Специфічні закони організації

комунікативність 

кореляційність

 

 

У представленій класифікації відображено  якості, що вимагають певного пояснення. Насамперед серед них виділяється група загальних якостей, що безпосередньо визначають організаційний характер будь-якого об'єднання. До них належать цілісність, комплексність, конструктивність, стійкість та відособленість, які визначають властивості організації та зумовлюють формування і розвиток вищенаведеного ряду її специфічних якостей.

 

У переліку загальних властивостей організації також виокремлюються:

 

• обмеженість, що визначає межі реалізації організації та прояву її властивостей;

 

• репродуктивність, що засвідчує  здатність організації до відтворення;

 

• адаптивність, що забезпечує можливість пристосування організації;

 

• інваріантність, що розкриває палітру  можливостей реалізації організації;

 

• інтегративність, що відображає входження  кожної організації у відповідну макроорганізацію.

 

Таким чином, група загальних для  всіх організацій властивостей багато в чому обумовлює ресурси їх функціонування та розвитку, визначає можливості вдосконалення  і зміни.

 

Систему соціальних властивостей організації  формують такі якості:

 

• концептуальність, що відображає певні  уявлення суспільства про конкретну  організацію;

 

• ієрархічність, що розподіляє підпорядкованість  та повноваження різних рівнів організації;

 

• консервативність, що виражає прагнення  більшості індивідуумів до стабільності та передбачуваності;

 

• проблемність, що реалізує порівняльні  начала соціального підходу до організації;

 

• мотивованість, що розкриває внутрішню, спонукальну природу будь-якої соціальної організації;

 

• інноваційність, що формує діапазон необхідних форм організації;

 

• конкурентність, що обумовлює висунення, закріплення та розвиток суспільством найбільш перспективних форм організації;

 

• інтегративність, що відображає стійку тенденцію соціальної організації  до об'єднання учасників, складових, ресурсів, тенденцій;

 

• кореляційність, що характеризує готовність складових соціальної організації  до будь-якої взаємодії.

 

Систему синергічних властивостей організації відкриває поняття "місія", яке застосовується, як правило, тільки до соціальних систем. Виконання місії організації в основному визначається рівнем розвитку такої важливої синергічної властивості, як архітектоніка. Саме вона стратегічними можливостями розвитку, ресурсами різноманітності побудови та перетворення конфігурацій організації становить потенціал ЇЇ самовираження і перспективи вдосконалення. Разом з тим архітектоніка об'єднує складові в загальну конструкцію на основі місії.

 

Особливе значення має така важлива  синергічна властивість організації, як саморегулювання. Його роль у забезпеченні стійкого функціонування і розвитку організації важко переоцінити, оскільки дія закону самозбереження багато в чому ґрунтується саме на цій якості. Власне саморегулювання відображає, з одного боку, абсолютно необхідний ресурс стабілізації, а з іншого — найважливіший потенціал вдосконалення кожної організації.

 

Наведена класифікація дає змогу  виділити конструктивний взаємозв'язок між загальними, соціальними і  синергічними властивостями прояву самоорганізації як системи, що забезпечує основний потенціал функціонування та вдосконалення індивідуума. Цей взаємозв'язок виявляється та реалізується в найрізноманітніших формах організації, зміст яких стає функцією об'єктивного і суб'єктивного розвитку суспільства.

 

Так, виділення в представленій  класифікації системи синергічних властивостей не тільки акцентує увагу на цільових якостях організації, але і вибудовує їх причинно-наслідкову ієрархію, аналогічну до дерева цілей. І справді, якщо місія ідентифікується на рівні глобальної мети організації, то архітектоніка, формалізованість та толерантність обумовлюють її стратегічну стабільність, а подальші властивості — відповідні тактичні, оперативні, локальні та часткові рівні цілей її функціонування і розвитку.

 

Подібна диспозиція неминуче зумовлює дискретизацію наведених властивостей, виокремлення та розвиток їх часткових і специфічних проявів на кожному з рівнів, побудову складних конфігурацій взаємодії якостей, що розвиваються та спричинюють, врешті-решт, появу принципово нових організацій. Саме цим шляхом формувався, еволюціонував і відпрацьовувався мережевий підхід до побудови взаємодії комерційних структур на основі властивостей саморегулювання, емерджентності, егресивності та кореляційності в умовах інтенсивного розвитку ринкових відносин.