Роль та місце теорії организації в теорії та практиці менеджменту

Пізнавальна функція полягає в розкритті процесів організації та самоорганізації соціальних систем, закономірних тенденцій організаційного розвитку, динаміки різних соціальних явищ та подій.

Методологічна функція тісно пов'язана з пізнавальною функцією. На відміну від часткових теорій теорія організації є комплексною, інтегруючою наукою. Вона досліджує організаційні відносини на макро- і мікрорівнях як цілісні, системні утворення, органічно пов'язані між собою.

Закони-тенденції  теорії організації розкривають  масштабніші процеси становлення, розвитку та функціонування організаційних систем. їх знання є необхідною умовою правильного підходу до вивчення більш часткових, порівняно вузьких законів-тенденцій суспільних систем. Теорія організації є методологічною базою для часткових теорій, що вивчають окремі аспекти організаційної діяльності.

Раціонально-організуюча  функція теорії організації виявляється  в узагальненні досвіду організаційної діяльності як у минулому, так і  в сьогоденні, розробці оптимальних  моделей організацій та їх структур, визначенні соціальних технологій щодо безболісного вирішення соціальних та політичних конфліктів.

Прогностична  функція дає змогу заглянути  в "суспільне завтра", передбачити  організаційні явища і події.

2.2. Еволюція теорії організації

Для характеристики еволюції теорії організації використовується безліч схем, наприклад схема І. Ансоффа, побудована з урахуванням прогнозу майбутнього організації, схема  Р. Акоффа, що відображає погляд на природу  корпорації, а також схеми, побудовані на основі виділення різних шкіл. В основі будь-якої схеми розвитку теорії організації лежить та або інша класифікаційна ознака. Тому важливо показати зміну меж теорії організації, що адекватно відображає еволюційну природу цієї теорії.

Можна виділити два принципово протилежних підходи до характеристики розвитку теорії організації. Перший характеризує організацію як систему і відображає розвиток управлінської думки від механістичного уявлення про організацію (закрите) до цілісного (відкрите). Другий підхід визначає природу організації в напрямі від раціонального до соціального.

Розвиток поглядів на організацію як систему. Приблизно до 1960-х років проблеми організації вирішувалися тільки з погляду закритих систем. Питання ділового середовища, конкуренції, збуту, що виходять за межі внутрішньої організації та визначають зовнішнє для організації середовище, не розглядалися. З розвитком ринку уявлення, що склалися про організацію, змінювалися. Стало очевидним, що внутрішня динаміка організацій формується під впливом зовнішніх подій. Теорія організації починає розглядати її як відкриту систему в єдності всіх складових частин і елементів, що сприймають зміни в зовнішньому середовищі і реагують на них. У 70-ті роки XX ст. формується методологічний апарат для вивчення дії зовнішнього середовища на організацію з використанням теорії систем. Безпосереднє включення в аналіз впливу чинників зовнішнього середовища на внутрішні процеси організації стало початком ери "відкритих систем".

Розвиток поглядів на природу  організації в напрямі від  раціонального до соціального. Раціональне мислення означає, що є зрозуміла перспектива організації, а її цілі чітко і однозначно визначені. Припустимо, машинобудівне підприємство має на меті отримання максимального прибутку від підвищення ефективності виробництва і якості продукції. Якщо ми приймаємо цю мету як задану, то вищому керівництву залишається тільки вибрати засоби, які приведуть до її досягнення. Така позиція дає змогу ухвалювати раціональні рішення. Дії організації стають, таким чином, запрограмованими.

Соціальне мислення означає неоднозначність у визначенні і виборі цілей та ухваленні конкретних рішень щодо підвищення ефективності виробництва в цехах, на ділянках машинобудівного підприємства і т. ін. Соціальний підхід припускає, що рішення про цілі організації виражають характер ціннісного, а не механістичного вибору. Характер рішень, що приймаються, визначається не стільки ясністю думки, скільки сталими звичками, накопиченим досвідом вирішення аналогічних проблем, тобто тими чинниками, які визначають поведінку людей в організаціях.

З позицій відмічених підходів у розвитку теорії організації виділяється чотири етапи (рис. 1.4). Кожен етап визначається єдиною комбінацією установлених ознак (закрита — відкрита система, раціональне — соціальне мислення) на двовимірній сітці.

Рис. 1.4. Етапи розвитку теорії організації

Перший етап в теорії організації  охоплює період з 1900 по 1930 р. Його можна  визначити як еру "закритих систем і раціонального індивіда". Головними  представниками теорії організації  цього часу були Макс Вебер, Анрі Файоль і Фредерік Тейлор. Розроблений ними підхід орієнтований на організаційні і технічні удосконалення системи шляхом підвищення ефективності внутрішніх функцій організації.

Другий етап (1930—1960) є ерою "закритих систем і соціального індивіда". Група теоретиків — Елтон Мейо, Дуглас Макгрегор, Честер Барнард — розробляла питання управління закритими системами, спираючись на внутрішні відносини і неекономічну мотивацію працівників.

Третій етап (1960—1975) —  це період "відкритих систем і  раціонального індивіда". Теорія організації робить крок вперед, розглядаючи  організацію як складову частину  системи вищого рівня, і одночасно — крок назад, оскільки повертається до механістичних уявлень про людину. Основний внесок у розвиток теорії організації до цього періоду зробили Альфред Чандлер, Поль Лоуренс, Джей Лорш.

І, нарешті, четвертий етап, що почався близько 1975 р., можна визначити  як період "відкритих систем і  соціального індивіда". На цьому етапі відбувається повернення до "соціального мислення", але вже в межах відкритих систем. Лідером сучасної теорії організації є Джеймс Марч.

Розвиток кожної науки  характеризується двома процесами: диференціацією і інтеграцією знань. Диференціація — це пошук своєї  ніші (свого об'єкта дослідження) для проведення поглиблених досліджень. Інтеграція заснована на прагненні досліджувати проблему з різних боків, формувати пріоритети впливу тієї або іншої процедури на ситуацію в цілому. Вчені, що займаються теорією організації, виділяють три шляхи її розвитку:

1) створення загального  підходу до основних наукових переконань на базі наявних у менеджменті, економіці, соціології та інших науках наукових бачень та подальше просування в дослідженнях;

2) виділення своєї локальної  сфери дослідження частини організації та її розвитку;

3) формування триступеневої  схеми розвитку (табл. 1.1).

У розвитку теорії організації  є проблема кількісного вимірювання  організаційних параметрів. Теорія організації  формує систему наукових знань у  сфері аналізу та синтезу соціальних організацій і соціальних відносин. Розвиток теорії організації включає сім етапів:

Таблиця 1.1. Рівні розвитку теорії організації

1-й рівень	2-й рівень	3-й рівень
Створення локальної сфери  дослідження та наближення теорії організації до рівня розвитку економіки, психології та інших суміжних наук	Об'єднання зусиль суміжних наук щодо системного розвитку організації	Виокремлення з суміжних наук та розвиток власного предмета дослідження

1) збирання фактів, явищ, прогнозів,  тенденцій, історичних і фольклорних  відомостей, легенд і міфів про існування або функціонування організацій, про особливості організації;

2) систематизація інформації  та складання типології (за  часом, ефективністю, характером  організаційних відносин, сферою  діяльності);

3) створення понятійного  апарату (категорії, терміни, їх  взаємозв'язок);

4) пошук залежностей між  параметрами та категоріями, формулювання  законів і закономірностей (норми керованості персоналом залежно від характеру діяльності, закон розвитку);

5) залучення наукового  доробку інших наук для повнішого  розуміння своїх власних проблем;

6) практична апробація  розроблених теорій і методик;

7) узагальнення теоретичних  розробок та практичних результатів,  застосування окремих положень  теорії організації, накопичення  статистичних даних.

Усі перераховані етапи повторюються циклічно, один за одним, удосконалюючи при цьому знання теорії організації.

3.  Основоположні ідеї теорії організації

Ф. Тейлор і наукові основи теорії організації.

Початок серії фундаментальних робіт  у сфері теорії організації поклала  праця Ф. Тейлора "Принципи наукового  управління", опублікована в 1911 р.

Фредерік Тейлор (1856—1915) — американський інженер. Після закінчення технологічного інституту в 1876 р. Тейлор працював у металургійній компанії "Мідвейл стіл компані" і пройшов шлях від бригадира до головного інженера заводу. У 1886 р. він вступив в Американське товариство інженерів-механіків. Тейлор залишив після себе солідну творчу спадщину, що включає крім соціальних робіт з металургії, книги, які прославили його ім'я на весь світ: "Відрядна система" (1895), "Цеховий менеджмент" (1903) і "Принципи наукового менеджменту" (1911). Похований він у Філадельфії і на його могилі написано: "Батько наукового менеджменту".

Своїми  експериментами і науковими працями  Ф. Тейлор прагнув довести, що розроблені ним методи наукової організації  праці і сформульовані на їх основі принципи "наукового менеджменту" зроблять справжню революцію у сучасному  виробництві, замінивши застарілі  авторитарні методи науковими підходами до управління.

Зі своїх досліджень і експериментів Ф. Тейлор вивів низку загальних принципів, які склали основу класичної теорії організації. До них належать:

• розподіл праці. Цей принцип не тільки простежується на рівні майстерні або цеху, але і поширюється на управлінські ешелони. За менеджером має бути закріплена функція планування, а за працівником — функція виконання. Крім цього розподілу праці в широкому сенсі Ф. Тейлор рекомендував також розподіляти конкретні виробничі завдання, щоб кожен член персоналу (як робітник, так і менеджер) виконував лише одну функцію;

• функціональне керівництво. Нагляд за робітниками повинен мати функціональний характер і здійснюватися на кожній фазі виробництва. Ф. Тейлор запропонував перейти від одноособового до функціонального керівництва, замінивши владу одного майстра функціональною адміністрацією (декількома керівниками-фахівцями, кожний з яких давав би робітнику вказівки в межах своєї компетенції). У спеціальній літературі з проблем організації таких керівників-фахівців і їх підрозділи називають функціональними органами (відділами), а організацію — функціональною;

• вимірювання праці. Ф. Тейлор наполягав  на вивченні процесів робочого часу, вбачаючи в цьому найбільш оптимальний  шлях реалізації виробничих завдань. Цей  принцип припускає вимірювання  робочого часу за допомогою так званих "одиниць часу", що представляють  дискретні елементи трудових процесів;

• завдання-розпорядження. Згідно з цим  принципом виробничі завдання мають  бути не тільки щохвилини розчленовані, але і супроводжуватися докладним  описом оптимальних методів їх виконання. Цілі підприємства чітко заплановані, і кожному робітнику видаються письмові інструкції щодо його конкретних завдань. Шляхом реалізації цих заходів і робітник, і менеджер отримують певні стандарти, які сприяють вимірюванню праці;

• програми стимулювання. Робітник повинен  усвідомлювати, що будь-який елемент  праці має свою ціну і його оплата залежить від встановленого випуску готової продукції, а у разі досягнення більшої продуктивності робітникові виплачується премія;

• праця як індивідуальна діяльність. Вплив групи робить робітника менш продуктивним;

• мотивація. Сутність цього принципу в тому, що особиста зацікавленість є рушійною силою для більшості  людей;

• роль індивідуальних здібностей. Проводиться  відмінність між здібностями  робітників і менеджерів: робітники працюють за винагороду в сьогоденні, а менеджери — заради винагороди в майбутньому.

Як  бачимо, Ф. Тейлор не нехтував людським компонентом організацій, як багато хто вважає, але робив акцент, скоріше, на індивідуальних, а не на колективних якостях працівника. На його думку, застосування принципів наукового управління приведе до усунення майже всіх причин суперечок і розбіжностей власників підприємств і найнятих робітників.

На жаль, цей оптимізм не був "оцінений". Профспілки в 20—30-х роках XX ст. чинили різкий опір упровадженню "наукового управління". Методи Ф. Тейлора розглядали як науково обґрунтовану систему експлуатації робітників, що призводить до інтенсифікації праці і зростання безробіття.

Проте Ф. Тейлор, поза сумнівом, був одним  із великих першопроходців у сфері  теорії організації та соціальної інженерії. Він запропонував нову концепцію "розподілу праці", яка була прийнята всіма. її вплив все ще можна прослідкувати і на промислових підприємствах, і в державних установах при організації канцелярської роботи.

 

4. 1.Поняття системи управління та її елементи

Кожна система управління складається з двох взаємопов’язаних підсистем: управляючої підсистеми або суб’єкта управління (тобто  того, хто управляє) та керованої  підсистеми або об’єкта управління (того, ким управляють).

 До управляючої підсистеми  належать усі елементи, що забезпечують  процес управління, тобто цілеспрямованого  впливу на колективи людей,  зайнятих у керованих системах.

 Від всебічного вивчення  специфіки суб’єктів управління  значною мірою залежить ефективність  управління, яка досягається розмежуванням  або об’єднанням функцій, визначенням  мети на тому чи іншому етапі  розвитку, запобіганням дублювання  функцій тощо.

 Головною кінцевою  метою системи управління є  не особиста діяльність, а організація  та забезпечення належного стану  її об’єкта. Останній може  розглядатись двояко:

 – як організована  підсистема управління;

 – як об’єктивні  явища, процеси матеріального  світу, що підлягають впливу, перетворенню  та використанню.