Законы и принципы организации

4. Децентралізація і демократизація  управління. Децентралізація управління  передбачає передавання низовим  рівням максимуму повноважень і відповідальності у здійсненні управлінських процесів. її переваги полягають у стимулюванні ініціативи низових керівників і виконавців, кращій відповідності особливостям функціонування об´єктів управління. Децентралізацію супроводжує демократизація управління, адже чим більше повноважень і відповідальності передано на низові рівні, тим більше працівників залучається до процесу їх реалізації.

5. Визначальна роль людського  фактора у виробництві й управлінні. Одним із здобутків світового менеджменту є визнання нової ролі людини у виробництві та управлінні, створення відповідного механізму її активізації.

Закономірності управління мають об´єктивний характер і  реалізуються в процесі управлінської  діяльності людей. Закономірності управління повинні повною мірою враховуватися  при формуванні принципів управління.

 

1.2 Закон інформативності-впорядкованості

Особливості закону інформованості-впорядкованості

Інформаційне середовище на увазі  її важливості є об'єктом управлінняпоряд  з персоналом, фінансами, виробництвом та ін ІСУ підпорядковуєтьсядії закону інформованості-впорядкованості. Під упорядкованістюрозуміється гармонійний розвиток всіх елементів організації: системиуправління, персоналу, підрозділів, економіки тощо, а також наявністьміж елементами встановленого взаємодії (взаємовпливу) --коефіцієнтів пропорційності.

Формулювання закону інформованості-упорядочності:

. чим більшою інформацією розташовує  організація про внутрішнє і  зовнішнє середовище, тим вона  має велику імовірність стійкого функціонування (самозбереження).

Закон може діяти в трьох варіантах.

Перший варіант: керівник і підлеглі нічого не знають про законінформованості-впорядкованості.

Результат стихійного дії закону. Персонал буде намагатисязбирати якомога  більше інформації про конкурентів, ринки збуту та ін, незамислюючись про її впорядкованості і обсязі. На цей процес може піти багатофінансових ресурсів, крім того, компанії можуть підкинути помилковуінформацію, яка, безсумнівно, буде прийнята. У результаті компанія можезазнати серйозних збитків.

Другий варіант: керівник знає про  закон, а його підлеглі немає.

Результат дії закону. Персонал буде намагатися принестикерівнику якомога  більше інформації про конкурентів, ринки збуту та ін  
Роль керівника буде полягати в перегляді всієї інформації і відборіістотною. Це досить, важка робота, і керівник може щосьважливе пропустити. Якщо ця пропущена інформація призведе до негативнихрезультатами, то персонал у всіх гріхах звинуватить керівника. Такимчином, цей варіант самий важкий для керівника. Краще не знати всім,ніж знати одному.

Третій варіант: керівник і підлеглі знають про законінформованості-впорядкованості.

Результат дії закону буде найбільш сприятливим. Всі працівники врамках  своїх повноважень і відповідальності збирають, обробляютьінформацію, роблять  висновки та повідомляють про це зацікавленому  фахівцюкомпанії. При цьому варіанті «туфта» (порожня інформація) або дезінформація звеликою ймовірністю буде опущена для подальшої аналітичної роботи.

Наявність стійкого каналу інформації збільшує ймовірністьнадходження потрібної для працівника інформації і при цьому невизначеність їїзменшується.

Закон вимагає від керівників створення  та розвитку джерелінформації, організації  підвищення кваліфікації своїх співробітників, впровадженняпередових інформаційних технологій, у тому числі автоматизованих робочихмісць.

Слідство закону: інформованість працівника після досягнення неюкритичного рівня переходить у його компетентність.

Керівник, використовуючи характеристики інформації (об'єм,цінність, насиченість і достовірність), має можливість створитипершокласний інформаційний ресурс своєї організації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДIЛ 2. АНАЛІЗ ДІЙ ЗАКОНІВ ОРГАНІЗАЦІЇ НА ПРИКЛАДІ

ТУРИСТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

2.1 Вивчення закономірностей  розвитку туристичної галузі

Актуальність дослідження полягає в тому, що питання розвитку туризму стоять в ряді першочергових серед завдань економічного піднесення країни. Реалізація стратегічних проектів дозволить здійснити вiдповiдну переструктиризацiю діяльності туристичної галузі у взаємозв’зку з напрямами соціально-економічного життя держави, дасть можливість зорiэнтувати населення, владні, управлінські та бізнесові структури та комп-лексний підхід до забезпечення ефективного вико ристання переваг і мозливостей вітчизняної туристичної сфери, обумовлених природно-клiматичними умовами, національними традиціями та історичними особливостями, з урахуванням вимог щодо захисту довкілля та збереження і збагачення історико-культурної спадщини. Метою є вивчення сутності стратегічного розвитку туристичної галузі в Україні та виявлення основних її напрямів.

Аналіз публікацій, присвячених проблемам визначення напрямів стратегічного розвитку туристичної галузі, свідчить, що питання їх реалізації залишаються маловивченими.Так, О.В.Мальська розглядає стратегію розвитку туризму, яка повинна передбачати комплексний структурно-функціональний методичний підхід, який полягає у поєднанні різноманітних компонентів туристичної індустрії та її інфраструктури [24].

О.В.Шершньова трактує  стратегію розвитку туризму як розробку загальної концепції розвитку цільових програм, для реалізації яких необхідний час і значні фінансові ресурси [25].

А.Виноградарська трактує  стратегію розвитку туризму як специфiчний управлінський план дій, спрямованих на досягнення встановлених цілей [26].

Отже, в розвитку туристичної  галузі є певні проблеми. Основним з них є те, що сьогодні є неефективне та нераціональне використання відповідних ресурсів, сьогоднішній рівень розвитку туристичної індустрії не відповідає наявному потенціалу. Це є визначальним питанням, яке має диференційовану структуру, складаючись, у свою чергу, з ряду інших, більш конкретних питань. Так, до останніх можна віднести,насамперед, відсутність розвиненої інфраструктури, низьку якість обслуговування, відсутність якісної реклами та глибинної інформації про готелі, санаторії, тури по країні та послуги, які надаються, на світовому рівні, значний податковий тягар тощо.

Принциповою проблемою сучасного управління індустрією туризму залишається відсутність його чіткого механізму, тобто взаємопов’язаної і виваженої сукупності прийомів, методів та важелів впливу на суб’єкти господарювання в туристичній галузі.

В цілому можна стверджувати, що на сьогодні більшість туристичних фірм країни працюють переважно на вивіз туристів, а отже, й капіталу за кордон, тобто на "імпорт вражень".

Наявні проблеми гальмують  розвиток туризму та туристичної індустрії в Україні. Вирішення розглянутих проблем вплине як на покращення економічного, так і соціального розвитку країни. Ситуація,що склалася в туристичній сфері останнім часом, вимагає активного пошуку засобів подолання кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного продукту, із забезпеченням необхідної його якості.Саме тому потрібно створити сучасну високоефективну і конкурентоспроможну туристичну індустрію, яка забезпечить широкі можливості для обслуговування українських та зарубіжних громадян, а також значний вклад у розвиток соціальної економіки.

Для реалізації програми стратегічного розвитку пропонується перелік заходів, до яких можна віднести:

- створення нормативно-правової бази розвитку туризму, що відповідає міжнародній практиці;

- формування економічних  механізмів стимулювання розвитку іноземного та внутрішнього туризму і залучення інвестицій у цю галузь;

- введення жорсткої системи  сертифікації і ліцензування туристичної діяльності тощо.

Отже, Україні негайно  потрібна стратегія розвитку туристичної  галузі. Без такої стратегії залучити інвестиції, зокрема, в рамках підготовки до ЄВРО-2012, практично нереально.

В Україні затверджена  Державна Програма розвитку туризму на 2002-2010 роки [27]. Ця Програма покликана стимулювати ефективне використання наявних рекреаційних ресурсів, підвищити рівень міжгалузевого співробітництва, стимулювати розвиток ринкових відносин у туристичній сфері, визначити перспективи подальшого розвитку туризму на основі аналізу його сучасного стану.

На сучасному етапі  розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі питання, як удосконалення структури управління, реалізація державної політики у цій галузі шляхом координації діяльності центральних і місцевих органів ви конавчої влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має вдосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів і досвіду інших країн.

Слід зауважити, що стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму [28].

Виходячи з вищенаведеного доцільно сформувати такі рекомен-

дації щодо вдосконалення  розробки стратегічного плану розвитку ту-

ризму в Україні:

1) запровадження сучасних  підходів до планування та програмування

розвитку ( стратегічний підхід на основі участі; прозорий механізм

залучення громадськості, експертів, бізнесу до розробки регіональ-

них програм; впровадження у  програмні документи елементу моні-

торингу та оцінки їх ефективності, зокрема громадського моніто-

рингу);

2) підвищення прозорості рівня дій влади, вдосконалення форм залу-

чення громадськості до вироблення регіональної політики;

3) професійний розвиток  управлінських кадрів, зокрема шляхом  за-

провадження інтенсивних  програм навчання державних службов-

ців, представників розвиткових  інституцій, бізнесу з питань кому-

нікації, PR, сучасних методів  формування місцевої політики, ін-

струментів стимулювання регіонального розвитку, стратегічного 

планування, інших тем;

4) інформаційний розвиток  туризму в країні;

5) вдосконалення системи  стратегічних програмних документів роз-

витку туризму: без цього  неможливо забезпечувати макроекономі-

чну стабільність і стійке економічне зростання на основі виваже-

них, системних і послідовних кроків та ефективного використання

бюджетних коштів;

6) залучення інвесторів та ін.

Реалізація основних напрямів стимулюватиме туристичну діяль-

ність в Україні, посилить взаємозв'язок туризму з іншими пріоритет-

ними сферами соціального, економічного та культурного розвитку

окремих регіонів і всієї  країни. А це, у свою чергу, сприятиме  зростан-

ню авторитету України  на світовому ринку туристичних послуг, зміц-

ненню економіки країни, наповненню державного бюджету, створен-

ню потужної туристичної  галузі, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.

 

2.2 Аналіз дiяльностi i життєвого циклу туристичного підприємства. (На прикладі ЗАТ„Івано-франківськтурист”).

Провідним туроператором Прикарпаття, який вже 40 років працює на туристському ринку є ЗАТ "Івано-Франківськтурист", структурний самостійний підрозділ ЗАТ "Укрпрофтуру" заснований на майні Федерації профспілок України. Підприємство є членом Всеукраїнського Союзу асоціацій, підприємств та організацій туристської сфери (УкрСоюзТур), Ради з туризму Карпатського   регіону, Асоціації готельних і туристичних підприємств Карпатського регіону, обласної екологічної асоціації "Зелений світ", Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Івано-Франківській області.

ЗАТ "Івано-Франківськтурист" є лауреатом всеукраїнського  конкурсу “Кришталевий лелека – 2000” за активний розвиток внутрішнього туризму, за вагомий внесок в розвиток туризму в Карпатському регіоні  підприємство нагороджено грамотою обласної державної адміністрації.

Засноване в 1962 році Центральною  Радою по туризму Всесоюзної Центральної  Ради професійних спілок, як обласна  рада по туризму, - ЗАТ Івано-Франківськтурист розпочавши в 1965 році госпрозрахункову діяльність, стало провідною туристською організацією області.