Роль та місце теорії организації в теорії та практиці менеджменту

 Зміни в об’єктах  зумовлюють етапи розвитку системи  управління та оцінку ефективності  її функціонування. Тому об’єкт  управління володіє властивістю  певною мірою впливати на управлінську  діяльність за кінцевими результатами.

 Більше того, об’єкт  управління визначає стан функціонування  суб’єкта, впливаючи на його побудову, організацію діяльності, вибір цілей,  використання комплексу засобів  їх досягнення.

 Система управління  складається із декількох однорідних  груп елементів (технічних, технологічних,  організаційних та соціальних).

 Технічні елементи  – збалансований комплекс окремих  видів технічного обладнання  спеціальних засобів.

 Технологічні елементи  – це елементи, що визначають  розподіл політичної або духовної  діяльності, матеріального виробництва  на етапи, стадії, процеси. Як  правило, такі елементи – це  набір правил і норм, що визначають  послідовність операції у процесі  певного виду діяльності та  управління ними.

 Організаційні елементи  – це елементи, які безпосередньо  через розробку структури управління, відповідних інструкцій, положень  та інших нормативних документів  визначають раціональне використання  технічних засобів, предметів  праці, інформації, трудових та  матеріальних ресурсів.

 Економічні елементи  – це сукупність господарських  та фінансових процесів, операцій  та зв’язків.

 Соціальні елементи  – сукупність соціальних відносин, що створюються в результаті  спільної діяльності соціальних  груп.

 Прикладом системи  управління є органи державної  податкової служби, які складаються  з великої частини специфічних  у функціональному та організаційному  відношеннях підсистем: податкова  міліція, підрозділи, що займаються документальними перевірками дотримання податкового законодавства, податковими розслідуваннями, примусовим стягненням податків відповідно до норм чинного законодавства, а також підготовкою та підвищенням кваліфікації кадрів. Ці підсистеми функціонують і структуровані згідно з особливостями завдань, що виконуються та методів, що при цьому використовуються.

 Складність організаційної  побудови системи управління  податковою службою обумовлена, з одного боку, багатогранністю  функцій, що використовуються  її підсистемами, а з іншого  – їх розподілом з урахуванням  адміністративно-територіального поділу  України.

 Зазначена система  має центральні та місцеві  органи управління. До першого  належать ДПА України, до другого  – податкові адміністрації в  АР Крим, областях і містах  Києві та Севастополі, а також  усі податкові інспекції.

 Кожний орган управління  має свій апарат управління, що  являє собою комплекс служб,  які входять до його складу.

 У системі апаратів  управління, як правило, виділяють  три основних рівні: стратегічний, оперативний, тактичний.

 На стратегічному рівні  на підставі вимог законодавства  розробляються і приймаються  найважливіші рішення за всіма  напрямами організації функціонування  ДПС України. Виконання таких  рішень забезпечується шляхом  централізованого керівництва з  боку центрального апарату ДПА  України.

 Оперативний рівень  характеризується повсякденним  управлінням підлеглими органами  та службами, що спрямований на  здійснення постанов Верховної  Ради, указів Президента, постанов  та розпоряджень Кабінету Міністрів,  органів виконавчої влади та  місцевого самоврядування з урахуванням  соціально-економічних, географічних  та інших особливостей регіонів. Даний рівень управління забезпечують  ДПА АР Крим, областей, міст Києва  та Севастополя.

 Тактичний рівень управління  передбачає безпосереднє здійснення  функцій у сфері контролю за  дотриманням податкового законодавства,  повнотою і своєчасністю сплати  податків та інших обов’язкових  платежів тощо, а також проведення  в життя розпоряджень органів  управління ДПС України вищого  рівня.

 Подібна диференціація  містить певну умовність, яка,  проте, не порушує наведеного  принципу розмежування.

 Центральним напрямом  діяльності ДПА України є стратегічне  управління системою органів  ДПС України, тобто стратегічне  управління. Разом з тим, у діяльності  центрального апарату є елементи  повсякденного оперативного управління  обласним ДПА. Силами працівників  апарату ДПА України здійснюється  і тактичне управління в окремих  регіонах, переважно в екстремальних  ситуаціях (розкриття, розслідування  податкових злочинів тощо).

 Для системи органів  ДПС України характерна розгалужена  мережа зовнішніх і внутрішніх  інформаційних зв’язків, що забезпечують  органи державної влади інформацією,  взаємний інформаційний обмін  між органами ДПС України, її  управлінськими ланками та службами  тощо.

 Організація і функціонування  системи ДПС України базується  на загальних принципах державного  управління, які, проте, мають  ряд особливостей.

1. Об’єктом впливу є  певний комплекс суспільних відносин, що володіють специфічними властивостями.  Властивості об’єкта визначають  характеристики системи управління, її завдання, форми та методи  діяльності.

2. Дисциплінарні вимоги, з одного боку, за рахунок того, що частину ДПС України складають  підрозділи ПМ (проходження служби, звання, майже військова дисципліна, статути, присяга, форма тощо), а з іншого те, що більшу  частину працівників складають  цивільні податківці, яким теж  присвоюються спеціальні звання.

3. Виконання органами  ДПС України широкого кола  обов’язків щодо здійснення нагляду  за дотриманням посадовими особами  та громадянами законодавчих  та інших нормативних актів  з питань забезпечення повноти  і своєчасності внесення до  бюджету обов’язкових платежів. Певним категоріям працівників  органів ДПС України надано  право розглядати та застосовувати  до правопорушників заходи адміністративного  впливу.

4. Реалізація системою  ДПС України процесуальних функцій,  тобто наявність права та обов’язку  здійснювати податкові розслідування.

5. Використання, у межах  закону специфічних методів оперативно-розшукової  роботи й застосування до правопорушників  спеціальних засобів впливу.

4.2. Зміст, основні  характеристики процесу управління

Термін “процес управління”  характеризується як перебіг якогось  явища, послідовної зміни станів, етапів, стадій розвитку й сукупності послідовних дій для досягнення результату.

 Під процесом соціального  управління можна розуміти загальне  виявлення його функціонування  як дію системи управління, як  хід реалізації управлінських  функцій. Інакше кажучи, процес  управління – це функціонування  системи соціального управління.

 Процес управління  посідає у системі управління  особливе місце. Якщо механізм  управління характеризує основоположні,  фундаментальні категорії системи  управління, то процес управління  – реальне життя системи.

 У процесі управління  діють і взаємодіють елементи  системи управління, тому він  означає постійне виникнення  якісно нових ознак у системі  управління. Процес управління, порівняно  з іншими категоріями системи  управління, має більш творчий  характер. Тут більше суб’єктивізму,  важче знайти суворі правила  та принципи, а характер конкретної  ситуації набуває дуже великого  значення.

 Отже, процес управління  – це діяльність об’єднаних  у певну структуру суб’єктів  та об’єктів управління, спрямована  на досягнення поставлених цілей  управління шляхом реалізації  певних функцій та застосування  відповідних методів та принципів  управління.

 Процес управління  має три основні характеристики: змістовну, організаційну та технологічну.

 Змістовна характеристика (або зміст процесу управління) визначається характером проблем,  що розв’язуються і являє собою  сукупність стадій (операцій), які  характеризують послідовність якісних  змін робіт у процесі управління. У зв’язку з цим розрізняють:

 – методологічний зміст  процесу управління, який передбачає  виділення певних закономірно  минаючих етапів та стадій, які  відображають специфічні риси  управлінської діяльності. Виходячи  з цього, процес управління  можна уявити як послідовність  двох основних станів: перший  – підготовка та прийняття  управлінського рішення; другий  – організація виконання управлінського  рішення;

 – функціональний зміст  – виявляється у масштабній  послідовності та реалізації  основних функцій управління: прогнозування,  планування, організація, регулювання  і контроль;

 – економічний зміст  – втілюється у формі визначення  економічних потреб, оцінці, розподілі  та використанні ресурсів;

 – соціальний зміст  – визначається тим, що суб’єктом  та об’єктом соціального управління  завжди є людина;

 – організаційно-правовий  зміст процесу управління виявляється  у послідовності використання  організаційних важелів впливу: регламентування, нормування, інструктування, відповідальність з відповідним  правовим закріпленням;

 – інформаційний зміст  – полягає у нерозривному зв’язку  процесу управління та процесів  добування, передавання та обробки  інформації.

 Організаційна характеристика  процесу управління охоплює ряд  моментів:

 – наявність характеристики  учасників процесу управління  та визначення порядку їх взаємодії;

 – визначення процедури  взаємодії різних органів, підрозділів,  конкретних виконавців у процесі  управління шляхом передбачення  стандартних управлінських дій.  Перелік останніх залежить від  змісту процесу управління, а  також завдань, поставлених перед  ним;

 – організація процесу  управління описує його як  етапи та стадії процесу, що  змінюються у часі, а також  включає аналіз процесу управління  як процесу прийняття та реалізації  управлінського рішення.

 Технологічна характеристика  процесу управління включає компоненти:

 – організацію системи  управлінської інформації, яка має  сукупністю зведень про стан  об’єкта і суб’єкта управління;

 – діловодство (документування  та документообіг). З метою раціоналізації  потоків документованої інформації (постанов, наказів, розпоряджень, рішень, вказівок, статутів, положень, інструкцій, актів, приписів, протоколів, звітів, повідомлень, звернень тощо) їх  регламентують шляхом визначення  отримувача, відправника та номенклатури  документів. Схема документування  зв’язків повинна відповідати  структурі органу управління  та його зовнішнім зв’язкам;

 – процедури, що  розробляються для всіх основних  видів управлінської діяльності: підготовки плану основних організаційних  заходів, проведення службової  наради, оперативної наради, засідання  колегії, прес-конференції тощо. Чітко організована технологія  процесу управління завжди передбачає  наявність наборів різних управлінських  процедур;

 – техніку управління  – знаряддя та засоби праці,  що призначені для виконання  інформаційних перетворень у  процесі управління. Техніка управління  може умовно поділятися на  три групи: матеріальні носії  інформації, засоби перетворення  інформації, засоби оснащення (обладнання, приміщення, споруди та засоби  для створення нормальних умов  праці).

 До носіїв інформації  можна віднести як безпосередньо  доступні людині, так і носії,  що використовуються технічними  засобами (паперові, магнітні носії,  що використовуються на базі  лазерної та цифрової техніки  тощо).

 До засобів перетворення  інформації належать засоби механічного  та логічного перетворення інформації, а також універсальні комплекси  (АСУ, технічні комплекси організаційної  техніки, локальні, корпоративні  інформаційні мережі тощо).

5. Закони та принципи організації

1. Загальні закони  організації

Для будь-якої науки характерні властиві їй закономірності та закони.

Закономірність - це об’єктивно існуючий, повторюваний і суттєвий зв’язок явищ.

В природі закономірності діють стихійно. В суспільстві, в  тому числі і у організації, закономірності реалізуються через свідому діяльність людей. Вони виявляються у результаті узагальнення фактів у певній області. Для організації вони визначають тенденції, що виникають як результат  взаємодії її різних елементів.

Найбільш суттєві для  науки і практично строго сформульовані  закономірності називаються законом.

Закон - це необхідний, суттєвий, постійно повторюваний взаємозв’язок  явищ реального світу, що визначає етапи  і форми процесу розвитку явищ природи, суспільства і духовної культури.

Навколо законів і закономірностей  формуються основні положення теорії організації.

Знання законів дозволяє провести наукове узагальнення процесів організації, виявити та обґрунтувати вплив різних факторів і формулювати  нові проблеми та тенденції. На їх урахуванні базується науковий підхід при вирішенні  проблем організації виробництва.

В теорії організації існують  різні класифікації законів. Вони можуть бути загальними і частковими, специфічними, динамічними і статистичними, функціонування і розвитку тощо. Для теорії організація  важливими є загальні закони, які  мають всеприродний характер. Вони поділяються на ті, що проявляються в структурах організації, як форми (в статиці) та в процесах, як функції  управління (в динаміці). Узагальнення законів організації наведені у  табл. 2.1[5. с. 25].