ним орган може переводити працівників на необумовлену трудовим договором роботу. Але таке переведення можливе тільки на певний визначений законом строк.

Виконання певної трудової функції нормується або кількістю продукції, що має бути виготовлена протягом періоду або часом, протягом якого повинна виконуватись робота. Встановлені норми виробітку, норми часу і норми обслуговування є обов’язковою мірою продуктивності праці.

Працівник вважається таким, що справляється із виконанням своїх обов’язків, якщо вони протягом встановленого часу виконує необхідну для даної роботи норму виробітку. Але від працівника вимагається не тільки вимагання певної роботи у визначеній кількості, а й забезпечення належної якості роботу. Продукція, що виробляється, повинна бути якісною.

Для кожного працюючого правилами внутрішнього трудового розпорядку встановлений режим використання робочого часу. До нього відносяться початок робочого дня, перерви в роботі, раціональне використання часу роботи. Працівник повинен розподілити свою роботу на тривалість усього робочого дня, пристосуватись до загального трудового режиму. Додержання режиму робочого дня дозволяє правильно організувати відпочинок працівників, забезпечує їм можливість використовувати вільний від роботи час за своїм розсудом.

При забезпеченні кількісних і якісних показників своєї праці працівник зобов’язаний дбайливо, економно, ефективно використовувати засоби виробництва, дотримуватись правил техніки безпеки, технологічного технічного режимів. Будь-який відступ від правил технічної експлуатації і технологічного режиму з певним виробничим ризиком. Працівник не має права здійснювати такі дії, які прямо заборонені правилами, проводити будь-які експерименти, хоча б і в інтересах виробництва, якщо проведення їх пов’язане із загрозою для самого працівника і осіб, що його оточують.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний роз’яснити працівникові його права і обов’язки та поінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, яких ще не усунено, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права та пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, визначити працівникові робоче місце, забезпечувати його необхідними для роботи засобами, проінструктувати з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Важливим обов’язком власника або уповноваженого ним органу є своєчасна виплата винагороди за працю, проведення інших виплат, що належать працівнику в зв’язку з виконанням роботи. Системи заробітної плати працюючих ґрунтуються на їх зацікавленості в результатах особистої праці.

Суб’єктивні права і обов’язки учасників трудових правовідносин реалізуються в трудовому процесі. Вони тісно пов’язані між собою. Окремі з цих прав і обов’язків, що кореспондуються (тобто праву працівника відповідає певний обов’язок власника або уповноваженого ним органу), створює елементи трудових правовідносин різного характеру. Всі особи не можуть існувати без єдиного складного трудового правовідношення.

Чітка регламентація прав і обов’язків учасників трудових правовідносин є основним завданням національного законодавства в ринкових умовах. Основною метою кодифікаційного процесу в трудовому праві постає розроблення нових кардинальних підходів до вдосконалення трудового законодавства.

Ці підходи повинні проявлятись у тому, щоб були визначені основні засади регулювання трудових відносин, що мають відтворювати міжнародні правові акти, або відповідати їм. Повинно бути визначене місце правових рішень і керівних роз’яснень ВСУ, як третьої влади, відображені особливості правового регулювання праці окремих категорій працівників.

Матеріальний аспект трудових правовідносин характеризується тим, що винагорода за працю у формі заробітної плати є обов'язковою складовою цих відносин, тобто працівник виконує роботу належної кількості та якості, а роботодавець оплачує її відповідно до трудового внеску працівника. Згідно з ч. 7 ст. 43 Конституції право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частина 1 ст. 1 Закону "Про оплату праці" визначає заробітну плату як винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу. 

Особистісний аспект трудових правовідносин виражається, по-перше, в особистому виконанні дорученої роботи, а по-друге, в наявності в складі трудових правовідносин, крім прав матеріального характеру, особистих прав на соціальні блага, які невід'ємні від самої особи працівника та мають нематеріальний характер (право на трудову честь, гідність та добре ім'я працівника). Так, згідно зі ст. 30 КЗпП працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі за винятком випадків, передбачених законодавством. А відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування роботодавцем, моральної шкоди заподіяної працівнику проводиться у разі, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. 

Отже, трудові правовідносини — це суспільні зв'язки, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу реалізації першим своєї здібності до продуктивної праці, врегульовані нормами трудового права, а \х учасники виступають у ролі носіїв суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.