Договір перевезення вантажу

На морському транспорті існують: лінійні регулярні перевезення (здійснюються на певних напрямках за твердим розкладом); трампові (нерегулярні) перевезення (здійснюються на основі вільної домовленості сторін).

У системі транспортних договорів  особливе місце займає договір на перевезення вантажів, оскільки є  найбільш поширеним.

За договором перевезення вантажу  одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ЦК України).

Договір перевезення  вантажу укладається у письмовій формі, оскільки перевізник зобов'язаний скласти та видати відправнику відповідний документ про прийняття вантажу до перевезення. Цим документом може бути транспортна накладна, коносамент або інший документ, передбачений транспортним статутом або кодексом.

Цей договір  є реальним, оскільки відправник передає  вантаж перевізнику, а останній видає  документ, що підтверджує цей факт.

Предметом договору є послуги з доставки, зберігання, видачі, завантаження-розвантаження  вантажів.

Договір перевезення має сплатний характер. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування встановлюється за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими в установленому порядку (ст. 916 ЦК України).

Договір перевезення  укладається на певні терміни, за порушення яких встановлюються штрафи, обумовлені, як правило, статутами чи кодексами. У разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 ЦК України).

Договір перевезення  – двосторонній. Сторонами договору виступають перевізник та відправник вантажів. Перевізник – транспортна організація, що здійснює функції громадського візника і зобов'язана здійснювати перевезення на вимогу будь-кого, хто до неї звернеться. Відправник – будь-який суб'єкт цивільного права [26, 126]. У договорі може брати участь третя особа – вантажоотримувач, який не брав участі в укладенні договору, але наділений певним обсягом прав – зокрема правом вимагати від перевізника видачі вантажу, а також певними обов'язками – наприклад, доплатити провізну плату та отримати вантаж. Завдяки цьому договір схиляється за ознаками до договорів на користь третьої особи.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення  та виконання договору на перевезення  вантажу. Договір перевезення є  публічним договором.

1.3. Документальне оформлення перевезення  вантажу

Господарським кодексом України передбачено укладення договору перевезення вантажу в письмовій формі.

Процес укладення  цього договору супроводжує встановлений законодавством порядок документального  оформлення перевезення вантажу. Даний  порядок має певні особливості на кожному виді транспорту, застосовується щодо всіх стадій процесу перевезення вантажу і передбачає оформлення відповідних транспортних документів.

Серед різноманіття транспортних документів, які характеризують спосіб перевезення вантажу та вказують на застосування щодо перевезення того чи іншого виду транспорту, можна визначити дві групи таких документів:

• документи, які підтверджують укладення договорів перевезення вантажів (як-то: накладна, коносамент) і супроводжують вантаж на всьому шляху слідування;
• транспортні документи, що оформлюються на підставі перевізних документів щодо вантажу (як-то маніфест, путьовий лист, подорожня відомість тощо) [19, 469].

Транспортні документи, що підтверджують  укладення договорів перевезення  вантажів, прийнято називати перевізними документами.

Накладна  застосовується при перевезеннях вантажів автомобільним, залізничним, морським, річковим транспортом і під час  перевезень у прямому змішаному  сполученні. Цей перевізний документ супроводжує вантаж на всьому шляху  слідування до пункту призначення і разом з вантажем видається вантажоодержувачеві.

На автомобільному транспорті вантажовідправник повинен  подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного  характеру, що пред'являються до перевезення, товарно-транспортні накладні, а на вантажі нетоварного характеру, за якими не ведеться складський облік товарно-матеріальних цінностей, але організовано облік через замірювання, зважування, геодезичне замірювання, – акти замірювання (зважування). Товарно-транспортні накладні і акти замірювання (зважування) є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами і автотранспортними підприємствами та організаціями. Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, вказаних ними у товарно-транспортних документах. Автотранспортні підприємства і організації мають право перевіряти правильність цих відомостей. Приймання вантажів до перевезення від вантажовідправника засвідчується підписом водія-експедитора на всіх примірниках товарно-транспортного документа (ст. 47, 51 Статуту автомобільного транспорту Української РСР).

Під час перевезення  вантажів повітряним транспортом видається  авіавантажна накладна (у тому числі у вигляді електронного документа). Вона складається вантажовідправником у формі, кількості примірників, та способом, установленими перевізником. Вантажовідправник відповідає перед перевізником за правильність відомостей стосовно вантажу, які він заявив або які від його імені було внесено до авіавантажної накладної (ст. 6 Правил повітряних перевезень вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 2003 р.).

На внутрішньому водному транспорті вантажовідправник  зобов'язаний водночас з поданням вантажу надати перевізнику накладну. Вона підписується вантажовідправником, супроводжує вантаж на всьому шляху слідування і разом з вантажем видається вантажоодержувачу в пункті призначення. Засвідчення приймання вантажу до перевезення відбувається з видачею вантажовідправнику квитанції. Накладні і квитанції складаються на ім'я визначених вантажоодержувачів (н. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР від 15 жовтня 1955 р.).

На залізничному транспорті відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію. Вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній. Залізниця мас право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній (ст. 23, 24 Статуту залізниць України). [7])

Коносамент  – це транспортний документ, який видається  на підставі та на виконання умов договору морського перевезення вантажу  та засвідчує факт приймання вантажу  до перевезення морським транспортом і виконання пов'язаних з цим обов'язків сторін.

Видача коносамента  здійснюється лише після прийняття  перевізником вантажу, тобто він  не може застосовувати право на дострокове виконання свого обов'язку та видати коносамент до прийняття вантажу. Прийняття коносамента є доказом відповідності його змісту умовам договору морського перевезення вантажу.

У практиці торговельного мореплавства застосовуються різні види коносаментів. Класифікацію останніх можна провести за такими критеріями:

• залежно від підстави здійснення морського перевезення вантажу – на чартерні і лінійні коносаменти;
• залежно від умов прийняття вантажу до морського перевезення – на бортові і небортові коносаменти;
• залежно від умов передачі – на іменні, ордерні коносаменти та коносаменти на пред'явника;
• залежно від умов навантаження – на "чисті" коносаменти і коносаменти із застереженням щодо кількості, якості, міри, стану вантажу [6].

Значення коносамента полягає  у тому, що він є документом, який відтворює зміст укладеного договору морського перевезення. Коносамент є доказом того, що перевізник прийняв вантаж до перевезення і зобов'язаний видати його одержувачу; і цим самим він засвідчує наявність правовідносин між перевізником і одержувачем вантажу.

Коносамент  є одним з доказів укладення договору морського перевезення вантажу, що не виключає можливості застосування на практиці інших доказів. Таким може бути накладна.

Коносамент  – не договір морського перевезення  вантажу, він підписується в односторонньому  порядку капітаном судна або іншою уповноваженою особою перевізника. Разом з тим коносамент містить загальні істотні умови договору перевезення, а тому є доказом його наявності і змісту.

Основними функціями  коносамента є: функція розписки перевізника про отримання вантажу  від відправника; функція доказу наявності і змісту договору морського перевезення вантажу; функція товаророзпорядчого документа щодо вказаного у ньому вантажу.

Зміст коносамента  складають умови і застереження. Умову коносамента слід розглядати як його реквізит певного змісту, що має бути обов'язково включено у коносамент, оскільки цього вимагає законодавство, або стосовно якого між перевізником і відправником було досягнуто згоди про включення. Відповідно до цього розрізняють обов'язкові і необов'язкові умови коносамента. Застереження-це одностороння вказівка перевізника щодо факту, який має значення у рамках договору морського перевезення вантажу. Шляхом застереження перевізник доповнює, роз'яснює, уточнює або утримується від засвідчення точності даних, які заявлено відправником. Зміст коносамента знаходить своє вираження у проформі.

У сфері торговельного  мореплавства актуальним є питання  про визначення, поряд з коносаментом, документа, що підтверджує наявність  і зміст договору морського перевезення  вантажу, – рейсового чартеру, якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень (п. 1 ч. 2 ст. 134 КТМ). Однак у разі укладення чартеру перевезення потім оформлюється видачею коносамента. Тому твердження про визначення чартеру формою договору морського перевезення вантажу залишається до сьогодні дискусійним. До того ж, коносамент і чартер не мають нічого спільного для того, щоб бути формами одного договору. По-перше, чартер є двостороннім документом, який оформлює договірні відносини з фрахтування морського судна, а коносамент-одностороннім документом. По-друге, чартер укладається за участю і підписом фрахтівника і фрахтувальника, тоді як коносамент – за участю відправника, перевізника і одержувача, але за підписом перевізника. По-третє, чартер укладається перед навантаженням вантажу, а коносамент оформлюється після навантаження. Тому термін "чартер" розглядається як синонім терміна "договір фрахтування", а рейсовий чартер, тайм-чартер і бербоут-чартер є видами договору фрахтування морського судна.

ГК покладає на перевізника обов'язок забезпечити  вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

 

 

Розділ 2. Порівняльна  характеристика регламентування договору перевезення вантажу відповідно до Цивільного та Господарського кодексу України

Загальні правила перевезення  вантажів закріплено сьогодні у двох фундаментальних документах –  ЦКУ і ГКУ. Причому в цьому питанні їх норми не завжди збігаються. Які ж правила застосовувати на практиці?

Щоб відповісти на це запитання, необхідно  розмежувати сфери дії цих  законодавчих актів. Більшість фахівців сьогодні погоджуються, що ЦКУ містить загальні норми, які поширюються на всіх учасників цивільних відносин, а ГКУ – більш пріоритетні спеціальні норми стосовно учасників господарських відносин (суб'єктів господарювання), і тільки їх.

Погоджуючись із такою позицією, подальший розгляд загальних  правил укладення та виконання договорів  перевезення вантажів вестимемо  у двох напрямках:

1. правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення вантажу між перевізником – суб'єктом господарювання і споживачем його послуг, який не є суб'єктом господарювання;
2. правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення між суб'єктами господарювання.

У першому випадку "працюватиме" тільки цивільне законодавство, а у другому – цивільне та господарське законодавство в комплексі, де перевага буде за останнім.

Почнемо з головного – визначення договору перевезення вантажу.

2.1. Визначення та зміст договору  перевезення вантажу

Чинне законодавство виділяє два  різновиди договору перевезення вантажу: разовий та довгостроковий.

Визначення разового договору перевезення  вантажу міститься у  статті 909 ЦКУ і частині 1 статті 307 ГКУ (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.1

Визначення  договору перевезення вантажу [18]

Договір перевезення  вантажу укладається не між суб'єктами господарювання – діє визначення статті 909 ЦКУ	Договір перевезення  вантажу укладається між суб'єктами господарювання – діє визначення частини 1 статті 307 ГКУ
За договором перевезення вантажу  одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату	За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити доручений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством або договором строк і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату