Договір перевезення вантажу

Якщо для перевезення вантажу  надано все судно, відправник вправі відмовитися від договору із сплатою:

1. половини повного фрахту, а також плати за простій, якщо він мав місце та витрачених перевізником за рахунок вантажу сум і не включених в суму фрахту, якщо відмова відправника надійшла до закінчення сталійного або контрсталійного часу, встановленого для навантаження, або до відправлення судна в плавання, залежно від того, який з цих двох моментів настав раніше;
2. повного фрахту та інших сум, зазначених у пункті 1 цієї статті, якщо відмова надійшла після одного з моментів, зазначених у пункті 1 цієї статті, і договір було укладено на один рейс;
3. повного фрахту за перший рейс, інших сум, зазначених у пункті 1 цієї статті, і половини фрахту за решту рейсів, якщо відмова надійшла після одного з моментів, зазначених у пункті 1 цієї статті, і якщо договір було укладено на кілька рейсів [6].

У разі відмови відправника від  договору морського перевезення  вантажу до виходу судна в рейс перевізник зобов'язаний видати відправнику  вантаж, якщо навіть вивантаження може затримати судно понад встановлений термін.

При відмові відправника від  договору морського перевезення  вантажу під час рейсу він  вправі вимагати видачі вантажу тільки в порту призначення, куди судно  повинно зайти згідно з договором  морського перевезення вантажу, або в порту, куди воно зайшло за необхідністю.

Якщо за договором морського  перевезення вантажу відправнику  було надано не все судно, то його відмова  від договору може виникнути лише за умови сплати повного фрахту, плати за простій, якщо він мав місце, і відшкодування понесених перевізником витрат по вантажу, не включених у суму фрахту. Перевізник зобов'язаний на вимогу відправника видати вантаж до його доставки в порт призначення лише у тому випадку, якщо цим не буде завдано збитків перевізнику та іншим відправникам вантажу.

У разі втрати, нестачі або пошкодження  вантажу з причин, за які перевізник не несе відповідальності, фрахт сплачується  повністю. У випадках, передбачених статтями 154, 157, 158, 159 цього Кодексу, фрахт сплачується пропорційно пройденій відстані.

Фрахт та інші платежі, належні перевізнику, а також термін оплати визначаються договором морського перевезення  вантажу. За прострочений фрахт відправник (фрахтувальник) або одержувач платить  пеню відповідно до умов договору морського перевезення вантажу або за ставками, встановленими Міністерством транспорту України.

3.3. Відповідальність за договором  фрахтування

Перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини, зокрема, внаслідок:

1. дії непереборної сили;
2. виникнення небезпеки і випадковостей на морі та інших судноплавних водах;
3. пожежі, що виникла не з вини перевізника;
4. рятування людей, суден, вантажів;
5. дій або розпоряджень властей (затримання, арешт, карантин тощо);
6. воєнних дій, терористичних актів, народних заворушень;
7. дій або упущень відправника або одержувача;
8. прихованих недоліків вантажу, його властивостей або природних втрат, що не перевищують однак встановлених норм;
9. непомітних за зовнішнім виглядом, недоліків тари і упаковки вантажу чи збивання лісу в плоту;

10) недостатності чи неясності  маркування вантажу;

11) страйків або інших обставин, що спричинили зупинку або  обмеження роботи повністю чи  частково;

12) дій щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища [6].

Відповідальність перевізника  згідно з цією статтею виникає  з моменту приймання вантажу  до перевезення і закінчується в  момент його видачі.

Недійсними є угоди, що не відповідають положенням цієї статті, за винятком угод про відповідальність з моменту приймання вантажу до його навантаження на судно і після вивантаження до здачі вантажу.

Перевізник не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок  дій або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана в судноводінні або управлінні судном. За втрату, нестачу або пошкодження вантажу, викликані діями або упущеннями названих осіб під час навантаження, розміщення, вивантаження або здавання вантажу, перевізник несе відповідальність за правилами статті 176 цього Кодексу.

Перевізник не відповідає за нестачу  вантажу, що прибув у порт призначення:

1. у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах із справними пломбами відправника (стаття 147 цього Кодексу);
2. у цілій і справній тарі без слідів її розпакування в дорозі;
3. у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки одержувач не доведе, що нестача вантажу сталася з вини перевізника.

За збитки, що є результатом втрати або пошкодження вантажу, перевізник несе відповідальність у таких розмірах:

1. за втрату і недостачу вантажу – у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу і вантажу, якого не вистачає;
2. за пошкодження або зіпсуття вантажу – у сумі, на яку знизилась вартість вантажу.

Перевізник також повертає одержаний ним фрахт, якщо він не входить у ціну втраченого вантажу або вантажу, якого не вистачає.

Дійсна вартість втраченого вантажу  і вантажу, якого не вистачає, визначається за цінами порту призначення на той  час, коли туди прийшло або повинно було прийти судно, а при неможливості визначити ці ціни – за цінами порту і часом відправлення вантажу, збільшеними на суму витрат, пов'язаних з перевезенням [6].

З відшкодування за втрачений, пошкоджений  вантаж і вантаж, якого не вистачає, відраховуються витрати, пов'язані з перевезенням вантажу (оплата фрахту, мита тощо), що повинні були бути зроблені вантажовласником, але внаслідок нестачі або пошкодження вантажу зроблені не були.

Якщо вартість вантажу не була зазначена  і включена в коносамент, відшкодування за пошкоджене місце чи одиницю вантажу, якої не вистачає, не може перевищувати 666,67 розрахункових одиниць або 2,0 розрахункових одиниць за один кілограм маси брутто пошкодженого, зіпсованого вантажу або вантажу, якого не вистачає, залежно від того, яка сума вища, за винятком вартості контейнера або іншого транспортного пристрою відправника (фрахтувальника), вартість якого визначається згідно зі статтею 182 цього Кодексу.

Угода про зменшення зазначених сум є недійсною. Перевізник не має  права на обмеження відповідальності, передбачене в частині першій цієї статті, якщо доведено, що втрата, нестача або пошкодження стали результатом дій або упущень перевізника, здійснених з наміром завдати таку втрату, нестачу чи пошкодження чи через самовпевненість з усвідомленням можливості заподіяння збитку.

Службовець або агент перевізника  не вправі скористатися передбаченими  в цій главі правилами про  обмеження відповідальності, якщо доведено, що нестача, пошкодження або зіпсуття стали результатом дії або  упущення цього службовця або агента, здійснені з наміром заподіяти такий збиток або через самовпевненість з усвідомленням можливості заподіяння збитку.

Якщо в коносаменті зазначено  кількість місць або одиниць  вантажу, поміщеного в контейнер  або на інший пристрій, то кількість місць або одиниць вантажу для цілей цієї статті приймається відповідно до коносамента. Якщо у коносаменті не зазначено кількість місць або одиниць вантажу, поміщеного в контейнер чи на інший пристрій, кількість вантажу в контейнері або на іншому пристрої вважається одним місцем або однією одиницею вантажу.

За простій судна внаслідок  непред'явлення або несвоєчасного  пред'явлення вантажу, затримки навантажувально-розвантажувальних  робіт, що проводяться засобами відправника  або одержувача вантажу, чи інших затримок з вини відправника або одержувача вантажу відповідальність несе відправник або одержувач вантажу згідно з договором морського перевезення вантажу.

Штраф за контрсталійний час суден  стягується в безспірному (безакцептному) порядку після подання відправнику або одержувачу вантажу розрахунку сталійного часу і суми штрафу.

Висновки

Отже, підставою виникнення господарських  зобов'язань з перевезення вантажів є договір перевезення вантажу. Договір перевезення вантажу  є різновидом договірних зобов'язань, що виникають у зв'язку з перевезенням (поряд з договорами перевезення пасажирів, пошти тощо).

Правова сутність цього договору полягає  у тому, що, по-перше, він опосередковує  відносини суб'єктів господарювання з надання одного з видів транспортних послуг – перевезення вантажів, що дозволяє віднести його до транспортних договорів (поряд з договором транспортної експедиції, фрахтування морського судна тощо); по-друге, він містить зобов'язання сторін, які виникають у зв'язку із здійсненням одного з видів господарської діяльності – переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання тим чи іншим видом транспорту, що надає підстави розглядати його як різновид господарських договорів.

Отже, договір перевезення вантажу – це такий господарський договір, який встановлює зобов'язання його сторін щодо перевезення вантажів тим чи іншим видом транспорту.

Слід зазначити на такі правові  ознаки договору перевезення вантажу:

• це багатосторонній господарський договір, сторонами якого є вантажовідправник, перевізник і вантажоодержувач;
• договір визначає майново-господарські зобов'язання, що виникають при здійсненні одного з видів господарської діяльності – перевезенні вантажів;
• оплатність договору пояснюється тим, що цей вид транспортної послуги надається за винагороду, тобто плату за перевезення вантажів;
• за способом укладення вказаний договір є реальним, тому що момент його укладення збігається з моментом прийняття вантажу до перевезення;
• це строковий господарський договір, оскільки пов'язаний з виконанням зобов'язань його сторін у встановлений законодавством чи договором строк.

В окремих випадках цей договір  може бути похідним від довгострокового  договору перевезення вантажів, який укладається у разі здійснення систематичних  вантажних перевезень протягом певного строку, та/або бути підставою для укладення інших господарських транспортних договорів (транспортної експедиції, агентування, на виконання стивідорних робіт тощо).

Враховуючи специфіку цього  інституту та наявність різних видів транспорту, правові особливості його функціонування закріплено у спеціальному транспортному законодавстві.

У результаті укладення договору перевезення  вантажу певні правовідносини виникають  між перевізником і відправником вантажу. Проте певні права  й обов'язки має й третя особа – вантажоодержувач. Одержувач вантажу не є стороною договору, за винятком випадку, коли відправник вантажу і його одержувач співпадають. За договором перевезення на одержувача вантажу можуть покладатися певні права й обов'язки, які передбачені правилами перевезення (спеціальним транспортним законодавством), а також раніше укладеними договорами між відправником вантажу й одержувачем (наприклад, договір постачання, купівлі-продажу тощо).

Істотними умовами перевезення  вантажів є: найменування вантажу, його маса, вага, кількість місць, тара, пакування, особливі властивості, вартість. Умови перевезення: швидкість, відстань, пункт призначення, строк доставки, провізна плата. Строк доставки вантажу визначається або за згодою сторін, або відповідно до транспортних статутів (кодексів), правилами перевезення вантажів на тому чи іншому виді транспорту.

За договором перевезення відправник несе зобов'язання щодо сплати за перевезення  визначеного вантажу. Розрахунки щодо оплати послуг перевезення за договором, а також за виконання перевізником інших операцій і послуг, пов'язаних із перевезенням, здійснюється відповідно до затверджених у встановленому порядку тарифів.

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141.
2. Господарський кодекс України. – К.: Школа, 2003. – 192 с.
3. Господарський процесуальний кодекс України.
4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.
5. Повітряний кодекс
6. Кодекс торговельного мореплавства України
7. Статут залізниць України.
8. Повітряний кодекс України.
9. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.: Юриздат, 1940.
10. Богданов Е.В. Договор в сфере предпринимательства. – Х.: Консум, 1997. – 112 с.
11. Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право. – Кн. 1. Общие положения. – М.: Статут, 2000. – 848 с.
12. Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Пер. с франц. И.Б. Новицкого. – М., 1948.
13. Голованов Н. М. Обязательственное право. – СПб., 2002.
14. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. – К.: Кондор 2003. – 400 с.
15. Збірник "Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних і цивільних справах". – К.: Юрінком Інтер, 1999.
16. Зобов'язальне право: теорія і практика: Навч. посібник / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та ін.; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
17. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.; Юрид. лит-ра, 1975.
18. Кирилов С. Договір перевезення вантажу. Загальні правила, про які не можна забувати // httр://www.рroext.com.
19. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, B.C. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
20. Новицкий И. Б., Луни Л.А. Общее учение об обязательстве. – М., 1950.
21. Підприємницьке право: Підручн. / За ред. О.В. Старцева/ 2-ге вид., перероб. і допов. – К. : Істина, 2005. – 600 с.
22. Правові основи підприємницької діяльності: Навч. посіб. / Л.А. Жук, І.Л. Жук, О.М. Неживець: Наук. керівник Л.А. Жук. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 292 с.
23. Романов Ю.В. Система договоров в гражданском праве России. – М., 2001.
24. Фогельсон Ю.П. Избранные вопросы общей теории обязательств: Курс лекций. – М., 2001.
25. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: Пер. с нем. – Т. 2. – М.: Международные отношения, 1998. – 512 с.
26. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – 520 с.
27. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Лапітенко. – Х.: Одісей, 2003. – 856 с.
28. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 480 с.
29. Як укласти господарський договір / За ред. А.В. Гринчишина. – К.: Компас, 1998. – 94 с.